EnglishНа русском

Державне управління: удосконалення та розвиток № 5, 2015

УДК 351

 

Ю. П. Чеберяк,

аспірант 4 року навчання без відриву від виробництва кафедри управління національним господарством та економічної політики

Національної академії державного управління при Президентові України

 

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЖИТЛОВИМ ФОНДОМ УКРАЇНИ

 

Iulia Cheberiak,

4 year learning PhD student on-the-job department of management of national economy and economic policy of the

National Academy of Public Administration under the President of Ukraine

 

LEGISLATIVE REGULATION OF HOUSING MANAGEMENT UKRAINE

 

У статті досліджено існуючу нормативно-правову базу щодо системи управління житловим фондом, ураховуючи те, що запровадження на ринку нових форм управління багатоквартирним будинком почалося не так давно, детально розглянуто та проаналізовано питання нормативно-правового регулювання діяльності управителів спільного майна багатоквартирних будинків, необхідність визначення на законодавчому рівні вимог до його діяльності, відповідальності та повноважень, а також досліджено ефективність запровадження такої форми управління будинком. За результатами проведеного дослідження щодо нормативно-правового регулювання системи управління житловим фондом запропоновано удосконалення законодавчої бази щодо діяльності управителя (управляючих компаній) на ринку утримання житла.

 

In the article the existing regulatory framework concerning the system of housing management, considering that the market introduction of new forms of governance apartment house began not long ago considered and analyzed in detail the issue of legal regulation of common property managers of apartment buildings, the need to determine legislative requirements of its operations, responsibilities and powers as well as the effectivity of introducing this form of home control. The results of the study on the legal regulation of housing management proposed to improve the legislative framework for the activities of the manager (management companies) in the market housing maintenance.

 

Ключові слова: управління житловим фондом, житлово-комунальне господарство, житловий фонд, об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, нормативно-правове регулювання системи управління житловим фондом, управитель, управляюча компанія.

 

Keywords: housing management, housing and utilities, housing, Condominiums, regulatory and legal regulation of housing management, the manager, the management company.

 

 

Постановка проблеми. Стан житлового фонду залежить від дієвого та організованого управління ним. Одним із напрямів реформування житлової сфери є створення ефективного власника житла. Найефективнішою формою самоорганізації населення є створення ОСББ, діяльність яких регулюється спеціальним законом. Відповідно до Закону на ОСББ покладено функції з утримання та управління спільним майном. На жаль, процес створення ОСББ гальмується через низку проблемних питань, які не врегульовано на законодавчому рівні. Управління спільною власність шляхом залучення управителя теж не набуло широкого розповсюдження через низку проблемних питань їх діяльності та недосконалості нормативно-правової бази у даній сфері. Відсутність в Україні економічного та правового підґрунтя діяльності професійних управителів спільного майна багатоквартирних будинків що гальмує процес переходу на ринкові відносини у сфері управління спільним майном у багатоквартирному будинку [7, 9, 10].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання щодо підвищення ефективності утримання житлового фонду порушено та досліджувалися у роботах науковців та фахівців галузі таких, як: Н.І. Олійник, Д.М. Левицький, Г.М. Семчук, М.В. Руль; реформування житлово-комунального господарства шляхом створення об’єднань співвласників багатоквартирного будинку та залучення нових форм управління житловим фондом розглянуто в роботах А.В. Бабак, В.В. Погорєлової, К. Сафіуліної; особливості діяльності управителя розглядалося В.І. Бригілевичем [1, 2, 3, 4, 5, 12].

Невирішені раніше частини загальної проблеми. Реформуванню та розвитку житлово-комунальної сфери приділено значну увагу як серед зарубіжних, так і вітчизняних дослідників і науковців. Однак ураховуючи те, що запровадження на ринку нових форм управління багатоквартирним будинком почалося не так давно, потребує детального розгляду та аналізу питання нормативно-правового регулювання діяльності управителів спільного майна багатоквартирних будинків, необхідність визначення на законодавчому рівні вимог до його діяльності, відповідальності та повноважень, а також дослідження ефективності запровадження такої форми управління будинком.

Тому метою статті є дослідження існуючої нормативно-правової бази щодо системи управління житловим фондом та пропозиції стосовно шляхів удосконалення законодавчої бази стосовно діяльності управителя (управляючих компаній) на ринку утримання житла в Україні.

Виклад основного матеріалу. До початку приватизації у 1992 році житловий фонд був державною і в значній мірі комунальною власністю.

Прийнятий Верховною Радою Української РСР 7 лютого 1991 року закон «Про власність» передбачив можливість набуття громадянами (членами житлово-будівельних кооперативів, наймачами в будинках державного та громадського житлового фонду) права власності на зайняті ними квартири (житлові приміщення) [15].

Слід відмітити, положення Закону УРСР «Про власність» були розвинені в прийнятому 19 червня 1992 року Законі України «Про приватизацію державного житлового фонду», який надав громадянам України право приватизувати квартири в будинках державного житлового фонду місцевих Рад народних депутатів та державних підприємств, організацій, установ. Цей закон не лише надав можливість безоплатно приватизувати державне житло, а й закріпив квартиру як окремий, самостійний об’єкт права власності.

Початком процесу реформування ЖКГ України варто вважати прийняття Концепції розвитку житлово-комунального господарства, яка була схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 27 лютого 1995 р. № 150 та Концепції державної житлової політики, схвалена Постановою Верховної Ради України від 30 червня 1995 року № 254/95-ВР, метою якої було створення умов для реалізації права громадян на житло, розширення житлового будівництва, поліпшення утримання та схоронності житлового фонду.

Унаслідок приватизації житлових приміщень у багатоквартирних будинках з’явилися об’єкти різної форми власності. Ставши власниками житлових приміщень, громадяни одночасно стали співвласниками допоміжних приміщень будинку, його технічного обладнання, мереж різного призначення, конструктивних елементів зовнішнього благоустрою [9].

Варто зазначити, що частиною другою статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов’язані брати участь у загальних витратах, пов’язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках [13].

Поштовхом для формування ефективного власника житла, який має право приймати рішення щодо утримання та управління власним житлом, стало прийняття у 2002 році Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку», що визначає правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об’єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов’язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку, зокрема і шляхом залучення управителя (управляючих компаній) до утримання будинку.

Також відповідно до статті 385 Цивільного кодексу України для забезпечення експлуатації багатоквартирного житлового будинку, користування квартирами та спільним майном житлового будинку власники квартир можуть створювати об’єднання власників квартир (житла) [17].

Закон України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» (ст. 1, п. 13) визначає, що управитель це – юридична особа, яка здійснює управління неподільним та загальним майном житлового комплексу за дорученням власника (власників) майна і забезпечує його належну експлуатацію.

Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що управитель – особа, яка за договором з власником чи балансоутримувачем здійснює управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд (далі – управління будинком) і забезпечує його належну експлуатацію відповідно до закону та умов договору [16].

Відповідно до статті 12 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» управління багатоквартирним житловим будинком можуть здійснювати його співвласники (безпосередньо або через статутні органи ОСББ), чи професійний управитель, якого співвласники залучають на договірних засадах.

Перша форма управління передбачає два способи: безпосереднє управління, яке здійснюють співвласники на умовах досягнення взаємної згоди без створення додаткових управлінських структур; управління, що здійснюють голова та правління створеного в будинку ОСББ на підставі статуту ОСББ.

За другої форми управління співвласники багатоквартирного будинку (або їхня уповноважена особа) укладають з професійним управителем договір про надання послуг з управління будинком.

Необхідно зазначити, що частина друга статті 382 Цивільний кодекс України встановлює, що власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані в житловому будинку. Це є підставою стверджувати, що власники квартир у багатоквартирному будинку є одночасно і співвласниками самого будинку, адже, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, будинок як різновид будівлі складається «з несучих та огороджувальних або сполучених (несучо-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення», а статтею 382 Цивільного кодексу України визначено власників квартир співвласниками таких конструкцій.

Протягом 20-ти років співвласниками багатоквартирних будинків в нашій країні є виключно мешканці будинків, які в них проживають і вони зобов’язані утримувати свою власність в належному порядку, включаючи витрати і на капітальний ремонт [6, 7, 8].

Згідно із загальним правилом, установленим статтею 322 Цивільного кодексу України, утримувати своє майно повинен власник. Такий обов’язок власника є похідним від належних йому правомочностей володіння, користування та розпорядження майном.

Оскільки відповідно до статті 369 Цивільного кодексу України володіння, користування і розпорядження майном, що перебуває у спільній сумісній власності здійснюється за згодою всіх співвласників, то тягар утримання багатоквартирного будинку лежить на всіх його співвласниках.

Основні та найважливіші кроки у реформуванні галузі розпочалися з прийняттям Загальнодержавної програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства (далі – Програма), яка передбачала створення ефективного власника житла та конкурентного середовища на ринку обслуговування житла.

Проте, на жаль, очікувані результати Програми щодо досягнення 70 % частки загальної площі багатоквартирного житлового фонду(74 900 будинки – без урахування кількості багатоквартирних будинків в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, які є тимчасово окупованими територіями), що обслуговується об’єднаннями співвласників багатоквартирних будинків або іншими формами самоорганізації населення створення об’єднань співвласників багатоквартирного будинку на рівні 45 500 не було досягнуто. Станом на кінець 2014 року частка створених ОСББ становила лише 22 %, або 16 617 об’єднань [14, 18].

Протягом багатьох років на державному рівні та в експертному середовищі триває розроблення механізмів активізації розвитку об’єднань співвласників багатоквартирного будинку та врегулювання діяльності управителів спільного майна багатоквартирних будинків, які мають стати головним інструментом реалізації реформи у сфері житлово-комунального господарства.

Сьогодні низка нормативно-правових актів відображає окремі аспекти цієї управлінської діяльності і не надає комплексної і систематизованої інформації про неї.

Зокрема, наказ Мінжитлокомунгоспу № 13 «Про затвердження Правил управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд» (далі – Правила) конкретизує, що особою, яка здійснює управління будинком, є:

- у разі самоуправління будинком – власники, співвласники будинку, створені ними органи, організації та об’єднання або балансоутримувач чи будь-яка інша особа, як уповноважена від імені власників, співвласників будинку виконувати функції з управління будинком,

- у разі здійснення управління будинком відповідно до договору із власниками, співвласниками усіх житлових і нежитлових приміщень об’єкта або за їх дорученням із балансоутримувачем – управитель.

Управитель визначається власниками, співвласниками або за їх дорученням балансоутримувачем у встановленому законодавством порядку.

Якщо об’єкт перебуває у спільній власності кількох співвласників, вони відповідно до своєї частки у праві спільної власності беруть участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна. Рішення щодо надання певній особі повноважень на укладення та виконання договору управління таким об’єктом приймається за згодою співвласників відповідно до законодавства. Управління будинком визначається як дії, спрямовані на забезпечення сталого функціонування будинку та прибудинкової території відповідно до їх цільового призначення і збереження їх споживчих якостей, а також на організацію забезпечення потреби мешканців будинку в отриманні житлово-комунальних послуг відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Функції з управління будинком та забезпечення його належної експлуатації власники, співвласники або за їх дорученням балансоутримувач здійснюють самостійно чи через особу, яка за договором з власником чи балансоутримувачем здійснює управління будинком.

Відповідно, управління будинком передбачає виконання таких функцій:

- планування заходів щодо збереження та сталого функціонування об'єкта, наданого в управління, та організацію забезпечення потреб мешканців об’єкта в отриманні житлово-комунальних послуг відповідно до вимог пункту 3.3 Правил;

- ведення передбаченої законодавством звітності, а також технічної документації щодо стану, утримання та експлуатації об’єкта відповідно до вимог пункту 3.6 Правил;

- організацію належної експлуатації та утримання об’єкта відповідно до його цільового призначення;

- організацію забезпечення потреб мешканців об’єкта в житлово-комунальних послугах відповідно до встановлених нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;

- організацію роботи з мешканцями об’єкта;

- проведення заходів щодо енергозбереження.

Тому, суть діяльності управителя відповідно до законодавства можна визначити як відповідальність за стале функціонування і збереження споживчих властивостей об’єкта, наданого в його управління, відповідно до його цільового призначення, а також відповідальність за організацію забезпечення потреби мешканців об’єкта в отриманні житлово-комунальних послуг відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Таким чином, основне завдання діяльності управителя має полягати в відповідальності перед споживачем за надання всіх (чи, принаймні, більшості) житлово-комунальних послуг. Мова йде не про те, що управитель повинен сам виробляти всі послуги, а про те, що він повинен нести юридичну відповідальність перед споживачем за їх якість.

Таким чином, необхідно окреслити відповідальність управителя в таких межах, а саме: управитель несе відповідальність за шкоду, завдану третім особам у результаті невиконання або неналежного виконання ним своїх обов’язків, та за шкоду, завдану спільному майну, правам та законним інтересам співвласників багатоквартирного будинку внаслідок невиконання або неналежного виконання управителем своїх обов’язків. Управитель відповідає перед співвласниками багатоквартирного будинку за ненадання або неналежну якість комунальних послуг, що надаються в багатоквартирному будинку за договором, укладеним управителем від імені співвласників багатоквартирного будинку, якщо не доведе, що таке ненадання або неналежна якість комунальних послуг сталися не з його вини.

Управитель не несе відповідальності за шкоду, завдану третім особам співвласниками багатоквартирного будинку, а також за невиконання або неналежне виконання співвласниками багатоквартирного будинку умов договорів з третіми особами.

Починаючи від січня 2004 року Цивільний кодекс України запровадив окремий вид зобов’язання – управління майном. За договором про управління майном одна сторона (установник управління) передає іншій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона бере на себе зобов’язання за плату здійснювати від свого імені управління цим майном, відображаючи інтереси установника або іншої особи, яку він визначить. Предметом договору про управління майном можуть бути майно та майнові права. Майно, передане в управління, належить відокремити від іншого майна установника та від майна управителя [18].

Варто зазначити, що договори про управління майном не можна застосовувати тоді, коли йдеться про виконання зобов’язань з управління житловим будинком як цілісним (єдиним) житловим комплексом. З одного боку, житлові та не житлові приміщення залишаються у володінні і користуванні їхніх власників; з іншого – спільне сумісне майно у багатоквартирному будинку взагалі не може бути відокремлене від будинку. Тому управління житловим будинком можна розглядати лише як послугу, яку надає управитель власникам житлових та не житлових приміщень (або юридичній особі, що її вони створили) у багатоквартирному житловому будинку, забезпечуючи належне утримання і використання неподільного та загального майна.

Не можна оминути і той факт, що в зв’язку наявністю різних форм власності на спільне майно багатоквартирних будинків існують не тільки різні види управління нею, а й різні визначення суб’єкта управління.

Порядком визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді, який затверджено наказом Держжитлокомунгоспу України від 25.04.2005 № 60 було застосовано термін «виконавець послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків» для тих юридичних осіб, які назначалися органом місцевого самоврядування для управління житловим майном державної і комунальної власності. Термін «управитель» пов’язаний з появою приватних власників спільного житлового майна та організацією їх об’єднань. Отже, законодавство оперує двома термінами, які за функціональними обов’язками принципово не відрізняються, проте зумовлюють юридичні труднощі при складанні договорів.

Наприклад, якщо управитель укладає договори зі співвласниками багатоквартирного будинку, то «виконавець послуги з управління» – зі споживачами житлово-комунальних послуг (а такими особами є і власники, і наймачі житлових приміщень). У разі із 100 квартир у будинку, 85 з них приватизовано, а 15 залишено в комунальній власності, управитель формально мусить укласти 86 договір (85 – з власниками приватизованих квартир і 1 – з власником решти 15 квартир, тобто територіальною громадою в особі управління чи відділу комунального майна), а «виконавець житлово-комунальної послуги з управління» — 100 договорів (з усіма споживачами).

Залишається визначитися з участю балансоутримовача в управлінській діяльності ОСББ, оскільки в Законі України «Про житлово-комунальні послуги» йдеться про те, що балансоутримовач може бути і управителем (у першій частині статті 1): балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі – балансоутримувач) – власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. А у частині другій ст. 23 Цього ж Закону йдеться про те, що власник має право доручати повністю або частково розпоряджатися та управляти належним йому майном відповідно до закону та договору балансоутримувачу або управителю. При цьому ст. 24 роз’яснює права та обов’язки балансоутримувача [15].

З цього визначення випливає, що балансоутримувачем багатоквартирного будинку може бути або сам власник будинку, або юридична особа, яка утримує будинок на балансі за договором з власником. Таким чином, органи місцевого самоврядування та комунальні підприємства, не будучи одноособовими власниками багатоквартирних будинків та не уклавши договорів про утримання таких будинків на балансі з їх співвласниками, не мають підстав розглядатися як балансоутримувачі багатоквартирних будинків.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок. З урахуванням вище зазначених документів для нормативно-правового врегулювання діяльності управителів спільного майна багатоквартирних будинків необхідно розробити на законодавчому рівні урегулювати питання щодо діяльності управителя (управляючої компанії), зокрема щодо порядку здійснення управління, який має відображувати усі етапи управління, розкриваючи організаційні, нормативно-правові та фінансові аспекти цього процесу, а також вимоги до управителя, його відповідальність та повноваження. Особлива увага повинна бути приділена контролю ефективності управлінської діяльності.

Удосконалення нормативно-правової бази у сфері реформування житлово-комунального господарства, зокрема конкретні пропозиції щодо врегулювання діяльності управителя має стати подальшим напрямом досліджень.

 

Список використаних джерел.

1. Бабак А. Створення та діяльність об’єднання співвласників багатоквартирного будинку: Практичний посібник / Інститут місцевого розвитку. – Київ, 2007. – 288с.

2. Бабак А., Левицький Д., Лисенко Н., Погорєлова В., Руденко В., Управління житловим будинком : практ. посіб. / Бабак А., Левицький Д., Лисенко Н., Погорєлова В., Руденко В. – Київ: Інститут місцевого розвитку, 2007. – 160 с.

3. Олійник Н. І. Розвиток ринку житла в Україні: теорія та практика державного регулювання : монографія / Н. І. Олійник. – К. : НАДУ, 2011. – 288 с.

4. Олійник Н. Інноваційні механізми управління багатоквартирним житловим фондом / Наталія Олійник, Дмитро Левицький // Зб. наук. пр. НАДУ / за заг. ред. Ю. В. Ковбасюка. – К. : НАДУ, 2010. – Вип. 1. – С. 73–87.

5. Олійник Н.І. Управління житлово-комунальним господарством у процесі ринкової трансформації економіки України : дис. … канд. наук. держ. упр : 25.00.02 / Н.І. Олійник. – К., 2003. – 209 с.

6. Погорєлова В.. Левицький Д. та ін. Практичний посібник. «Енергоефективний будинок крок за кроком» Книга 1. «Крок перший: створення ОСББ». – Київ, 2010. - 52 с.

7. Погорєлова В.. Левицький Д. та ін. Практичний посібник. «Енергоефективний будинок крок за кроком» Книга 3. «Крок третій: Капітальний ремонт і термомодернізація будинку». – Київ, 2011. – 144 с.

8. Погорєлова В.. Левицький Д. та ін. Практичний посібник. Енергоефективний будинок крок за кроком» Книга 2. Крок другий: Організація роботи ОСББ». – Київ, 2011. – 108 с.

9. Професійне управління житловою нерухомістю: правові, організаційні, економічні і фінансові аспекти: Практичний посібник. Том І. Бригілевич В., Гура Н., Щодра О., Швець Н., Кіндрацький Б., Бернацький В., Шишко В., Когут Г., Влодарчик Р. За заг.ред. Бригілевича В. – Львів, ФОП П’ятаков Ю.О., 2013 – 232 с.

10. Професійне управління житловою нерухомістю: практичні аспекти управління і технічне обслуговування: Практичний посібник. Том ІІ. Бригілевич В., Гура Н., Щодра О., Швець Н., Кіндрацький Б., Бернацький В., Шишко В., Когут Г., Влодарчик Р. За заг.ред. Бригілевича В. - Львів, ФОП П’ятаков Ю.О., 2013 – 240 с.

11. Реформування системи управління житловою нерухомістю міста/Практичний посібник/ За заг.ред. Бригілевича В. // Бригілевич В., Когут Г., Швець Н., Шишко В., Щодра О.; Швейцарсько-український проект «Підтримка децентралізації в Україні – DESPRO». – Київ: ТОВ «Софія-А», - 2012.- 104с.

12. Сафиулина К.Р., Погорелова В.В., Левицкий Д.Н., Кузуб А.Е., Колиенко А.Г., Касабова И.А., Азбука жилищно-коммунального управления. – К.: «Полиграф плюс», 2014. – 196 с.

13. Про приватизацію державного житлового фонду :. Закон України від 19.06.1992 № 2482-XII // Відом. Верх. Ради України. – 1992. – № 36. – Cт. 524.

14. Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки :. Закон України від 24.06.2004 № 1869-IV // Відом. Верх. Ради України. – 2004. – № 46.Ст. – 1864.

15. Про власність :. Закон Української РСР від 07.02.1991 № 697-XII // Відом. Верх. Ради УРСР. – 1991. – № 20.

16. Про житлово-комунальні послуги :. Закон України від 24.06.2004
№ 1875-IV // Відом. Верх. Ради України. – 2004. – № 47. – Ст. 1899.

17. Цивільний кодекс України // Відом. Верх. Ради. 2003. Додаток до № 40. Ст. 356.

18. http://www.minregion.gov.ua.

 

References.

1. Babak, A. (2007), Stvorennya ta diyalnist obyednannya spivvlasnykiv bahatokvartyrnoho budynku: Praktychnyy posibnyk [Establishment and operation of Condominiums: A Practical Guide], Instytut mistsevoho rozvytku, Kyiv, Ukraine.

2. Babak, A. Levytskii, D. Lysenko, N. Pogorelova, V. and Rudenko, V. (2007), Upravlinnya zhytlovym budynkom [Management of dwellings], Instytut mistsevoho rozvytku, Kyiv, Ukraine.

3. Oliinyk, N. I. (2011), Derzhavne rehuliuvannia rynku zhytla v Ukraini [State regulation of the housing market in Ukraine], Natsional'na akademiia derzhavnoho upravlinnia pry Prezydentovi Ukrainy, Kyiv, Ukraine.

4. Oliinyk, N. I. (2010), Innovatsiyni mekhanizmy upravlinnya bahatokvartyrnym zhytlovym fondom [Innovative mechanisms for managing multi-housing] Natsional'na akademiia derzhavnoho upravlinnia pry Prezydentovi Ukrainy, Kyiv, Ukraine.

5. Oliinyk, N. I. (2003), Upravlinnya zhytlovo-komunal'nym hospodarstvom u protsesi rynkovoyi transformatsiyi ekonomiky Ukrayiny [Housing and community services in the market transformation of economy of Ukraine], Kyiv, Ukraine.

6. Pogorelova, V. and Levytskii, D. (2010), Praktychnyy posibnyk. "Enerhoefektyvnyy budynok krok za krokom" Knyha 1. Krok pershyy: stvorennya OSBB [Practical Guide. The energy efficient building step by step Book 1. Step one: create condominiums], Kyiv, Ukraine.

7. Pogorelova, V. and Levytskii, D. (2011), Praktychnyy posibnyk. "Enerhoefektyvnyy budynok krok za krokom" Knyha 2. Krok druhyy: Orhanizatsiya roboty OSBB [Practical Guide. The energy efficient building step by step Book 2. Step Two: Organization of condominiums], Kyiv, Ukraine.

8. Pogorelova, V. and Levytskii, D. (2011), Praktychnyy posibnyk. "Enerhoefektyvnyy budynok krok za krokom" Knyha 3. Krok tretiy: Kapitalʹnyy remont i termomodernizatsiya budynku [Practical Guide. The energy efficient building step by step Book 3. Step three: Major overhaul and thermo home], Kyiv, Ukraine.

9. Brygilevch, V. Gura, N. Shchodra, O. Shvets, N. Kindratskii, B. Bernatskii, V. Shyshko, V. Kogut, G. and Volodarchyk, R. (2013), Profesiyne upravlinnya zhytlovoyu nerukhomistyu: pravovi, orhanizatsiyni, ekonomichni i finansovi aspekty: Praktychnyy posibnyk. Tom I. [Professional management of residential real estate, legal, organizational, economic and financial aspects: A Practical Guide. Volume I], Lviv, Ukraine.

10. Brygilevch, V. Gura, N. Shchodra, O. Shvets, N. Kindratskii, B. Bernatskii, V. Shyshko, V. Kogut, G. and Volodarchyk R. (2013), Profesiyne upravlinnya zhytlovoyu nerukhomistyu: pravovi, orhanizatsiyni, ekonomichni i finansovi aspekty: Praktychnyy posibnyk. Tom II. [Professional management of residential real estate, legal, organizational, economic and financial aspects: A Practical Guide. Volume II], Lviv, Ukraine.

11. Brygilevch, V. Kogut, G. Shvets, N. Shyshko, V. and Shchodra ,O. (2012), Reformuvannya systemy upravlinnya zhytlovoyu nerukhomistyu mista. Praktychnyy posibnyk [Reform of the system of residential real estate city. Practical Guide], Sofiia-A, Kyiv, Ukraine.

12. Safiulina, K. Pogorelova, V. Levitskii, D. Kuzub, A. Kolienko, A. and Kasabova, I. (2014), Azbuka zhilishchno-kommunal'nogo upravleniya [ABC of housing and communal management], Polygraph plus, Kyiv, Ukraine.

13. The Verkhovna Rada of Ukraine (1992), The Law of Ukraine "On privatization of public housing", Vidomosti Verkhovnoyi Rady Ukrayiny,  vol. 36.

14. The Verkhovna Rada of Ukraine (2004), The Law of Ukraine "On State Program of Reform and Development Housing for 2009-2014", Vidomosti Verkhovnoyi Rady Ukrayiny,  vol. 46. p. 1864.

15. The Verkhovna Rada of Ukraine (1991), The Law of Ukraine SSR "On Property", Vidomosti Verkhovnoyi Rady Ukrayiny, vol. 20.

16. The Verkhovna Rada of Ukraine (2004), The Law of Ukraine " On housing services", Vidomosti Verkhovnoyi Rady Ukrayiny, vol. 47. p. 1899.

17. The Verkhovna Rada of Ukraine (2003), The Civil Code of Ukraine”, Vidomosti Verkhovnoyi Rady Ukrayiny, vol. 40. p. 356.

18. Ministry of Regional Development, Construction and Housing and Communal Services of Ukraine (2015), available at: http://www.minregion.gov.ua (Accessed 20 March 2015).

 

Стаття надійшла до редакції 30.04.2015 р.