EnglishНа русском

Державне управління: удосконалення та розвиток № 5, 2015

УДК 352/354

 

Є. О. Архипова,

к. філос. н., доцент кафедри теорії та практики управління,

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», м. Київ

 

ЕЛЕКТРОННЕ УРЯДУВАННЯ ЯК ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

 

Ye. O. Arkhypova,

PhD in Philosophy, Associate Professor of the Department of Theory and Practice of Management,

National Technical University of Ukraine «Kyiv Polytechnic Institute», Kyiv

 

E-GOVERNMENT AS A FORM OF PUBLIC ADMINISTRATION

 

Стаття присвячена проблемі розвитку електронного урядування в Україні. Показано, що електронне урядування є одним із необхідних факторів розвитку інформаційного суспільства та побудови демократичного  суспільства, оскільки спрощує процедури отримання громадянами  адміністративних послуг, полегшує доступ до потрібної їм інформації, а також сприяє відкритості та прозорості органів державної влади і місцевого самоврядування. Проаналізовано нормативно-правову базу України з питань впровадження електронного урядування, визначено основні проблеми розвитку електронного урядування в Україні, зокрема вказано на недостатню кількість фахівців із відповідною професійною освітою, низький рівень комп’ютерної грамотності персоналу державних установ, недостатню обізнаність державних службовців та потенційних користувачів механізмів електронного урядування з їх суттю та перевагами, відсутність загальноприйнятих стандартів щодо впровадження та оцінювання рівня розвитку електронного урядування.

Аргументовано необхідність збільшення обсягів підготовки фахівців з електронного урядування у вищих навчальних закладах України. Зазначено перелік професійних вмінь та навиків, якими має володіти фахівець з електронного урядування.

 

The article devoted to a problem of e-government in Ukraine. It is shown that e-government is one of the essential factors in the development of the information society and a democratic society building, because it simplifies procedures of receiving of the administrative services by the citizens, facilitates access to information they need, and also contributes to openness and transparency of governmental authorities and local self-governments.

Analyzed the legislative and regulatory framework of Ukraine on implementing e-government, identified the main problem of e-government in Ukraine, particularly pointed to the lack of specialists with the appropriate professional education, the low level of computer literacy of the state institutions staff, the lack of awareness among governmental agents and potential users of the mechanisms of e-government to its essence and benefits, the lack of common standards for implementation and evaluation of the e-government development.

It is proved the necessity of increase the number of specialists which are training in e-governance in higher educational institutions of Ukraine. It is shown the list of professional abilities and skills that should have a specialist in e-governance.

 

Ключові слова: електронне урядування, державне управління, онлайн-послуги, взаємодія влади і громадян.

 

Keywords: e-government, public administration, online-services, government and citizens interaction.

 

 

Постановка проблеми. Розвиток молодої української держави, особливо в умовах політичної, економічної та воєнної нестабільності, вимагає використання оптимальних форм державного управління, які б з однієї сторони задовольняли потреби випереджаючого розвитку суспільства, а з іншої – могли бути реалізовані за сучасних реалій. З огляду на це, особливої уваги потребує така форма організації державного управління, як електронне урядування, впровадження якої було розпочато кілька років тому і яке наразі набуває все більшої підтримки суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження в галузі державного управління здійснювали багато авторів, зокрема В. Атаманчук, В. Бабаєв, Н. Глазунова, Г. Купряшин, В. Манохін, А. Радченко, О. Романюк та інші. Дослідженню суті інформаційних технологій  та їх значення в державному управлінні приділяли увагу А. Баранов, Л. Гонюкова, Д. Дубов, І. Клименко, К. Линьов, А. Семенченко, А. Серант, А.Силенко, Ю. Уманський та інші. Теоретичні, методологічні та практичні питання розвитку електронного урядування у своїх роботах висвітлювали А. Дуда, Т. Джига, О. Загвойська, О. Ємельяненко, В. Недбай, О. Литвиненко, С.Чукут тощо.

Тим не менше, мусимо констатувати, що дослідження, присвячені розвитку електронного урядування, зокрема його повноцінного впровадження в діяльність органів української влади, досі залишаються погано структурованими та систематизованими, а питання виявлення перешкод на шляху впровадження електронного урядування на теренах нашої країни потребує ґрунтовного аналізу науковців та практиків в галузі державного управління.

З огляду на це, метою даної статті є визначення основних проблем при впровадженні електронного урядування в Україні та окреслення можливих способів їх подолання.

Виклад основного матеріалу дослідження. Розбудова інформаційного суспільства є сьогодні одним із пріоритетних завдань України, яке декларується у багатьох державних нормативно-правових актах, концепціях, програмах та стратегіях розвитку, артикулюється на чисельних наукових та професійних заходах. Згідно з відомими теоріями Д. Бела, Й. Масуди, З. Бжезинського, Е. Тофлера, М. Кастельса та ряду інших дослідників, інформаційне суспільство суттєво розширює  можливості людини щодо реалізації свого потенціалу в першу чергу, завдяки спрощенню доступу до інформації та знань.

Очікуваними наслідками розбудови інформаційного суспільства в Україні, так само, як і в інших країнах, є забезпечення вільного доступу громадян до інформації та сучасних інформаційно-комунікативних технологій, що дасть змогу кожній людині повною мірою забезпечити свої інформаційні потреби, підвищити якість особистого життя та, в більш глобальній перспективі, покращить загальний рівень розвитку суспільства в цілому. Інформаційне суспільство має будуватися з урахуванням пріоритетності інтересів людини, що передбачає гарантування права на інформацію, надання їй широкого спектру можливостей для створення й накопичення знань та інформації, вільного доступу, користування, розповсюдження та обміну інформацією, у здійсненні інших дій з інформацією та даними, які визначені вітчизняним та міжнародним законодавством, прописані у ряді декларацій та конвенцій.

Електронне урядування як форма організації державного управління є одним інструментів розвитку інформаційного суспільства, що забезпечує підвищення ефективності, відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування [3], дієвість якого підтверджується позитивним досвідом країн-лідерів із реалізації механізмів електронного урядування. Такий спосіб організації державного управління дозволяє громадянам, юридичним особам та неурядовим організаціям звертатися до органів державної влади у віддалений спосіб та в режимі реального часу, а отже суттєво спрощує процес комунікації суб’єктів та об’єктів державного управління. Спрощення комунікації досягається, зокрема, шляхом використання глобальної та локальних інформаційних мереж, що забезпечує відносну доступність та оперативність спілкування з органами державної влади. Таким чином, розвиток електронного урядування сприяє формуванню держави сучасного типу, яка орієнтована, в першу чергу, на забезпечення вільної реалізації прав та свобод своїх громадян.

Основними засадами розвитку електронного урядування відповідно до Законів України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», «Про Національну програму інформатизації», а також «Концепції розвитку електронного урядування в Україні», схваленої розпорядженням КМУ від 13 грудня 2010 р., та «Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні», схваленої розпорядженням КМУ від 15 травня 2013 р., є:

- забезпечення ефективності та якості адміністративних послуг населенню та бізнесу, що надаються за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій;

- створення системи електронної взаємодії державних органів;

- розроблення та впровадження концептуальних засад інтегрованої системи «Електронний Уряд»;

- впровадження в діяльність державних органів типових організаційно-технологічних рішень та забезпечення їх ефективного функціонування;

- впровадження відомчих інформаційних систем планування та управлінської звітності в рамках створення єдиної державної системи контролю результативності діяльності державних органів щодо забезпечення розвитку соціально-економічної сфери;

- підвищення рівня інформованості громадян та державних службовців щодо можливостей, які пропонуються в рамках програми електронного урядування;

- проходження державними службовцями та посадовими особами місцевого самоврядування навчання з питань впровадження електронного урядування;

- тощо.

Зазначимо, що громадяни України дедалі активніше освоюють сучасні інформаційно-комунікативні технології, використовують їх в особистому, громадському та професійному житті, впроваджують у бізнес-процеси, що дозволяє оптимізувати часові та матеріальні витрати, а отже, збільшити їх ефективність. Поступово, але неухильно відбувається знайомство громадян із механізмами та інструментами електронного урядування на теренах України, що разом із вивченням закордонного досвіду в цій сфері підвищує бажання повноцінного впровадження та реалізації концепції електронного урядування в нашій державі.

В той же час мусимо відзначити, що державні установи та організації досить повільно реагують на зростання запитів суспільства стосовно використання у своїй діяльності сучасних інформаційно-комунікативних, зокрема мережевих технологій, що дають змогу покращити та прискорити процес взаємодії  органів державної влади та місцевого самоврядування між собою, з громадянами і суб'єктами господарювання. Такій ситуації сприяє недостатність фінансування органів державної влади, особливо на місцевому рівні; складність узгодження інформаційних систем, які були введені в експлуатацію в різний час та мають суттєві відмінності у своїй архітектурі та протоколах обміну інформації і даних; обмеженість можливостей систем електронного документообігу, недостатній рівень знань щодо основних характеристик та позитивних наслідків впровадження електронного урядування серед службовців державних установ та організацій, представників місцевого самоврядування та й самих громадян. Ситуацію також ускладнює погана координація суб’єктів, зацікавлених у впровадженні інструментів електронного урядування, відсутність дієвих механізмів контролю у сфері електронного урядування та інформатизації, а також відсутність загальноприйнятих стандартів щодо впровадження та оцінювання рівня розвитку електронного урядування. Окремою проблемою є низький рівень комп’ютерної грамотності державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, нестача закладів, здатних інформувати населення щодо переваг та можливостей електронного урядування, а також забезпечити якісну підготовку та підвищення кваліфікації відповідних кадрів тощо [3; 5; 6, с. 86-115; 7, с. 5; 8].

Державні службовці сучасного рівня повинні вміти аналізувати державну політику та розробляти заходи для її реалізації, мати навички управління проектами, стратегічного та тактичного планування, розробки державно-управлінських рішень. Водночас, враховуючи прагнення суспільства до демократичних суспільних трансформацій, в державних установах повинні працювати фахівці, які володіють навичками ведення діалогу з громадськістю, пошуку шляхів налагодження ефективної комунікації з громадянами та ЗМІ. Серед працівників органів державної влади та місцевого самоврядування мають бути фахівці, здатні координувати впровадження механізмів та комплексної системи електронного урядування в органах державної влади, а також вести постійний супровід цієї системи, що потребує якісної спеціальної та професійно-галузевої підготовки кадрів для державної служби.

Значну роль в системі електронного урядування відіграє реалізація адміністративних та інформаційних послуг в онлайн-режимі. Відзначимо, що спеціалісти з електронного урядування виділяють від трьох до п’яти стадій розвитку онлайн-послуг [9; 10; 11]. Зокрема в документах ООН часто наводиться наступна класифікація.

Перша, найпростіша стадія розвитку онлайн-послуг передбачає висвітлення на урядових сайтах інформації щодо політики їх діяльності, принципів управління, структури, контактної інформації, правил та правових засад їх функціонування, режиму роботи та видів послуг, які вони надають. Також там можуть розміщуватися новини державних установ та міститися посилання на інші електронні ресурси.

Більш розвинутою є друга стадія зрілості онлайн-послуг, яка характеризується досконалою односторонньою комунікацією або наявністю найпростіших видів двостороннього зв’язку державного органу та громадян. На таких ресурсах передбачена можливість завантаження бланків заяв або форм для подальшого друку та замовлення громадянами державних послуг послуги офлайн, програвання відео- та аудіо-файлів, вибору мови представлення інформації. Окремі сайти з цієї категорії дозволяють відправити електронну заявку на отримання певної послуги в офлайн режимі.

Наступною стадією зрілості онлайн-послуг є так звані трансакційні послуги. На цій стадії державні сайти забезпечують двосторонню комунікацію з громадянами, даючи змогу їм в тому числі замовляти і отримувати певну інформацію щодо державної політики, програм та правил, здійснювати онлайн ряд фінансових та нефінансових операцій, зокрема отримання сертифікатів, ліцензій, дозволів на певну діяльність, подача декларацій, сплата податків тощо). Враховуючи характер здійснюваних операцій, на даному етапі розвитку онлайн-послуг на сайтах державних органів вже реалізовані деякі форми електронної аутентифікації особи.

На четвертій стадії розвитку урядові сайти кардинально змінюють концепцію свого функціонування, переорієнтовуючись на активний обмін інформацією та даними з громадянами із широким залученням інтерактивних інструментів взаємодії по всій горизонталі та вертикалі влади. Державні органи через свої сайти надають громадянам повний спектр типових та індивідуальних послуг, залучають їх до активної участі в управлінні, надаючи для цього повноцінні можливості та інструменти [11, c. 194-196].

Відповідно до цієї класифікації, сайти наших державних органів перебувають на першій-третій стадіях розвитку онлайн-послуг, що детермінується складним комплексом таких факторів, як обсяги асигнувань на розвиток електронного урядування в даному регіоні та державному органі, віддаленість від адміністративного центру, зацікавленість керівників та особиста мотивація посадових осіб різного рівня, вміння та навички державних службовців, рівень їх загального навантаження, гнучкість організаційної та управлінської структури тощо.

Зауважимо, що якісна реалізація адміністративних та інформаційних послуг в онлайн-режимі потребує залучення цілої низки спеціалістів, зокрема:

1) фахівців, які спроможні спроектувати подібні сервіси, враховуючи всі їх можливі функції та нюанси;

2) фахівців, здатних здійснити технічну та програмну розробку цього проекту, а також подальший технічний супровід, включаючи надійний захист інформації в системі та забезпечення її безвідмовної роботи;

3) спеціалістів, які «вдихатимуть життя» в цю систему, тобто будуть відповідати на звернення громадян або перенаправляти їх запити до осіб, які мають на них реагувати, вчасно оновлювати інформацію на веб-ресурсі, здійснювати підтримку зовнішніх користувачів системи, модерувати форуми та виконувати будь-які інші функції, які не реалізовуються в автоматичному режимі та потребують певних дій державного службовця.

Незважаючи на визначення електронного урядування одним із пріоритетних напрямків розвитку українського суспільства, підготовку фахівців зазначеної кваліфікації в межах України здійснюють лише два навчальних заклади: Національна академія державного управління при Президентові України (загальний ліцензований обсяг підготовки – 75 осіб) та Херсонський національний технічний університет (ліцензійний обсяг підготовки – 25 осіб). Всі випускники спеціальності «Електронне урядування», за свідченнями означених навчальних закладів,  працевлаштовані за фахом, що демонструє високий попит на ринку праці на фахівців даного профілю.

З огляду на викладене вище та задля реалізації окремих положень законодавства України [1-4], зокрема в частині підвищення рівня професійної компетентності державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, на наш погляд, необхідно розширити обсяг підготовки фахівців з електронного урядування у вищих навчальних закладах України.

Зазначимо, що сфера впровадження механізмів електронного урядування не вичерпується державним сектором, але й поширюється на урядування, тобто управління, в усіх інших сферах людської діяльності. Тому фахівець з електронного урядування, у широкому розумінні цього поняття, має бути професіоналом універсального характеру, адже його вміння та навики можуть застосовуватися у будь-якій сфері: в секторі державного управління на всіх його  рівнях, у великому та малому бізнесі, в освітній, законодавчій, медичній, готельно-ресторанній, туристичній та інших видах діяльності.

Оскільки електронне урядування в широкому розумінні цього терміну не є предметом розгляду даної статті, окреслимо коло професійних задач та обов’язків, які входять в компетенцію спеціалістів з електронного урядування, які працюватимуть у державному секторі. Такі фахівці повинні розумітися в інформаційних системах, які реалізують механізми функціонування електронного урядування; мають вільно володіти технологіями інформаційного аналізу, знати способи налагодження ефективної комунікації державних органів між собою, а також з громадськістю, ЗМІ, неурядовими організаціями та всіма іншими зацікавленими в інформаційній взаємодії суб’єктами. Фахівці цього профілю на початковому рівні професійного становлення повинні вміти використовувати, а на більш високому рівні – розробляти комп’ютерні засоби і методи опрацювання інформації в системах електронного урядування, забезпечуючи інформаційну підтримку, автоматизацію й оптимізацію всіх видів робіт з електронного урядування.

З отриманням відповідних навичок та напрацюванням досвіду практичної діяльності на фахівців даного профілю покладається розробка показників та проведення на їх основі комплексного аналізу  рівня готовності до впровадження електронного урядування в окремих організаціях та установах, галузях та цілих регіонах. На основі проведеного аналізу фахівець з електронного урядування високого рівня має бути спроможний розробити програму впровадження чи оптимізації заходів із впровадження електронного урядування на досліджуваних об’єктах.

Висновки дослідження. Підсумовуючи викладене вище, зазначимо, що країна з багатомільйонним населенням, яка взяла курс на розбудову інформаційного суспільства, потребує великої кількості фахівців у галузі електронного урядування як з метою забезпечення потреб органів державної влади, державних установ, підприємств та організацій, так і для імплементації та розвитку електронного урядування в приватних комерційних та некомерційних структурах. Наразі наша країна відчуває гострий дефіцит у фахівцях даного профілю, що негативно впливає на розвиток електронного урядування в регіонах та в межах усієї країни.

 

Список використаних джерел.

1. Закон України «Про Національну програму інформатизації»  [Електронний ресурс]. – Чинний від 4.02.1998; редакція від 02.12.2012 р. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/74/98-%D0%B2%D1%80

2. Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» [Електронний ресурс]. – Прийнятий 09.01.2007 р. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/537-16

3. Розпорядження Кабінету міністрів України «Про схвалення Концепції розвитку електронного урядування в Україні» [Електронний ресурс]. – Чинний від 13.12.2010. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2250-2010-%D1%80

4. Розпорядження Кабінету міністрів України «Про схвалення Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні» [Електронний ресурс]. – Чинний від 15.05.2015. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/386-2013-%D1%80#n8

5. Абраменко Ю. Ю. Зарубіжний досвід е-урядування та проблеми його імплементації в Україні [Електронний ресурс] / Ю. Ю. Абраменко, І.А. Чикаренко. // Публічне адміністрування: теорія та практика: електронний збірник наукових праць. – Вип. 2(2) / 2009. – Режим доступу: http://www.dridu.dp.ua/zbirnik/2009-02/09ayypiu.pdf

6. Архипова Є.О. Інформаційна безпека: соціально-філософський вимір : дис. ... канд. філософ. наук: 09.00.03 / Є. О. Архипова; НТУУ «КПІ». – К., 2012. – 215 с.

7. Сучасний стан, проблеми і перспективи розвитку в Україні електронних адміністративних послуг: Аналітична записка [Електронний ресурс] / вик. А.О. Серенок, Т.І. Олійник // Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України, 2014. 72 с. – Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/articles/1716/

8. Семчук І. В., Мазур В.Г. Електронне управління в органах місцевої влади: стан і шляхи вдосконалення / І. В. Семчук, В. Г. Мазур // Теорія та практика державного управління. – 2013. – Вип. 2. - С. 106-112.

9. Довідник Е-урядування для місцевих органів влади України: практичні вказівки і кращі практики місцевого Е-врядування / Х. Асток, Л. Хянні, Є. Крєнєва, М. Лєкіч та ін.. – К. Академія електронного управління, 2014. – 66 с.

10. Сіленко А. Електронна Україна [Електронний ресурс] / Алла Сіленко // Політичний менеджмент. – 2003. – №3. – Режим доступу: http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=17&c=151.

11. Гонюкова Л.В. Основні напрями співпраці влади та громади і необхідні для цього умови [Електронний ресурс] / Л.В. Гонюкова // Державне управління: удосконалення та розвиток. – № 3. – 2015. – Режим доступу: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=819

12. United Nations E-Government Survey 2014 E-Government For The future We Want. United Nations. New York, 2014. 284 p.

 

References.

1. The Verkhovna Rada of Ukraine (1998), The Law of Ukraine “On the National Informatization Program”, available at: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/74/98-%D0%B2%D1%80 (Accessed 18 May 2015).

2. The Verkhovna Rada of Ukraine (2007), The Law of Ukraine “On the Basic principles of information society development in Ukraine for 2007-2015”, available at: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/74/98-%D0%B2%D1%80 (Accessed 18 May 2015).

3. Cabinet of Ministers of Ukraine (2010), “Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine “On approval of the concept of e-governance in Ukraine”, available at: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2250-2010-%D1%80 (Accessed 18 May 2015).

4. Cabinet of Ministers of Ukraine (2015), “Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine “On approval of the concept of information society in Ukraine”, available at: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/386-2013-%D1%80#n8 (Accessed 18 May 2015).

5. Abramenko, Y. Y. and Chikarenko, I. A. (2009) Foreign experience of e-government and problems of its implementation in UkrainePublichne administruvannia: teoriia ta praktyka [Online], vol . 2(2), available at: http://www.dridu.dp.ua/zbirnik/2009-02/09ayypiu.pdf (Accessed 18 May 2015).

6. Arkhypova, Ye.O. (2012) Information security: social-philosophical aspect Ph.D. Thesis, Social philosophy and philosophy of history Global economy, National technical university of Ukraine “Kyiv Polytechnic Institute”, Kyiv, Ukraine.

7. The National Institute for Strategic Studies under the President of Ukraine (2014), “Suchasnyj stan, problemy i perspektyvy rozvytku v Ukraini elektronnykh administratyvnykh posluh”, available at: http://www.niss.gov.ua/articles/1716/ (Accessed 18 May 2015).

8. Semchuk, І. V. and Mazur, V. H. (2013) “E-governance in local authorities: current state and improvements” Theory and Practice of Public Administration, vol. 2, pp. 106-112.

9. Astok, Kh., Khianni, L., Krienieva, Ye., Liekich, M. Dovidnyk (2014) E-uriaduvannia dlia mistsevykh orhaniv vlady Ukrainy: praktychni vkazivky i kraschi praktyky mistsevoho E-vriaduvannia [Reference book of E-governance for local authorities Ukraine: guides and best practices of local e-governance], Akademiia elektronnoho upravlinnia, Kyiv, Ukraine.

10. Silenko, A. (2003) “E-Ukraine” Politychnyj menedzhment, vol. 3, available at:  http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=17&c=151 (Accessed 18 May 2015).

11. Goniukova, L. V. (2015) The main areas of cooperation between the government and the community and the necessary conditions for this process”, Derzhavne upravlinnya: udoskonalennya ta rozvytok, [Online], vol. 3, available at: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=819 (Accessed 18 May 2015).

12. United Nations (2014) United Nations E-Government Survey 2014. E-Government For The future We Want. United Nations, New York, USA.

 

Стаття надійшла до редакції 19.05.2015 р.