EnglishНа русском

Державне управління: удосконалення та розвиток № 5, 2015

УДК 351

 

О. С. Качний,

к. держ. упр., докторант Академії муніципального управління, м. Київ

 

ЗАКОНОДАВЧІ АСПЕКТИ ВПРОВАДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ  ТЕХНОЛОГІЙ – СТРАТЕГІЧНОГО НАПРЯМУ ОПТИМІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

 

А. Kachnyj,

PhD in Public Administration, the postdoctoral student of the Academy of Municipal Management, Kyiv

 

LEGAL ASPECTS OF IMPLEMENTATION OF INFORMATION AND COMMUNICATION TECHNOLOGIES THAT ARE STRATEGIC DIRECTIONS OF OPTIMIZATION OF PUBLIC ADMINISTRATION

 

У статті презентується основна вітчизняна законодавча база, спільні для всього світу нормативно-правові положення, якими керується сучасне суспільство, впроваджуючи інформаційно-комунікаційні технології (IKT) в систему органів державної влади; визначається місце, роль і значення ІКТ на нинішньому етапі розвитку людства, аналізуються їх особливості, специфіка впровадження та подальшого використання у сфері державного управління, з урахуванням  можливих ризиків; йдеться також про широке коло можливостей для ефективних адміністративних перетворень, що виникло завдяки новітнім технологіям, передусім всесвітній системі об’єднаних комп’ютерних мереж Інтернет, створеної для зберігання й передання інформації.

 

The article presents the main domestic legislation, international regulations that govern modern society, introducing information and communication technologies (ICT) in the system of bodies of state authority; define the place, role and importance of ICT at the present stage of mankind's development, analyzes their features, the specifics of implementation and further use in the field of public administration, taking into account possible risks; also we are talking about the possibilities for effective administrative reforms introduced with the latest technology, especially the global system of interconnected computer networks, the Internet, created to store and transfer information.

 

Ключові слова: інформаційно-комунікаційні технології, електронний уряд (e-government), "електронний парламент", електронні системи управління, державне й муніципальне управління, інформаційне суспільство, впровадження ІКТ.

 

Keywords: information and communication technology, electronic government (e-government), e-Parliament, e-control systems, state and municipal management, information society, electronic document management, the introduction of ICT.

 

 

Постановка проблеми.Світове співтовариство увійшло в третє тисячоліття з надією забезпечити собі краще життя вже на новому витку історії та з дедалі новими можливостями, котрі надає науково-технічний прогрес. Кожна держава прагне розв’язати наявні проблеми, використовуючи як усі види внутрішніх національних ресурсів, методів та засобів управління, так і переваги міжнародного співробітництва й ринкових відносин.

Відтак людство вступило у фазу формування й підтримання в актуальному стані єдиного світового інформаційного простору як інформаційно-комунікаційного середовища, що дозволяє забезпечувати необхідною інформацією окремих громадян, їх об’єднання, органи влади і управління галузями й підгалузями, видами діяльності, регіони й всю державу.

Якість інформаційно-комунікаційного забезпечення – визначальний чинник в еволюційному розвитку держави й, певною мірою, є її характеристикою, адже ІКТ впливають на всі процеси, пов’язані з функціонуванням того чи іншого суспільства. Світовий досвід з оптимізації державного управління демонструє, що до інформаційного забезпечення слід ставитися як до стратегічно важливого механізму, здатного піднести країну на вищий щабель в усіх видах діяльності.

Не лише в окремих країнах, а й в усьому світі інформаційні ресурси (сукупність документів в інформаційних системах – бібліотеках, архівах, банках даних тощо) перетворилися на предмет виробництва, купівлі-продажу. Інформація є надзвичайно важливою компонентою, що забезпечує повноцінну життєдіяльність як її окремих користувачів-громадян, так і держави в цілому. Цей факт засвідчує глобальну тенденцію переходу від індустріального суспільства до інформаційного. Тому природно виникла потреба у формуванні єдиного інформаційного простору й забезпеченні на цьому підґрунті ефективного й сталого управління країною, з просуванням до регульованого ринку й подальшим створенням умов для інтеграції України у світовий економічний і правовий простір.

Аналіз останніх досліджень і публікацій засвідчує, що впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у системи органів державної влади є предметом наукового інтересу великого числа вітчизняних і зарубіжних вчених. Еволюцію інформаційного суспільства та електронні форми взаємозв’язку держави й громадян в своїх роботах, зокрема, досліджували: К. Хілл, Д. Белл, М. Бонем, Д. Зейферт, П. Норіс, М. Кастельс, С. Стоуньєр, І. Масуда, Е. Тоффлер, С. Кліфт, М. Вершинін, Л. Гросман, В. Грідньов, О. Данілін, В. Дрожжинов, А. Кошкін, Б. Кристальний, Ю. Травкін, С. Туронок, М. Раскладкіна, В. Солодова, О. Яковлева та багато інших.

Причому роботи Д. Белла, Е. Тоффлера, І. Масуди, М. Кастельса, Т. Стоуньєра, які визнані класикою соціально-філософської думки, пропонують засадні підходи у дослідженні інформаційного суспільства, але поняття "інформаційний простір" у цих роботах не висвітлюється, отже й не дістає остаточної визначеності. Подальші, онтологічні, характеристики інформаційного суспільства були запропоновані Д. Тапскоттом, Ф. Уебстером та ін.

Серед українських авторів – О. Баранов, О. Голобуцький, М. Демкова, Д. Дубов, С. Дубова, О. Ємельяненко, П. Клімушин, І. Клименко, І. Коліушко, Н. Коритнікова, І. Крюков, К. Линьов, Ю. Машкаров, Г. Почепцов, С. Чукут, О. Шевчук, А. Серенок, М. Ватковська та ін.

Необхідність модернізації й реалізації національних стратегій впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у сферу державного управління та основні напрямки розвитку інформаційного суспільства вичерпно розкрито у таких офіційних документах: Закон України "Про загальнодержавну програму "Електронна Україна" на 2005-2012 роки"; довгострокова державна програма "Електронна Україна" – для розвитку Інтернет-індустрії й створення на її базі "електронної держави", розроблена Державним комітетом зв'язку та інформатизації України (2002 р.); Програма інформатизації законотворчого процесу у Верховній Раді України на 2010-2015 роки (проект Постанови Верховної Ради України від 01.07.10 р. № 6633) та ін.

Не можна не згадати й міжнародні стратегічні документи, створені авторитетними й широко відомими організаціями. Йдеться, передусім, про "Декларацію принципів" та "План дій", ініційовані ООН та ЮНЕСКО, в яких розкривається відповідна політика провідних країн світу. Це – базові документи Всесвітнього саміту з питань інформаційного суспільства – зустрічі на вищому рівні у двох стадіях:

- Женевська стадія, 10-12 грудня 2003 р., яка закінчилася ухваленням Декларації Принципів "Побудова інформаційного суспільства – глобальне завдання в новому тисячолітті" й Женевського "Плану дій";

- Туніська стадія, 16-18 листопада 2005 р., де ухвалили Туніське Зобов'язання й Туніську Програму для інформаційного суспільства.

Формулювання цілей статті. Метою статті є презентація засадних українських та міжнародних офіційних документів, що розкривають сутність, роль і значення інформаційно-комунікаційних технологій для влади й суспільства, а також обґрунтування необхідності оптимізації державного управління за допомогою широкого  впровадження інноваційних досягнень в його системи і органи. Завданням роботи є й визначення, шляхом розгляду окремих положень законодавчих актів, чинників, що сприяють піднесенню ефективності адмінреформи, поліпшенню якості функціонування органів державної влади, а відтак – прогресивному розвитку країни за усіма напрямами.

Виклад основного матеріалу дослідження. У сучасному світі відбувається поступовий перехід від індустріального до інформаційного суспільства, структурно перебудовується економічна сфера. Індустріальне суспільство характеризується розподілом робочої сили на користь виробництва й видобування природних ресурсів. Нині робочу силу перерозподілено й спрямовано в бік сфери інформаційних послуг. Головними ресурсами стали інформація та знання, а домінуючим фактором виробничої діяльності – їх послідовне оброблення.

Єдиний інформаційний простір України повинен являти собою систему організаційно й методично пов’язаних, синхронізованих у часі національних інформаційних ресурсів усіх видів власності у соціально-економічній, правовій, науково-технічній, банківській, екологічній та інших сферах. Удосконалення процесів управління на такій базі – це комплексна багатогранна наукова проблема, розв’язання якої має відбуватися поетапно, із залученням наукових колективів фахівців з системного аналізу, дослідження операцій, вчених, які опікуються теорією, організацією систем і впровадженням новітніх інформаційних технологій.

На нинішньому етапі розвитку суспільства ми вже маємо можливість оцінити переваги й можливості, що подарували людству інноваційні технології, та констатувати, що й надалі без активного застосування новітніх досягнень інформатики, радіоелектроніки, зв’язку, обчислювальної й телекомунікаційної техніки ефективно керувати державою, її економікою буде неможливо. Тому розвиток інформаційного суспільства в Україні та впровадження ІКТ в усі сфери суспільного життя, зокрема, в діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування є одним з пріоритетних напрямів державної політики.

Необхідність налагодження надійної системи інформаційно-комунікаційного забезпечення державного управління давно вже була очевидною. Тож 2007 року Верховна Рада ухвалила концептуальну основу для практичного втілення відповідних завдань, що ґрунтується на прогресивному світовому досвіді, фундаментальних міжнародних документах, згаданих у цій роботі вище, – "Декларації принципів" та "Плану дій". Це – Закон України "Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки" (№ 537-V від 09.01.2007). А перед тим був ухвалений Проект Закону України "Про загальнодержавну програму "Електронна Україна" на 2005-2012 роки" (№ 5414 від 15.04.2004).

"Одним з головних пріоритетів України є прагнення побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство, в якому кожен міг би створювати й накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому розвитку та підвищуючи якість життя", – йдеться у Законі України від 2007 року [1]. І далі чітко визначаються відповідні кроки, заходи, що належить вжити, задля оптимізації й модернізації всіх сфер життя, зокрема, сфери державного управління. Згідно з документом, основні стратегічні цілі розвитку інформаційного суспільства в Україні такі:  

- прискорення розробки та впровадження новітніх конкурентоспроможних ІКТ в усі сфери суспільного життя, зокрема в економіку України і в діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

- забезпечення комп'ютерної та інформаційної грамотності населення, насамперед шляхом створення системи освіти, орієнтованої на використання новітніх ІКТ у формуванні всебічно розвиненої особистості;

- розвиток національної інформаційної інфраструктури та її інтеграція із світовою інфраструктурою;

- державна підтримка нових "електронних" секторів економіки (торгівлі, надання фінансових і банківських послуг тощо);

- створення загальнодержавних інформаційних систем, насамперед у сферах охорони здоров'я, освіти, науки, культури, охорони довкілля;

- збереження культурної спадщини України шляхом її електронного документування;

- державна підтримка використання новітніх ІКТ засобами масової інформації;

- використання ІКТ для вдосконалення державного управління, відносин між державою і громадянами, становлення електронних форм взаємодії між органами державної влади та органами місцевого самоврядування і фізичними та юридичними особами;

- досягнення ефективної участі всіх регіонів у процесах становлення інформаційного суспільства шляхом децентралізації та підтримки регіональних і місцевих ініціатив;

- захист інформаційних прав громадян, насамперед щодо доступності інформації, захисту інформації про особу, підтримки демократичних інститутів та мінімізації ризику "інформаційної нерівності";

- вдосконалення законодавства з регулювання інформаційних відносин;

- покращення стану інформаційної безпеки в умовах використання новітніх ІКТ.

Досягнення зазначених цілей дасть змогу:

- підвищити національну конкурентоспроможність за рахунок розвитку людського потенціалу, насамперед у високоінтелектуальних сферах праці, а також розширити експортний потенціал ІКТ-індустрії України;

- поліпшити життєвий рівень населення завдяки економічному зростанню, забезпеченню прав і свобод людини, наданню рівного якісного доступу до інформації, освіти, послуг закладів охорони здоров'я та адміністративних послуг органів державної влади та органів місцевого самоврядування, створенню нових робочих місць і розширенню можливостей щодо працевлаштування населення, забезпеченню соціального захисту вразливих верств населення, зокрема людей, що потребують соціальної допомоги та реабілітації;

- сприяти становленню відкритого демократичного суспільства, яке гарантуватиме дотримання конституційних прав громадян щодо участі у суспільному житті, прийнятті відповідних рішень органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Основними напрямами розвитку інформаційного суспільства в Україні визначити:

- формування та впровадження правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, технологічних, методичних умов розвитку інформаційного суспільства в Україні з урахуванням світових тенденцій;

- всебічний розвиток загальнодоступної інформаційної інфраструктури на засадах сприяння вітчизняному виробництву новітніх ІКТ та інформаційно-телекомунікаційних систем, подолання технічної і технологічної залежності від зарубіжних виробників;

- забезпечення вільного доступу населення до телекомунікаційних послуг, зокрема до мережі Інтернет, ІКТ та інформаційних ресурсів;

- збільшення різноманітності й кількості послуг населенню та бізнесу, що надаються за допомогою ІКТ;

- створення загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів на основі врахування національних, світоглядних, політичних, економічних, культурних та інших аспектів розвитку України;

- надання кожній людині можливості для здобуття знань, умінь і навичок з використанням ІКТ під час навчання, виховання та професійної підготовки;

- створення умов для забезпечення комп'ютерної та інформаційної грамотності усіх верств населення, створення системи мотивацій щодо впровадження й використання ІКТ для формування широкого попиту на такі технології в усіх сферах життя суспільства;

- забезпечення участі громадськості в побудові інформаційного суспільства, забезпечення конституційних прав людини, суспільства та держави в інформаційній сфері;

- розробку та впровадження системи індикаторів розвитку інформаційного суспільства в Україні з внесенням відповідних змін у систему державних статистичних спостережень з узгодженням їх з міжнародними стандартами і методологією та щорічним їх оприлюдненням.

Запровадження засад взаємодії учасників побудови інформаційного суспільства передбачає, що це суспільство розбудовується за умови співпраці й солідарності громадян, приватного сектору економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, відповідних об'єднань громадян, коли:

- органи державної влади визначають пріоритети розвитку, забезпечують їх досягнення й всебічну підтримку, координують та стимулюють виконання завдань, формують законодавчу базу і контролюють її виконання всіма учасниками побудови інформаційного суспільства;

- приватний сектор економіки, здебільшого, забезпечує впровадження та використання ІКТ у всіх сферах життя, вдосконалює інформаційну інфраструктуру, надає інформаційні та комунікаційні послуги тощо;

- об'єднання громадян взаємодіють з органами державної влади, органами місцевого самоврядування і приватним сектором економіки у питаннях забезпечення справедливого та рівного доступу до інформаційних і комунікаційних послуг, формують громадську думку щодо пріоритетів та перспектив розвитку інформаційного суспільства;

- держава, приватний сектор економіки та об'єднання громадян сприяють встановленню й розширенню взаємовигідних відносин з міжнародними організаціями, в тому числі з міжнародними фінансовими установами, які відіграють провідну роль у розвитку інформаційного суспільства та оцінюванні прогресу в цій сфері [1].

З метою створення належних умов для забезпечення законотворчого процесу сучасними засобами інформаційно-комунікаційних технологій та сприяння відкритості у діяльності Верховної Ради України, реалізації конституційних прав громадян в інформаційній сфері був створений Проект Постанови Верховної Ради України від 01.07.2010 № 6633 "Про затвердження Програми інформатизації законотворчого процесу у Верховній Раді України на 2010-2015 роки".

Цей документ базується на положеннях цілої низки Законів України та інших законодавчих актів, котрі, у свою чергу, створювалися з урахуванням прогресивної світової думки, що сформувалася під впливом об’єктивних вимог і викликів часу. Його можна вважати квінтесенцією Законів України "Про інформацію", "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах","Про Національну програму інформатизації", "Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки", "Про електронні документи та електронний документообіг", "Про електронний цифровий підпис", "Про телекомунікації", "Про статус народного депутата України", "Про комітети Верховної Ради України", Постанови Верховної Ради України від 1 грудня 2005 року N 3175-IV "Про Рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні", де визначено засадні принципи створення інформаційних електронних ресурсів і захисту інформації.

Нагальність розроблення й виконання Програми була зумовлена необхідністю переходу на принципово новий рівень автоматизації технічних процедур, пов'язаних з діяльністю народних депутатів України, формування актуального парламентського електронного інформаційного ресурсу та ретроспективного оцифровування парламентської документації з метою більш ефективного використання наявних інформаційних ресурсів для реалізації повноважень Верховної Ради України.

У документі, зокрема, зазначено: "Згідно з рекомендаціями Міжпарламентського Союзу, членом якого є Верховна Рада України, застосування інформаційно-комунікаційних технологій у роботі національних парламентів має відбуватись відповідно до розробленої ними концепції задля:

- забезпечення ефективної роботи парламенту, її прозорості та відкритості;

- гарантування безпеки інформаційних ресурсів парламенту і конфіденційності інформації про особу;

- налагодження діалогу між парламентом, народними депутатами України та громадянами;

- поліпшення механізмів звітності парламенту, народних депутатів України перед виборцями;

- забезпечення повного доступу громадян до інформації про роботу парламенту;

- участі у глобальному інформаційному суспільстві" [3].

Проект Постанови Верховної Ради України "Про затвердження Програми інформатизації законотворчого процесу у Верховній Раді України на 2010-2015 роки" грунтується на засадах пріоритетності науково-технічного та інноваційного розвитку держави, у тому числі її інформаційної інфраструктури, що сприятиме збільшенню різноманітності та кількості електронних послуг, впровадженню інформаційно-комунікаційних технологій в усі сфери суспільного життя та забезпечить максимальний доступ громадян до інформаційних ресурсів і телекомунікаційних послуг.

Метою Програми є:

- досягнення максимально можливої автоматизації інформаційно-організаційних процесів у діяльності депутатського корпусу, у тому числі комітетів Верховної Ради України, депутатських фракцій а також Апарату Верховної Ради України шляхом створення сучасних систем управління законотворчим процесом та документообігом у парламенті;

- оперативне інформаційно-аналітичне забезпечення народних депутатів України, помічників-консультантів народних депутатів України, фахівців Апарату Верховної Ради України;

- створення нової автоматизованої системи обробки вхідних, вихідних, внутрішніх інформаційно-документальних потоків та контролю за виконанням доручень, оперативне формування аналітично-звітної та довідкової документації;

- технічне удосконалення систем зв'язку для забезпечення оперативності у роботі народних депутатів України, комітетів Верховної Ради України, Апарату Верховної Ради України, у тому числі щодо питань, пов'язаних з діяльністю органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, інформуванням громадян.

Пріоритетним завданням Програми є створення інтегрованої електронної інформаційно-аналітичної системи "Електронний парламент" (далі –   Система) та її центральних підсистем:

- "Електронний офіс народного депутата України";

- "Електронний Комітет";

- "Електронна погоджувальна рада";

- "Електронна бібліотека і архів";

- "Система електронного голосування та підрахунку голосів".

Створення Системи, за визначенням Глобального центру з питань інформаційно-комунікаційних технологій у парламенті при Міжпарламентському Союзі, забезпечить законодавчому органу більшу ефективність, прозорість, доступність та звітність у його діяльності.

"Електронний парламент" покликаний забезпечити не лише повну автоматизацію етапів законотворчого процесу, а й інформаційну взаємодію Верховної Ради України з іншими органами державної влади та органами місцевого самоврядування, громадянами, юридичними особами за допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій із застосуванням високих стандартів доступу до інформаційних ресурсів парламенту. Він розроблятиметься шляхом модернізації наявних автоматизованих систем, програмно-технічних комплексів і баз даних законодавства та законопроектів, розширення їх можливостей з метою послідовного впровадження технічних систем підтримки прийняття рішень депутатським корпусом у залі пленарних засідань Верховної Ради України, комітетами Верховної Ради України, Погоджувальною радою депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Йдеться про системи, перелік яких визначено Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 1 липня 2003 р. N 663 "Про перелік автоматизованих систем інформаційно-технологічного забезпечення діяльності Верховної Ради України":

- інтегрована база даних законотворчого процесу;

- "Система електронного документообігу і контролю виконання доручень Верховної Ради України";

- "Система електронного цифрового підпису";

- "Комплексна система захисту інформації в автоматизованих системах Верховної Ради України";

- "Електронний офіс народного депутата України" (стаціонарний і мобільний);

- система підтримки прийняття рішень комітетом ("Електронний Комітет");

- центр ситуативного аналізу ("Електронна погоджувальна рада");

- "Електронна бібліотека і архів" (мережева збірка парламентської інформації, доступна депутатському корпусу, Апарату Верховної Ради України та суспільству);

- "Електронна система голосування і підрахунку голосів" (система "Рада" нового покоління);

- єдиний веб-портал Верховної Ради України та інтегровані до нього веб-сайти Голови Верховної Ради України, комітетів Верховної Ради України, депутатських фракцій, структурних підрозділів Апарату Верховної Ради України.

Інтеграція зазначених інформаційних ресурсів до електронної інформаційно-аналітичної системи "Електронний парламент" відбуватиметься шляхом максимального використання наявних інформаційно-технологічних рішень та інженерно-технічної інфраструктури, створення сучасних центрів обробки даних та електронних архівів з необхідною глибиною збереження інформації за рахунок:

- єдиної програмно-технічної платформи;

- єдиної серверної платформи;

- єдиної системи адміністрування, управління та моніторингу;

- єдиної пошукової системи та набору ефективних електронних сервісів;

- єдиної комплексної системи захисту інформації;

- використання відкритих стандартів [3].

План заходів щодо реалізації Програми передбачає закупівлю:

- серверів з пристроями для довготермінового зберігання інформації та спеціалізованої комп'ютерно-телекомунікаційної техніки. Апаратура має встановлюватися у залах засідань Верховної Ради, комітетів Верховної Ради України й Погоджувальної ради депутатських фракцій у Верховній Раді, у службових кабінетах народних депутатів України, бібліотеці та архіві;

- спеціалізованого програмно-технологічного забезпечення для створення, ведення та адміністрування інтегрованої бази даних законотворчого процесу;

- програмного забезпечення для веб-каталогізації й реферування вітчизняних і зарубіжних інформаційних потоків;

- спеціалізованих комплексів для сканування документів і обробки (у т.ч. розпізнавання, порівняння, застосування штрих-коду, практичного застосування при роботі з базами даних законотворчого процесу і т.п.) відсканованої інформації;

- настільних видавничих систем та іншої оргтехніки.

Усі ці заходи покликані сприяти якнайповнішій реалізації конституційних повноважень Верховної Ради України, збільшенню відкритості її діяльності, утвердженню конституційних прав громадян, у тому числі в інформаційній сфері.

Очікується, що основний економічний ефект від виконання Програми буде досягнутий завдяки створенню цілісного парламентського документального ресурсу та забезпеченню його використання у мережі Інтранет (внутрішньокорпоративна мережа, що використовує стандарти, технології й програмне забезпечення Інтернету) і в режимі онлайн.

Планується суттєве заощадження коштів, виділених на придбання паперу й витратних матеріалів на тиражування копій документів, а також економія як мінімум однієї години робочого часу для полутора тисяч внутрішніх користувачів і близько сотні тисяч щоденних відвідувачів офіційного веб-сайту Верховної Ради України. Економія коштів становитиме щонайменше від 30 до 60 млн. гривень на рік.

Фінансування Програми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Загальний прогнозний обсяг її фінансування становитиме 561,890 млн. грн., з них з Державного бюджету 561,890 млн. грн., зокрема у 2010 р. – 18,89 млн. грн., у 2011 р. – 108,60 млн. грн., у 2012 р. – 108,60 млн. грн., у 2013 р. –108,60 млн. грн., у 2014 р. –108,60 млн. грн., у 2015 р. – 108,60 млн. грн. [3].

Слід зазначити, що з моменту початку реалізації цього та інших, споріднених, масштабних Законів України, Програм, Постанов щодо оптимізації державного управління за допомогою інноваційних технологій багато чого вже зроблено. Проте динаміка розвитку вітчизняного інформаційного суспільства, порівняно з цією ж динамікою у більш розвинених країнах, залишає бажати кращого. Чинники, що гальмують (або можуть гальмувати) процеси інформаційної революції, а відтак – еволюції нашого суспільства й вдосконалення функціонування влади, чітко визначені в Законі України "Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки" від 09.01.2007 р. № 537-V.

У документі, зокрема, йдеться про те, що вітчизняний ринок ІКТ перебуває у стані активного становлення й за певних умов може стати у нас фундаментом для розвитку інформаційного суспільства. Разом з тим, рівень, на якому нині знаходиться Україна у цьому питанні, у порівнянні із світовими відповідними показниками, є недостатнім і не відповідає потенційним можливостям нашої країни, оскільки:

- відсутня координація зусиль державного й приватного секторів економіки, що унеможливило ефективне використання наявних ресурсів;

- ефективність використання фінансових, матеріальних, кадрових ресурсів, спрямованих на інформатизацію, впровадження ІКТ у соціально-економічну сферу, зокрема в сільське господарство, є низькою;

- наявне відставання у впровадженні технологій електронного бізнесу, електронних бірж та аукціонів, електронних депозитаріїв, використанні безготівкових розрахунків за товари й послуги тощо;

- рівень інформатизації окремих галузей економіки, деяких регіонів держави є низьким;

- розвиток нормативно-правової бази інформаційної сфери недостатній;

- створення інфраструктури для надання органами державної влади та органами місцевого самоврядування юридичним і фізичним особам інформаційних послуг з використанням мережі Інтернет відбувається повільно;

- рівень комп'ютерної та інформаційної грамотності населення є недостатнім, впровадження нових методів навчання із застосуванням сучасних ІКТ повільним;

- рівень інформаційної представленості України в Інтернет-просторі є низьким, а присутність україномовних інформаційних ресурсів недостатньою;

- рівень державної підтримки виробництва засобів інформатизації, програмних засобів та впровадження ІКТ є незадовільним, що не забезпечує всіх потреб економіки й суспільного життя;

- спостерігаються нерівномірність забезпечення можливості доступу населення до комп'ютерних і телекомунікаційних засобів, поглиблення "інформаційної нерівності" між окремими регіонами, галузями економіки та різними верствами населення;

- не вирішуються у повному обсязі питання захисту авторських прав на комп'ютерні програми, відсутні системні державні рішення, спрямовані на створення національних інноваційних структур (центрів, технополісів і технопарків) з розробки конкурентоздатного програмного забезпечення[1].

Очевидно, вітчизняна законодавча база та світовий досвід щодо поетапного розвитку інформаційного суспільства є цілком вичерпним теоретичним підґрунтям для піднесення України на якісно новий рівень у сфері державного управління й, відповідно, в усіх інших.

За умови належної й послідовної роботи з усунення негативних чинників та розв’язання наявних проблем і перешкод на шляху до оптимізації системи органів державної влади, спостерігатимуться позитивні зміни в життєдіяльності суспільства в цілому й кожного окремого громадянина, а саме:  

- підвищиться рівень захисту прав і свобод людини та її добробуту;

- активізується участь громадян в управлінні державою;

- розвиватиметься демократія;

- зміцниться конкурентоздатність України, ефективність державного управління, продуктивність праці в усіх сферах економіки, рівень інформаційної безпеки людини, суспільства, держави, ступінь розвитку інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури, зокрема  українського сегменту Інтернету;

- відбудеться перехід економіки до моделі науково-технічного та інноваційного розвитку, збільшиться частка наукоємної продукції, буде піднесена якість і доступність освітніх, наукових, культурологічних послуг, а також послуг з охорони здоров'я за рахунок впровадження ІКТ;

- полегшаться умови доступу пересічних громадян до національних і світових інформаційних електронних ресурсів;

- створяться нові робочі місця, покращаться умови роботи й життя людини;

- удосконалюватимуться й розширюватимуться нормативно-правові засади інформаційного суспільства та багато іншого.

 

Висновки. Початок ХХІ століття майже для всього світу позначений стрімким розвитком інформаційно-комунікаційних технологій, концептуальними змінами у системах державного управління, оптимізацією й модернізацією його форм і методів. Об’єктивні виклики часу вимагають від України вже не еволюційного, поетапного впровадження інноваційних досягнень в усі сфери життя, а революційного просування до світових стандартів, прискореними темпами.

Насамперед це пов'язано із соціально-економічною нерівністю, яка виникає між розвинутими країнами й країнами, що лише розвиваються, внаслідок суттєвої різниці в темпах зростання обсягів та номенклатури товарів і послуг, які виробляються й надаються за допомогою ІКТ. Така нерівність негативно впливає на конкурентоздатність держав і життєвий рівень людей. Тож виконання цього масштабного, багатогранного завдання, яким є повсюдна інформатизація суспільства, зокрема сфери державного управління, потребує гармонійного поєднання зусиль самих держави й суспільства, а також профспілок, бізнесу і громадян.

Нормативно-правовою базою, як українською, так і світовою, що за змістом є вичерпними, вже давно визначені цілі, завдання, контрольні показники, напрями дій задля розвитку суспільства нового типу – інформаційного суспільства, де кожен може створювати інформацію й знання, мати до них доступ, користуватися і обмінюватися ними, а органи державного управління здійснюють свої функції з максимальним коефіцієнтом корисної дії для обох сторін.

Додержуючись та ретельно виконуючи теоретичні засади відповідних Законів, Постанов, Програм, Концепцій тощо, цілком можливо зробити значний крок до якісно нової дійсності, а це означає, що окремі особи та великі об’єднання, громади та й, зрештою, цілі народи мають реальну перспективу повною мірою реалізувати свій потенціал, жити комфортно, відчуваючи, що влада й справді дбає про свій народ.

Саме таке інформаційне суспільство, орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на загальний розвиток держави, є кінцевою метою стратегічного курсу України у сфері інформаційно-комунікаційних технологій.

 

Література.

1. "Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки"// Закон України від 09 січня 2007 р. № 537-V. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/537-16

2. Програма "Електронна Україна" (проект) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pidruchniki.com/11631018/politologiya/programa_elektronna_ukrayina_proekt

3. "Про затвердження програми інформатизації законотворчого процесу у Верховній Раді України на 2010-2015 роки". / Проект Постанови Верховної Ради України [Електронний ресурс] //Ліга Закон. Головний правовий портал України.// – Режим доступу:

http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/DF54900A.html

4. "Електронний уряд" [Електронний ре­сурс]. Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Електронний_уряд

 

References.

1. The Verkhovna Rada of Ukraine (2007), The Law of Ukraine “The main principles of information society development in Ukraine for 2007-2015”, available at: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/537-16 (Accessed 15 May 2015).

2. State Committee of communication and Informatization of Ukraine (2002), “The program "Electronic Ukraine" (draft)”, available at:  http://pidruchniki.com/11631018/politologiya/programa_elektronna_ukrayina_proekt (Accessed 17 May 2015).

3. The Verkhovna Rada of Ukraine (2010), “Resolution of  the Verkhovna Rada of Ukraine "On approval of the program of Informatization of the legislative process in the Verkhovna Rada of Ukraine for 2010-2015"”, available at: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/DF54900A.html (Accessed 16 May 2015).

4. Wikipedia – the free encyclopedia (2015), “E-government”, available at: http://uk.wikipedia.org/wiki/Електронний_уряд (Accessed 16 May 2015).

 

Стаття надійшла до редакції 17.05.2015 р.