EnglishНа русском

Державне управління: удосконалення та розвиток № 12, 2014

УДК 351/354+336.02+336.27

 

Ю. В. Щедрін,

аспірант кафедри політичної аналітики та прогнозування,

Національна академія державного управління при Президентові України

 

МЕКСИКАНСЬКА ЕКОНОМІЧНА КРИЗА 1994 РОКУ: ПЕРЕДУМОВИ, ЗНАЧЕННЯ ТА НАСЛІДКИ ДЛЯ ТЕОРІЇ АНТИКРИЗОВОГО ПЛАНУВАННЯ

 

Y. V. Schedryn,

Postgraduate Student, Department of Political Analysis and Prediction,

National Academy for Public Administration under the President of Ukraine

 

MEXICAN ECONOMIC CRISIS OF 1994: BACKGROUND, SIGNIFICANCE AND CONSEQUENCES FOR THEORY OF CRISIS MANAGEMENT

 

В статті комплексно досліджуються події так званої «текілової кризи» 1994 року, які здійснили значний вплив на економічні системи американського континенту. Автор послідовно вивчає передумови та причини фінансового колапсу мексиканської економіки, докладно аналізує ситуацію в Мексиці протягом кризових років, акцентуючи увагу на антикризовому плануванні мексиканської влади та міжнародній допомозі, наданій з боку інших країн та інституцій. Зокрема, в деталях розглядаються кредитні зусилля Міжнародного Валютного Фонду та Державного Казначейства США, спрямовані на порятунок мексиканської фінансової системи. Також аналізується антикризова робота влади Мексики в сфері боргових облігацій. В результаті здійсненого аналізу наведених фактів автор приходить до висновку, що «текілова криза» була неминучим наслідком неврівноваженої політики мексиканської урядовців протягом 1980-х – початку 1990-х років, показала основні вади неоліберальної економічної моделі та сприяла прийняттю рішення про реформування структур міжнародних фінансових інституцій.

 

The article explores the complex events of so-called "tequila crisis" of 1994 , which had a significant impact on the economies of the American continent. The author consistently examines the background and causes of the financial collapse of Mexican economy, in details analysis situation in Mexico during the crisis years, focusing his attention on anti-crisis plan of the Mexican authorities and the international assistance provided by other countries and institutions. In particular credit efforts of of the International Monetary Fund and the State Treasury of the United States, aimed to save Mexican financial system, are considered in details. Also the anti-crisis work of Mexican government in the field of debt securities is analyzed. As a result of the implemented analysis of these facts the author concludes that " tequila crisis " was an inevitable consequence of unbalanced policy of the Mexican government during the 1980s - early 1990s. It has shown major flaws of neoliberal economic model and contributed greatly to the decision of reforming of international financial institutions’ structures.

 

Ключові слова: Мексика, «текілова криза», «тесобони», Міжнародний Валютний Фонд, приватизація, кредитна політика.

 

Keywords: Mexico, "tequila crisis", "tesobonos", International Monetary Fund, privatization, credit policy.

 

 

Постановка проблеми

Аналізуючи вплив сучасних кризових явищ в економіко-фінансовому секторі на розвиток країн, та досліджуючи державну політику з подолання їхніх наслідків, необхідно мати на увазі всебічний розгляд вже розробленого попередниками досвіду – тобто акцентувати увагу на висвітленні минулих економічних криз та засобах боротьби з ними. На нашу думку, дуже повчальним в даному випадку є досвід Мексики, яка суттєво постраждала від так званої «текілової кризи» 1994 року. Він становить певний інтерес перш за все через те, що в останні роки ця держава демонструє світу як значні успіхи, так і потужні провали в питаннях економічного розвитку. Мексика входить до числа так званих країн-моделей - тобто її досвід використовується іншими державами й міжнародними організаціями. Актуальність дослідження негативних процесів в мексиканській економіці полягає в необхідності визначення шляхів для подальшого розвитку України, в тому числі – запозичуючи закордонні уроки. До цього слід додати, що аналіз банківського колапсу 1994 року показує найбільш типові фактори, які можуть запобігти успішному покращенню економічних показників країни, що розвивається.

Аналіз історіографічної бази

Розглядаючи історіографічну базу дослідження, варто відзначити, що мексиканська криза 1994 року привертала увагу багатьох фахівців. Серед комплексних робіт, присвячених поточній тематиці, варто відзначити дослідження Тревіса Нордгаарда [6], Джозефа Уітта [10], Джозефа Стігліца, Деніела Ледермана, Ани Марії Менендез, Гільєрмо Перрі [8], Альдо Мусаччіо [5]. Розроблялися науковцями й окремі аспекти мексиканської історії, які торкаються проблем, описаних в даній статті. Так, Стефан Хабер досліджував передкризові процеси приватизації та лібералізації мексиканської економіки [2], Енн Крюгер та Аарон Торнелл вивчали роль банківського сектора в подоланні кризи [3],  Фредерік Мішкін аналізував досвід мексиканського уроку для подальшого антикризового планування [4]. Реакція міжнародних структур на кризу, переважно – Міжнародного Валютного Фонду (МВФ), розкривається в книзі Дж. Боугтона [1]. Іспанський економічний експерт Дон Кіхонес розкриває зв’язки «текілової кризи» із сучасним станом міжнародної економіки, проводячи паралелі із останніми негативними тенденціями в світовому фінансовому секторі [7]. Російська історіографія проблеми представлена фундаментальною статтею Осокіної, яка розглядає в ній передумови кризи й її наслідки для мексиканської економіки [12], та аналітичному матеріали за авторством Зуєва, в якому аналізуються сучасні посткризові перспективи розвитку Мексики [11]. Окремі матеріали можна знайти в аналітичних звітах фінансових установ, розміщені в мережі Інтернет [9].

Постановка завдання

З огляду на вищевказану актуальність всебічного аналізу «текілової кризи» 1994 року ми вважаємо за необхідне визначити завдянням цієї статті повний та послідовний розгляд подій, що стались в Мексиці в цей період, у контексті впливу фінансової ситуації в країні як на північноамериканські економічні відносини, так і на загальний світовий ринок. Метою статті є розглянути мексиканські події в кості типової моделі кризового вища в країнах, що розвиваються, та визначити можливості використання мексиканського антикризового досвіду іншими акторами.

Основна частина

Говорячи про економічну кризу 1994 року, необхідно перш за все розглянути її передумови. Вони мають під собою достатньо давнє та стійке підґрунтя. Після світової енергетичної кризи 1970-х років в Мексику розпочався масовий приплив іноземного капіталу. Це спричинило різке зростання цін на нафту. В результаті держава отримала вільні кошти, які почали вкладатися в дорогі проекти. Втім, вони мало сприяли структурній перебудові господарства, створивши типову для країн, що розвиваються, ситуацію, основною характеристикою якої стало формування полярних секторів економіки. З одного боку, в Мексиці активно та динамічно розвивалися сучасні експортоорієнтовані галузі, які були слабо інтегровані в національну економіку. З іншого боку, в країні залишався й традиційний низько ефективний господарський сектор, який не зазнав притоку капіталу та виявляв тенденцію до зниження конкурентоспроможності власних виробів.

До тих пір, поки ціни на нафту – важливе джерело доходу Мексики – залишалися високими, влада не приділяла уваги такому розмежуванню. Але на   початку 1980-х років вони стали знижуватися. За таких умов вносити зміни до економічного планування було запізно – країна продовжувала рухатися в напрямку до фінансового краху. В результаті недалекоглядної урядової політики стрімко ріс зовнішній борг, а жорсткість позиції Великобританії й США в цих питаннях призвела до різкого збільшення дисконтних ставок. Почалася втеча спекулятивного капіталу із Мексики, у той же час платежі держави по боргових зобов'язаннях зросли приблизно втричі. Наслідком цього стала заява мексиканців про припинення виплат у рахунок зовнішнього боргу, зроблена влітку 1982 року [12].

Новий президент країни Мігель де ла Мадрид звернувся по допомогу до Державного Казначейства США й Міжнародного Валютного Фонду, підтримка яких була необхідна для подальшого співробітництва з комерційними банками. Після проведених переговорів та консультацій наприкінці 1982 року була оприлюднена так звана «Хартія намірів» із зобов'язанням змінити економічний курс Мексики. Серед основних напрямів реформування мексиканської економіки де ла Мадрид виділяв перш за все необхідну лібералізацію цін та їхнє формування у подальшому на основі попиту та пропозиції; досягнення макроекономічної стабільності; зниження до мінімуму втручання держави в господарську діяльність; орієнтацію на максималізацію прибутку, вільну ринкову конкуренцію й ліквідацію всіх видів державних субсидій; відкриту зовнішньоекономічну політику за рахунок вирівнювання умов функціонування національного й іноземного капіталу в державі [12].

Реформи були покликані подолати назріваючі кризові явища, не допустити їхнього переходу в активну фазу. В результаті їхнього проведення президент де ла Мадрид отримав репутацію одного з найбільш успішних реформаторів Латинської Америки [5, c. 7]. Втім, ми вважаємо, що його зусилля не змогли досягнути поставлених цілей, а лише відклали фінансовий занепад Мексики. Звичайно, в деяких аспектах реформи мали позитивні наслідки, але вони не змогли досягнути основної мети – кардинальної перебудови мексиканської економіки [3, c. 1].

В результаті проведеної лібералізації цін за межею бідності опинилось біля половини населення країни – близько 40 млн. мексиканців. Внаслідок цього була підірвана соціальна опора стабільності будь-якої капіталістичної держави з ринковою економікою - середній клас. В той же час на рахунок 300 найбагатших родин країни приходилось більше половини національного доходу. Таким чином, в Мексиці з одного боку сформувалась «елітна»  економіка, що обслуговувала інтереси приблизно 8 млн. осіб, а з іншого боку – «народна» економіка,  яка служила іншим 75 млн. мексиканців [12].

Інтеграція у світову економіку призвела до кризи «традиційних» - найменш конкурентоспроможних - галузей мексиканської економіки. Серед них варто виділити металообробку, текстильну, шкіряну, паперову промисловості, сільське господарство тощо. Консервація в традиційному секторі підірвала потенціал внутрішніх накопичень, підсилюючи протиріччя між зростаючою потребою в інвестиціях для розвитку й покриття бюджетних дефіцитів і зменшуваною здатністю основної маси населення до збереження заощаджень. Єдиним способом вирішення цієї проблеми було подальше заохочення припливу іноземних інвестицій й, отже, подальше зростання зовнішнього боргу.

Серед успішних на думку міжнародних експертів галузей реформаторської діяльності зазвичай називається проведена в Мексиці протягом 1982-1994 років приватизація - один із ключових напрямків економічної політики країни [2]. Вона розглядалась в якості зразкової для інших держав Латинської Америки та Східної Європи, які в той же час зустрічались з подібним викликом. За цей період в Мексиці було  продано 940 державних підприємств. Серед них були такі важливі для держави, як банки, авіакомпанії, заводи. Приватизація надала мексиканській скарбниці більше 20 млрд. доларів, що становило приблизно 6% ВНП [12]. Але все ж таки зростаючий приватний сектор був не в змозі дати друге дихання економіці країни. Навіть після проведення приватизації багато підприємств стратегічного значення, які перейшли в приватне володіння, залишилися монополістами в своїй галузі. В результаті держава втратила можливості для керування цими сферами економіки адміністративними засобами, натомість не отримавши належної компенсації. До того ж, приватизація була використана наркомафією – традиційно потужною в Мексиці деструктивно-кримінальною силою - для відмивання доходів і зміцнення позицій у легальній економіці.

Саме проведення процесу приватизації викликало в окремих випадках обґрунтований скептицизм експертів. По-перше, уряд в основному зосередився на максимізації продажної ціни, та обмежував участь іноземних банків в торгах. Окремі вітчизняні установи отримували значні тендерні привілеї, в результаті чого чотири мексиканські банки контролюються 70 % всіх банківських активів, але сектор залишався практично закритим для іноземної конкуренції. До того ж до уваги не було прийнято досвід учасників торгів в банківському секторі. Мексиканський уряд затримав запровадження міжнародних банківських стандартів. Це призводило до різкого завищення вартості банків, які підлягали продажу [9].

На нашу думку, приватизація банківського сектору перш за все мала наслідком кредитний бум, який й став основною причиною кризи 1994 року. Той факт, що держава добровільно втратила прямий контроль за цими установами, й не змогла запропонувати ніякої альтернативи в цій сфері, призвів до нездатності влади оперативно відреагувати на зміни у фінансовій ситуації [5, c. 11].

Лібералізація економіки, розпочата в Мексиці у 1986 році, була зроблена без послідовного аналізу конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, що привело до різкого зростання імпорту з 12 до 50 млрд. доларів США за період 1987-1993 років [12]. Цьому сприяла також антиінфляційна політика, спрямована на підтримку завищеного курсу песо.

Засилля імпортної продукції на мексиканському ринку й відсутність належної промислової політики держави призвели до витиснення вітчизняної продукції. Експортні виробництва були істотно ефективнішими, але вони не робили великого впливу на еволюцію показників економічного розвитку. Мексиканське господарство залишалося відсталим, незважаючи на появу окремих сучасних виробництв.

Платіжний і торговельний дефіцит в державі досягав небезпечних розмірів. Зовнішнє фінансування відігравало все більшу роль в їхньому покритті, і це поглиблювало мексиканську залежність від закордонних надходжень. В структурі іноземних капіталовкладень, які склали близько 90 млрд. доларів за 1991-1993 роки, переважали портфельні інвестиції. Це створювало потенційну погрозу «втечі» грошей у будь-який напружений момент, а самі кошти були залучені в основному в різноманітні фінансові спекуляції. Масовий приплив іноземних кредитів довів зовнішній борг до 46 % ВВП і витрати по його обслуговуванню лягли на економіку важким тягарем [12].

У результаті скорочення соціальних витрат та замороження заробітної платні в Мексиці відбулось зниження життєвого рівня населення. Скорочення споживчого попиту негативно позначилося на виробництві, підриваючи здатність економіки до самофінансування.

Таким чином, можна стверджувати, що політичні лідери Мексики за умов погіршення економічних показників у 1980-х роках пішли на формальні реформи - торговельну лібералізацію, угоду про вільну торгівлю зі США, приватизацію. Але така формальна зміна старої системи управління країною, яка протягом десятиліть базувалась на принципах авторитарного керівництва, вплинула на внутрішню стабільність. З'явилася проблема вибору, який проходив по наступних питаннях: високі податки або ефективний приватний сектор? відкритість кордонів для дешевого імпорту або підтримка національної промисловості й сільського господарства? утримання стабільного обмінного курсу або зниження його для просування мексиканських товарів на світові ринки?

Саме за таких умов Мексика увійшла у 1990-ті роки. Банки країни різко послабили свої стандарти кредитування. Центральний банк Мексики підтримував в країні режим низької процентної ставки, який допоміг залучити великі обсяги іноземного спекулятивного капіталу, в основному - від американських інвесторів та банків. Останні під впливом історій про «Мексиканське Диво» в економіці, приваблені умовами ведення бізнесу в цій державі, стрімко накачували мексиканську економіку власними коштами. Цей спекулятивний порив створив свій власний імпульс. Чим більше інвесторів приходили на мексиканський ринок, тим легше уряду цієї країни вдавалося запозичати нові доларові кредити, які на папері створювали картину благополуччя показників розвитку, а на ділі – не були спрямовані на вирішення нагальних потреб [7].

Незважаючи на наявність загрозливих тенденцій, перспективи країни на думку багатьох спостерігачів виявлялись достатньо позитивними. Уряд президента Карлоса Саліноса заслужив серед світових експертів високу репутацію за «економічний професіоналізм» та прихильність ліберальним доктринам. На фоні інших країн Латинської Америки зовнішній борг і торговельний дефіцит Мексики виглядали відносно нормальними, масований приплив іноземного капіталу дозволяв не тільки покривати платіжний дефіцит, але й нарощувати валютні резерви. Статистичні показники дозволяли вважати, що зближення індексів цін у Мексиці й США зрештою автоматично усувають необхідність девальвації песо. До 1993 року в країні підтримувався помірний економічний розвиток, збільшувалися зарплата й зайнятість. Наприклад, показники зростання ВВП продовжували знаходитись на відмітці в 4,5 % на рік. Щоправда, станом на 1990 рік в країні спостерігалась потужна інфляція, яка досягала рівня в 28 %. Втім, через три роки вона знизилась до поміркованої цифри в 8 % [6, c. 7]. Запропонована урядом боротьба з інфляцією призвела того року до стагнації виробництва, але прогнози на наступний – 1994 – рік зміцнювали загальний оптимізм мексиканських високопосадовців, які вірили в успішне майбутнє власної країни. При цьому вони залишали поза увагою аргументи окремих песимістично налаштованих економістів. Останні намагались звернути увагу мексиканських урядовців на такі проблеми, як залежність вітчизняної економіки від іноземного капіталу, завищений валютний курс, дефіцит платіжного й торговельного балансів. Втім, ці попередження не були сприйняті серйозно, а запропонована фахівцями девальвація песо, яка могла б попередити ускладнення ситуації, вважалась урядом недалекоглядним кроком, який би до того ж мав суттєві іміджеві наслідки для керівництва країни [3, c. 9].

Крім того, напередодні приєднання країни до Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА) в 1994 році, Мексика розпочала подальше відкриття своєї економіки [6, c. 7]. Країна повинна була пристати на ці умови, оскільки вони були ключовими для успішної інтеграції та підтримувалися США. Поруч з подальшою лібералізації торгівлі для товарів і послуг, мексиканська влада усунула більшість засобів контролю за капіталом і валютними надходженнями. Це проклало шлях для іноземних інвестицій у вигляді цінних паперів, кредитів, прямих інвестицій та облігацій [9].

1994 рік став визначальним для Мексики через проведення чергових президентських виборів. Через загострення внутрішньополітичної ситуація – найбільш яскравим проявом цього стало повстання сапатистів у штаті Чьяпас та вбивство кандидата від Інституційно-революційної партії Луїса Дональдо Колосіо [6, c. 11] – мексиканська біржа пережила значні потрясіння, які відкинули її на останнє місце в списку 24 найбільших бірж світу [7]. На це відреагували як фінансові інституції США, так й міжнародні установи. Втім, сподіваючись на швидке та безболісне вирішення проблеми, вони утримались від конкретних дій, спрямованих на допомогу Мексиці, та обмежувались консультаціями й аналітичним дослідженням ситуації [1, c. 458-459].

Падіння показників акцій підприємств викликало перекачування коштів до ринку цінних паперів з фіксованими доходами та призвело до відтоку капіталів із країни. Помилково в таких умовах діяв і Центральний банк країни - він не зменшив обсяги внутрішнього кредитування, коли в лютому 1994 р. валютні резерви почали скорочуватися. Стагнація виробництва й зростання торговельного дефіциту перетворювали Мексику в країну підвищеного ризику з погляду виконання фінансових зобов'язань і збереження стабільності на фінансових ринках.

Погроза скорочення припливу іноземних інвестицій врешті решт змусила мексиканський уряд прийняти ряд екстрених заходів, спрямованих на стабілізацію ситуації. Перш за все були підвищені процентні ставки по державних облігаціях. В квітні більша частина короткострокових облігацій СЕТЕС була переведена на так звані «тесобони» - короткострокові державні облігації, індексовані до долара. До листопада 1994 року частка державного боргу, забезпеченого «тесобонами», зросла з 6 до 50 % [1, c. 458-460], з 1,2 до 29 млрд. доларів США [3, c. 11]. За певних умов така політика мала ефективні наслідки - вона дозволила залучити 23 млрд. доларів інвестицій [9]. Втім, врешті решт ризиковані засоби уряду призвели до краху мексиканської економіки, оскільки індексація заборгованості вела до багаторазового росту державного боргу й знижувала «лікувальний» ефект девальвації національної валюти.

На першому етапі дії уряду та Центрального банку Мексики, підтримані наданням з боку США нового кредиту в розмірі 6 млрд. доларів, дозволили заспокоїти іноземних інвесторів і підтримали видимість економічного благополуччя [1, c. 459]. Протягом перших дев’яти місяців 1994 року показники інфляції втримувались на рівні 6,9%, при цьому експорт продукції обробної промисловості виріс на 29,1%. Оптимістичні плани уряду на 1995 рік припускали зниження темпів інфляції до 4% та збільшення росту ВВП до 4%, що дозволяли створити 600 тисяч додаткових робочих місць й збільшити соціальні витрати на 11% [12]. Заспокоювали мексиканську владу й іміджеві успіхи: в середині травня держава приєдналась до Організації економічного співробітництва та розвитку. Ця подія розглядалась політиками в якості знакової – на їхню думку вона підкреслювала, що Мексика вже не є державою, яка розвивається. Натомість, вона посіла належне місце серед розвинутих країн, й це повинно було свідчити про те, що минулі економічні проблеми залишились позаду [1, c. 459]. Все це призвело до того, що в вересні – після проведення президентських виборів, які за визначенням експертів стали найбільш демократичними в історії Мексики – влада не скористалась цією подією для радикального перезавантаження економічної системи та девальвації національної валюти.

Події листопада 1994 року поставили хрест на позитивних перспективах, яких очікували мексиканські політики. 1 листопада було офіційно оголошено про зниження рівня валютних резервів Мексики з 29 млрд. (ці дані були отримані на початку березня. – Ю.Щ.) до 17,1 млрд. доларів. Через два дні фахівці відзначали, що цей показник знизився до 12,7 млрд. доларів. Капітал швидко залишав країну – за один день 18 листопада Мексику залишили 1,6 млрд. доларів. Наслідком цього став крах курсу песо - 20 грудня він впав з 3,5 до 4 за долар. Наступного дня в результаті таких подій (які ще за кілька днів до того заперечувались мексиканською владою. – Ю.Щ.) Мексика втратила половину власних валютних резервів – 4,6 млрд. доларів [9]. Вже 22 грудня банк Мексики припинив інтервенції на валютному ринку й провів девальвацію песо на 49,8 %. Курс песо знецінився до показника 4,8 за долар США [1, c. 465]. Втім, події розвивалися лавинообразно – на мексиканській біржі зберігався неспокій. Валютні резерви в той час налічували вже лише 6,15 млрд. доларів. У подальшому держава оголосила про скорочення валютних резервів до 3,8 млрд. доларів. Подолати дефіцит коштів не могли допомогти вже й «тесобони» - на проведеному 27 грудня аукціоні за їх нову партію вдалося отримати лише 28 мільйонів доларів (при цьому за тиждень до цього – до проведення девальвації – країна отримала в рамках такого заходу 416 мільйонів доларів – Ю.Щ.) [10, c. 14]. Така ситуація не має викликати здивування - покупці просто не вірили в платоспроможність Мексики, й це закрило для влади цієї держави той нещодавно вигаданий шлях порятунку, який з одного боку на папері наповнював сховища грошовою масою протягом минулих місяців 1994 року, а насправді – лише штовхав мексиканську економіку до більшого колапсу. В результаті в країні був встановлений  курс 5,5-6 песо за долар, але в окремі дні він падав до 8 песо за долар (таким чином показник девальвації валюти становив близько 35 % наприкінці грудня. - – Ю.Щ.). Мексика  не мала у своєму розпорядженні засоби для оплати короткострокових державних зобов'язань, що створювало реальну погрозу платоспроможності держави. Проблему ускладнили вкрай низька частка внутрішніх інвестицій, сильна залежність від імпорту й надлишок короткострокових грошових зобов'язань, що підлягали оплаті вже в наступному –1995 – році [12].

Великий вплив на ситуацію в державі здійснив так званий «ефект текіли» - процес, який й дав назву мексиканській економічній кризі. Дії мексиканського уряду по девальвації песо виявилися зовсім несподіваними – після тривалого замовчування складності ситуації оприлюднення даних про справжній стан валютних резервів країни викликало шок. На ринку відразу ж розпочалася паніка - інвестори стали терміново вилучати кошти з мексиканського ринку. Крім того, розповсюджувалися песимістичні сподівання, що подібна ситуацію у найближчий час складеться й в інших державах з подібною до Мексики економікою. Це викликало поширення паніки та зростання її масштабів в загрозливих прогресіях.

За таких умов мексиканська влада розпочала пошуки адекватних рішень по виходу з кризи. Вже 3 січня 1995 року урядом була опублікована програма екстрених заходів, яка була спрямована на скорочення зовнішньоторговельного дефіциту, відновлення рівноваги між основними макроекономічними показниками, подолання інфляційних наслідків девальвації шляхом поступового підвищення цін, заморожування заробітної платні, скорочення державних витрат. Обмеження росту грошової маси й зменшення обсягу банківських операцій дозволили уникнути гіперінфляції. Втім, довіру іноземних кредиторів повернути не вдалося – як через недостатню твердість висунутої програми, так і через небажання мексиканської сторони сприяти більшій відкритості фінансової системи країни.

В сучасних умовах активізації глобалізаційних процесів та взаємної інтеграції національних економік боротьба з кризою неможлива без залучення сторонньої допомоги. Виходячи з цього, необхідно погодитись з твердженням, що міжнародне втручання суттєво вплинуло на антикризове регулювання в Мексиці. Побоюючись поглиблення кризи й її розповсюдження на інші країни, фінансові організації відгукнулися на прохання мексиканської влади про виділення цій країні у терміновому порядку додаткових кредитів. Позика у розмірі близько 20 млрд. доларів з була направлена з фонду грошової стабілізації США [7] (необхідно наголосити на тому, що адміністрація Клінтона спочатку планувала направити на підтримку мексиканської економіки вдвічі більші кошти. втім, цей план не вдалося втілити в життя через стійку опозицію серед американської політичної еліти та неможливість протягнути прийняття такого рішення через Конгрес. – Ю.Щ. [10, c. 16]). Цей кредит супроводжувався наступними умовами: скорочення державних витрат Мексики на 9%, ліквідація дефіциту держбюджету, проведення трансформацій в області грошової й кредитної політики, продовження програми приватизації, забезпечення кредиторів повною статистичною інформацією про ситуацію в державі. У вигляді гарантії платоспроможності Мексики американська сторона отримала право розпоряджатися рахунками, на які перераховувалися доходи від експорту мексиканської нафти в США [12].

Окрім Білого Дому, до надання кредитної допомоги долучились й інші країни. На долю латиноамериканських держав прийшовся кредит в 1 млрд. доларів, банки Європи та Японії надали Мексиці 10 млрд. доларів, Міжнародний Валютний Фонд - 17,8 млрд. доларів [1, c. 477], комерційні банківські установи - 3 млрд. доларів. Загальний обсяг кредитної допомоги Мексиці сягав суми в 51,8 млрд. доларів США [9].

Для одержання згаданої вище допомоги уряд Мексики був вимушений вдатися до жорстких мір, які доводили його рішучість в боротьбі з кризою. Була прийнята нова програма надзвичайних заходів, яка включала збільшення ПДВ із 10 до 15%, підвищення цін на продукцію державного сектора (наприклад, на бензин - на 45 %, електроенергію - на 29 %), утримання кредитної емісії на рівні 10 млрд. песо в 1995 році, додаткове скорочення державних витрат [7]. Розуміючи необхідність підтримки цих рішень з боку громадськості, високопосадовці вдалися до іміджевої компенсації, підвищивши заробітну платню на 10 % [12]. При цьому слід пам’ятати, що на відміну від антикризової політики 1980-х років, яка супроводжувалась потужним втручанням держави в економічний вектор, нова стабілізаційна програма, прийнята 9 березня 1995 року, була більш тіньовою, спрямованою переважно не на пряме погашення державного боргу, а на створення умов для сприяння оздоровленню фінансового сектора, який після цього мав би можливість самостійно забезпечити повернення докризових показників, та – потенційно –їх перевищення [3, c. 13].

Згідно з прийнятими антикризовими заходами урядовці визнавали важкість ситуації в країні. За оцінками експертів, протягом 1995 року передбачалось скорочення мексиканського ВВП на 2 %, зростання інфляції на 42 %, позитивне сальдо держбюджету - в 4,4% ВВП [6, c. 17], скорочення платіжного дефіциту до 2 млрд. доларів, реальної зарплати - на одну третину, зайнятості - на 750 тисяч робочих міст, тобто до росту безробіття з 3,7% в 1994 році до 6,2 % в 1995 році [9]. Вони не помилились щодо песимістичних перспектив мексиканської економіки – протягом першого кварталу 1995 року споживчий попит знизився на 12 %, а обсяги капіталовкладень - на 27 %. Найбільших втрат зазнали такі галузі промисловості та господарства, як будівництво й автомобілебудування (в них обсяг виробництва впав удвічі – Ю.Щ.). За цей період в країні збанкрутували близько 20 тисяч підприємств, у дрібній промисловості на грані банкрутства опинились 2 млн. господарських суб'єктів. Без роботи залишилися 700 тис. мексиканців [12]. Суттєво погіршилась ситуація в банківській сфері - в результаті «кредитного бума» банки ввійшли в кризу, маючи великий обсяг непогашеної заборгованості, що призвело до появи загрози масового банкрутства дрібних банків і кризі всієї кредитної системи Мексики.

Задля виправлення ситуації урядом була створена національна рада по підтримці дрібних і середніх підприємств, проведена реструктуризація їхнього боргу на 65 млрд. нових песо. Була прискорена програма приватизації задля залучення платоспроможних інвесторів до таких галузей, як транспорт, телекомунікації, видобуток газу тощо. В банківській сфері натомість спостерігалось зростання частки участі держави в забезпечення діяльності окремих установ, які самотужки не могли впоратись із кризовими викликами. Також в країні започатковувалась програма по створенню декількох сотень тисяч тимчасових робочих місць з метою зменшення напруженості в суспільстві та подолання стрімко зростаючого безробіття. В результаті ситуація на ринку праці швидко покращилась, показавши зниження на 5,5 % в 1996 році [9].

Підсумки 1995 року свідчили про певні успіхи в сфері фінансової стабілізації. Девальвація національної валюти призвела до росту експорту більш ніж на 30 % і падінню імпорту на 8 %, що забезпечило активне сальдо торговельного балансу в 7,4 млрд. доларів США. Платіжний баланс виявився нульовим проти дефіциту в 27 млрд. доларів в минулому році. В результаті були викуплені «тесобони» на суму в 27,5 млрд. доларів – 94 % від їхньої емісії в грудні 1994 року [6, c. 13]. До лютого 1996 року проблема «тесобонів» була остаточно вирішена [3, c. 16]. Валютні резерви в порівнянні з початком року за 12 місяців виросли з 3,5 до 14 млрд. доларів [12].

У подальшому процес відновлення мексиканського фінансового сектору проходив досить швидко. У першій половині 1995 року основні показники економіки Мексики скоротилися на 10%. Протягом наступного трирічного періоду економіка відновлювалась з середнім темпом зростання майже на 6 %. Крім того, дефіцит поточного рахунку скоротився з -5,8 % у 1994 році до -0,5 % у 1995 році [9]. В 1996 та 1997 роках показники росту мексиканської економіки досягли здорових значень в 5,1 та 6,8 % відповідно [8, c. 131-132]. Стрімко розвивався товарний сектор експорту – він навіть перебільшував докризові показники. Середнє річне зростання мексиканського експорту в 1997 році досягло 21 %, його загальна вартість того року становила 126 млрд. доларів [3, c. 2-3].

В результаті кризи фактично країна виявилась розділеною на тих, хто залежить від американської та від мексиканської економік. До групи, пов'язаної з зовнішніми інвестиціями, відносяться  родини мігрантів, люди, так чи інакше пов'язані з експортоорієнтованим сектором, наркоторговці, багаті верстви населення, яка мають нерухомість в США, або ж представники середнього класу, які так чи інакше мають відношення до американської економіки та банківської системи (що залишається гарантією їх добробуту – Ю.Щ.). Цим людям, які за різними оцінками складають 1/5-1/4 населення, однаково, чи будуть проводитися кардинальні реформи в економічній, соціальній та насамперед політичній площині, які на думку мексиканського економіста Хорхе Кастанеда вкрай необхідні не лише для подолання кризи, але й попередження її потенційного повторення в майбутньому. Саме постійна нездатність Мексики до подібних перетворень пояснює проблеми останніх 20 років. Економічне зростання показників країни за останні 20 років у середньому становило 2,6 % на рік. При цьому продуктивність праці в Мексиці сьогодні вважається нижчою, аніж в 1981 році. Ситуацію погіршує той факт, що реформи, спрямовані на підвищення економічної конкурентоспроможності мексиканської продукції, в останнє проводилися в середині 1990-х років [11].

Окремі мексиканські економісти вважали, що криза 1994-1995 років пройшов менш гостро, ніж криза 1982 року, оскільки вона носила винятково фінансовий характер. Інші дотримуються протилежної думки, обґрунтовуючи її різким зростанням показників зовнішньої заборгованості, за умов паралельного погіршення потенціалу до її реструктуризації.

При такому розподілі точок зору, та приймаючи до уваги велику кількість наведених вище причин мексиканської кризи, ми повинні погодитись, що основним фактором її виникнення стала нездатність національної економіки продуктивно розпорядитися достатком зовнішніх ресурсів.

Висновки

Криза чітко показала, що в Мексиці немає механізму регулювання зовнішніх фінансових потоків в інтересах економіки країни в цілому. Задля вирішення цього питання з'явилася ідея створення комісії з валют при Центральному банку Мексики.

На основі кризових подій в Мексиці середини 1990-х років, та аналізуючи їхні причини та наслідки, деякі експерти вважають, що ця країна зайняла в принципі невірну стратегічну позицію на світовому ринку, через що в ній кілька разів розгортався той самий сценарій - від залучення великих зовнішніх позик і неефективного їхнього інвестування в експортоорієнтовані підприємства до чергової кризи. На їхню думку, досвід Мексики показує, що, діючи по такому сценарії, не можна домогтися позитивного результату в послідовному та сталому розвитку національної економіки.

З досвіду Мексики можна винести три ідеї, що підтверджують необхідність створення  більш широкої структури наднаціонального рівня, яка діяла б в якості системи міжнародної страховки: ринки швидко й масово реагують навіть на невелике підвищення ризику; криза має здатність швидко поширюватися; національним економікам необхідний захист від раптових змін настрою урядів країн-донорів. Також необхідно пам’ятати, що важливе місце в захисті національної фінансової системи, яка стрімко розвивається, має займати розсудливий контроль з боку спеціалізованих інституцій. За часів підйому економічної діяльності існує великий ризик перетворення кредитних операцій на мильну бульбашку, не підкріплену наявними резервами. Із зростанням динаміки розвитку цієї сфери вона може за будь-яких простих причин раптово вибухнути та спричинити колапс на ринку. Тому держава безсумнівно повинна здійснювати чіткий – втім, не надто обмежуючий, - аналітичний контроль [4, c. 1527-1528].

Мексиканська криза з ясністю та точністю показала вади неоліберальної моделі, та засвідчила неготовність членів НАФТА до реального співробітництва, нездатність МВФ передбачати й запобігти фінансовим потрясінням. Її обговорення зайняло важливе місце в дискусіях, які відбулись на зустрічі «великої сімки» у Галіфаксі в червні 1995 року [5, c. 23]. В результаті було вирішено реформувати діяльність МВФ, підсиливши його механізми раннього попередження фінансових криз.

Криза завдала нищівного удару банківській системі Мексики – втім, сьогодні її наслідки вже подолані, й країна має достатньо позитивні перспективи розвитку. Протягом другої половини 1990 – початку 2000-х років мексиканські банки очищали свої баланси та уникали активного кредитування. Результатом цього стало утримання інфляції в межах 5 %. Станом на 2012 рік мексиканські бізнес-кредити щорічно зростають на 16 %, позики домогосподарствам - на 23 %. У третьому кварталі 2012 року в Мексиці було зафіксовано дефіцит рахунку поточних операцій у розмірі 3,6 млрд. доларів. Історичний середній рівень за цим показником за період з 1960 по 2012 рік становить 1,5 млрд. доларів (при профіциті в 2,1 млрд. в 1984 році і максимальному дефіциті в 7,9 млрд. в 1994 році – Ю.Щ.). Золотовалютні резерви на кінець вересня 2012 сягнули рекордної величини в 165,6 млрд. доларів США [11].

Мексика залишається експортно-орієнтованою країною. Як показує остання криза, вона є надмірно вразливою перед зовнішніми факторами. Але це не заважає розглядати її як одну з найперспективніших країн, що розвиваються. І не виключено, що зовсім скоро Мексика перестане асоціюватися із третім світом та періодичними фінансовими колапсами, а стане справжнім  світовим виробничим центром.

 

Література.

1. Boughton J. M. Tearing Down Walls. The Іnternational Monetary Fund 1990-1999 / James M. Boughton. - International Monetary Fund, 2012. – 908 р.

2. Haber S. Mexico’s Еxperiments with Bank Privatization and Liberalization, 1991-2003 / Stephen Haber //Journal of Banking and Finance. - № 29, 2005. Р. 2325–2353.

3. Krueger A. Tornell A. The Role of Bank Restructuring in Recovering from Crises: Mexico 1995-98. / Anne Krueger, Aaron Tornell. - NBER Working Paper No. 7042 – 55 p.

4. Mishkin F.S. Lessons from the Tequila Crisis / Frederic S. Mishkin // Journal of Banking and Finance. - Oct 1999, Volume: 23 Issue: 10. – P. 1521-1533.

5. Musacchio A. Mexico’s Financial Crisis of 1994-1995. / Aldo  Musacchio. - Harvard Business School Working Paper, No. 12-101, May 2012 – 29 p.

6. Nordgaard T. Hot Money and the Tequila Crisis: Comparing Capital Acount Regulatory Regimes: Mexico & Chili / T. Nordgaard– 2013. – 28 р.

7. Quijones D. The Tequila Crisis - The Prelude to Europes Economic Storms / Don Quijones // матеріали авторського веб-сайту Дона Кіхонеса [Електронний ресурс] Режим доступу: http://ragingbullshit.com/2013/07/10/fresh-from-the-archives-the-tequila-crisis-the-prelude-to-europes-economic-storms/   

8. Stiglitz J.E., Lederman D., Menendez A.M., Perry G. Mexican Investment After the Tequila Crisis: Basic Economics, "Confidence" Effects, or Market Imperfections? / Joseph E. Stiglitz, Daniel Lederman, Ana Maria Menendez, Guillermo Perry. – Journal of International Money and Finance - 22 (2003). – P. 131 – 151.

9. The Tequila crisis in 1994. Economic Report // матеріали веб-сайту Rabobank [Електронний ресурс] Режим доступу:  https://economics.rabobank.com/publications/2013/september/the-tequila-crisis-in-1994/

10. Whitt J.A. The Mexican Peso Crisis / Joseph A. Whitt. // Economic Review. - Federal Reserve Bank of Atlanta – Jan.-Feb. 1996. – 20 p.

11. Зуев И. Мексика как Китай завтрашнего дня? / И. Зуев // матеріали аналітичного веб-сайту «Мы и Мир» [Електронний ресурс] Режим доступу: http://weandworld.ru/economy/904-meksika-kak-kitay-zavtrashnego-dnya.html 

12. Осокина Н. Мексиканский экономический кризис 1994 года / Н. Осокина // Обозреватель - ООО «РАУ-Университет», 1998. - № 10 (105).

 

References.

1. Boughton, J. (2012) Tearing Down Walls. The Іnternational Monetary Fund 1990-1999, International Monetary Fund, Washington DC, USA

2. Haber, S. (2005) “Mexico’s Еxperiments with Bank Privatization and Liberalization, 1991-2003”, Journal of Banking and Finance,  vol. 29, pp. 2325–2353.

3. Krueger, A. and Tornell, A. (1999) “The Role of Bank Restructuring in Recovering from Crises: Mexico 1995- 98”, NBER Working Paper, No. 7042 , p. 1-55.

4. Mishkin, F. (1999) “Lessons from the Tequila Crisis”, Journal of Banking and Finance, vol. 23, no 10, p. 1521-1533.

5. Musacchio, A. (2012) “Mexico’s Financial Crisis of 1994-1995”, Harvard Business School Working Paper, no. 12-101, p. 1-29.

6. Nordgaard, T. (2013) “Hot Money and the Tequila Crisis: Comparing Capital Acount Regulatory Regimes: Mexico & Chili”, Carleton College Working Papers, p. 1-28.

7. Quijones, D. (2013) “The Tequila Crisis - The Prelude to Europes Economic Storms”, The Official blog of Don Quijones, available at: http://ragingbullshit.com/2013/07/10/fresh-from-the-archives-the-tequila-crisis-the-prelude-to-europes-economic-storms/ (Accessed 12 February 2014).

8. Stiglitz, J. Lederman, D. Menendez, A. and Perry, G. (2003) “Mexican Investment After the Tequila Crisis: Basic Economics, "Confidence" Effects, or Market Imperfections?”, Journal of International Money and Finance, no 22, p. 131 – 151.

9. Web-site of Rabobank (2013) “The Tequila crisis in 1994. Economic Report”, available at: https://economics.rabobank.com/publications/2013/september/the-tequila-crisis-in-1994/ (Accessed 10 February 2014).

10. Whitt, J. (1996) “The Mexican Peso Crisis”, Economic Review (Federal Reserve Bank of Atlanta),  no. 1, p. 1-20.

11. Analytical web-site “We and the World”, “Is Mexica a China of Tomorrow?”, available at: http://weandworld.ru/economy/904-meksika-kak-kitay-zavtrashnego-dnya.html (Accessed 13 February 2014).

12. Osokina, N (1998). “Mexican Economic Crisis of 1994”, Obozrevatel, vol. 10 (105).

 

Стаття надійшла до редакції 25.11.2014 р.