УДК 351

 

О. А. Філоненко,

здобувач Академії муніципального управління

 

Адаптація зарубіжного досвіду реформування та державного регулювання пенсійної системи до українських реалій

 

O. A. Filonenko,

applicant Academy of Municipal Management

 

ADAPTATION foreign experience REFORM AND REGULATION PENSIONS TO UKRAINIAN REALITY

 

Розглянуто досвід реформування пенсійних систем в розвинутих країнах. Визначені основні шляхи стабілізації пенсійної системи в умовах економічної, фінансової та демографічної криз. Запропоновані шляхи модернізації пенсійної системи України на основі досвіду зарубіжних країн .

 

Pensions play an important role in the economic, social, political life and public sector financial state. International experience has accumulated a significant number of options effectively build the system. Despite the differences in the construction of pension systems around the world, all of them are based on the general principles of reliability accumulation and savings participants. Their main task - to safeguard the assets and their lasting for decades, protection against inflation. Therefore the question of the efficient functioning of the pension system and its reform under best practices is extremely relevant today. In OECD countries, pension systems are changing with amazing speed all over the last few years. After decades of debate and, in some cases, political stop, many countries have begun significant pension reforms, including raising the retirement age, changes to existing benefits, pension calculation and other activities aimed at implementing savings in their pension systems associated with financial and economic crisis. OECD countries have very different pension schemes, but this new wave of reforms faced with very similar problems: how to ensure that pension systems are financially stable and how to give citizens an adequate income in retirement. Many experts on financial markets, and ordinary citizens agree on the low social effectiveness of the current pension system in Ukraine, the crisis which will only increase every year. For better development of the pension system should take into account the practice of pensions developed countries: Ukraine should develop a system of corporate pensions, as the financial component of the current pension system is insufficient (now the company agreed to help their employees save for retirement decent, but instead get tax benefits); appropriate increase in activity rate of accumulation of nonpublic personal pension; need to maintain a distribution of pensions as a guarantee of minimum size.

 

Ключові слова: демографічна криза, реформування пенсійних систем, пенсійна реформа, пенсійна система.

 

Keywords: demographic crisis, reform of pension systems, pension reform, the pension system.

 

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими та практичними завданнями.  Пенсійне забезпечення відіграє важливу роль в економічному, суспільному, політичному житті країни та в фінансово-бюджетній сфері держави. Світовий досвід накопичив значну кількість варіантів ефективної побудови пенсійної системи. Незважаючи на відмінності в побудові пенсійних систем різних країн світу, всі вони базуються на загальних принципах надійності накопичення та збереження заощаджень учасників. Їх головне завдання - збереження активів та їх довготривалий, протягом десятиліть, захист від інфляції. Тому питання ефективного функціонування пенсійної системи та її реформування згідно найкращого світового досвіду є вкрай актуальними на сьогоднішній день.

Основними причинами різко зростаючого значення пенсійної системи в розвитку країни є: по-перше, необхідність виконання конституційних зобов'язань соціальної держави; по-друге, неминучість реформування пенсійної системи на страхових принципах функціонування; по-третє, виконання міжнародно встановлених норм і вимог щодо матеріального забезпечення пенсіонерів (Європейський кодекс соціального забезпечення, Європейська соціальна хартія, Конвенції МОП № 102, 128 та ін.), які є обов'язковими умовами визнання України країни як цивілізованої та  соціально орієнтованої держави [2].

Крім того, посилення впливу пенсійної системи на державну  макроекономічну стратегію обумовлено загальносвітовими процесами. Це в першу чергу глобальна демографічна криза, яка змусила розвинені країни Заходу ще в минулому сторіччі не лише реформувати свої пенсійні системи, але й адаптувати всю економіку до них. Демографічні прогнози показують, що в період до 2030 року пенсійне навантаження на працююче населення в розвинених країнах приблизно подвоїться [1].

Другою за значимістю загальновизнаною причиною є неминучість систематичних фінансових криз як невід'ємних атрибутів ринкової економіки, особливо в останнє десятиліття, коли їх частота значно збільшилась. В умовах глобалізації фінансові кризи вийшли за межі регіональних економік і набувають глобального характеру, що підвищує ризики бюджетної стійкості навіть розвинених держав. У цьому зв'язку загострюється наукова дискусія про надмірне навантаження пенсійної системи на економіку країни в цілому і на бізнес зокрема. З метою вирішення цих проблем пропонуються різні інструменти державного регулювання пенсійної сиситеми. Світова практика довела, що ефективні механізми здатні забезпечувати адаптацію пенсійних систем до циклічного характеру ринкового розвитку. Одночасно з цим вони дозволяють підвищити реальний розмір пенсій, та створити умови для запобігання фінансових криз пенсійної системи у зв'язку зі старінням населення України і забезпечити поточну фінансову стійкість пенсійної системи Світова практика функціонування систем пенсійного забезпечення базується на трьох основних стратегіях: солідарній, накопичувальній і змішаній.  У світовій практиці використовуються різні системи пенсійного забезпечення, які покликані вирішити найважливішу соціальну проблему – пенсійного забезпечення [1; 2; 3].

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблеми. Серед вітчизняних науковців закордонних досвід реформування пенсійних систем  досліджували   у  своїх  працях  такі  вітчизняні вчені, як Е. М. Лібанова [1], І.Л.Сазонець [4],В. С  Толуб'як, М. C. Шаповал та інші. Проте, значна частина питань, які стосуються адаптації зарубіжного досвіду реформування пенсійної системи до українських реалій, потребують  більш глибокого  науково-теоретичного  опрацювання.   

Формування мети (постановка завдання). Метою  статті  є  дослідження  теоретичних  засад є дослідження механізмів реформування пенсійних систем в зарубіжних країнах та  наукове  обґрунтування  можливостей їх використання в Україні.

Виклад основного матеріалу з обґрунтуванням отримання наукових результатів дослідження.  У країнах ОЕСР,  пенсійні системи змінюються  з вражаючою швидкістю все більше за останні кілька років. Після десятиліть дебатів і, в деяких випадках, політичної зупинці, багато країн почали значні пенсійні реформи, в тому числі збільшення пенсійного віку, зміни в сформованих виплатах, розрахунку пенсій  та інших заходах, спрямованих на впровадження заощаджень  в своїх пенсійних системах, пов’язаних з фінансовою та економічною кризою. Країни ОЕСР мають дуже різні пенсійні схеми, але ця нова хвиля реформ стикається з дуже схожими проблемами: як забезпечити, щоб пенсійні системи були фінансово стійкими і як дати громадянам достатній дохід після виходу на пенсію.  Також в розвинутих країнах спостерігається напруженість у відносинах між суб’єктами пенсійної системи. У той час як багато реформ були у створенні ще до кризи, головним прискорювачем пенсійної реформи стала економічна криза 2008 року і в результаті потреба у бюджетній консолідації. Враховуючи  велике падіння  загальних державних витрат - близько 17% в середньому по країнах ОЕСР (від 3% в Ісландії до 30% в Італії)  збалансування бюджету пенсійних фондів є  важливою проблемою [6].

Сучасні реформи торкнуться ряду ключових елементів системи пенсійного забезпечення. Одна з найбільш очевидних і політично спірних є підвищення пенсійного віку. Пенсійний вік збільшився в більшості країн ОЕСР. Пенсійний вік 67 тепер стає більш загальним, а не винятком, який  був кілька років тому. Деякі країни пішли ще далі, рухаючись до 68 або 69 років [5].

Все більше і більше країн вводять також автоматичні механізми регулювання або фактори стійкості. Основною метою яких є збалансування пенсійних систем у відповідності з демографічними, економічними та фінансовими показниками.  В подальшому збалансування стійкості й адекватності стане більш вираженим в більшості країн. Приватні пенсійні системи також повинні бути посилені, щоб гарантувати та сприяти ефективному та  адекватному  пенсійному доходу. Після фінансової кризи в 2013 році рівень активів і платоспроможності пенсійних фондів були в значній мірі відновлені. Новим перспективним механізмом в зарубіжних країнах  є автореєстарація та автоматична подача заявок на приватні пенсії [7].

В деяких країнах уряд зміг побудувати ефективну пенсійну систему, яка здатна автоматично пристосовуватись до змін середовища. Так, в Данії та Нідерландах, де, незважаючи на кризу, доходи від інвестицій залишилися позитивними протягом останнього п'ятирічного періоду в реальному вираженні. Заохочення до приватних пенсій, можливо здійснювати через професійні і особисті пенсійні плани. Залишається також проблема витрат на експлуатацію приватних систем [8].

Реформи відбулась майже в всіх країнах, але є дві основні тенденції. Основними напрямками реформ є: відстрочення виходу на пенсію, введення більшого пенсійного віку, побудови автоматичних механізмів коригування та модифіковані правила індексації. Вони повинні поліпшити фінансову стійкість пенсійного забезпечення. Пенсійний вік буде принаймні, 67 років до 2050 в більшості країн ОЕСР. По-друге, уряди підтримують  приватне пенсійне забезпечення.  Пенсійні реформи, проведені протягом останніх двох десятиліть знизили пенсійні перспективи для працівники, які виходять на ринок праці сьогодні. Майбутні пенсії будуть знижуватися. У багатьох країнах ОЕСР, ризик бідності вище в більш молодому віці. Доходи населення у віці 65 років і старше в країнах ОЕСР досягли, в середньому, близько 86% від рівня наявного доходу в загальній чисельності населення  і майже 100% у Люксембурзі та Франції до менш ніж 75% в Австралії, Данії та Естонії [5].

У країнах ОЕСР в середньому більш ніж три чверті людей у віці від 55 і вище є домовласниками. Власна домівка може внести істотний внесок у рівень життя пенсіонерів, тому що вони економлять на оренді і можуть, при необхідності, конвертувати своє майно в готівку через продаж, оренду, або зворотні іпотечні схеми. Старіння населення означає, що в багатьох країнах ОЕСР, витрати на пенсії матимуть тенденцію до збільшення. Недавні реформи були спрямовані на підтримку або відновлення фінансової стійкості пенсійних систем за рахунок скорочення майбутніх пенсійних витрат. Соціальна стійкість пенсійної системи та адекватність пенсійних доходів може таким чином стати серйозною проблемою для політики.

Протягом останніх десяти років пенсійна реформа була на порядку денному багатьох урядів. Старіння населення і зниження фертильності вимагають реформ, які повинні упередити, де це можливо, несприятливі соціальні та економічні наслідки.  В таблиці 1 показано тип пакету реформ, прийнятих в кожному з 34 країн ОЕСР між 2009 і 2013 [6] .

 

Таблиця 1.

Огляд заходів пенсійної реформи в 34 країнах ОЕСР в 2009-13 рр.

Інформаційне джерело: [5]

 

Всі 34 країн ОЕСР внесли реформи до своїх пенсійних систем. У деяких країнах, таких як Бельгія, і Чилі, реформа передбачає поетапні заходи відповідно до умов законодавства, прийнятого в попередньому п'ятилітті (2004-08). З тих пір, реформа все більше орієнтується на підвищення фінансової стійкості та адміністративну ефективність у відповідь на наслідки економічної кризи і старіння населення [6].

Але в деяких закордонних країнах залишаються ще не вирішеними ключові питання пенсійного забезпечення. Так, у Мексиці, наприклад, менш ніж 40% робочої сили покрита обов'язковим пенсійним страхуванням, решта або зайняті в неформальному секторі або безробітні. У чотирьох країнах ОЕСР, останнім часом основними заходами були збільшення ступіня участі в громадських пенсійних планах серед окремих категорій працівників. З 2009 року нові співробітники в банківському секторі Португалії були автоматично зараховані до національної державної схеми, а не в галузевих, приватних пенсійних планів, як їх попередники [6].  Стратегічні заходи у  розвитку пенсійних систем  мають основні три форми: 1. Приватні пенсійні програми на додаток до державних схем, як у Польщі та Австрії; 2. Введення або розширення обов'язкових професійних пенсій,  в Ізраїлі і Кореї; 3. Автоматична подача заявки на добровільні схеми, як у Великобританії [7].

Деякі політичні ініціативи спрямовані на підвищення рівня охоплення конкретних груп працівників. Сполучені Штати, наприклад, пропонують податкові пільги для заохочення участі у приватних планах серед низькооплачуваних працівників. З аналогічною метою Люксембург знизив мінімальний щомісячний внесок у добровільних пенсійних планах. Чилійський Уряд теж зробив великі зусилля по розширенню охоплення, особливо молодих і низькооплачуваних працівників. Дії включають в себе надання щорічних державних субсидій до індивідуальних внесків. Великобританія представила загальнонаціональне автоматичне зарахування в систему пенсійних накопичень у 2012 році для всіх працівників не охоплені приватним пенсійним планом. Ірландія пропонує наслідувати їхній приклад з 2014 року.  Особливо часто використовувались механізми зміни  пенсійної індексації. Деякі країни використовують фінансові стимули, щоб заохотити людей продовжувати працювати. Австралія та Ірландія запропонували бонуси літніх працівників, в той час як Франція та Іспанія премії та пенсійні надбавки до працівників. Польща і Португалія скасували і призупинили ранній вихід на пенсію [8].

Також, на нашу думку, необхідне введення в українську пенсійну систему такого компонента недержавної пенсійної системи, як професійні пенсійні плани на підприємствах (пенсійні плани за місцем роботи). Ми вважаємо, що ці пенсійні плани можуть сприяти підвищенню ефективності пенсійних накопичень і, в кінцевому підсумку, привести до збільшення розміру пенсії працівників.

У нашій країні в ході ринкової реформи державна пенсійна політика послідовно проводить курс на загальне обов'язкове пенсійне забезпечення на основі страхових принципів. Страхові принципи, як це передбачає теорія і показує світова практика, повинні чітко проявлятися в двох базових позиціях. Еквівалентність державних пенсійних зобов'язань накопиченим пенсійним прав застрахованих осіб. Відповідно, пенсійна система повинна відповідати наступним вимогам:

- державна гарантія мінімального рівня матеріального забезпечення пенсіонерів при настанні страхових випадків (не нижче мінімального розміру всіх видів пенсії);

- довгострокова фінансова забезпеченість страхових пенсійних зобов'язань за всіма видами трудових пенсій, тобто актуарна (не тільки поточна - коротко- і середньострокова, але й протягом усього «пенсійного циклу» - не менше 70 років) збалансованість пенсійного бюджету;

- еквівалентність (актуарна відповідність) державних пенсійних зобов'язань накопиченим (страховим) пенсійним правам застрахованих громадян.

Одночасно з цим у всіх західних країнах вклад накопичувальних форм пенсійного забезпечення стає все більш і більш вагомим не лише у формуванні пенсійних прав громадян, а й в цілому для економіки країни. Так, частка накопичувальних пенсій в заміщенні втраченого заробітку часто перевищує розподільну складову. Однак слід підкреслити, що абсолютна більшість національних пенсійних систем застосовує тільки добровільні чи корпоративні форми пенсійних накопичень, а не загальні і примусові. Для підвищення пенсійного віку практично у всіх країнах ОЕСР, на відміну від України, є істотний демографічний резерв, у більшості з них очікувана тривалість життя при народженні для чоловіків істотно перевищує 70 років, жінок - значно вище 80 років. А у віці 65 років очікувана тривалість життя в країнах ОЕСР для чоловіків становить 15-18 років [7].

На встановлення межі пенсійного віку впливає ряд факторів, серед них і тривалість життя. Тенденція його збільшення спостерігається протягом останніх 150 років.  У більшості країн, де пенсійний вік гендерно диференційований, були здійснені або прийняті рішення про вирівнювання пенсійного віку для чоловіків і жінок. Крім чисто економічного обгрунтування (збільшення чисельності платників, скорочення чисельності одержувачів і збільшення коефіцієнта системної підтримки), цей процес має і соціальну складову. Єдині правила пенсійного забезпечення диктуються неприпустимістю дискримінації за статтю і вимогам рівноправності для обох статей. Крім того, більш ранній вихід на пенсію ставить жінок у нерівне становище з чоловіками і частково пояснює більш низький рівень пенсій за рахунок скороченої тривалості страхового стажу. Тенденція до встановлення єдиного пенсійного віку для обох статей вже має стійкий характер у країнах Західної та центральної Європи [3]. Незважаючи на те, що підвищення пенсійного віку вже відбулося або відбудеться найближчим часом, ряд країн відтягують вирішення цього питання. Однак чим далі відкладається вирішення цієї проблеми, тим вище його вартість і тим більш непопулярні заходи належить приймати в майбутньому. Але проблема фінансової залежності розподільчої моделі пенсійної системи в Україні не може бути вирішена шляхом підвищення пенсійного віку з наступних підстав. По-перше, низька очікувана тривалість життя, особливо у чоловіків призведе до того, що частина застрахованих осіб не доживе до моменту призначення пенсії і не зможе скористатися своїми пенсійними правами. Отже, більшість населення буде позбавлене права отримання свого страхового забезпечення, гарантованого Конституцією і міжнародними конвенціями про соціальне забезпечення. Менш критично положення з жіночим населенням країни. Тому можна зробити висновок, що за демографічними характеристиками збільшення віку для жінок в принципі можливо, проте, з позицій макроекономічних і соціально-трудових параметрів цей процес повинен бути прорахований і обгрунтований. По-друге, високий рівень інвалідизації населення при підвищенні загальновстановленого пенсійного віку викличе різкий стрибок числа одержувачів пенсій по інвалідності [6].

По-третє, за розрахунками,  незначний  економічний ефект від підвищення пенсійного віку може спостерігатися лише в перші 10-15 років реформи (залежно від варіанту підвищення віку), після чого пенсійна система почне нести зростаючі додаткові витрати. Ці висновки підтверджуються досвідом Німеччини, Польщі та ін. Європейських країн, які підвищили пенсійний вік.

По-четверте, підвищення пенсійного віку в українських умовах може спричинити за собою зростання безробіття серед молоді, оскільки літні люди будуть довше займати робочі місця через більш високу конкурентоспроможність. Іншим наслідком цього процесу буде скорочення тривалості страхового стажу і, як наслідок, зниження розмірів пенсій у молодшого покоління через більш пізнього вступу в трудові відносини [4].

Таким чином, необхідно відзначити, що збільшення віку виходу на пенсію вимагає врахування специфіки життєдіяльності тієї чи іншої країни і має біологічні обмеження, що дозволяє застосовувати дану міру лише в поєднанні з іншими заходами з підвищення збалансованості національних пенсійних систем. З початку 1980х рр., коли криза пенсійних систем стала очевидною, йде безперервний процес зміни пенсійних систем, шляхом: підвищення пенсійного віку (Німеччина, Греція, Італія,Португалія, Великобританія); зміни мінімального стажу роботи, необхідного для нарахування  повної пенсії (Німеччина, Греція, Італія); посилення умов більш раннього виходу на пенсію (Франція, Німеччина); Зниження відношення величини середньої пенсії до зарплат за рахунок введення більш жорстких механізмів індексації (Австрія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Італія, Голландія);  зменшення періоду, протягом якого більш тривала работа передбачає збільшення бази майбутніх пенсійних виплат (Австрія, Фінляндія, Франція, Італія, Голландія, Португалія, Великобрітанія);  скорочення пенсійних привілеїв працівникам (Фінляндія, Греція, Італія, Португалія) [5-7]. У більшості розвинених країн пенсійне забезпечення будується на поєднанні державних і приватних пенсійних систем. Наприкінці XX - початку XXI ст. був розроблений і впроваджений ряд механізмів для забезпечення взаємодії державних пенсійних систем, а саме:

- Поширення професійних пенсійних програм практично на всі зайняте населення (в деяких країнах вони мають обов'язковий характер - введення програм альтернативної участі в системі державного або недержавного пенсійного страхування -  пенсійна система Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії );

- Введення накопичувального компонента в систему обов'язкового пенсійного страхування і допуск приватних фінансових інститутів до процесу акумулювання, інвестування пенсійних накопичень і виплати накопичувальних пенсій (Швеція, Польща, Болгарія, Хорватія, Естонія, Угорщина, Македонія та ін.);

- Посилення ролі держави у регулюванні добровільних пенсійних програм (як корпоративних, так і приватних). Основним механізмом регулювання є надання особливих податкових режимів і податкових пільг при реалізації пенсійних програм при виконанні засновниками, учасниками, вкладниками обумовлених законодавством умов.

Багато фахівців з фінансових ринків, та й звичайні громадяни, сходяться на думці про низьку соціальну ефективність діючої пенсійної системи України, криза якої буде тільки збільшуватися з кожним роком. Для більш ефективного розвитку пенсійної системи необхідно враховувати практику розвитку пенсійного забезпечення розвинених країн:

  1. В Україні доцільно розвивати систему корпоративних пенсій, так як фінансова складова діючої системи пенсійного забезпечення є недостатньою (в даний час підприємства згодні допомогти своїм працівникам накопичити на гідну пенсію, але натомість отримати  пільги в оподаткуванні).

  2. Доцільне підвищення активності населення в частині накопичення особистої недержавної пенсії. Для цього необхідна система гарантій збереження заощаджень у формі забезпечення реальними, а не тільки фінансовими активами. Крім того, гарантована норма прибутковості на вкладений капітал повинна бути не менше процентної ставки по депозитах.

  3. Необхідне збереження розподільчої частини пенсії як гарантії її мінімального розміру. Це можливо за рахунок підвищення прибутковості від економічної діяльності держави.

Висновки. На сьогоднішній день очевидно, що чинна в країні модель пенсійного забезпечення є неефективною, що виражається в низькій активності громадян внаслідок недовіри, а також у зниженні рівня життя пенсіонерів.  У кінцевому підсумку ми бачимо, що в країнах з розвиненою ринковою економікою пенсійні системи пройшли тривалий шлях еволюції. Починався їх розвиток переважно з розподільчих механізмів. У міру підвищення рівня життя більшого значення набували різні накопичувальні схеми. В цілому Україна йде цим же шляхом, але залишаються ключові проблеми, які гальмують розвиток накопичувальних механізмів пенсійного забезпечення. Сюди можна віднести високі ризики довгострокового інвестування, порівняно низький рівень доходів населення і слабка ефективність законодавства. Ці проблеми потребують першочергового вирішення, тільки тоді можливе підвищення довіри громадян і підприємств до накопичувального страхування та пенсійного забезпечення.

 

Список використаних джерел інформації.

1. Лібанова Е. Демографічні передумови реформування системи пенсійного забезпечення //Е.Лібанова/  Соціальний захист. – 2000. – №2. – С.48–57.

2. Офіційний сайт пенсійного фонду України. Світовий досвід реформування пенсійних систем //[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.pfu.gov.ua/pfu/control/uk/publish/category?cat_id=201451

3. Програми  соціального  забезпечення  в  країнах  світу  //  Управління  з питань  соціального  забезпечення  США  [Електронний  ресурс]  –  Режим доступу : http://www.ssa.gov/policy/docs/progdesc/ssptw/ International Social Security Association: Country Profiles

4. Сазонець І. Л. Фінансовий механізм пенсійної системи України в умовах  трансформації  світової  економіки  :  моногр.  –  Д.  :  Вид–во  Дніпропетр. нац. ун–ту, 2008. – 396 с.

5. OECD pension database //[Електронний ресурс]. — Режим доступу:

5. http://www.oecd.org/els/public-pensions/

6. Pensions at a Glance, Special Edition: Asia/Pacific OECD, 2013 //[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.oecd.org

7. Pensions at a Glance 2013: OECD and G20 Indicators OECD, 2013  // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.oecd.org

8. Private Pensions Outlook 2012 OECD, 2012 //[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http//www.oecd.org

 

References.

1. Libanova E.(2000), “Demographic preconditions Pension Reform”,  Sotsial'nyy zakhyst, vol.2., pp.48–57.

2. The official site of the Pension Fund of Ukraine (2014), “International experience of reforming pension systems”, available at: http://www.pfu.gov.ua/pfu/control/uk/publish/category?cat_id=201451 ( Accessed  November 20  2014).

3. Social security in the world (2014), “Office of the US Social Security”, available at : http://www.ssa.gov/policy/docs/progdesc/ssptw/ International Social Security Association: Country Profiles ( Accessed  November 20  2014)

4. Sazonets' I. L. (2008) Finansovyy mekhanizm pensiynoyi systemy Ukrayiny v umovakh  transformatsiyi  svitovoyi  ekonomiky [The financial mechanism of the pension system in Ukraine in terms of transformation of the world economy] Dnipropetr. nats. un–tu, Dnepropetrovsk, Ukraine.

5. The official site of  OECD (2014), “OECD pension database”, available at :  http://www.oecd.org/els/public-pensions/( Accessed  November 20  2014)

6. The official site of  OECD (2013),  “Pensions at a Glance, Special Edition: Asia/Pacific OECD”  available at :  http://www.oecd.org/( Accessed  November 20  2014)

7. The official site of  OECD (2013), “Pensions at a Glance 2013: OECD and G20 Indicators OECD”, available at : http://www.oecd.org/( Accessed  November 20  2014)

8. The official site of  OECD (2012), “Private Pensions Outlook 2012 OECD”, available at : http//www.oecd.org/( Accessed  November 20  2014)

 

Стаття надійшла до редакції 20.11.2014 р.