УДК 329:351.72

 

Л. В. Гонюкова,

д. держ. упр., доцент, професор кафедри державної політики та  суспільного розвитку

Національної академії державного управління при Президентові України

 

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

 

Liliia V. Goniukova,

doctor of public admin., docent, Professor of public policy and social development

National academy of public administration of the President of Ukraine

 

STATE REGULATION OF THE FINANCIAL ACTIVITIES OF POLITICAL PARTIES

 

У статті розглянуто проблеми розвитку політичних партій, їх фінансової спроможності. Проаналізовано державне регулювання розмірів і порядку надання партіям приватних пожертв і внесків. Обґрунтовано обмеження передвиборних витрат і контроль за ними. Розкрито можливості прямого бюджетного фінансування партій державою. Розглянуто зарубіжний досвід фінансового контролю за партіями. Проаналізовано закони про політичні партії Німеччини, Іспанії, Росії, Угорщини, України. Акцентується увага на джерелах фінансування політичних партій. Пропонується кращий можливий варіант для України. Запропоновано визначення поняття фінансування політичної партії і державне фінансування політичної партії. Розкрити загрози таких форм фінансування як державне і приватне для політичних партій. Показані шляхи їх збалансування, що базуються на принципах, рекомендованих Парламентською Асамблеєю Ради Європи.

 

The article deals with the problem of development of the political parties, their financial possibilities. Analyzed government regulation  of dimension and procedure of private donations and contributions to the parties. Proved limitation of election spendings and control after this process. Revealed the possibilities of direct government financing of the parties. Examined foreign experience of financial control of the parties. Analyzed the laws on political parties in Germany, Spain, Russia, Hungary, Ukraine. Attention is focused on the sources of funding of political parties. Proposed the best possible option for Ukraine. Proposed a definition of the financing of political party and public financing of political party. Disclosed threats of public and private financing for political parties. Showed the ways of its balancing that based on the principles recommended by the Parliamentary Assembly of the Council of Europe.

 

Ключові слова: фінансування партій, державне регулювання, приватні пожертви партіям, фінансова звітність, поняття фінансування партій.

 

Key words: financing of the parties, government regulation, private donations to the parties, the financial statements, concept of party funding.

 

 

Постановка проблеми. Сьогодні, як і 20 років назад, українську багатопартійність характеризує велика кількість слабо організованих партій з незначною соціальною підтримкою. Серед 229 політичних партій, зареєстрованих на 1 листопада 2014 року, значну частину важко ідеологічно ідентифікувати [1].

Проблемою сучасних політичних партій України є їхній незначний суспільний вплив. Це пов’язано, більшою мірою з тим, що члени партії сприймають її як підґрунтя для кар’єрного зростання, перехід у вищі прошарки влади і не дбають про виконання функціональних обов’язків політичних/державних діячів. Ще однією проблемою сучасних політичних партій є посилення впливу суб’єктивних чинників на їхню ідейну спрямованість та організаційну єдність. Проблемними залишаються і прозорість фінансової діяльності політичних партій, їхнє державне фінансування.

Питання прозорості і підзвітності, законності фінансування політичних партій залишається найбільш проблемним у сфері політичної корупції. Зокрема, тіньове фінансування виборчих кампаній виступає важливим інструментом поглиблення процесів “захоплення держави” з боку окремих фінансово-політичних угрупувань. Непрозоре формування політичної еліти під час виборів створює умови для розвитку авторитаризму і корупції.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У зарубіжних країнах питанням партійного фінансування присвячено значну кількість спеціальних юридичних і політологічних досліджень. Зокрема, звертають увагу дослідження Г.Александера, Г.Арміна, К. фон Бейме, М.Дюверже, Х.Лалтіела, М.Пінто-Душинського, Л.Сайдла, К.Хессе, Р.Еббіхгаузена та інших зарубіжних дослідників. В Україні проблемам фінансування політичних партій присвятили роботи А.Романюк, В.Таран, Ю.Шведа, О. Шумельда тощо.

Фінансування політичних партій є для розвитку багатопартійності в Україні. Метою даної статті є опис джерел фінансування політичних партій та методів державного регулювання ними.

Виклад основного матеріалу. Якщо спочатку фінансування політичних партій було тільки їх власною справою, то перетворення партій на необхідного і неминучого посередника між виборчим корпусом і публічною владою, колосальне зростання витрат на політичну діяльність, особливо на вибори, привели до правового регулювання фінансування цієї діяльності.

Уперше державне фінансування діяльності політичних партій було здійснено у Німеччині 1959 р., а у 1966 р. державна фінансова допомога була визнана обов’язковою законом про партії. Грошова допомога надавалась на передвиборчу діяльність. Партія, за яку на виборах проголосувало більше 2,5 % виборців, отримувала з держбюджету по 2,5 марки за кожен голос. Але Федеральний конституційний суд Німеччини, дотримуючись принципу рівності у діяльності політичних партій, у 1973 р. зменшив цей бар’єр до 0,5%. На думку законодавців, це мало сприяти розвитку партійних структур та активізації їх праці [2]. Сьогодні кожен виборець з перших чотирьох мільйонів  приносить в касу політичної сили, за яку голосував, по 85 євроцентів, а після чотиримільонної відмітки - по 75 центів щорічно [3].

Бюджетне фінансування політичних партій – нормальна демократична практика, так, 54,4% із 180 країн світу надають кошти на повсякденну діяльність своїх партії, а 31,1% - відшкодовують витрати на проведення виборчих кампаній (деякі країни роблять і те й інше) [4].

Фінансова діяльність політичних партій є складовою їх політичної інституалізації, що перетворює партії на конституційно-правовий інститут, завдання якого є, з одного боку, обмеження можливостей монополізації виборів крупним капіталом і, з іншого - створення фінансових можливостей участі у виборах для нових партій. Важливим завданням державної партійної політики є забезпечення прозорості фінансової діяльності політичних партій і виборчого процесу, що сприяє розвитку демократії. Це може бути регулювання розмірів і порядку надання партіям приватних пожертв і внесків; обмеження передвиборних витрат і контроль за ними; пряме бюджетне фінансування партій державою тощо.

При визначенні поняття фінансування партії необхідно враховувати, що воно не може зводитися до збільшення майна партії в цивільно-правовому сенсі. Партійна діяльність являє собою, перш за все, політичну боротьбу. Результати цієї діяльності носять нематеріальний характер і виражаються в чисельності членів партії, її прихильників, електоральної бази тощо. У політичному житті крім партій бере участь безліч інших суб'єктів (засоби масової інформації, громадяни та ін.), чиї дії так чи інакше впливають на ефективність функціонування партії, сприяють або перешкоджають досягненню її цілей. Природно, що такі дії мають певну “матеріальну оболонку” і повинні оцінюватися як непряме фінансування партійної діяльності настільки, наскільки вони можуть отримати грошову оцінку.

Отже, фінансування політичної партії – це передбачувані законом випадки цільового використання фінансових надходжень для політичної діяльності партій. Таким чином, під державним фінансуванням політичних партій ми можемо розуміти передбачувані законом випадки цільового використання бюджетних коштів для фінансування підтримки державою політичної діяльності партій. Демократична  влад повинна забезпечити рівність впливу різних політичних сил і надати рівні можливості якомога ширшому числу представників політичного спектра.

Вказана обставина враховується, наприклад, в законодавстві ФРН. Для правового регулювання фінансування партій Закон про партії ФРН використовує поняття доходу партії, яким згідно 26 п. закону визнаються надходження, одержувані партією ззовні в грошах або цінностях, які мають грошове вираження, вигоди, отримані в результаті звільнення партії від виникаючих за загальним правилом зобов'язань, а також кошти на організацію зібрань та заходів, які прямо служать агітаційним цілям партії. При цьому вартість економічних благ, що надаються не в грошовій формі, визначається цінами, котрі сплачуються в звичайних ділових відносинах за аналогічні або порівнянні придбання [2].

Законодавство, як правило, регламентує джерела фінансових надходжень партій. Такими джерелами служать зазвичай внески членів партії, пожертви, що надходять на її адресу, доходи від дозволеної господарської діяльності і, нарешті, державні субсидії. Членські внески стягуються не всіма політичними партіями. Є партії без фіксованого членства. Якщо внески й існують, то, як правило, становлять невелику частку доходів партії.

Головне джерело цих доходів - пожертви фізичних і юридичних осіб, насамперед, зрозуміло, останніх. Закон, зазвичай, обмежує максимальний розмір пожертвувань, забороняє пожертвування іноземних держав та осіб і анонімні пожертви, а також встановлює особливі форми звітності у разі великих пожертв (вказівка даних про жертводавця з додатком чека).

Доходи партій від господарської діяльності - це доходи від підприємств партії, від партійного майна і від пропагандистської діяльності. Багато держав звільняють цю діяльність від оподаткування або пом'якшують його, хоча часом обмежують партії в можливостях підприємницької діяльності, не пов'язаної безпосередньо з їх статутними завданнями (Болгарія, Угорщина, Італія, Мексика, Франція та ін.). Наприклад, згідно угорському Закону XXXIII 1989 р. про діяльність партій і ведення ними господарства, партіям дозволяється засновувати підприємства та товариства з обмеженою відповідальністю без сторонньої участі, проте вони не можуть мати частку в інших господарських об'єднаннях. Дозволяється вкладати свої кошти в цінні папери, за винятком купівлі акцій.

Детальне регулювання подібної діяльності партії свідчить, що її власність розглядається угорським законодавцем не як приватна, а як публічна.

У деяких країнах (наприклад, в Італії, Угорщині) забороняється фінансування партій державними органами, установами і організаціями.

Іспанський Закон № 54 про політичні партії 1978 р. встановив наступні правила державного субсидування політичних партій: кожна партія щорічно отримує суму, пропорційну числу голосів, отриманих нею на виборах в обидві палати парламенту, і числу місць в кожній з палат. У Генеральному бюджеті держави вказується лише загальна сума, що асигнуються на ці цілі.

Порядок субсидування партій, що брали участь у виборах в коаліції, визначається актом Уряду. Органічний закон № 3 про фінансування політичних партій 1987 р. передбачив, що партії отримують три види субвенцій (цільових виплат): публічні субвенції на виборчі витрати, державні субвенції парламентським групам (фракціям) палат Генеральних кортесів і парламентів автономних співтовариств, щорічні нічим не обумовлені державні субвенції партіям, представленим в Конгресі депутатів (нижній палаті), що виплачуються з Генерального бюджету держави і призначені для забезпечення функціонування партій [6].

Значне місце у більшості країн займає приватне фінансування, основним джерелом якого є пожертви фізичних та юридичних осіб. Наприклад, у Канаді та Франції існують податкові привілеї для індивідуальних грошових внесків на користь партій. У Франції політичні пожертви з боку приватних компаній заборонені.

Отже, у ряді країн закони про політичні партії (найбільш відомий з них - закон ФРН 1967 р чинний в редакції 1993 г.) в більшості своїй регулюють фінансовий бік їх діяльності. Існують три основні моделі фінансування політичних партій:

1. Модель жорсткого державного регулювання.

2. Модель змішаного регулювання.

3. Модель державного невтручання.

У будь-якій системі фінансування політичних партій неминуче постають такі суперечливі питання як, критерії розподілу бюджетних коштів: на основі чого слід розподіляти гроші платників податків між різними політичними партіями? Адже одним із принципів побудови партій за демократичного політичного режиму є рівність. Чи слід дозволяти приватне фінансування політичних партій? У яких межах?  Які запобіжні заходи слід запровадити, щоб політичні партії не стали залежати від тих людей і організацій, які фінансують діяльність партій?

У демократичних країнах поширена думка про те, що держава зобов'язана підтримувати малі партії як на виборах, так і в їх щоденній діяльності. Але, з одного боку, державне фінансування зменшує залежність партій від приватних джерел, з іншого – посилює державний контроль за діяльністю партій. Окрім того, платники податків, можуть бути незадоволеними, що їх гроші фінансують різні політичні сили.

Законом України “Про політичні партії в Україні” не було враховано ідею щодо трьох джерел фінансування: державного, приватного та власних коштів (до листопада 2003 р.). У листопаді 2003 р. Верховною Радою України був ухвалений Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку із запровадженням державного фінансування політичних партій в Україні” [7], де визначено, що за рахунок коштів Державного бюджету України фінансується статутна діяльність політичних партій. Щорічний обсяг фінансування політичних партій (партій, що входили до виборчих блоків політичних партій) з державного бюджету України становив 0,01 розміру мінімальної заробітної плати, помноженого на кількість громадян, включених до списку виборців. Але політична партія має право на отримання державного фінансування її статутної діяльності, якщо пройшла до парламенту. Втім, це положення проіснувало недовго.

Більшість демократичних країн дозволяють приватне фінансування партій. Однак, оскільки приватні дарувальники можуть впливати на політику, виникає необхідність державного регулювання цього джерела.

У цій царині прийняті різні режими і обмеження. Наприклад, в деяких країнах обмежується число дарувальників, в інших - обмежується розмір максимальної пожертви. Крім того, може практикуватися заборона на анонімні пожертви або пожертви від профспілок, громадських фондів або казино. Основний критерій - дарувальник не повинен володіти власною політичною ідеологією та/або мати виражені політичні інтереси.

Правила фінансування політичних партій та виборчих кампаній мають базуватись на принципах, рекомендованих Парламентською Асамблеєю Ради Європи: обґрунтований баланс між державним та приватним фінансуванням; справедливі критерії розподілу державної допомоги партіям; суворі правила щодо приватних пожертв; встановлення межі для партійних видатків, пов‘язаних з виборчими кампаніями; повна прозорість звітності; створення незалежного органу аудиту та встановлення адекватних санкцій для порушників правил [8]. Це вимагає внесення доповнень до ряду Законів України, зокрема, необхідно врахувати фінансування політичних партій при прийнятті Закону про бюджет.

У більшості демократичних країн державне фінансування надається партіям в якості підтримки їхньої передвиборної діяльності, або фінансується статутна діяльність. Адже їх діяльність, особливо боротьба за владу, пов’язана з використанням значних ресурсів, зокрема фінансових. Політичні партії потребують грошей на утримання апарату партійних чиновників, продукування партійних видань, освіту тощо. Але постає питання, чи повинні політичні партії отримувати гроші від держави. Адже це певна залежність. Яке має бути співвідношення державних і приватних коштів, одержуваних партією?

Існує, однак, і більш дешевий для держави спосіб фінансування партій. Це так зване непряме фінансування - податкові пільги, дозвіл приватним донорам віднімати з оподатковуваної бази пожертвування партіям або державні преференції приватним і державним ЗМІ  для пропаганди партіями своїх поглядів.

Основні завдання щодо фінансування політичних партій втілені у заявах Британського комітету зі стандартів суспільного життя (CSPL) та Канадської Королівської комісії з питань виборчої реформи і фінансування партій (RCERPF), у вимогах зафіксованих “Рекомендаціями Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1516 щодо фінансування політичних партій” [8] та “Правилами щодо фінансування політичних партій” [9], прийнятих Венеціанською комісією 9-10 березня 2001 р. Л.Янг виділяє чотири основні вимоги до ефективного регуляторного режиму, що керує політичним фінансуванням: звітність, прозорість, непідкупність і рівність.

Практика політичного фінансування свідчить про те, що норми, регулюючі фінансування партій і виборів, часто порушуються. При цьому для фінансової сфери характерна значна частка латентних правопорушень. В цих умовах від реалізації законодавчих приписів з контролю за фінансуванням партій і діяльності правоохоронних органів залежить ефективність правового регулювання в цілому. Діючий механізм фінансового контролю та звітності партій включає три основних елементи: загальні положення, що стосуються всіх організацій, спеціальні норми закону про партії та положення законодавства про вибори.

Податкові органи наділяються повноваженнями по контролю за джерелами доходів партій, розмірами одержуваних ними грошових коштів, перевірці їх фінансових звітів. Таким чином, вони є спеціально уповноваженими органами партійного фінансового контролю. Такий підхід видається виправданим, оскільки податкові органи мають для здійснення зазначених повноважень відповідні можливості. Водночас вони входять в систему органів виконавчої влади, що не дозволяє говорити про їх незалежність. Цю обставину не можна недооцінювати, оскільки партійне фінансування являє собою політизовану сферу. Адміністративний тиск виражається в упередженому ставленні податкових та інших контролюючих органів не лише до жертводавців. Багато організацій і підприємці були змушені відмовлятися від угод з “небажаними партіями” і кандидатами під загрозою з боку представників влади. Разом з тим, виключити повноваження з контролю за партійним фінансуванням з компетенції податкових органів було б не доцільно, оскільки вони здійснюють також реєстрацію юридичних осіб та володіють відомостями про доходи та витрати юридичних осіб та громадян.

У прийнятому в 1995 р. Державною Думою Росії Федеральному законі «Про політичні партії» повноваження з контролю за фінансуванням партій були закріплені за Рахунковою палатою РФ. Незважаючи на очевидний плюс такого рішення, що проявляється в незалежності контролюючого органу від виконавчої влади, від нього довелося відмовитися. Рахункова палата не в змозі була здійснювати дієвий контроль за фінансовою діяльністю такого великого числа суб'єктів: самих партій, їх регіональних відділень не менш ніж у половині суб'єктів Федерації, інших зареєстрованих підрозділів, а також створених партіями організацій. Окрім того, порядок формування складу аудиторів Палати, яка підзвітна Федеральним Зборам, дозволяло партіям впливати на її діяльність. Надмірний партійний вплив здатний привести до того, що такий орган виявиться непрацюючим, чи не буде помічати порушення з боку окремих партій [10].

Контроль за фінансуванням політичних партій здійснюється різними органами: в Австрії - комісією при міністерстві внутрішніх справ, в Мексиці та США - Федеральної виборчої комісією, в Угорщині - Державної рахунковою палатою, в Іспанії - Рахунковим трибуналом.

Відповідальність політичних партій за фінансові порушення та зловживання зазвичай достатньо строга. В основному це штрафні санкції та вилучення неправомірно отриманих сум і майна на користь держави, в деяких країнах - позбавлення партії права на отримання державних субсидій (Франція) і навіть позбавлення волі для винних осіб (в Італії на термін від 6 місяців до чотирьох років).

Відповідно до принципу прозорості і відкритості фінансові звіти політичних партій повинні публікуватися в офіційних друкованих органах (наприклад, в Австрії - у Службовому додатку до Віденської газети, в Анголі - в Офіційному бюлетені) й бути доступними кожному громадянину, засобам масової інформації. Так, у США, ФВК (Федеральна виборча комісія є незалежним контрольним органом, створеним відповідно до правки (1974) до  Закону про федеральні виборчі кампанії) видає для ознайомлення кожному, хто до неї звернувся (не потрібно вказувати причину), звітну інформацію у вигляді мікрофільмів, вводить інформацію в базу даних, і комп'ютерні матеріали надаються усім бажаючим [11]. Нерідко передбачається вимога опублікування звітів. Крім фінансових звітів політичні партії іноді по законам зобов'язані надавати контрольним органам інші звітні документи: звіти про партійне майно (Німеччина), списки пожертв (Австрія, Іспанія), бюджет партії (Італія), а також, найчастіше, відомості про доходи та витрати, пов'язані з виборчими кампаніями. Для подання звітів про використання партіями фінансових коштів закони зазвичай встановлюють терміни і визначають форму звітних документів. Терміни ці різні в різних країнах: в Італії - один місяць після закінчення звітного року, в Угорщині - чотири місяці, в Іспанії - 6 місяців, а в Австрії, Німеччині - 9 місяців. На жаль, в Україні фінансові звіти знайти досить нелегко, хоча можливо. У такій дискусійній та складній царині, як фінансування партій та виборчих кампаній, потрібен ефективний нагляд за дотриманням закону. І не останню роль тут мають відіграти громадські організації, як показник розвитку громадянського суспільства і свідомості громадян.

14 жовтня  2014 р. Верховна Рада прийняла Антикорупційну стратегію на 2014-2017 роки. Зокрема, ця стратегія зобов’язує в тримісячний строк ухвалити законодавство, яке запровадить бюджетне фінансування політичних партій в Україні. Ось, що є в прийнятій Стратегії з цього приводу: “запровадження прямого державного фінансування діяльності політичних партій як бюджетного фінансування статутної діяльності партій на основі результатів виборів, зокрема за підтримки політичних партій, які не мають парламентського представництва, та відшкодування витрат на виборчу кампанію політичним партіям, які подолали виборчий бар’єр, у встановленому законом розмірі”.

Очевидно, що успіх або провал ідеї багато в чому залежатиме саме від підзаконних нормативних актів, які будуть ухвалені на основі і на виконання Антикорупційної стратегії, адже на цьому етапі маємо тільки загальну концепцію [4].

Висновки. Сьогодні в Україні існує невелика група партій, які мають необхідні ресурси, зокрема, фінансові для успішної діяльності. Вони здатні  брати участь у виборчих перегонах та формуванні органів державної влади, в ухваленні та реалізації необхідних їм державних рішень. Для розвитку демократії держава має сприяти формуванню політичного ринку на базі ідеологічного плюралізму. Важливими суб’єктами політичного ринку є впливові політичні партії. Зміцненню партій та зменшенню їх я від олігархів сприяє державне фінансування статутної діяльності. Але держава має фінансувати конкретні важливі для суспільства проекти партій, заохочувати громадян до фінансової підтримки партій шляхом надання податкових пільг, використовуючи модель змішаного регулювання. Покладання юридичної відповідальності не тільки на політичні партії, але і на всіх осіб, що порушують розпорядження про їхнє фінансування, безсумнівно підвищить ефективність зусиль у боротьбі з політичною корупцією.

Подальші дослідження у царині фінансування політичних партій мають спрямовуватись на пошуки обмеження зловживань та шляхів оздоровлення політичного процесу. У змінах до законів мають формулюватись нові “правила гри”, що забезпечать збереження і розвиток політичних партій на основі політичної конкуренції. Сприятимуть формуванню баланса політичних сил в інтересах суспільства.

 

Література.

1. Політичні партії / Міністерство юстиції України. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу :  http://www.drsu.gov.ua/party

2. Закон ФРГ о политических партиях (Закон о партиях) от 24 июля 1967 / Електронна бібліотека юридичної літератури. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу :   http://www.pravoznavec.com.ua/books/letter/280/%D2/20782отека

3. Айвазовская О. Немецкие политики голоса избирателей конвертируют не только в депутатские мандаты, но и в абсолютно легальные многомиллионные доходы своїх /Ліга.нет. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу :  http://www.liga.net/opinion/144864_zoloto-partiy-chem-otlichaetsya-finansirovanie-v-germanii-i-ukraine.htm

4. Шибалкіна Ю. Політичні партії тепер будуть фінансуватися з бюджету / Ціна держави. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу :  http://costua.com/news/101-political-parties#sthash.JqCQCwdG.dpuf

5. Парламент Французької республіки // Основи конституційного права Франції/ Studies.in.ua. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу :   http://studies.in.ua/derzhavne-pravo-zarubizhnyh-krain/1469-lekcya-13-osnovi-konstitucynogo-prava-francyi.html

6. Институционализация политических партий: финансирование / Конституционное право зарубежных стран // Библиотека юридической литературы. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу :   http://isfic.info/zarpra/konstz113.htm

7. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку із запровадженням державного фінансування політичних партій в Україні : Закон України : прийнятий 30 черв. 2004 р. // Відом. Верховної Ради України. – 2004. – N 15. – Ст. 218.

8. Рекомендація Парламентської Асамблеї Ради Європи 1516 (2001). Фінансування політичних партій / Лабораторія законодавчих ініціатив. - [Електронний ресурс]. – Режим доступа : http://www.parlament.org.ua/index.php?action=publication&id=8&ar_id=147&iar_id=180&as=2

9. Правила щодо фінансування політичних партій, прийняті Венеціанською Комісією. Прийняті Венеціанською Комісією на своєму 46-му пленарному засіданні у Венеції, 9-10 березня 2001 року / Лабораторія законодавчих ініціатив. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.parlament.org.ua/index.php?action=publication&id=8&ar_id=147&iar_id=181&as=2

10. Романенко О. В. Финансирование политических партий в России: конституционно-правовые проблемы : Дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Романенко Олег Владимирович. - Москва, 2004. - 197 c. РГБ ОД, 61:04-12/1382. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.dslib.net/konstitucion-pravo/finansirovanie-politicheskih-partij-v-rossii-konstitucionno-pravovye-problemy.html

11. Романюк А. Фінансова діяльність партійних організацій Львівщини: порівняльний аспект. / А. Романюк, О.Шумельда/  Львівський національний університет імені Івана Франка. Центр політичних досліджень/ - [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://postua.info/fin.html

 

References.

1. Ministry of Justice of Ukraine official websate (2014), “Political Parties”, available at: http://www.drsu.gov.ua/party open document (Accessed 14 Nov 2014).

2. Library of legal literature (2014), “German Law on Political Parties (Law on Political Parties) on July 24, 1967”, available at: http://www.pravoznavec.com.ua/books/letter/280/%D2/20782 (Accessed 14 Nov 2014).

3. Ajvazovskaja O. (2014), “German politicians popular vote convert not only deputies, but in an absolutely legitimate multimillion profits”. Liga.net [Online], available at: http://www.liga.net/opinion/144864_zoloto-partiy-chem-otlichaetsya-finansirovanie-v-germanii-i-ukraine.htm (Accessed 14 Nov 2014).

4. Shybalkina Julia (2014),   “Political parties will now be funded from the budget”. The Price of the State [Online], available at: :  http://costua.com/news/101-political-parties#sthash.JqCQCwdG.dpuf (Accessed 14 Nov 2014).

5. The Parliament of the French Republic (2014),   // Principles of Constitutional Law in France. Studies.in.ua [Online],  available at:   http://studies.in.ua/derzhavne-pravo-zarubizhnyh-krain/1469-lekcya-13-osnovi-konstitucynogo-prava-francyi.html (Accessed 14 Nov 2014).

6. The institutionalization of political parties: funding (2014),   / Constitutional law of foreign countries // Library legal literaturі [Online], available at: http://isfic.info/zarpra/konstz113.htm (Accessed 14 Nov 2014).

7. Verkhovna Rada of Ukraine (2004) “On amendments to some legislative acts of Ukraine in connection with public financing of political parties in Ukraine”, Vidom. Verkhovnoi Rady Ukrainy, vol.15, p. 218.

8. “Recommendation of the Parliamentary Assembly of the Council of Europe 1516 (2001). Financing of political parties (2014)”, Laboratoriia zakonodavchykh initsiatyv, available at: http://www.parlament.org.ua/index.php?action=publication&id=8&ar_id=147&iar_id=180&as=2 (Accessed 14 Nov 2014).

9. “Guidelines on the Financing of Political Parties adopted by the Venice Commission. Adopted by the Venice Commission at its 46th plenary session in Venice, 9-10 March 2001” (2014), Laboratoriia zakonodavchykh initsiatyv, available at: http://www.parlament.org.ua/index.php?action=publication&id=8&ar_id=147&iar_id=181&as=2 (Accessed 14 Nov 2014).

10. Romanenko O. V. (2004) “Funding of political parties in Russia: the constitutional and legal problems” ”, Abstract of Ph.D. dissertation, Jurisprudence, Lomonosov Moscow State University, Moskow, Russia.

 

11. Romaniuk A. And Shumel'da (2001). “Financial activities of party organizations of Lviv region: comparative aspects”, L'vivs'kyj natsional'nyj universytet imeni Ivana Franka, Tsentr politychnykh doslidzhen', [Online], available at: http://postua.info/fin.html (Accessed 14 Nov 2014).

 

Стаття надійшла до редакції 14.11.2014 р.