МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ДЕРЖАВНИХ МЕХАНІЗМІВ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ (ВІДМИВАННЯ) ДОХОДІВ, ОТРИМАНИХ ЗЛОЧИННИМ ШЛЯХОМ

Л. В. Кривонос

Державне управління: удосконалення та розвиток № 6, 2014

УДК: 354: 336.025

Л. В. Кривонос,

аспірант кафедри управління суспільним розвитком,

Національна академія державного управління при Президентові України

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ДЕРЖАВНИХ МЕХАНІЗМІВ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ (ВІДМИВАННЯ) ДОХОДІВ, ОТРИМАНИХ ЗЛОЧИННИМ ШЛЯХОМ

L. V. Kryvonos,

graduate student of the Department of Social Development,

National Academy of Public Administration under the President of Ukraine

INTERNATIONAL EXPERIENCE OF PUBLIC MECHANISMS OF PREVENTION AND COUNTERACTION TO LEGALIZATION (LAUNDERING) OF PROCEEDS FROM CRIME

В статті проаналізовано міжнародний досвід реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, з’ясовано основоположні принципи формування міжнародно-правової бази у сфері протидії легалізації злочинних доходів, досліджено державні механізми боротьби з відмиванням “брудних” грошей у європейських та інших країнах.

Проблема легалізації злочинних доходів перетворилася за останні декілька десятків років в міжнародну. Відмивання грошей вийшло за рамки окремих країн чи регіонів, набувши глобального значення. За оцінками експертів щорічно у світі в законний фінансовий обіг вливається від 150 до 500 мільярдів доларів США, набутих злочинним шляхом.

Найсприятливішими для відмивання грошей є нові фінансові ринки в країнах із перехідною економікою. Світова спільнота визнає, що відмивання доходів, отриманих у результаті злочинної або іншої незаконної діяльності, стала глобальною загрозою економічній безпеці, у зв’язку з чим від держав вимагається прийняття узгоджених заходів боротьби з цією суспільно небезпечною діяльністю як на національному, так і на міжнародному рівні.

З проблемою “брудних” грошей в різний час тією чи іншою мірою зіткнулися більшість держав світу. Разом з тим відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, один з яскравих прикладів того, як швидко орієнтуються злочинці в прогалинах законодавства різних держав. Відсутність адекватної реакції національних юрисдикцій і недостатній розвиток міжнародного співробітництва привели на первинному етапі до практичної безкарності учасників організованих злочинних формувань, що легалізували доходи, отримані від кримінального бізнесу, насамперед операцій з наркотиками.

This article analyzes the international experience of public policy in the area of prevention and counteraction to legalization (laundering) of proceeds from crime clarified the fundamental principles of the formation of the international legal framework in the field of combating money laundering investigated state mechanisms to combat money laundering “dirty money” European and other countries.

The problem of money laundering has evolved over the past few decades in the international. Money laundering is beyond the scope of individual countries or regions gained global significance. Experts estimate the world annually in legal circulation of financial flows between 150 and 500 billion U.S. dollars obtained illegally.

Most favorable for money laundering is a new financial markets in transition economies. The international community recognizes that the laundering of proceeds obtained as a result of criminal or other illegal activity, has become a global threat to economic security, and therefore the states required the adoption of agreed measures to combat this socially dangerous activities both nationally and internationally.

The problem of “dirty” money at different times in varying degrees, have faced most of the world. However, the laundering of proceeds of crime, one of the clearest examples of how easily criminals oriented gaps in the legislation of different countries. The lack of adequate response of national jurisdiction and insufficient development of international cooperation led to the initial stage to practical impunity for members of organized criminal groups that have legalized the proceeds of criminal business, especially narcotics operations.

Ключові слова: легалізація (відмивання) доходів, протидія відмиванню доходів, фінансування тероризму, доходи, отримані злочинним шляхом.

Keywords: legalization (laundering) of anti-money income, terrorist financing, the proceeds of crime.

Постановка проблеми. Проблема легалізації злочинних доходів перетворилася за останні декілька десятків років в міжнародну. Відмивання грошей вийшло за рамки окремих країн чи регіонів, набувши глобального значення. За оцінками експертів щорічно у світі в законний фінансовий обіг вливається від 150 до 500 мільярдів доларів США, набутих злочинним шляхом.

Аналіз останніх досліджень. Вагомий внесок в розробку національних та міжнародних систем протидії відмиванню доходів, отриманих злочинним шляхом, в контексті проблеми детінізації економіки здійснено такими зарубіжними вченими, як Дж.Гросман, Ф.Бретт, Дж.Модінгер, Т.Рейтер, Р.Седдіг, Дж.Робінсон, К.Коттке, Дж.Жданович тощо.

В українській науці останніх років питання боротьби з легалізацією злочинних доходів фрагментарно висвітлювалось лише в окремих наукових статтях. Але в останній час ця проблема знаходить достатньо широке висвітлення як серед вітчизняних науковців так і деяких зарубіжних науковців, серед яких можна відзначити роботи В.Алієва, З.Варналія, О.Горбунової, О.Київець, А.Мокія, О.Римарука, О.Барановського, С.Буткевич, Л.Воронової, І.Коломійця та інших.

Актуальність теми дослідження. З проблемою “брудних” грошей в різний час тією чи іншою мірою зіткнулися більшість держав світу. Разом з тим відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, один з яскравих прикладів того, як швидко орієнтуються злочинці в прогалинах законодавства різних держав. Відсутність адекватної реакції національних юрисдикцій і недостатній розвиток міжнародного співробітництва привели на первинному етапі до практичної безкарності учасників організованих злочинних формувань, що легалізували доходи, отримані від кримінального бізнесу, насамперед операцій з наркотиками.

Відмивання грошей не можна назвати одним з нових проявів глобалізації чи інших світових процесів, оскільки злочинність, яка обумовлює легалізацію отриманих незаконних доходів, вже досить широко вивчена науковцями-юристами. Однак як окрема глобальна проблема з точки зору державного регулювання стала розглядатися на офіційному рівні порівняно нещодавно – з 1989 року, коли на Паризькому саміті Великої Сімки (G–7) було прийнято рішення про організацію міжнародного органу, що координує зусилля усіх зацікавлених держав з протидії відмиванню грошей. З цього моменту договірне та інституційне поле міжнародного співробітництва стало розширюватися, про підтримку глобальних ініціатив заявило ряд впливових міжнародних організацій, таких як ООН, МВФ, Група Світового банку, що вилилося в розробку спеціальних програм, рекомендацій, створення різноманітних комісій та комітетів.

Залучення уваги науковців, політиків, журналістів до нових світових процесів у питаннях протидії відмиванню грошей здійснювалося паралельно своєрідному розширенню орієнтирів при вивченні явищ, пов’язаних з міжнародною фінансовою безпекою.

Це було обумовлено явищем глобалізації та її наслідками, закінченням епохи “холодної війни” і біполярного світу, що здійснило певний вплив на середовище безпеки, скорегувавши традиційно прийняті постулати. Широке тлумачення безпеки актуалізувало в якості впливових чинників безпеки ті явища, які ще декілька десятиліть тому не викликали б пильної уваги – і в тому числі процеси легалізації злочинних доходів.

З урахуванням вищезазначеного, особливого значення набувають механізми, інститути і технології протидії вказаному явищу, а також ті аспекти, на підставі яких можлива оцінка ефективності застосовуваних заходів.

Виклад основного матеріалу. Перші документи у сфері протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, датуються 1988 р. У грудні 1988 р. в Базелі керівники Центральних банків “Великої сімки” прийняли Декларацію з принципових положень, серед яких – питання відмивання доходів від кримінального бізнесу. У цьому документі, зокрема, зазначається, що довіра громадськості до банків може бути підірвана через їх зв’язки із злочинцями. Крім того, були визначені принципи, якими слід керуватися у боротьбі з відмиванням грошей через банківську систему, що передбачають:

– встановлення особи клієнта;

– неухильне дотримання всіх законів і нормативних актів у галузі фінансових операцій і відмова брати участь в угодах, які викликають підозри і можуть мати на меті відмивання грошей;

– співпраця з правоохоронними органами в межах, що допускаються постановами про конфіденційність щодо клієнта [1, c. 25].

Іншим документом є Конвенція ООН “Про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин” (Віденська конвенція), прийнята 20 грудня 1988 р. У СРСР Віденська конвенція була ратифікована 9 жовтня 1990 р., набувши чинності 17 квітня 1991 р. [2, c. 78].

Конвенція має особливе значення, оскільки є обов’язковим документом міжнародно-правового характеру для країн, що приєдналися. Вона передбачає обов’язок держав-учасниць вживати заходів, що дозволяють їх компетентним органам визначати, виявляти, заморожувати або заарештовувати доходи, отримані від незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин з метою подальшої їх конфіскації.

Положення Віденської конвенції формулюють питання відповідальності за конверсію або переведення власності, приховування справжнього характеру, джерел отримання власності, доходів, отриманих внаслідок незаконного обігу наркотиків; наполегливо вказують на важливість застосування конфіскаційних заходів. У цьому зв’язку прийнято вважати, що саме Віденська конвенція поклала початок формуванню міжнародно-правової бази у сфері протидії легалізації злочинних доходів [3, c. 14].

Однак справжні основи у сфері протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, були закладені Конвенцією Ради Європи про “відмивання”, пошук, арешт та конфіскацію доходів від злочинної діяльності, прийнятої 8 листопада 1990 р. [4].

Як зазначає російський науковець В.Ф.Цепелев, Конвенція має насамперед характер доктринального, міжнародно-правового та кримінально-політичного документа регіонального рівня для країн – учасниць Ради Європи, з одного боку, базується на відповідних джерелах міжнародного кримінального права (договорів, конвенцій, угод та інших актів ООН та її установ), з іншого –впливає на багатосторонні відносини держав у рамках інших регіональних об’єднань (наприклад, СНД), на міждержавні зв’язки та на реалізацію державної політики на національному рівні. Звертає на себе увагу і “модельний” характер Конвенції, оскільки вона формує основоположні підходи до протидії легалізації кримінальних доходів [5, c. 55].

Ці підходи стосуються низки напрямків:

– визначення понять;

– розробки законодавчих заходів з метою боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом;

– формулювання додаткових вимог до банківських, інших фінансових х установ, що здійснюють операції з фінансовими ресурсами, майном, майновими правами;

– забезпечення міжнародного співробітництва у сфері протидії легалізації кримінальних доходів.

Так, у ст. 1 Конвенції пропонується використання таких термінів, як “дохід”, “майно”, “знаряддя”, “конфіскація” і “основне правопорушення”.

Європейська конвенція 1990 р. відіграла велику роль в ініціації розробки відповідних правових заходів в законодавстві багатьох держав, які в своїй більшості позитивно сприйняли керівні положення зазначеної Конвенції.

Водночас національні законодавці по-різному формулювали правові норми, що пояснюється як особливостями правової ідеології, так і певними кон’юнктурними міркуваннями економічного і політичного характеру. З точки зору змісту правових норм виділяють три підходи: широкий, обмежувальний і вузький.

Прикладом широкого підходу може служити поняття легалізації, запропоноване Модельним законом “Про протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих незаконним шляхом”, представленого Постійною комісією Міжпарламентської Асамблеї держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав: “легалізація (відмивання) доходів, отриманих незаконним шляхом, – умисні дії по наданню правомірного вигляду користуванню або розпорядженню доходами, отриманими свідомо незаконним шляхом. Доходи, отримані свідомо незаконним шляхом, – фінансові кошти в національній або іноземній валюті, рухоме і нерухоме майно, майнові права, об’єкти інтелектуальної власності, інші об’єкти цивільних прав, отримані в результаті вчинення умисних дій, що суперечать вимогам законодавства держави” [6].

Таким чином, на європейському рівні координація зусиль у боротьбі з відмиванням “брудних” грошей знайшла відображення у прийнятій Радою Європи Конвенції з “відмивання” грошей, виявлення, арешту і конфіскації виявлених коштів, здобутих злочинним шляхом” (Страсбург, 8 січня 1990 р.), а також у схваленій Радою ЄС Директиві щодо запобігання використанню фінансової системи для відмивання грошей (Директива № 91/3081CEE від 14 лютого 1991 р.).

Зазначена Директива ЄС закріпила поширення положень про боротьбу з відмиванням грошей не тільки на доходи наркобізнесу, але й також на тероризм та інші види організованої злочинності.

Державами ЄС була прийнята Підсумкова декларація Паризької конференції парламентів ЄС щодо боротьби з відмиванням грошей від 8 лютого 2002 р., в якій одним із визначальних положень є санкції проти країн, що не співпрацюють у сфері боротьби з відмиванням грошей.

Спеціальною сесією Генеральної Асамблеї ООН у рамках Глобальної програми ООН проти відмивання доходів на 1997 – 1999 роки у червні 1998 р. прийнято Політичну декларацію та План дій проти відмивання доходів, у яких визначено, що держави, які ще не вжили відповідних заходів, повинні до 2003 р. привести своє національне законодавство щодо боротьби з відмиванням доходів у відповідність з міжнародно-правовими нормами [7].

Визначення легалізації (відмивання) доходів від злочинної діяльності наведено у Віденській конвенції ООН про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин 19 грудня 1988 р.

Згідно зі ст. 3 цієї Конвенції легалізація (відмивання) доходів від злочинної діяльності визначається як:

– “конверсія” або переведення власності, якщо відомо, що така власність отримана внаслідок будь-якого правопорушення або правопорушення, пов’язаного з обігом наркотичних засобів, або внаслідок участі в такому правопорушенні чи правопорушеннях з метою приховування або утаювання незаконного джерела власності, або з метою надання допомоги будь-якій особі, яка бере участь у вчиненні такого правопорушення чи правопорушень, із тим, щоб вона могла ухилитися від відповідальності за свої дії;

– приховування справжнього характеру, джерела, місцезнаходження, способу розпорядження, переміщення, справжніх прав стосовно власності або її належності, якщо відомо, що така власність одержана внаслідок правопорушення або правопорушень, пов’язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, або внаслідок участі в такому правопорушенні або правопорушеннях;

– придбання, володіння або використання майна, якщо в період його отримання було відомо, що таке майно отримано в результаті правопорушення або в результаті участі в такому правопорушенні або в правопорушеннях;

– участь, співучасть або вступ в злочинну змову з метою здійснення будь-якого правопорушення або правопорушень, наведених вище, замах на здійснення такого правопорушення або правопорушень, а також пособництво, підбурювання, сприяння або консультування при їх скоєнні [8].

Із середини 1980 р. міжнародна спільнота розпочала активну боротьбу з відмиванням коштів кримінального походження. До цього спонукало зростання злочинності, пов’язаної з незаконним обігом наркотиків, торгівлею зброєю, збільшення кількості терористичних випадків, активним інвестуванням капіталів сумнівного походження в економіку деяких держав, у тому числі тих, які розвиваються стабільно.

З огляду на актуальність проблем, пов’язаних із відмиванням злочинно набутих коштів, на зустрічі керівників країн “Великої сімки” у Парижі у 1989 р. було створено Групу з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням коштів, отриманих злочинним шляхом (далі – FATF).

FATF – міждержавний орган, що розробляє політику боротьби з легалізацією коштів, набутих злочинним шляхом, та сприяє її виконанню на національному і міжнародному рівні. До FATF входять 29 країн-учасниць: Австралія, Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Гонконг (Китай), Люксембург, Мексика, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, Сінгапур, Сполучені Штати Америки, Туреччина, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція та Японія та дві регіональні організації: Європейська комісія та Рада співробітництва країн Перської затоки. FATF здійснює співробітництво з іншими міжнародними організаціями, що працюють в цій сфері, такими як Відділ ООН з контролю за наркотиками і запобіганню злочинності, Рада Європи, Азіатсько-тихоокеанська група боротьби з відмиванням коштів і Цільова група фінансових дій країн Карибського басейну. Секретаріат FATF знаходиться в Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) [9, c. 51-56].

Діяльність FATF спрямовано на виконання таких завдань:

– поширення інформації про заходи у сфері боротьби з відмиванням грошей на всіх континентах і у всіх регіонах світу;

– здійснення моніторингу реалізації Сорока рекомендацій у країнах – членах FATF;

– огляд тенденцій у сфері відмивання грошей та відповідних контрзаходів (проведення “типологічних досліджень” з метою виявлення нових схем відмивання коштів) тощо.

Основне завдання FATF – забезпечити прийняття усіма фінансовими центрами міжнародних стандартів у сфері запобігання, виявлення і притягнення до відповідальності за відмивання грошей. На виконання цього завдання FATF були розроблені Сорок рекомендацій, які є міжнародними стандартами і становлять базову структуру спрямованих проти відмивання коштів заходів, що мають застосовуватися на загальносвітовому рівні. Сорок рекомендацій визначають загальні принципи дій, які мають знайти своє відображення у національних законодавствах країн з наступних питань: кримінальна відповідальність, здійснення правосуддя, застосування заходів адміністративного та цивільного примусу, діяльність фінансової системи, питання міжнародного співробітництва тощо. У них наголошується на необхідності посилення національних правових дій, спрямованих на протидію відмиванню грошей, підвищення ролі фінансово-банківської системи в цій справі та розширення міжнародної співпраці. Хоча рекомендації не є міжнародною конвенцією, обов’язковою до виконання, багато країн світу взяли на себе зобов’язання державного регулювання боротьби з відмивання грошей.

Першорядного значення FATF надає аналізу світових фінансових потоків, діяльності банківських і фінансових систем та методів відмивання грошей, прагнучи виявити слабкі місця у боротьбі із цим явищем. Зазначений орган постійно здійснює моніторинг та аналіз як стану боротьби країн – членів FATF з відмиванням коштів, так і процесів приведення у відповідність до рекомендацій FATF законодавств певних країн, що висловили свою підтримку загальносвітової боротьби з відмиванням “брудних” коштів.

У разі негативних висновків за результатами такого аналізу FATF має право застосовувати певні заходи впливу, що можуть виражатися у направленні попереджень окремій країні, внесенні країни до “чорного списку” (списку країн, що не співпрацюють з FATF з питань боротьби з відмиванням коштів), аж до застосування рекомендацій щодо обмеження співробітництва з країнами-порушниками. Наслідком застосування таких санкцій можуть бути обмеження та зупинення розрахунків, блокування коштів на кореспондентських рахунках банків та рахунках підприємств, закриття цих рахунків тощо [10, c. 163].

Таким чином, весь світ дійшов згоди, що боротьба з відмиванням грошей, набутих злочинним шляхом, – справа виняткової ваги. Державна політика країн спрямовується на розробку і прийняття відповідних законів та підзаконних актів, директив міжнародних економічних спільнот; провідними світовими банками встановлюються спеціальні правила, а органами виконавчої влади запроваджуються відповідні системи контролю, надаються рекомендації стосовно конкретних напрямів боротьби із цим явищем тощо.

Рекомендації FATF як одного з базових документів, яким керуються країни та фінансові установи всього світу при здійсненні заходів щодо запобігання проведенню легалізації коштів, передбачають необхідність:

– визначення країнами переліку та ознак операцій, пов’язаних з легалізацією отриманих злочинним шляхом коштів, з урахуванням наведених у рекомендаціях принципів;

– запровадження правил ідентифікації клієнтів та моніторингу інформації;

– створення в країнах уповноважених органів, відповідальних за боротьбу з легалізацією “брудних” коштів;

– тісної співпраці фінансових установ з компетентними органами з питань протидії відмиванню коштів тощо.

Кожна країна, користуючись зазначеними рекомендаціями, розробляє та впроваджує власні державні механізми у боротьбі з легалізацією злочинних коштів.

У рекомендаціях Міністерства фінансів США пропонується ретельно досліджувати на “підозрілість” всі доступні факти стосовно угод на суми від 10 тисяч доларів США. Особливу обережність пропонується проявляти щодо трансакцій і банківських стосунків, якщо є сумніви щодо ідентифікації клієнтів, трансакцій, що здійснюються за участю третіх країн тощо. За даними закордонних періодичних видань великі банки США значно збільшили витрати на технології аналізу даних про грошові трансферти щодо фіксування підозрілої діяльності. У цілому законодавство 33 штатів США визнає “відмивання” грошей кримінальним злочином. У багатьох законодавствах цих штатів відображені, хоча й різною мірою, однакові чи подібні положення федеральних законів по боротьбі з “відмиванням” грошей, включаючи тривалі строки ув’язнення за скоєння цих злочинів (переважно від 10 до 20 років) та великі суми штрафів (наприклад, сума штрафу втричі перевищує вартість майна, що є об’єктом кримінальної операції).

Чинне законодавство Італії зобов’язує банки та інші посередницькі структури вести детальну документацію щодо валютних операцій резидентів, аби не пропустити спроби відмивання коштів. Закон Гамма-васала (1990 р.) встановив кримінальну відповідальність за операції з “відмивання” і вперше у світовій практиці визначив поняття “злочинна організація типу мафія”. Кримінальний кодекс Італії передбачає покарання у вигляді позбавлення волі від 7 до 12 років і штраф. Покарання може бути збільшено, якщо такі ж дії вчиняють посадові особи, використовуючи при цьому своє службове становище. У результаті змін у законодавстві в 1990 році держава зобов’язана здійснювати моніторинг по виявленню та припиненню спроб легалізації злочинних грошей. Система моніторингу передбачає, що переведення будь-якої суми за кордон супроводжується одночасним декларуванням доходу.

В Іспанії Кримінальний Кодекс (ст. 301) відносить відмивання грошей до розділу про хабарі та схожих злочинів. До нього включені усі серйозні злочини з терміном тюремного ув’язнення більше трьох років. Закон про відмивання грошей включає боротьбу з доходами від організованих злочинів, тероризму, торгівлі наркотиками.

У Великобританії відмивання грошей належить до серйозних злочинів, пов’язаних з торгівлею наркотиками, тероризмом, крадіжкою і обманом, грабежем, шахрайством, здирством, нелегальним користуванням депозитів, шантажем. Для координації діяльності з “відмивання” злочинних капіталів в країні створена спеціалізована Об’єднана робоча група, до складу якої входять провідні діячі фінансового сектора економіки. Оперативною роботою займається Національна служба Великобританії по фінансових розслідуваннях, у складі якої є Бюро з валютних розслідувань.

В основних нормативних документах, що відносяться до цієї сфери (Керівні положення для фінансових структур по боротьбі з “відмиванням” грошей, Кримінальний кодекс Великобританії та Регламент по боротьбі з “відмиванням” капіталів, видані в 1993 р.), враховані вимоги і рекомендації Директиви ЄС з боротьбі з “відмиванням” капіталів. Кримінальним злочином вважається також і бездіяльність фінансових установ, в результаті якої стала можливою легалізація незаконно отриманих коштів. Злочинними вважаються дії фізичних осіб, які сприяють комусь у “відмиванні” грошей шляхом їх приховування, зберігання або інвестування, а також, якщо ці особи знають або підозрюють, що грошові кошти є доходом від серйозних кримінальних злочинів. Покарання – 14 років позбавлення волі і штраф; за розголошення інформації злочинцю або третій особі – до 5 років; за неповідомлення про операції з “відмивання” грошей, що стали відомі особі – до 5 років.

В Ірландії Кримінальний юридичний акт 1994 р. зобов’язує всі фінансові інститути вимагати від нових клієнтів, які здійснюватимуть великі трансакції, документального підтвердження походження грошей.

Стратегія банків Кіпру базується на принципі “знай свого клієнта” і спрямована на виявлення осіб, які мають кілька довірчих рахунків, не сумісних із формою їх бізнесу, або рахунків, на які надходять депозити від значної кількості різних приватних адресатів, а також тих клієнтів, які намагаються відкрити рахунок на велику суму навіть на невигідних умовах. Згідно із цією стратегією банкірам слід знати походження коштів, історію всіх відкритих у банку рахунків, періодичність звернень клієнта до банку.

Законодавством Греції передбачається ідентифікація клієнтів у разі укладення контрактів, відкриття рахунків, найму сейфів, кредитування під заставу; водночас ідентифікації не потребують страхові операції на незначні суми і терміни та пов’язані з пенсійним страхуванням.

В Австрії – єдиній у Європейському Союзі державі, яка дозволяла вести анонімні банківські рахунки – під тиском FATF розроблено програму їх поетапного скасування. Зокрема, Кримінальний Кодекс Австрії оголошує злочином відмивання всіх активів, отриманих від вчинення серйозних злочинів, що передбачають позбавлення волі на термін більше трьох років.

Фінансові органи Бельгії, суворо контролюючи переміщення грошей, обов’язково перевіряють всі угоди на суму понад 10 тисяч євро. Спеціальний закон про відмивання грошей від 11 січня 1993 включає тероризм, організовану злочинність, торгівлю наркотиками, зброєю, використання підпільної праці, торгівлю людьми, проституцію, незаконне використання гормонів у тварин, торгівлю людськими органами, серйозне і організоване шахрайство стосовно податків, що порушує фінансові інтереси Європейського Співтовариства, корупцію, нетипові інвестиції, помилкове банкрутство. Відповідно до королівського указу від 11 червня 1993 під егідою міністерств фінансів та юстиції була створена спеціальна структура – “Сектор обробки фінансової інформації” ( СТIF ). Цей орган аналізує, із залученням відповідних експертів, декларації банків, бірж та інших фінансових інститутів про підозрілі операції, використовує інформацію з поліцейських, митних та інших державних органів.

Відповідно до Закону Литви “Про запобігання відмиванню грошей” 1998 р. банки та інші кредитні установи, страхові компанії, митниця, пошта, нотаріуси, ломбарди, спецслужби країни надають податковій поліції відомості про осіб, що підозрюються у відмиванні коштів, про всі операції на суму понад 50 тисяч літів (16,9 тисяч доларів США), а також про обмін валюти на суму понад 10 тисяч літів (3,4 тисяч доларів США). Прийнятий литовським Сеймом Закон “Про запобігання легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом” 1997 р. містить ознаки, за допомогою яких виявляються злочинні кошти, і перелік фінансових операцій, що підлягають особливому контролю, а також визначає мінімальну суму, починаючи з якої необхідна обов’язкова ідентифікація клієнта – 10 тисяч літів (17,7 тисяч доларів США).

Згідно з Федеральним законом Російської Федерації 2001 р. № 115-ФЗ “О противодействии легализации (отмыванию) доходов, полученных преступным путем” операції, сума яких дорівнює або перевищує 600 тисяч російських рублів (19,5 тисяч доларів США) та мають визначені цим законом ознаки сумнівності, підлягають обов’язковому контролю, що є заходом протидії легалізації отриманих злочинним шляхом доходів.

Польські банкіри передусім контролюють операції з великими сумами готівки (особливо якщо раніше подібні суми за рахунком не проходили), надходження значних переказів із країн, відомих як виробники наркотиків або підозрюються у причетності до тероризму тощо. Підвищену увагу приділяють клієнтам, що мають значні суми на рахунках у кількох банках і переказують їх у треті країни.

Згідно із законом, прийнятим у Франції у 1996 р., кошти, отримані у результаті злочинних дій, вважаються незаконними, а всі операції з ними – відмиванням “брудних” грошей, що є кримінальним злочином. У такий спосіб уряд країни підтвердив своє бажання сприяти на фінансовому і банківському рівні боротьбі з наркобізнесом, організованою злочинністю, шахрайствами з податками, порушеннями митних правил. У Франції також розглядається питання поширення поняття “брудних” грошей на кошти від діяльності міжнародних злочинних організацій.

Директивою Європейського Союзу від 19 червня 1991 р. визначено, що вимоги з ідентифікації клієнтів поширюються також на будь-які операції на суми, що перевищують встановлену законодавством певної країни межу. Зазначимо, що у міжнародній практиці обмеження встановлюється в середньому від суми у 10 тисяч доларів США [11, c. 54-86].

У більшості країн відмивання грошей визнане злочином, що тягне за собою кримінальну відповідальність. Цей момент чітко зафіксований у законодавстві багатьох країн.

Що стосується України, обов’язковому фінансовому моніторингу підлягають фінансові операції, сума яких дорівнює чи перевищує 150 тисяч гривень та які мають одну або більше ознак, визначених Законом України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом”. Крім того, згідно із Законом України “Про банки і банківську діяльність” українські банки зобов’язані ідентифікувати клієнтів, що здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку на суму, що перевищує еквівалент 150 тисяч гривень.

В Україні відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, передбачена Кримінальним Кодексом України та карається позбавленням волі на строк від 3 до 15 років з конфіскацією майна, застосуванням додаткових санкцій тощо.

Таким чином в Україні відповідальність за легалізацію злочинних коштів та неповідомлення або незаконне розголошення інформації про осіб, що здійснюють сумнівні (підозрілі) операції, є однією із найбільш суворих у світі [12, c. 164-169].

Майже у всіх країнах створені спеціальні організації, що займаються питаннями боротьби з відмиванням грошей. У США це – Департамент з посилення боротьби з фінансовими злочинами, що створений при Міністерстві фінансів США; у Канаді – Центр аналізу фінансових операцій, в Японії – Японський офіс фінансової розвідки, у Греції – Спеціальний комітет з боротьби з відмиванням грошей, в Аргентині – Комітет з фінансової інформації, в Бразилії – Рада з контролю за фінансовою діяльністю. У Мексиці існують дві спеціальні організації – Генеральний директорат для розслідування трансакцій і Агентство з боротьби з відмиванням грошей. Проблемою відмивання коштів у фінансових установах Бельгії займається створений при Міністерстві фінансів і юстиції Сектор обробки фінансової інформації, який аналізує підозрілі операції, а також повідомлення поліцейських, митних та інших державних органів, а у разі необхідності перевірки інформації призупиняє підозрілі операції.

Висновки. Відмивання “брудних” грошей є складним економіко-правовим явищем, яке не має кордонів. Термін “відмивання грошей” з’явився в науковому обігу порівняно нещодавно. Проте світова спільнота уже встигла продемонструвати серйозність своїх намірів у боротьбі із цим злом. Віденська конвенція ООН 1988 р. дала вичерпне визначення даного терміна, а 1989 р. на зустрічі G7 було створено Групу з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF — Financial Action Task Force). Україна до числа 29 країн — членів цієї групи не ввійшла, зате вже побувала в “чорному списку” цієї організації, продемонструвавши невідповідність розробленим цією групою рекомендаціям.

Використання міжнародного досвіду державних механізмів запобігання та протидії легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом, дозволяє сформулювати комплекс ефективних національних важелів державного регуляторного впливу з протидії даному виду злочинності.

Проблема легалізації злочинних доходів перетворилася за останні роки в міжнародну. При цьому світова спільнота визнає, що легалізація (відмивання) доходів, отриманих у результаті злочинної діяльності, стала глобальною загрозою економічній безпеці, у зв’язку з чим від держав вимагається прийняття узгоджених заходів боротьби з цією суспільно небезпечною діяльністю як на національному, так і на міжнародному рівні.

Найбагатший досвід у протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, мають США, оскільки в 1970 р. саме в цій країні почалася активна боротьба з відмиванням “брудних” грошей.

Проте нова редакція Закону України “Про запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом” № 2258-VI не повною мірою відповідає міжнародній практиці, що не дозволяє у повному обсязі виконати взяті Україною на себе зобов’язання перед світовою спільнотою; наблизити національну фінансову систему до міжнародних правових стандартів прозорості; стимулювати надходження інвестицій у національну економіку з боку економічно-розвинених країн; зменшити долю тіньового сектору в економіці; збільшити здатність фінансової системи України зокрема та державного управління в цілому протистояти відмиванню “брудних” грошей та фінансуванню тероризму.

Відтак на сьогодні вбачається доцільним доповнення зазначеного Закону України положеннями про суб’єктів контролю за первинним фінансовим моніторингом та порядок його проведення, механізмом проведення внутрішнього фінансового контролю, а також порядком взаємодії та координації суб’єктів протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Література.

1. Михайлов В.И. Противодействие легализации доходов от преступной деятельности. СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 78 с.

2. Сборник международных договоров СССР. Вып. X. М. : Международные отношения, 1994. – 133 с.

3. Волженкин Б.В. Отмывание денег. СПб.: Юридический центр Пресс, 1998. – 40 с.

4. Конвенция Совета Европы об “отмывании”, выявлении, изъятии и конфискации доходов от преступной деятельности. [Електронний ресурс]. – Спосіб доступу : http://www.conventions.ru/view_base.php?id=1085

5. Цепелев В. Ф. Конвенция об отмывании, выявлении, изъятии и конфискации доходов от преступной деятельности // Российская юстиция. 2011. № 11. – С. 55-58.

6. Постановление Межпарламентской Ассамблеи государств - участников Содружества Независимых Государств от 8 декабря 1998 г. № 12-8 “О Модельном законе “О противодействии легализации (“отмыванию”) доходов, полученных незаконным путем”. [Електронний ресурс]. – Спосіб доступу : http://docs.cntd.ru/document/901856751

7. Політична декларація та План з відмиванням грошей Глобальної програми боротьби з відмиванням грошей. Організація Об’єднаних Націй. Нью-Йорк, 10 червня 1998 року. [Електронний ресурс]. – Спосіб доступу : http://www.imolin.org/imolin/en/ungadec.html?print=yes

8. Конвенція ООН про боротьбу проти незаконному обігові наркотичних засобів і психотропних речовин (Відень, 20 грудня 1988 р.). [Електронний ресурс]. – Спосіб доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_096

9. Доля Л.М. Легалізація (“відмивання”) доходів, отриманих злочинним шляхом, як міжнародна проблема // Доля Л.М. Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2001, № 4. – С. 51-56.

10. Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF): Постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України № 1124 від 28 серпня 2001 р. (зі змінами від 20.04.2004) // Офіційний вісник України. – 2001. – № 35. – С. 63-68.

11. Тіньова економіка: сутність, особливості та шляхи легалізації / З. С. Варналій, А. Я. Гончарук, Я. А. Жаліло ; [та ін.] ; за ред.: З. С. Варналій . – К. : Нац. ін-т стратегічних досліджень , 2006 . – 575 с.

12. Коломієць І. В. Державний фінансовий моніторинг в Україні : сучасний стан і шляхи вдосконалення / І. В. Коломієць // Форум права. – 2010. – № 11. – С. 164-169.

References.

1. Mykhajlov V.Y. (2002), Protyvodejstvye lehalyzatsyy dokhodov ot prestupnoj deiatel'nosty [Opposition to legalization of proceeds from criminal activities], Yurydycheskyj tsentr Press, SPb, Russia.

2. Sbornyk mezhdunarodnykh dohovorov SSSR [Collection of International Treaties of the USSR], (1994), Vyp. X, Mezhdunarodnye otnoshenyia, Moscow, Russia.

3. Volzhenkyn B.V. (1998), Otmyvanye deneh [Money laundering], Yurydycheskyj tsentr Press, SPb, Russia.

4. “Konventsyia Soveta Evropy ob “otmyvanyy”, vyiavlenyy, yz'iatyy y konfyskatsyy dokhodov ot prestupnoj deiatel'nosty” (2003) [Council of Europe Convention on the money, Search, Seizure and Confiscation of the Proceeds from Crime], aviable at: http://www.conventions.ru/view_base.php?id=1085, (Accessed 11 June 2014).

5. Tsepelev V.F. (2011) “Convention on laundering, search, seizure and confiscation of the proceeds from crime”, Konventsyia ob otmyvanyy, vyiavlenyy, yz'iatyy y konfyskatsyy dokhodov ot prestupnoj deiatel'nosty, vol. 11, pp. 55-58.

6. The electronic fund legal and normative-technical documentation (2010), “Resolution of the Interparliamentary Assembly of States - members of the Commonwealth of Independent States on December 8, 1998 № 12-8 “On the Model Law” On Combating Legalization (“laundering”) income illegally obtained”, aviable at: http://docs.cntd.ru/document/901856751 (Accessed 09 June 2014).

7. The office for drung control and crime prevention (2011), “Political Declaration and Plan against money laundering. Global Program against money laundering”, USA, New-York, 10 June 1998, aviable at: http://www.imolin.org/imolin/en/ungadec.html?print=yes (Accessed 09 June 2014).

8. The Verkhovna Rada of Ukraine (2012) “The UN Convention on the fight against illicit traffic in narcotic drugs and psychotropic substances” (Vena, 20 november 1988), aviable at: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_096 (Accessed 11 June 2014).

9. Dolia L.M. (2001), “Legalization (“clean”) the proceeds of crime as an international problem”, Borot'ba z orhanizovanoiu zlochynnistiu i koruptsiieiu (teoriia i praktyka), vol. 4, pp. 51-56.

10. Cabinet of Ministers of Ukraine and the National Bank of Ukraine (2004), “Resolusion “On the Forty Recommendations of the Financial Action Task Force on Money Laundering (FATF): The № 1124 dated 28 August 2001 (as amended on 20.04.2004)”, Ofitsijnyj visnyk Ukrainy, vol. 35, pp. 63-68.

11. Varnalij Z.S., Honcharuk A.Ya., Zhalilo Ya.A. (2006), Tin'ova ekonomika: sutnist', osoblyvosti ta shliakhy lehalizatsii [The shadow economy: the nature, characteristics and ways of legalizing], National institute stratehichnykh doslidzhen', Kyiv, Ukraine.

12. Kolomiiets' I.V. (2010), “State financial monitoring in Ukraine: current state and ways to improve”, Forum prava, vol. 11, pp. 164-169.

. Стаття надійшла до редакції 12.06.2014 р.