English • На русском
Електронний журнал «Державне управління: удосконалення та розвиток» включено до переліку наукових фахових видань України з питань державного управління (Категорія «Б», Наказ Міністерства освіти і науки України від 28.12.2019 №1643)
Державне управління: удосконалення та розвиток № 1, 2009
УДК 351.72
Гринь Є.Л.,
аспірант, Національна академія державного управління при Президентові України, м.Київ
МЕХАНІЗМ ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОНСУЛЬТАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ АГРОБІЗНЕСУ
Обґрунтовано необхідність і розроблено напрями вдосконалення системи інформаційно-консультаційного забезпечення виробників продовольства в умовах ринку.
Тo explore necessity and develop directions of perfection of the system of the informatively-consultative providing of producers of food in the conditions of market.
Вступ
Аграрний бізнес, як і будь-який інший, не може продуктивно функціонувати і розвиватися за умов обмеженого інформаційного поля та недосконалості організації інформаційних процесів.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Теоретико-методологічні обґрунтування сутності та складових підсистем організаційно-економічного механізму висвітлені в працях багатьох вітчизняних економістів, зокрема, Н.Ю. Брюховецької, І.М. Ваховича, З.В. Герасимчука, Б.М. Іваненка, П. Єгорова, А.Ф. Мельник, Ю. Лисенка.
У наукових дослідженнях Б.В. Губського, Л.Є Мельника, І.Р. Михасюка, О.М. Могильного, Г.І. Мостового, В.В. Радченка, П.Т. Саблука, В.П. Ситника, О.М. Шпичака значна роль відводиться механізмам і формам державного регулювання агробізнесу.
Метою даної статті
– обґрунтувати необхідність і розробити напрями вдосконалення системи інформаційно-консультаційного забезпечення виробників продовольства в умовах ринку.
Основна частина
Важливість проблеми вдосконалення інформаційного забезпечення агробізнесу України відома давно і певні заходи щодо її вирішення реалізуються, але є всі підстави стверджувати, що до завершення цього процесу ще далеко. Адже ще 17 листопада 1995 р. в Постанові Кабінету Міністрів України № 916 ставилось завдання: "З метою вдосконалення існуючої системи інформації по реформування цін, руху продукції, впливу різноманітних чинників на рівень виробництва і споживання продовольства створити при Міністерстві сільського господарства і продовольства Центр сільськогосподарської ринкової інформації" [1, c. 13]. Однак належним чином і в повному обсязі це завдання все ще не виконане. До недоліків системи інформаційного забезпечення продовольчої сфери слід віднести насамперед те, що вона ґрунтується на відстаючих технологіях збору, систематизації, обробки й розповсюдження інформаційних ресурсів і не забезпечує необхідної оперативності. Слабо налагоджений обмін інформацією з міжнародними і національними науковими та інформаційними організаціями і службами.
У багатьох випадках статистична інформація не є вичерпною, не порівнюється з аналогічними показниками за попередні роки, викликає сумнів її достовірність.
Водночас в Україні з’явилося багато комерційних структур, інформаційно-консалтингових фірм, головним напрямом діяльності яких є саме надання вищезазначеної інформації, як уніфікованої, так і за специфічним замовленням. Становлення інституту приватних інформаційно-консультаційних служб (ІКС) в Україні – обґрунтована необхідність для подальшого прогресивного розвитку аграрного бізнесу і стабілізації продовольчої безпеки країни [3, c. 115].
Проте необхідно визнати низку проблем, пов’язаних з даним процесом. По-перше, це проблеми психологічного характеру. Безумовно, для стабільного функціонування приватних ІКС необхідний належний рівень попиту на їх послуги. Моніторингові дослідження показують, що певна частина сільськогосподарських товаровиробників готова співпрацювати з консалтинговими фірмами на платній основі. Однак їх коло досить обмежене, адже у вітчизняних товаровиробників відсутня усвідомлена потреба в інформаційно-консультаційному продукті, за який вони повинні платити, що здебільшого пояснюється новизною інформаційно-консультаційного продукту на вітчизняному рівні. Значно стримує розвиток комерційних інформаційно-консультаційних служб низький платоспроможний попит виробників агропродовольчих товарів, особливо дрібних сільськогосподарських формувань. До того ж такі фірми знаходяться не в усіх регіонах країни, що ще більше ускладнює або здорожчує отримання від них потрібної інформації на постійній основі.
Історичний досвід свідчить, що головною причиною формування консультаційних структур практично у всіх країнах світу була криза сільськогосподарського виробництва, коли галузь виявляла неспроможність без державної підтримки перейти на істотно новий, ефективніший рівень розвитку [6, c. 12; 4, c. 55]. За таких умов провідні координуючу і управлінську функції беруть на себе державні органи та їх інститути. І лише після того, як державні структури забезпечать стабільність інформаційного та економічного середовища, формуються передумови поступового переходу до відносно самостійного функціонування галузі на принципах самодостатньої системи з відповідним відшкодуванням витрат на інформаційно-консультаційне забезпечення і створення мережі приватних консультаційних служб.
Наведені обставини дають вагомі підстави для постановки питання про доцільність нині в Україні спрямувати зусилля інформаційно-консультаційних служб усіх форм власності на створення єдиної розвинутої інформаційної системи аграрного бізнесу за умови, коли державні інформаційно-консультаційні служби з розвинутою системою телекомунікацій будуть успішно конкурувати з недержавними стосовно масштабів інформаційного сервісу. При цьому інформаційно-сервісні структури недержавних формувань тісно співпрацюватимуть з державною службою і тим самим доповнюватимуть і розвиватимуть інформаційну систему.
Інформаційно-консультаційні служби як державного так і кооперативного чи приватного характеру не можуть існувати самі по собі, вони повинні перебувати у постійному взаємозв’язку між собою для як найкращого задоволення інформаційних потреб споживачів.
Усі ці організації державного і приватного секторів звичайно конкуруватимуть між собою при вирішенні практичних проблем, проте взаємно доповнюватимуть одна одну при дослідженні фундаментальних проблем. При цьому взаємне погодження дій державного і приватного секторів дає змогу запобігати "дублюванню" [2, c. 74] у проведенні консультацій, а також підвищувати рівень знань і спеціалізації.
Поряд з наведеними, існує ряд інших проблем, притаманних ІКС усіх форм власності, зокрема, щодо визначення розмірів плати за інформаційно-консультаційні послуги.
У зв’язку з цим, на нашу думку, необхідне чітке розмежування інформаційно-консультаційних послуг на загальні, які повинні оплачуватися за рахунок державного бюджету, і спеціальні – за рахунок оплати послуг самими споживачами.
Оцінку вартості потрібно здійснювати і при плануванні робіт, і при укладанні угод, і при визначенні кінцевих результатів. Щоб визначити доцільний розмір оплати інформаційних послуг, потрібно врахувати багато чинників, у тому числі природу послуг, які виконуються, час, потрібний для їх вирішення, досвід консультантів, їх можливості та фах, ступінь відповідальності, котру братиме на себе служба, і вигоду, яку будуть одержувати виробники від користування цими послугами [5, c. 4]. Тому найдоцільніше оцінювати вартість робіт залежно від витрат часу на виконання послуг, рівня кваліфікації фахівців (співробітників служби, конкурентів), кількості й вартості витрачених ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових).
Загальні послуги слід надавати з метою пропаганди державної продовольчої політики, досягнень науково-технічного прогресу, розповсюдження загальнодоступної інформації ринкового і науково-технічного характеру, узагальнення передового досвіду.
Правом на безоплатне одержання загальних послуг можуть користуватися сільськогосподарські виробники і переробні підприємства, особи, які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції в особистих господарствах, городніх і садівничих кооперативах тощо.
До числа загальних послуг слід віднести:
− заходи з пропаганди державної продовольчої політики;
− збір і узагальнення інформації щодо досягнень науково-технічного прогресу у сфері продовольчого виробництва;
− збір статистичної інформації;
− формування регіональних банків даних та розповсюдження науково-технічної і ринкової інформації;
− консультування виробників сільськогосподарської сировини і продовольства;
− підготовка рекомендацій з проведення прогнозів виробництва і збуту продовольчих товарів;
− підготовка аналітичних збірників, доповідей, записок на замовлення місцевих державних адміністрацій;
− виготовлення відео-, радіо-, таблично-друкованої продукції на замовлення місцевих державних адміністрацій;
− впровадження наукових розробок у базових господарствах і районах.
Види діяльності, які не пов’язані із загальними послугами, слід розглядати як спеціальні послуги. Спеціальні послуги можуть надаватися суб’єктам підприємницької діяльності та фізичним особам з питань виробничої, збутової, переробної, фінансово-кредитної, обліково-аналітичної діяльності з оплатою за виконані послуги.
До складу спеціальних послуг, зокрема, можна віднести:
− розробку рекомендацій з підвищення ефективності виробництва і технологій;
− маркетингові дослідження збуту сільськогосподарської продукції;
− складання бізнес-планів та інвестиційних проектів підприємств і об’єднань;
− безпосередню участь у виконанні наукових робіт з реалізації технологічного процесу;
− рекламні послуги;
− надання посередницьких послуг з метою знаходження інвесторів, співзасновників, покупців чи продавців тощо.
Висновки
Отже, важливим моментом у підвищенні ефективності інформатизації суб’єктів агробізнесу є формування в інформаційно-консультаційних службах конкретних переліків послуг (завдань і проблем), які в кожному конкретному випадку можуть бути надані користувачам. Тобто має бути реалізований системний підхід до інформатизації – необхідна узгодженість попиту на конкретні послуги з їх пропозицією. Необхідно визначити, які послуги (інформація) потрібні конкретним споживачам для ефективного ведення виробництва і задоволення соціальних, правових та культурно-побутових потреб. Без вирішення цієї проблеми потенційні користувачі не будуть звертатися до інформаційно-консультаційної служби і вона не зможе ефективно працювати (особливо на госпрозрахунковій основі). Визначати конкретний перелік послуг та необхідної інформації, які дійсно потрібні користувачам, необхідно проведенням спеціальних досліджень. Тільки в такий спосіб можливо узгодити попит і пропозицію на конкретні послуги, особливо, якщо вони будуть платними.
Література
1. Галанець В. Стратегія трансформації форм господарювання в аграрній сфері: Вісник Львів. держ. аграр. ун-ту: Економіка АПК. – 2004. – № 9. – С. 13.
2. Дем'яненко С., Свідерська І. До питання про стратегію розвитку аграрної політики України // Економіка України. – 2005. – № 5. – С.72-79.
3. Захарченко В.І. Ринкові перетворення і формування територіально-галузевих корпоративних структур // Економіка АПК. – 2004. – № 2. – С. 113-118.
4. Колос Б.О. Управління державою третього тисячоліття або стратегія і тактика побудови української національної держави. – Львів: Ініціатива, 2004. – 976с.
5. Месель-Веселяк В.Я. Реформування аграрного сектора України: здобутки і проблеми // Економіка АПК. – 2006. - № 5. – С. 3-8.
6. Мостовий Г.І. Агробізнес: державне регулювання: Монографія. – Харків: Основа, 2002. – 300 с.