УДК: 351.340.6

 

В. В. Федчишина,

к. е. н., с. н. с., завідувач лабораторії організації науково-дослідних робіт та координації діяльності підвідомчих підрозділів

Київського науково-дослідного інституту судових експертиз

 

ІСТОРИЧНІ ВІХИ РОЗВИТКУ І СТАНОВЛЕННЯ КИЇВСЬКОГО НАУКОВО-ДОСЛІДНОГО ІНСТИТУТУ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

 

V. V. Fedchyshyna,

head of laboratory of organization of scientific research works and of coordination of activities of subordinate divisions of Kyiv Research Institute of Forensic Science

 

HISTORICAL MILESTONES IN THE DEVELOPMENT AND FORMATION OF THE KIEV RESEARCH INSTITUTE OF JUDICIAL EXAMINATIONS OF THE MINISTRY OF JUSTICE OF UKRAINE

 

У статті досліджено історичні віхи розвитку і становлення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. Наголошено, що судова експертиза підвищує доказову силу матеріалів справи, забезпечує встановлення об’єктивної істини і відіграє важливу роль у розробці і практичному впровадженні наукових методів і методик дослідження матеріалів при розслідуванні злочинів і судовому розгляді справ. Обґрунтовано, що історію становлення і розвитку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз можна поділити на: дореволюційний період; період становлення радянської влади в Україні; довоєнний період; роки Великої Вітчизняної війни; післявоєнний період; період незалежної України.

 

The article examines the historical milestones of development and formation of the Kiev research Institute of judicial examinations of the Ministry of justice of Ukraine. Noted that the judicial examination increases the probative value of the materials of the case, provides the establishment of objective truth and plays an important role in the development and introduction of scientific methods and techniques to study the materials in the investigation of crimes and court cases. It is substantiated that the history of formation and development of the Kiev research Institute of judicial examinations can be divided into: the pre-revolutionary period; the period of establishment of Soviet power in Ukraine; the pre-war period; the years of the great Patriotic war; the post-war period; the period of independent Ukraine.

 

Ключові слова: історія, розвиток і становлення, державна політика, судова експертиза, науково-дослідний інститут, судово-експертна діяльність, судово-експертна установа.

 

Key words: history, development and formation of the state policy, legal expertise, research Institute of forensic-expert activity, forensic expert institution.

 

 

Постановка проблеми. Від судових експертних установ, від того наскільки активно вони використовують сучасні досягнення науково-технічного прогресу і спеціальних знань у вирішенні завдань судочинства залежить забезпечення правопорядку та успіхи в усуненні анти-суспільних явищ в країні. Тільки судова експертиза підвищує доказову силу матеріалів справи, забезпечує встановлення об’єктивної істини і відіграє важливу роль у розробці і практичному впровадженні наукових методів і методик дослідження матеріалів при розслідуванні злочинів і судовому розгляді справ.

Так, 4 липня 2013 року Київському науково-дослідному інституту судових експертиз виповнилось 100 років. Гортаючи сторінки історії, пройдений тернистий шлях був роками пошуків і самовідданої праці експертів, створення науково обґрунтованого важеля у встановленні істини в справі правосуддя.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить, що окремі статті, що періодично з’являлися з нагод ювілеїв Інституту, не висвітлювали досить складний період становлення судової експертизи в Україні, і Київського науково-дослідного інституту судових експертиз зокрема.

Тому, сьогодні існує нагальна потреба консолідації зусиль науковців в галузі наук з державного управління щодо ознайомлення громадськості із сторінками історії створення, становлення та розвитку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України – головної провідної судово-експертної установи України.

Мета статті дослідити історичні віхи розвитку і становлення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Виклад основного матеріалу. 4 липня 1913 року, під час рейду в одному з балтійських портів на яхті “Штандарт”, на оригіналі прийнятого Державною радою та Державною думою Російської імперії  закону “Про заснування Кабінетів науково-судової експертизи в містах Москві, Києві та Одесі” Власною Його Імператорської величності Ніколая ІІ рукою написано “БЫТЬ ПО СЕМУ” [1]. Так започатковано судово-експертну діяльність в Україні і найстаріші експертні установи на теренах України – Київський та Одеський науково-дослідні інститути судових експертиз.

Передувало цьому починанню те, що кількість нерозкритих злочинів і в світі, і в країні різко зростала. Серед основних причин низького їх розкриття зазначалася відсутність експертних установ і технічного обладнання, необхідного для функціонування цих установ, та кваліфіковано підготовлених кадрів. На вирішення нових задач і нових питань боротьби зі злочинністю наука відповіла формуванням нової галузі знань, яку австрійський судовий слідчий, а в майбутньому вчений Ганс Гросс в кінці XIX ст. назвав криміналістикою (від лат. criminalis – злочинний, такий що відноситься до злочину).

Криміналістика і судова експертиза в своєму розвитку пройшли декілька історичних віх, а в багатьох випадках історія розвитку судової експертизи повторює історію розвитку теоретичних основ криміналістики. І це є закономірним, бо пояснюється однорідністю, одно-спрямованістю наукового знання в обох галузях пізнання.

Моделювати віхи судової експертизи дозволяє досвід криміналістики, бо саме в її надрах і на її теоретичній базі відповідно до загальної та окремих теорій створювалися і розвивалися основні принципи судової експертизи [2, с. 35].

Для будь-яких суспільних явищ завжди значимим є вивчення історичних періодів, а літопис становлення і розвитку найстарішої в Україні експертної установи – Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (далі – КНДІСЕ) – однієї з перших судово-експертних установ Російської імперії, формує інтерес не тільки до відтворення історичної правди, але й практичний та науковий інтерес для вдосконалення судово-експертної діяльності.

На необхідність розглядати кожне питання з точки зору, як воно в історії виникло, які основні етапи в своєму розвитку це явище проходило і чим воно стало тепер, звертало увагу багато вчених, однак це були окремі статті, що періодично з’являлися з нагод ювілеїв інституту, які не висвітлювали досить складний період становлення судової експертизи в Україні і КНДІСЕ зокрема [ 2, 3, 4].

В історії КНДІСЕ, яка бере свій початок від заснованого при прокурорі Київської судової палати Кабінету науково-судової експертизи, вчені традиційно виокремлюють три великих періоди – довоєнний, післявоєнний і сучасний період незалежної України [3].

Однак, поступово дослідивши  і систематизувавши накопичений емпіричний матеріал,  історію становлення і розвитку Київського інституту доцільніше поділити на більш короткі дореволюційний період, період становлення радянської влади в Україні і довоєнний період, роки Великої Вітчизняної війни і післявоєнний період, роки  незалежної України.

Протягом сторіччя основні задачі інституту були незмінними, наполеглива праця колективу з вивчення та дослідження накопичених знань і досвіду, робота в кожний з цих періодів характеризується певною специфікою [2, 3].

Із припиненням існування Державної судово-фотографічної лабораторії, у 1912 р. при прокурорі Судової палати в Петербурзі, в 1913 році – при прокурорі Московської, а 4 лютого 1914 року – при прокурорі Київської Судової палати було відкрито Кабінети (Камери) науково-судової експертизи з фотографічним, кримінально-технічним та хімічним відділами.

Застосовуючи методи фотографії, дактилоскопії, хімії, мікрохімії, в організації роботи Київський Кабінет Науково-Судової Експертизи керувався “Інструкцією керуючому Кабінетом Науково-Судової Експертизи при Прокурорі С.-Петербурзької судової палати і його помічникам”, затвердженою 3 листопада 1912 року Міністром Юстиції Статс-Секретарем І.Г.Щегловитовим, яка, регулюючи управлінські функції та визначаючи функціональні обов’язки серед співробітників Кабінету, передбачала застосування наукових методів і технічних засобів.

Перший керуючим Кабінетом Сергій Михайлович Потапов – помічник голови Санкт-Петербурзького Кабінету, який, прослухавши лекції з криміналістики у Лозанні, був переконаний, що розкриття кримінальних справ неможливе без застосування наукового підходу. Помічниками Керуючого стали доктор медицини, один із провідних експертів із дослідження крові початку ХХ ст., приват-доцент, прозектор кафедри судової медицини при Київському Університеті святого Володимира, статський радник, кавалер ордена Св. Станіслава ІІІ ступеня Микола Миколайович Туфанов та приват-доцент цього ж університету по природничому відділенню фізико-математичного факультету Фаворський Василь Іванович, який спеціалізувався в галузі судової фотографії та дослідження документів [5].

Дуже коротким за часом, але безцінним, був внесок Київського кабінету дореволюційного періоду в розвиток вітчизняної судової експертизи: це був прояв проникнення науки в кримінальний процес, коли застарілі прийоми, що використовувалися випадковими в експертній справі людьми, замінено науковими методами, із використанням новітніх досягнень техніки та природничих наук.

Завдяки високій організації управління, обслуговуючи Київську, Харківську і Варшавську судові палати, Київським Кабінетом вже в 1914 році виконано 204 експертизи, в 1915 році – 240, в 1916 році – 123, в 1917 році – 140 експертиз.

Важкими випробуваннями для Київського Кабінету науково-судової експертизи стала перша світова війна, події 1917 року, громадянська війна, окупація білополяками з 6 травня по 20 червня 1920 року Києва – під час цих подій було пограбовано значну частину майна Кабінету науково-судової експертизи, і це негативно відобразилося на роботі.

За доби Центральної Ради і особливо під час правління Гетьмана П. Скоропадського діяльність Кабінету значно активізувалася, кількість проведених експертиз протягом 1918 р., порівняно з минулим роком, збільшилась майже втричі і становила 389 досліджень, пов’язаних в основному з підробкою грошових знаків, а в 1919 р. проведення експертиз скоротилося до 80 [3].

В період становлення радянської влади завдяки самовідданій праці вчених тільки в Україні залишились експертні установи – збереглися лише Київський і Одеський Кабінети науково-судової експертизи: Петроградський Кабінет НСЕ був повністю знищений в перші дні Лютневої революції під час пожежі будинку Петроградського окружного суду, а Московський Кабінет НСЕ припинив свою діяльність в роки громадянської війни.

Роботу Київського Кабінету НСЕ, який восени 1919 р. залишив і виїхав до Одеси завідувач Кабінету С.М.Потапов, з 1920 року очолив професор В.І.Фаворський – видатний вчений в галузі судової фотографії. Відновивши розграбоване і знищене обладнання, проведення дактилоскопічних, трасологічних, судово-хімічних експертиз та експертиз документів,  забезпечували три секції: індивідуальної ідентифікації, судово-фотографічних досліджень і судово-хімічна.

У 1917-1922 рр. розроблялись принципи і методи організації нової, народної червоної юстиції. Так, під керівництвом професора В.І.Фаворського активізувалася науково-дослідна робота методів кольороподілу, контрастування технічного дослідження документів. Секцією судової фотографії керував професор М.О.Петров, під головуванням якого у дореволюційні роки Київське товариство фотографів “Дагер” стало відомим в усьому світі. М.О.Петров провів значну науково-дослідну роботу з розробки нових методів дослідження речових доказів за допомогою фотографування в інфрачервоних, ультрафіолетових та рентгенівських променях, у фотохімії та розробці нових технологій фотодруку, технології прочитання вицвілих, стертих або витравлених написів тощо. Він розробив спосіб одержання позитивних відбитків у два тони та багатокольорових комбінаційних відбитків за допомогою озоброму, метод варирування бромосрібних відбитків у червоно-коричневий тон, нову технологію отримання діапозитивів та багато іншого.

Циркуляр від 13.10.1921р. №56/185 дозволяв “…з метою збереження цінних для науки матеріалів, якими є ті із речових доказів, які використовувалися як знаряддя злочину або зберегли на собі сліди злочину, всім губернським трибуналам і народним судам надсилати зазначені речові докази судовим експертним установам” [6].

Але, відсутність належної кількості коштів не дозволяла співробітникам експертних Кабінетів використовувати ті методи судово-експертного дослідження, які б забезпечували оптимальність досліджень [7].

Вперше висновок експерта як вид судових доказів законодавчо визначено першим КПК УРСР, який набрав чинності 20 вересня 1922 р., і діяльність Київського Кабінету науково-судової експертизи отримала свою законну регламентацію.

Так, 10 липня 1923 р. Радою народних комісарів УРСР було затверджено “Положення про Краєві кабінети науково-судової експертизи” в містах Києві, Харкові, та Одесі, а 30 листопада 1923 року народним Комісаром Юстиції М.Скрипником затверджено “Інструкцію Краєвим Кабінетам Науково-судової експертизи”, визначивши завдання, це: “…для підмоги органам слідчої влади, сприяти до встановлення злочину, переводити різні науково-технічні досліди в судових справах шляхом фотографії, мікрофотографії, дактилоскопії, хімії та інших наукових способів”. Багато науково-технічних засобів і прийомів швидко впроваджувалися в слідчо-судову практику.

У зв’язку з розширенням функцій, Положенням про судоустрій УРСР, прийнятим 23 жовтня 1925 р., Кабінети науково-судової експертизи реорганізовано в Київський, Харківський й Одеський інститути науково-судової експертизи. Із організацією цих інститутів починається новий етап у розвитку українських експертних науково-дослідних установ.

Професор В.І.Фаворський залучив до роботи в Інституті вчених-криміналістів, хіміків, біологів, медиків, психіатрів. Секцію судової хімії очолив доцент В.А.Франківський, з ним працював В.Л.Павлов, який згодом став її керівником. Судово-медичну секцію очолював доктор медицини М.М.Туфанов, а після нього – професор Г.О.Шепель. Після об’єднання цієї секції з біологічною її керівником став відомий вчений-біолог професор М.М.Маєвський. У секції працювала А.І.Смирнова-Замкова, згодом член-кореспондент АН УРСР. Секцію кримінальної психології і психопатології очолив професор В.М.Гаккебуш. Секцією індивідуальної ідентифікації керував М.П.Недьошев, медик за освітою, усебічно освічений криміналіст. У 1928 р. при інституті було організовано науково-дослідну кафедру кримінології, в роботі якої брав участь відомий радянський процесуаліст професор М.О.Чельцов-Бебутов.

Нова організаційна структура інституту значно розширила коло його експертної діяльності, перетворила інститут на багатопрофільну експертну установу. Науково-дослідна робота інституту була спрямована на вдосконалення методів токсикологічного аналізу (у 1926 р. В.Л.Павлов запропонував метод використання газоподібного хлору в лужному середовищі для руйнування трупного матеріалу), судової фотографії (кольороподіл, підсилення контрастів), ідентифікації обрізів нарізної зброї.

Однак, із набранням чинності нового Положення про судоустрій УРСР, із вересня 1929 р. в складі Інституту почали працювати секції: хімічних і фізико-хімічних досліджень, біологічних досліджень, фотографічних досліджень, ідентифікації. Ліквідовано секції судово-медичних досліджень та секції кримінально-психологічних і психопатологічних досліджень, припинено роботу кафедри кримінології. Основним профілем експертної та науково-дослідної роботи інституту стали розробка нових методів дослідження, експертиза речових доказів. У цей період збільшився обсяг експертної роботи, у криміналістичному музеї інституту щотижня проходили семінари за участю співробітників інституту, слідчих, працівників міліції та суддів.

У довоєнний період наукові криміналістичні дослідження, зокрема трасології, судової балістики, дослідження документів, судової реєстрації, слідча тактика і методика розслідування окремих видів злочинів розвивалися досить інтенсивно. М.М.Зюскін, і О.Ю.Брайчевська удосконалили деякі методи кольороподілу. Б.Р.Киричинський разом із Ю.В.Ігнатовичем вперше застосував для криміналістичних цілей фотометричний метод дослідження документів в інфрачервоному промінні, сконструював прилад для вимірювання у відображеному промінні – “інфрачервоний термощуп”. Б.Р.Кирчинський розробив методи фотозйомки й дослідження речових доказів у невидимих ультрафіолетових, інфра­червоних і м’яких рентгенівських променях Букки, уперше в СРСР застосувавши їх для криміналістичних цілей, для встановлення деяких ознак підробки документів, виявлення на темних тканинах ознак близького пострілу, визначення внутрішнього стану певних досліджуваних об’єктів тощо.

Роботи українських криміналістів в галузі криміналістики і судової експертизи в Україні публікувалися в збірниках, журналах і виходили окремими виданнями.

В 1931 році вперше видано криміналістичний журнал “Питання криміналістики та науково-судової експертизи”, а в 1937 році вийшов збірник “Криміналістика і науково-судова експертиза”. Окремі наукові і науково-методичні роботи публікувалися в журналі “Революційне право”, у збірниках робіт українського НДІ юридичних наук, в журналі РРФСР “Социалистическая законность” і в спеціальних юридичних виданнях з фотографії, хімії, біології і судової медицини. В довоєнний період відбулося три наукових конференції інститутів судової експертизи: в 1938 році у Харкові, в 1939 році і в 1940 році у Києві. Завдяки науково обґрунтованим результатам досліджень Київського Кабінету, до нього зростав рівень довіри судової влади.

В 1941 році, в зв’язку із початком Великої Вітчизняної війни, Київський Інститут науково-судової експертизи, перебуваючи на консервації, призупинив роботу, а майно перевезено на зберігання до хімічного корпусу Київського державного університету імені Тараса Григоровича Шевченка на вулицю Короленка, №58.

Після звільнення України від фашистських загарбників, 3 грудня 1943 року під керівництвом колишнього аспіранта Інституту Гетьман Т.О. почалося відновлення роботи Інституту. Першочерговим завданням колективу Інституту стало відновлення устаткування й приведення його до стану, придатного для початку оперативної й дослідницької роботи, а також систематизація уцілілих архівних матеріалів. Бібліотека, експонати криміналістичного музею, більша частина приладів і обладнання були знищені та викрадені.

Згідно Акту Виконавчого Комітету Сталінської районної Ради депутатів трудящих, найбільш цінне обладнання всіх секцій інституту, евакуйоване в липні 1941 року Наркоматом Юстиції УРСР, унікальні експонати криміналістичного музею, обладнання – не повернуто, і чи збереглося воно нікому не відомо. Збитки від вартості знищеного, зруйнованого, пограбованого і пошкодженого майна складали 185тис. 287,10крб.

Інститути науково-судової експертизи в містах Києві і Харкові було відновлено, і з 2 червня 1944 року українські судово-експертні установи, які з 1925 р. називалися Інститутами науково-судової експертизи, було перейменовано у Науково-дослідні інститути судової експертизи.

Положенням про Інститут, затвердженим міністром юстиції УРСР 27 грудня 1950 року, поряд з розробкою нових методів дослідження речових доказів, поставлено завдання вивчати питання теорії криміналістики та судової експертизи. Змінено профіль експертної діяльності відділів судово-хімічних та судово-біологічних досліджень – хімічний аналіз біогенних матеріалів і біологічні дослідження віднесено до компетенції республіканського й обласних бюро судово-медичної експертизи.

З 1951 р. по 1962 р., під керівництвом директора інституту В.К.Лисиченко почали розроблятися методи використання в експертизі радіоактивних ізотопів, теорії криміналістичної ідентифікації і експертного експерименту, судова радіологія. В 1962 р. організовано Центральний НДІ судових експертиз, потім Всесоюзний НДІ судових експертиз на чолі з О.Р. Шляховим. Створювалася мережа науково-дослідних лабораторій у столицях колишніх союзних республік і великих містах, які проводили науково-практичну роботу по всіх видах криміналістичних, судово-хімічних, судово-біологічних, авто-технічних експертиз, їх працівники часто виступали в ролі спеціалістів при  проведенні слідчих дій. В лабораторіях інституту проводилися науково-дослідні роботи по створенню наукових основ різних видів експертиз і методик їх проведення, для успішного вирішення поставлених перед правосуддям України задач, експертами застосувались наукові методи. 

У 50-70 роки монографічній розробці в кандидатських і докторських дисертаціях нової плеяди молодих криміналістів підлягали дослідженню такі важливі питання: проблема індивідуальності та стійкості ознак почерку в роботах С.І. Тихенко, механізм утворення слідів, розтину і розрізу за слідами  на в роботах Л.К. Литвиненко, питання теорії і методика ідентифікації (М.Я. Сегай, 1958, 1971 р. р., В.М.Прищепа 1968 р.), механізм дослідження вогнепальної зброї (Н.М. Зюскін, 1948 р., О.С.Сапожніков, 1953 р., В.Є. Бергер 1969 р.), проблеми трасології (А.О.Фокіна, 1970 р., М.В.Салтевський, Л.К.Литвиненко, 1960 р.). Велика увага приділялася проблемам судового почеркознавства (З.С.Ковальчук, 1946 р., С.А.Ципенюк, 1962 р., В.Ф.Берзін, З.С.Міліневська, 1970 р.), підписів (В.В.Липовський, 1969 р.), дослідження рукописних текстів, виконаних українською мовою (Н.І.Клименко, 1969 р.) та ін.

Оригінальними були роботи українських криміналістів у галузі техніко-криміналістичного дослідження документів та інших фізичних методів можливості визначення послідовності написання штрихів, що перетинаються, оцінка контрастів і контролю позитивного і негативного процесів (М.М.Зюскін. Є.Ю.Брайчевська, З.О.Ковальчук, С.Д.Павленко). Особливий інтерес викликала монографія В.К. Лисиченка про застосування радіоактивних ізотопів для дослідження документів (1976 р.) і його роботи про роль документів у кримінальному судочинстві (1972 р.). Наукові праці українських криміналістів і експертів публікувалися у журналах і збірниках “Право України”, “Вісник прокуратури”, “Труды Киевской ВШ МВД СССР им. Ф.Э.Дзержинского”, в зарубіжних виданнях.

В сучасний період незалежної України з метою вирішення задачі ліквідації злочинності був необхідний подальший розвиток методів криміналістики і судової експертизи.

Так, у 80-х роках в Київському НДІСЕ розроблено і впроваджено в експертну практику лазерні методи дослідження, а також методики нового виду судової експертизи – відео-фонографічної. Враховуючи потреби експертної практики, на базі класичної трасології формувалася та розвивалася транспортно-трасологічна експертиза.

О.П.Сапун і М.Я.Сегай узагальнили досвід профілактичної діяльності інституту і розробили рекомендації найбільш доцільних форм проведення такої діяльності судово-експертною установою.

В 1990 році розпочато роботу нових напрямків досліджень – товарознавчих, будівельно-технічних, комп’ютерних, фоноскопічних і лазерних. Реформувалось Республіканське Бюро судово-бухгалтерської експертизи і на його базі організовано лабораторію судово-економічних досліджень.

25 лютого 1994 р. Верховна Рада України прийняла Закон України “Про судову експертизу”, визначивши правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об’єктивною експертизою, спрямованою на максимальне використання досягнень науки і техніки. В Інституті відділ автоматизації експертного провадження реорганізовано у відділ математичного моделювання та автоматизації експертних досліджень, а згодом – у лабораторію дослідження комп’ютерної техніки та цифрових технологій, створено сектори судово-автотоварознавчих експертиз та сектор судово-пожежних досліджень.

Структура Інституту постійно змінювалася, з’являлося нове обладнання, нові напрямки наукової роботи: розпочато роботу з мистецтвознавчих досліджень, об’єктів інтелектуальної власності, лінгвістичних досліджень усного мовлення та об’єктів водного транспорту, телекомунікацій.

Сьогодні у експертів є сучасне електронне обладнання для виявлення латентних слідів, лазерні прилади: інфрачервоні і ультрафіолетові спектрометри, прилади рентгеноструктурного аналізу, газової хроматографії,  комп’ютерна техніка.

В Інституті створюється власна інформаційна база і наукова бібліотека, яка налічує понад 50 тисяч примірників друкованих видань, а також архів, де зберігаються документи ще із передвоєнних років, натурні колекції та стандартизовані, зареєстровані в Мін’юсті України методики дослідження різних речових доказів. Про високу наукову кваліфікацію співробітників Інституту свідчить ряд міжнародних патентів на власні методики криміналістичних досліджень.

Висновки. Доведено, що сьогодні від судово-експертних установ, від того наскільки активно вони використовують сучасні досягнення науково-технічного прогресу і спеціальних знань у вирішенні завдань судочинства залежить забезпечення правопорядку та успіхи в усуненні анти-суспільних явищ в країні.

Зазначено, що тільки судова експертиза підвищує доказову силу матеріалів справи, забезпечує встановлення об’єктивної істини і відіграє важливу роль у розробці і практичному впровадженні наукових методів і методик дослідження матеріалів при розслідуванні злочинів і судовому розгляді справ. Сьогодні колектив інституту, пишаючись цінним досвідом експертної та наукової роботи, накопиченої за 100-річний період своєї діяльності, є великим потенціалом творчого інтелекту у справі боротьби зі злочинністю і служіння правосуддю країни.

Перспективою подальших розвідок даної проблематики, є поширення  співпраці Київського науково-дослідного інституту судових експертиз в галузі міжнародного співробітництва.

 

Список використаних джерел.

1. Собрание узаконений и распоряжений правительства. – 1913г., №158, отд 1, ст.1441).

2. Клименко Н.І. Судова експертологія. Курс лекцій. К.: Ін Юре, 2005, 527 с.

3. Лисиченко В.К., Сабуров Н.В. Развитие криминалистики и судебной экспертизы в первые годы Советской власти в РСФСР и УССР // Криминалистика и судебная экспертиза. вып. №26, – К., 1983, с. 3–15.

4. Тихенко С.И., Лисиченко В.К. Развитие криминалистики в Украинской ССР за 50 лет // Криминалистика и судебная экспертиза – К: РИО МООН УРСР, 1967, вып. 4, с. 729.

5. Краткий очерк деятельности кабинетов научно-судебной экспертизы в 1914 году. / / Журнал Министерства Юстиции.1915. – № 6. С. 305–306.

6. Циркуляр НКЮ УРСР от 13.10.1921 г. всем наркоматам и центральным учреждениям о направлении в кабинеты научно-судебной экспертизы вещественных доказательств для формирования музеев // ЦД ВВО України, ф.8, спр. 7335. Арк. 31.

7. Миронов А.И. Криминалистические подразделения в 30-е годы (1930-1941) // Экспертная практика, №15-М, 1980, с. 10–16.

8. Цимбал М.Л. Історичний аспект заснування судово-експертних установ в Україні // Судова експертиза. Сучасний стан та перспектива розвитку: тези доповідей – К: МЮ України, 2010, с. 20–22.

 

References.

1. Sobranye uzakonenyj y rasporiazhenyj pravytel'stva, (1913), рр. 1441.

2. Klymenko, N.I. (2005), “Sudova ekspertolohiia”. Kurs lektsij. Kyiv, Ukraina, рр. 527.

3. Lysychenko, V.K., Saburov, N.V. (1983), “Razvytye krymynalystyky y sudebnoj ekspertyzy v pervye hody Sovetskoj vlasty v RSFSR y USSR”, рр.3–15.

4. Tykhenko, S.Y., Lysychenko, V.K. (1967), “Razvytye krymynalystyky v Ukraynskoj SSR za 50 let”. Kyiv, RYO MOON URSR, рр. 729.

5. Kratkyj ocherk deiatel'nosty kabynetov nauchno-sudebnoj ekspertyzy v 1914 hodu, (1915), Zhurnal Mynysterstva Yustytsyy, рр. 305–306.

6. Tsyrkuliar NKYu URSR ot 13.10.1921 h. vsem narkomatam y tsentral'nym uchrezhdenyiam o napravlenyy v kabynety nauchno-sudebnoj ekspertyzy veschestvennykh dokazatel'stv dlia formyrovanyia muzeev. Ukraina.

7. Myronov, A.Y. (1980), “Krymynalystycheskye podrazdelenyia v 30-e hody (1930–1941)”. Ekspertnaia praktyka, рр. 10–16.

8. Tsymbal, M.L. (2010), “Istorychnyj aspekt zasnuvannia sudovo-ekspertnykh ustanov v Ukraini”. [Sudova ekspertyza. Suchasnyj stan ta perspektyva rozvytku], tezy dopovidej, Ukrainа, рр. 20–22.

 

Стаття надійшла до редакції 07.12.2013р.