УДК 351.77

 

В. Д. Долот,

к. держ. упр, докторант кафедри управління охороною суспільного здоров’я,

Національна академія державного управління при Президентові України, м. Київ

 

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ТА ПРІОРИТЕТИ РЕФОРМУВАННЯ СФЕРИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ

 

V. D. Dolot,

Candidate of Science in Public Administration, the postdoctoral student of the public health management department,

National Academy of Public Administration, office of the President of Ukraine, Kiev

 

THE MAIN DIRECTIONS AND PRIORITIES FOR HEALTHCARE SYSTEM REFORMING IN UKRAINE

 

У статті розглянуто положення нормативно-правових актів щодо пріоритетних напрямів державної діяльності з реформування системи охорони здоров’я в Україні. Висловлено точку зору автора щодо найбільш вагомих факторів, які впливають на ефективне функціонування цієї системи.

 

The article deals with the provisions of legal acts on the priorities of government activities to reform the healthcare system in Ukraine. The author’s point of view on the most important factors that influence the efficient activity of the system is expressed.

 

Ключові слова: система охорони здоров’я, реформування, медичні кадри, державне управління системою охорони здоров’я.

 

Keywords: healthcare system, reforming, medical personnel, health public administration.

 

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. З метою забезпечення сталого соціально-економічного розвитку будь-якої країни одним із пріоритетів державної політики має бути збереження і зміцнення здоров'я населення як найбільшої соціально-економічної цінності та одного із основних факторів національної безпеки держави. В Україні охорону здоров'я визначено одним з пріоритетних напрямів державної діяльності Основами законодавства України про охорону здоров’я (ст. 12) [4]. У цьому Законі зокрема зазначено, що держава формує та забезпечує реалізацію політики охорони здоров'я в Україні. Така політика полягає у формуванні вищими органами державної влади пріоритетів, доктрин, концепцій і програм, спрямованих на зміцнення здоров’я населення, забезпечення діяльності і розвиток системи охорони здоров’я.

Зміни та реформи у сфері охорони здоров’я на різних етапах суспільного розвитку мають здійснюватися органами управління державою усіх рівнів. Вони повинні містити поетапний комплексний характер і передбачати суспільно очікувані результати [2, с. 161]. Саме тому проблеми охорони здоров’я та діяльність, спрямована на збереження і зміцнення здоров’я, вимагають постійної уваги з боку держави і науковців у галузі державного управління.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сучасний стан справ у медичній сфері, а також рекомендації щодо виходу з кризи вивчалися багатьма дослідниками, в числі яких Т. Бахтеєва, М.Білинська, Т.Грузєва, З.Гладун, Л.Жаліло, Д.Карамишев, О.Кучеренко, В.Москаленко, Я.Радиш, І.Солоненко, С.Стеценко та інші.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Основною метою публікації є аналіз пріоритетних напрямів державної діяльності щодо реформування системи охорони здоров’я в Україні та висловлення точки зору автора щодо основних факторів, що чинять вплив на ефективне функціонування цієї системи.

Виклад основного матеріалу дослідження. Важливими кроками на шляху запровадження системних реформ в системі охорони стало затвердження Національного плану розвитку системи охорони здоров’я на 2008-2010 рр., Концепції розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини, постанови Кабінету Міністрів України “Деякі питання удосконалення системи охорони здоров'я”, прийняття законів України “Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медичної допомоги” та “Про порядок проведення реформування системи охорони здоров'я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві” [1, с. 27]. У зазначених актах йде мова про такі основні напрями функціональної і структурної перебудови системи охорони здоров’я в Україні:

- удосконалення законодавчого забезпечення системи охорони здоров’я, що передбачає визначення базового пакета надання медичних послуг, з метою забезпечення гарантованої державою безоплатної медичної допомоги;

- збільшення ресурсного забезпечення шляхом розвитку багатоканального фінансування системи охорони здоров’я, перерозподілу ресурсів між закладами охорони здоров'я, що надають первинну, вторинну (спеціалізовану), третинну (високоспеціалізовану) та екстрену медичну допомогу;

- планування та прогнозування розвитку мережі державних та комунальних закладів охорони здоров'я з урахуванням профілю, спеціалізації та інтенсивності надання медичної допомоги, нормативів медичного обслуговування населення за видами медичної допомоги;

- розширення послуг з охорони здоров’я через запровадження системи індикаторів якості первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої), а також екстреної медичної допомоги;

- запровадження громадського контролю шляхом побудови зв’язку між державою, сферою охорони здоров’я і громадянським суспільством, забезпечення фахової громадської експертизи управління, галузевого законодавства тощо;

- підвищення якості кадрового забезпечення системи охорони здоров’я, шляхом запровадження системи прогнозування на довгострокову перспективу за категоріями медичного персоналу у відповідності до потреб охорони здоров’я;

- створення національної моделі охорони здоров’я, метою якої стане пошук найбільш оптимальної для України моделі охорони здоров’я, при якій діяльність та інфраструктура відповідатимуть потребам населення;

- розроблення компенсаторних механізмів з метою подальшого реформування системи охорони здоров’я у напрямі запровадження обов’язкового соціального медичного страхування [3; 7].

Слід зазначити, що у переліку розроблених та рекомендованих законодавством напрямів реформування системи охорони здоров’я не передбачається створення чіткої моделі управління, особливо на регіональному та місцевому рівнях. Існуюча сьогодні модель обмежує можливості запровадження реформ через недосконалість організаційно-правових механізмів.

Наявність суміжної компетенції місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування породжує дублювання, а звідси і втручання одних органів у справи інших. Розмежування функцій і повноважень в управлінні охороною здоров’я між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування на теперішній час постає важливою теоретичною та практичною проблемою [5, с. 68].

Напрями реформування системи охорони здоров’я України на сучасному етапі чітко сформульовані у Щорічному Посланні Президента України до Верховної Ради України “Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2012 році” [6, с. 103-105]. Відповідно до цього документа головною метою реформи визначено побудову моделі охорони здоров’я, яка б забезпечувала рівний і справедливий доступ усіх членів суспільства до необхідних медичних послуг, високу якість та економічність цих послуг при збереженні соціально прийнятного обсягу державних гарантій. Для підвищення ефективності функціонування існуючої державної системи охорони здоров’я необхідно реалізувати такі кроки:

1) удосконалення законодавчого забезпечення системи охорони здоров’я, зокрема:

- формування чіткої структурно-функціональної моделі державного управління охороною суспільного здоров’я на основі нормативно-правового визначення функцій, повноважень і відповідальності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, розмежування повноважень органів місцевого самоврядування та місцевих органів державної виконавчої влади;

- визначення на законодавчому рівні базового пакета надання медичних послуг безоплатної медичної допомоги, гарантованого державою, що в подальшому стане базовим для запровадження медичного страхування;

- забезпечення законодавчої захищеності прав пацієнтів і медичних працівників в Україні шляхом прийняття Закону України “Про захист прав пацієнта”;

2) посилення ресурсного забезпечення системи охорони здоров’я, у т. ч.:

- уведення механізму цільового використання акцизних зборів на шкідливі для здоров’я продукти (алкоголь, тютюнові вироби, напої з великим вмістом цукру тощо) на потреби охорони здоров’я;

- удосконалення процедури державного забезпечення населення України базовим пакетом лікарських препаратів і створення Державного реєстру цін на лікарські засоби. Для цього на державному рівні слід запровадити систему фіксування цін на низку найбільш соціально важливих лікарських засобів з одночасним введенням державного замовлення на їх виробництво:

- упровадження системи моніторингу, яка б оцінювала ефективність державних видатків з погляду якісних наслідків для здоров’я суспільства, а не лише за даними статистики звернень до медичних закладів чи тривалості перебування на стаціонарному лікуванні;

- сприяння розвитку соціального партнерства між державою та представниками приватної медицини завдяки залученню їх до соціальних програм:

- побудови та фінансування хоспісів, фінансування протитуберкульозних програм тощо;

- організаційне забезпечення співпраці державного, відомчого та приватного секторів медичного обслуговування населення;

3) стимулювання розвитку добровільного медичного страхування, що потребує:

- забезпечення принципу багатоканальності фінансування системи охорони здоров’я, сприяння подальшому розвитку добровільного медичного страхування, лікарняних кас; ширшому використанню ресурсів приватних медичних закладів;

- стимулювання застосування системи офіційних спільних оплат населення у процесі медичного обслуговування. Має бути передбачено пільги з оподаткування (податок на доходи) для тих, хто користується приватними медичними послугами;

- відпрацювання системи підвищення якості медичної допомоги, цілеспрямованого та контрольованого використання коштів, сприяння подальшому розвитку лікарняних кас, залученню до них підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності;

- запровадження механізмів фінансування страховими компаніями профілактичних заходів, спрямованих на зниження ризиків захворюваності, підвищення рівня здоров’я населення і тим самим скорочення кількості страхових випадків;

4) підвищення якості послуг з охорони здоров’я:

- забезпечення розроблення нових та оновлення чинних медичних стандартів і клінічних протоколів надання медичної допомоги на основі доказової медицини з паралельним забезпеченням процедури контролю МОЗ України, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та інститутами громадянського суспільства над реалізацією і дотриманням цих стандартів;

- запровадження системи диференційованої стимулюючої оплати праці в системі охорони здоров’я і системи укладання контрактів між надавачами медичних послуг (медичними закладами, приватно-практикуючими лікарями) та платником – державними органами управління з прив’язкою до якості та шкали складності надання медичної допомоги;

- створення програми безперервного підвищення якості надання послуг з охорони здоров’я (у т.ч. за рахунок дистанційного навчання, комп’ютеризації робочих місць лікарів тощо), які надаються на різних рівнях СОЗ, удосконалення системи позавідомчого (ліцензування, акредитація, атестація) та відомчого (незалежна експертиза) контролю якості;

- формування на основі узгоджених державної та регіональних програм відповідної мережі закладів первинної медико-санітарної допомоги, проведення реорганізації дільничних лікарень в амбулаторії загальної практики сімейної медицини з денним стаціонаром;

- розроблення та введення в дію мережі реабілітаційних закладів, спрямованих на відновлення активного способу життя і працездатності громадян;

- розвиток механізмів диспансеризації населення, започаткування механізмів економічного стимулювання та власної відповідальності кожного громадянина за стан свого здоров’я;

5) підвищення якості кадрового забезпечення системи охорони здоров’я:

- усунення диспропорції в кадровому забезпеченні охорони здоров’я, запровадження системи прогнозування на довгострокову перспективу за категоріями медичного персоналу відповідно до потреб охорони здоров’я з урахуванням стратегії та темпів системних перетворень сфери, зовнішніх і внутрішніх міграційних процесів та природного вибуття кадрів;

- забезпечення випереджальними темпами підготовки та перепідготовки лікарів загальної практики сімейної медицини, сімейних медичних сестер, середнього медичного персоналу з вищою освітою. Для цього в Державному бюджеті на 2013 р. необхідно передбачити відповідну статтю фінансування;

6) продовження реалізації реформ у пілотних регіонах:

- завершення структурування медичної допомоги на первинний, вторинний і третинний рівні, закладення фінансування на первинну медичну допомогу в розмірі 25–30 % від загального бюджету сфери;

- розроблення порядку формування та затвердження планів-схем госпітальних округів;

- завершення роботи щодо передання з балансу районних і міських рад на баланс обласних рад майнових комплексів майбутніх закладів охорони здоров’я вторинного рівня та екстреної медичної допомоги;

- завершення формування територіальних центрів екстреної медичної допомоги з мережею станцій, підстанцій і пунктів тимчасового базування бригад.

Цілком погоджуємося з тим, що результатом такого реформування має стати створення національної моделі охорони здоров’я, діяльність та інфраструктура якої відповідатимуть потребам населення та враховуватимуть географічні, історичні й культурні особливості України. Під час розроблення та здійснення реформ обов’язково слід врахувати такі регіональні особливості як структура захворюваності, матеріальний стан лікувально-профілактичних закладів, наявність та характеристика спортивних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних закладів, щільність населення, стан транспортно-логістичної сфери, кліматичні та природні умови, екологічне становище регіонів тощо. Обов’язковим є проведення роз’яснювальної роботи серед населення, представників політичної еліти, посадових осіб органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, керівників установ і підприємств, медичної громадськості про зміст, переваги, наслідки та можливі ризики під час проведення реформ.

Результатом реформування має стати створення національної моделі охорони здоров’я, діяльність та інфраструктура якої відповідатимуть суспільним потребам та враховуватимуть географічні, історичні й культурні особливості України. Під час розроблення і здійснення реформ обов’язково мають враховуватися такі регіональні особливості, як структура захворюваності, матеріальний стан лікувально-профілактичних закладів, наявність та характеристики спортивних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних закладів, щільність населення, стан транспортно-логістичної сфери, кліматичні і природні умови, екологічне становище в регіоні тощо.

Необхідним є проведення роз’яснювальної роботи серед населення, представників політичної еліти, посадових осіб органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, керівників установ і підприємств, медичної громадськості про зміст, переваги, наслідки та можливі ризики під час проведення реформування сфери охорони здоров’я [6, с. 105].

Висновки. Система охорони здоров'я – це сукупність організацій, інститутів і ресурсів, головною метою яких є поліпшення здоров'я. Для функціонування системи охорони здоров'я необхідні кадрові ресурси, фінансові кошти, інформація, обладнання та матеріали, транспорт, комунікації, а також загальне управління і керівництво. На нашу думку, ефективне функціонування системи охорони здоров'я визначається такими основними системоутворюючими факторами:

-   вдосконалення організаційної системи (що дозволить в рамках державних гарантій забезпечити формування здорового способу життя та надання якісної безкоштовної медичної допомоги всім громадянам країни);

-   розвиток інфраструктури та ресурсного забезпечення охорони здоров'я (що включає фінансове, матеріально-технічне та технологічне оснащення лікувально-профілактичних установ на основі інноваційних підходів та принципів стандартизації;

-   наявність достатньої кількості підготовлених медичних кадрів (які зможуть вирішувати поставлені перед охороною здоров'я завдання).

Перспективною темою для подальших досліджень у даному напрямі може стати вивчення питань, пов’язаних з пошуком національної моделі розвитку системи охорони здоров’я в Україні.

 

Список літератури

1. Державна політика у сфері охорони здоров’я : кол. моногр. : у 2 ч. / [кол. авт. ; упоряд.п.. Я. Ф. Радиш ; передм. та заг. ред. проф. М. М. Білинської, проф. Я. Ф. Радиша]. – К. : НАДУ, 2013. – Ч. 1. – 396 с.

2. Державне управління реформуванням системи охорони здоров’я в Україні навч.-наук. вид. / авт. кол. М. М. Білинська, Я. Ф. Радиш, І. В. Рожкова та ін. ; за заг. ред. М. М. Білинської. – К.; Львів: НАДУ, 2012 – 240 с.

3. Деякі питання удосконалення системи охорони здоров'я: Постанова Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2010 р. N 208. – Режим доступу : zakon1.rada.gov.ua

4. Основи законодавства України про охорону здоров’я : Закон України від 19 листоп. 1992 року № 2801-XII // Відомості Верховної Ради України 1993, № 4. – С. 19.

5. Пак С. Я. Розвиток державної політики з функціональної та структурної перебудови системи охорони здоров’я на місцевому рівні в Україні / С.Я Пак // «Актуальні проблеми державного управління на сучасному етапі державотворення» : матеріали V наук.-практ. конф. 27 жовтня 2011 р.: тези допов. – Луцьк, 2011. – С. 68 – 70.

6. Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2012 році : Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України. – К. : НІСД, 2012. – 256 с.

7. Про порядок проведення реформування системи охорони здоров'я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві : Закон України : прийнятий 7 липня 2011 року N 3612-VI [Електронний ресурс] – Режим доступу : zakon.rada.gov.ua

 

Стаття надійшла до редакції 17.12.2012р.