EnglishНа русском

Державне управління: удосконалення та розвиток № 4, 2009

УДК 364.013:316.343

 

І.В. Рудкевич,

к.філолог.н., доц., докторант,

Донецький державний університет управління

 

 

ПРІОРИТЕТИ ДЕРЖАВИ ЩОДО СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ: СВІТОВИЙ ТА ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД

 

 

Анотація. Визначено рівень соціальної організації на основі якісної оцінки функціонування системи соціальних інститутів. Проаналізовано досвід зарубіжних країн щодо соціального захисту населення.

 

Annotation. The level of social organization is certain on the basis of high-quality estimation of functioning of the system of social institutes. Experience of foreign countries is analysed in relation to social defence of population.

 

Ключові слова: Державна політика, демографічний фактор, послуги соціального забезпечення, соціальний захист.

 

 

Вступ

Однією з найвагоміших складових соціального захисту є проблема джерел його фінансування, що виникає через недостатню кількість загальних податкових надходжень та цільових платежів. Наукова проблема, що пов’язана з системою соціального захисту, включає три складові: з’ясування шляхів розвитку соціальної сфери, виявлення складу соціально захищених груп та збільшення кількості і підвищення рівня послуг соціального забезпечення.

Аналіз останніх наукових досліджень.

В останні роки зросла увага провідних науковців України до питань соціального захисту. Цим дослідженням присвячені роботи таких вітчизняних вчених, як В.Д. Базилевич, Д.П. Богиня, Н.Б. Болотіна, І.К. Бондар, І.Ф. Гнибіденко, О.А. Грішнова, С.М. Злупко, С.В. Мочерний, М.І. Карлін, В.І. Куценко, В.Д. Лагутін, Е.М. Лібанова, Л.Т. Шевчук, П.І. Шевчук та багато інших.

Постановка завдання

– визначити рівень соціальної організації на основі якісної оцінки функціонування системи соціальних інститутів;

– проаналізувати досвід зарубіжних країн щодо соціального захисту населення.

Результати

У широкому розумінні соціальний захист включає всі відносини між людьми і групами людей у сфері життєдіяльності держави, відтворенні індивідуума і споживанні матеріальних і духовних благ. При цьому поряд з економічними стимулами й інтересами людей існують позаекономічні фактори, пов’язані з різноманітними духовно-моральними, національно-психологічними, культурними й іншими особливостями.

Соціальний захист впливає на економіку насамперед через соціальну організацію суспільства і людський капітал. Рівень соціальної організації визначається на основі якісної оцінки функціонування системи соціальних інститутів (державно-правових, моральних норм, культурно-історичних традицій, релігії, мистецтва, науки тощо), характеру соціальної мобільності, мотивацій та інтересів [3, с. 96].

Ще одна група факторів соціального захисту – елементи нематеріального багатства – формує людський капітал, що характеризується рівнем інтелектуального і духовного розвитку, кваліфікації, інноваційними здібностями, професійною майстерністю і сумлінністю, що здобуваються в процесі виховання і трудової діяльності [8, с. 11]. Сюди ж варто віднести науково-технічний потенціал. Завдяки інтелектуальним та інформаційним технологіям отримані знання носять універсальний характер.

Економічна криза в Україні породила в сучасних умовах такі фактори, які безумовно стали загрозою соціальної безпеки людини. На сьогоднішній день актуальною проблемою лишається виживання людини в умовах посилених економічних, соціальних, політичних і екологічних навантажень. Всім відомо, що в сучасних умовах не завжди навіть фізично здорова та розумово розвинута людина, яка діє активно та з ентузіазмом, може заробити собі і своїй сім’ї такі доходи, які дозволять нормально жити в нинішніх умовах. Важливим критерієм становища людини в суспільстві та економіці, є соціальна безпека. Під соціальною безпекою слід розуміти стан життєдіяльності людини в суспільстві, що характеризується стійкістю щодо впливу тих факторів, які створюють загрозу падіння рівня і якості її життя [5, с. 65].

Одним з основних елементів соціального захисту виступає соціальне страхування. Воно складається із пенсійного, медичного, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві. Головне завдання суспільства полягає в наданні певної гарантії людині та соціальної захищеності на випадок ймовірних, але непередбачених неприємностей. З цього слідує, що людина повинна бути застрахована від нещасного випадку, хвороби, стихійних лих (землетрусів, повені) тощо. Не менш важливою є проблема соціального захисту в умовах економічної кризи, інфляції та безробіття [4, с. 536].

Досвід зарубіжних країн свідчить, що соціального захисту насамперед потребують найбільш уразливі соціальні верстви населення. Пенсійне та медичне страхування у економічно розвинутих країнах здійснюються шляхом відрахувань від заробітної плати й прибутків в однакових пропорціях. У США, наприклад, з цією метою із заробітної плати найманих працівників вилучається 7,5%. У Швеції соціальні фонди формуються повністю за рахунок держави. В Японії платежі на соціальне страхування становлять 7% середньої заробітної плати працівника. Коштами цих фондів управляють спеціальні ради, до складу яких входять представники трудящих і підприємців [6, с. 93].

Страхові виплати у разі безробіття проводяться із спеціальних страхових фондів. Розміри їх залежить, по-перше, від тривалості безробіття, по-друге, від специфічних умов тієї чи іншої країни. У першому випадку найбільші суми виплат (від 50 до 70% середньої зарплати) виплачуються в перші місяці безробіття на час законодавчо встановленого періоду. Надалі суми виплат зменшуються. У другому випадку до уваги беруться період зайнятості, трудовий стаж, фізична здатність до праці, термін надання допомоги та ін. Так, у Німеччині трудовий стаж повинен становити не менше 6 місяців зайнятості протягом трьох років і не менше 10 тижнів протягом останнього року перед звільненням з роботи. У Франції такими умовами є робота протягом 150 днів на рік і 91 день страхування. У Великобританії береться до уваги  лише сплата внесків до страхового фонду: протягом року їх повинно бути 26. [6, с. 129].

Основним критерієм соціального захисту населення у економічно розвинутих країнах є програми працевлаштування та перекваліфікації, у виконанні яких беруть участь держава і підприємці. Щорічно американські фірми витрачають на ці програми близько 30 млрд. дол. держава витрачає на перекваліфікацію працівників більшу частину відповідних коштів [6, с. 84]. Крім того, з метою створення нових робочих місць, держава бере на себе також організацію різноманітних громадських робіт (будівництво шляхів, каналізації, водопроводів тощо) та шляхом пільгового оподаткування компаній, які створюють робочі місця. Починаючи з середини 70-х років ХХ ст., і, закінчуючи серединою 80-х років ХХ ст. За цей період було створено 23 млн. додаткових робочих місць. Характерним було те, що дрібні корпорації Америки створили 7 млн. робочих місць, а великі скоротили 3 млн. таких місць [6, с. 86].

Повернемося до проблем соціального захисту населення України. Як відомо, внаслідок переходу до ринкової економіки населення нашої держави зазнало величезних втрат через знецінення грошових заощаджень в Ощадбанку. Протягом певного періоду люди нагромаджували кошти для задоволення своїх певних потреб: будівництва житла, придбання цінних покупок, „на старість” та ін. На сьогоднішній день вони втратили повністю ці заощадження. В процесі триваючої з 1991 року інфляції купівельна спроможність грошей дуже знизилась і компенсація втрат від знецінення заощаджень була недостатньою. Звичайно, держава повинна компенсувати ці втрати громадянам, якщо і не відразу, то хоча б поступово. Наприклад, шляхом ліквідації заборгованості оплати за комунальні послуги у населення або погашенням наданих їм кредитів на купівлю якихось товарів [9, с. 45].

Однією з основних ланок системи соціального захисту людини належить система пенсійного забезпечення громадян. Адже кількість людей пенсійного віку щороку зростає в Україні і, як наслідок, на виплату пенсій витрати держави зростають [2, с. 19].

Соціальний захист безпосередньо спрямований на вирівнювання ринку праці. Рівновага ринку праці означає рівновагу попиту і пропозиції робочої сили на відповідному ринку. Стабільність ринку праці забезпечується через заходи щодо збереження старих і створення нових робочих місць, на яких зайняті певні групи населення (працівники у віці, жінки, молодь). Держава всіма можливими способами повинна сприяти стабільності ринку праці в розвитку професійної освіти, профорієнтації, перепідготовки кадрів, їхньої перекваліфікації.

При встановленні мінімального рівня заробітної плати документи Міжнародної організації праці рекомендують враховувати потреби працівників та їх сімей, вартість життя, соціальні пільги, рівень інфляції, а також показники, які впливають на рівень зайнятості. Ринок праці зобов’язує вести політику охорони праці. Її предметом є захист праці через регулювання основних умов праці. Ця політика виражена як захист від незрозумілого звільнення з роботи, захист праці жінок та майбутніх матерів, захист праці молоді.

Якість життя характеризує суспільні умови, в яких живе людина, а саме: рівень споживання матеріальних та духовних благ і послуг, розвиненість сфери освіти, культури, медичного обслуговування, рівень оподаткування фізичних осіб, стан навколишнього середовища (екологія) тощо [1, с.5]. Це є найважливіший чинник формування людського капіталу і могутній фактор впливу на стан економіки. Низькі доходи, відсутність економічно справедливої ціни праці, слабкий соціальний захист, відсутність соціальної підтримки економічно активного населення, низька тривалість життя, відсутність у сферах охорони здоров’я, зниження рівня культури дестабілізують соціально-економічну ситуацію.

В ринкових умовах соціальний захист населення залежить від прийняття різноманітних соціальних програм, метою яких є підвищення життєвого рівня населення, збільшення числа робочих місць, високий рівень освіти, якісне медичне обслуговування.

Важливою передумовою створення нормальних умов для реалізації принципу соціального захисту населення є науково обґрунтовані багатоваріантні прогнозні розрахунки можливого розвитку всіх складових соціального захисту населення – релігії, культури, освіти, економіки, технології, медичного обслуговування, демографічних та екологічних процесів. Непропорційний розвиток будь-яких складових системи соціального захисту призведе до однобокості розвитку суспільно-технологічних процесів, що в свою чергу викличе дисгармонію в розвитку інституту соціального захисту населення.

У підвищенні добробуту населення важливе місце займає освіта. Звичайно, що ціль кожної людини полягає в тому, щоб покращувати своє матеріальне становище. А це, в свою чергу, досягається через надання кожному добре оплачуваної роботи. На таку роботу можуть розраховувати люди з відповідно високим рівнем освіти.

Одним із основних напрямів соціального захисту є охорона здоров’я. При сьогоднішньому важкому матеріальному становищі населення існує проблема нестачі коштів на ліки, догляд, особливо при тривалих і важких хворобах, на нормальне харчування, додаткові медичні послуги тощо [7, с.103].

Соціально-демографічні показники стану здоровя свідчать про катастрофічну ситуацію в нашій країні. Рівень захворюваності та смертності населення України лишаються критичними, адже 40% населення – це інваліди та особи, які перебувають на диспансерному обліку, тобто потребують системного лікування. Різко знизилася середня очікувана тривалість життя при народженні. В Україні вона була нижчою, ніж в європейських країнах з перехідною економікою, на 5-6 років, в порівнянні з економічно розвиненими – на 9-11. Демографічний фактор у найближчі десятиліття буде здійснювати дестабілізуючий вплив і на економіку, і на соціальну сферу. Соціально-економічна криза різко змінила картину здоров’я населення. На перше місце в характеристиці захворюваності і смертності виходять різного роду соціопатії: туберкульоз, венеричні захворювання, психічні розлади, алкоголізм, наркоманія, вбивства і самогубства. Як наслідок змінюється структура інвалідності і смертності. Як і раніше великою є дитяча і материнська смертність. За показником втрат в розрахунку на одного жителя Україна посідає 111-те місце серед 191 країни світу та 8-ме – серед пострадянських республікє. Шлях радикального рішення проблем – соціальне оздоровлення, „зняття” соціально-деструктивних імпульсів. Рішення перерахованих проблем багато в чому залежить від стану і охорони здоровя.

Висновки

Ми вважаємо, що до пріоритетів соціального захисту населення треба віднести розвиток дошкільних установ, середньої школи, системи перепідготовки кадрів, діяльність центрів соціальних служб для молоді, інвалідів, пенсіонерів. В охороні здоров’я – це швидка і невідкладна допомога, охорона здоров’я матері і дитини, контроль над інфекційними і соціально небезпечними хворобами, забезпечення ліками. Серед пріоритетів середньо- і довгострокового характеру варто назвати наукомісткі варіанти розвитку фармацевтичної промисловості, виробництва техніки для освіти й охорони здоров’я, масового впровадження в ці галузі інформаційних систем.

Відродження освіти й охорони здоровя – це процес відновлення національного надбання, що є частиною соціального захисту населення. Воно повинно носити загальнонародний, загальнодержавний характер і орієнтуватися на вагомі джерела забезпечення успіху.

Література

1. Базилюк П. В. Соціальний захист населення. – К.: Знання, 1992. – 132 с.

2.  Волощук Г. О. Фінансові фонди соціального спрямування в Україні і бюджетні, страхові, пенсійні. К.: Центр навч. л-ри, 2004. – 184 с.

3.  Економічна теорія / Під ред. Предборського В. А. – К.: Кондор, 2003. – 492 с.

4.  Жигар Н. М. Страхування життя – інструмент вирішення соціальних проблем // Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук. пр. Випуск 199: В 4 т. Том ІІІ. Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. - С. 534-540.

5.  Макарова О. В. Соціальні програми в Україні: проблеми реалізації та шляхи реформування // Демографія та соціальна економіка. –2004. – № 1-2. – С. 59-66.

6. Основи економічної теорії / За ред. С. В. Мочерного. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2003. – 472 с.

7.   Скуратівський В. А., Палій О. М. Основи соціальної політики. – К.: МАУП, 2002. – 200 с.

8.  Соціальна робота в Україні: перші кроки / За ред. В. Полтавця. – К.: КМ, 2000. – 236 с.

9.  Ходаківський Є. І. Еквіваленти ціни праці в механізмі регулювання ринку (Концептуальні основи активізації виробничої сфери і виходу з кризи)// Економіка України. – 1995. – №5. – С. 44-49.

 

Стаття надійшла до редакції 30.11.2009 р.