УДК 351

 

О. Г. Якименко,

Здобувач Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України

 

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ В УМОВАХ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

 

A. Yakymenko,

Competitor of the Donetsk State University of the Ministry of Education and Science of Ukraine

 

MECHANISMS OF GOVERNMENT ECONOMIC SECURITY IN THE INNOVATION OF UKRAINE

 

А. Г. Якименко,

Соискатель Донецкого государственного университета управления Министерства образования и науки Украины

 

МЕХАНИЗМЫ ГОСУДАРСТВЕННОГО УПРАВЛЕНИЯ ЭКОНОМИЧЕСКОЙ БЕЗОПАСНОСТЬЮ В УСЛОВИЯХ ИННОВАЦИОННОГО РАЗВИТИЯ УКРАИНЫ

 

Визначено особливості реалізації та розкрито сутність механізмів державного управління економічною безпекою в умовах переходу на інноваційний тип розвитку. Систематизовано напрями державного управління економічною безпекою за позитивним світовим досвідом. Здійснено оцінку стану економічної безпеки України, визначено її внутрішні й зовнішні загрози та проаналізовано стратегічні напрями впровадження механізмів державного управління економічною безпекою.

 

The features of the essence and mechanisms of state control of economic security in the transition to an innovative type of development . Systematized areas of public management of economic security for the world business experience. The estimation of the economic security of Ukraine , to its internal and external threats and analyzes the strategic directions of the implementation mechanisms of state control of economic security .

 

Определены особенности реализации и раскрыта сущность механизмов государственного управления экономической безопасностью в условиях перехода на инновационный тип развития . Систематизированы направления государственного управления экономической безопасностью по положительному мировому опыту. Осуществлена оценка состояния экономической безопасности Украины, определены ее внутренние и внешние угрозы и проанализированы стратегические направления внедрения механизмов государственного управления экономической безопасностью.

 

Ключові слова: Механізми державного управління, економічна безпека, інноваційний розвиток.

 

Ключевые слова: Механизмы государственного управления, экономическая безопасность, инновационное развитие.

 

Keywords: The mechanisms of governance , economic security , innovative development.

 

 

Вступ. Сучасні підходи до розуміння сутності економічної безпеки та формування відповідних механізмів державного управління стосовно неї не вичерпують усієї складності такого системного явища, котрим вона є, оскільки вони, скоріше, відображають окремі сторони безпеки як комплексного явища й тому можуть розглядатися як різні види економічної безпеки. Системно, все це зумовлює не тільки критичний стан технічної та технологічної бази вітчизняної економіки та її низьку інноваційну активність, а є одним із основних джерел її кризогенності, що потребує дослідження підвищення ефективності механізмів державного управління економічною безпекою України в умовах інноваційного розвитку.

Аналіз останніх досліджень. Аналіз точок зору, що є в науковій літературі, підтверджує той факт, що питання, пов’язані з економічною стабільністю держави, викликають величезний інтерес як серед вітчизняних вчених, так і серед зарубіжних. Підтвердженням зацікавленості в проблемах державного управління економічною безпекою країни, є роботи: В. Г. Андрійчука, А. П. Балакіної, О. І. Барановського, А. В. Бесчастного, О. Ф. Бєлова, С. О. Білої, З. С. Варналія, О. С. Власюка, А. С. Гальчинського, В. М. Гейця, Б. В. Губського, Б. М. Данилишина, Ю. Г. Лисенко, С. В. Мочерного, В. І. Мунтіяна, Н. Р. Нижник, А. Г. Пастернак-Таранушенка, В. К. Сенчагова, Г. П. Ситника, В. Т. Шлемко та інші.

Проте аналіз наукових праць з цієї проблематики засвідчує відсутність єдності підходів до формування та реалізації механізмів державного управління економічною безпекою країни. У зв’язку з цим ряд суттєвих прикладних аспектів теоретико-методичного та практичного характеру державного управління економічною безпекою країни потребують подальшого дослідження та розв’язання.

Постановка завдання.

- визначити особливості реалізації механізмів державного управління економічною безпекою в умовах переходу на інноваційний тип розвитку;

- систематизувати напрями державного управління економічною безпекою за позитивним світовим досвідом;

- обґрунтувати заходи державної політики щодо забезпечення економічної безпеки.

Результати. Забезпечення економічної безпеки є винятковою прерогативою держави, але не якого-небудь одного державного відомства або служби, вона повинна підтримуватися усією системою державних органів (причому всіх рівнів), всіма ланками та структурами економіки. У практичному плані забезпечення економічної безпеки країни ‑ створення деякої системи її самозбереження, яка автоматично приводила б в рух її захисні механізми щодо віддзеркалення тієї або іншої загрози. Визначальна роль в цьому належить державі, оскільки держава повинна виконувати функції оборони країни від зовнішньої небезпеки та дій підривних елементів всередині країни, гарантує захист життя та власності громадян, забезпечує дотримання усіма громадянами загальноприйнятих правил гри як в економічному, так і в соціальному та політичному життю суспільства. Іншими словами, держава створює та захищає саму інфраструктуру системи забезпечення національної економічної безпеки, виробничо-економічної системи, саме місце існування та функціонування економічних агентів [1].

Для концептуалізації уявлень про сутність економічної безпеки країни, що дозволяє використовувати її в якості фундаменту прийняття стратегічних рішень, необхідно перейти від аналізу тих чи інших її характеристик до виявлення особливої системи відносин, спрямованої на надання національній економіці певних властивостей та досягнення станів, при яких забезпечується її життєздатність та можливість зберігати властивості повноцінного економічного суб’єкта в умовах мінливого середовища. Зазначена можливість, на нашу думку, повинна оцінюватися на основі відтворювального підходу, що особливо важливо в умовах інноваційного розвитку України. В обґрунтування доцільності даного підходу наведемо такі докази:

1. Відтворювальний процес виступає основним видом економічної активності в суспільстві, охоплюючи всі рівні економічної ієрархії. Саме здатність безперервно відтворюватися розглядається в якості основної умови стійкості та життєздатності економіки країни в цілому чи окремого господарюючого суб’єкта (підприємства, регіону) [2.

2. Відтворення розглядається як безперервно триваючий, незгасаючий процес виробництва матеріальних, духовних, екологічних благ, в ході якого поновлюються життєві засоби, їх виробники, споживачі та виробничі відносини між учасниками цього процесу, який містить в собі основні загальноекономічні, макроструктурні, виробничі та соціально-економічні пропорції, що лежать в основі збалансованого соціально-економічного розвитку. Завдяки цій обставині, представники різних шкіл економічної думки використовували моделі відтворення для цілей макроекономічного аналізу та формування уявлень щодо ефективної організації національного господарства (моделі Кене, Маркса, Фішера, Пігу, Вальтараса, Вікселя, Робертсона, Кейнса) [3].

3. Відтворювальний підхід забезпечує системність та комплексність сприйняття явищ та процесів, що протікають в економічному житті суспільства, відображаючи, з одного боку, єдність процесів відтворення сукупного продукту, продуктивних сил та виробничих відносин, а з іншого – чотирьох фаз суспільного виробництва: власне виробництва (створення матеріальних благ та послуг, необхідних для існування та розвитку суспільства); розподілу (визначення частки участі кожного члена суспільства у виробленому продукті); обміну (процес руху матеріальних благ та послуг від одного суб’єкта до іншого, форму суспільного зв’язку виробників та споживачів і опосередкування результатів виробництва для задоволення певних потреб) та споживання [4].

4. Відтворення втілює в собі єдність процесів формування, використання, вдосконалення (поновлення) та відмирання елементів економічної системи, що забезпечує її адаптивність до змін, що відбуваються всередині системи та за її межами.

5. Процес розширеного відтворення суспільного продукту, узятий в реальному часі, відображає темпи та характер (екстенсивний, інтенсивний, інноваційний) економічного розвитку в країні, що дозволяє досить повно відобразити не тільки статичний, але і динамічний аспект.

6. В рамках відтворювального процесу проявляються такі загальні властивості економічної системи як цілісність; взаємозв’язок із середовищем існування; наявність специфічних елементів та структур, адаптивних сформованим внутрішніми та зовнішніми умовами функціонування національної економіки; цілеспрямованість; розвиток на основі механізмів розв’язання внутрішніх суперечностей [5].

З точки зору економічної безпеки відтворення повинно бути не тільки стійким та ефективним, але й забезпечувати життєздатність економічної системи незалежно від характеру (сприятливого чи ні) впливів зовнішнього середовища як у короткостроковому, так і в довгостроковому періоді. Це означає, що економічну безпеку країни можна визначити як здатність національної економічної системи до безперервного розширеного відтворення, при якому забезпечується її життєздатність та можливість зберігати ознаки повноцінного економічного суб’єкту в умовах мінливого середовища. При цьому в якості основоположних характеристик життєздатності й повноцінності національної економічної системи ми виділяємо конкурентоспроможність, що відображає її можливості в боротьбі за обмежені ресурси розвитку та блага; платоспроможність, або здатність забезпечити умови для вигідного вкладення та зворотності залучених ресурсів; гомеостатичності, яка передбачає збереження заданих властивостей, функцій та параметрів розвитку системи, незалежно від сприятливих чи ні, впливів зовнішнього оточення, і адаптивність – здатність до перебудови, адекватної змінам у внутрішніх та зовнішніх факторах.

Практично все різноманіття підходів до ідентифікації поняття „економічна безпека країни” повноцінно вкладається в дане визначення. Одночасно, використання відтворювального підходу дозволило надати системність сприйняття всієї сукупності пов’язаних з аналізованою категорією умов, процесів та відносин і вивести її в ряд понять, що формують системний погляд на сучасне життя суспільства та держави.

В цьому аспекті визначено особливості реалізації механізмів державного управління економічною безпекою в умовах переходу на інноваційний тип розвитку, а саме: прискорене науково-технологічне оновлення виробничого апарату економіки на основі інноваційних мереж; зростаюча кількість екологічних та техногенних аварій із зростаючими негативними наслідками для економіки країни; істотне зниження результативності та ефективності у використанні різних ресурсів в умовах порушення принципів послідовності та системності, в створенні та використанні інновацій; збільшується кількість та різновид ризиків і невизначеностей в інноваційно модернізованій національній економіці; перебудова значущості окремих властивостей національної економіки та вихід в пріоритетні серед них конкурентоспроможності, ресурсоефективності, пропорційності, здатності відтворювати внутрішні інноваційні чинники саморозвитку

Сформульовано підходи щодо формування структури національної інноваційної системи з виділенням в ній блоків, що гарантують можливість переходу України на інноваційний тип розвитку та підсилюють при цьому економічну безпеку в умовах такого переходу, а саме: інноваційно-відтворювальний блок (інноваційно-активні фірми, підприємства, корпорації, венчурні компанії, науково-інноваційні комплекси вищих навчальних закладів освіти); венчурний (банки, страхові компанії; пенсійні та благодійні фонди, державні бюджети, венчурні фірми, приватні венчурні інвестори („бізнес-ангели”); інфраструктурно-інституціональний (науково-технологічні парки, бізнес-інкубатори, консалтингові фірми, сукупність академічних, освітніх центрів з підготовки, перепідготовки кадрів та підвищення їх кваліфікації)

Важливою підставою переходу на інноваційний тип розвитку економіки є обмеженість ресурсів особливо енергетичних, і чим швидше розуміння цього процесу буде досягнуто, тим стрімкіше буде здійснюватися перехід на інноваційний вектор розвитку. На підставі цього можна визначити наступну особливість – чим більше економіка обмежена у споживанні природно-сировинних ресурсів, тим швидше вона намагається вбирати інновації, нарощувати інноваційні властивості та властивості техніко-технологічної, інтелектуальної конкуренції, але при створених відповідних економічних умовах з боку держави.

Системний погляд на механізм забезпечення економічної безпеки держави розкриває ті форми в яких відбувається державне управління національною економікою. Виходячи з цього, необхідно визнати, що підвищення ефективності дії цього механізму може бути здійснено лише за умови подальшого вдосконалення окремих його підсистем (блоків) та елементів, що входять до їх складу. Особливо це відноситься до вдосконалення засобів впорядкування суспільних відносин в цій сфері (процедурно-функціональний блок), так і вдосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності уповноважених органів державної влади (інституційно-організаційний блок).

Впровадження досвіду країн Європейського Союзу в умовах трансформації світової системи економіки сьогодні є найбільш актуальним питанням співробітництво в рамках системи Україна – ЄС. Ґрунтуючись на досвіді європейських країн, у тому числі і держав – нових членів Європейського союзу, в Україні повинна формуватися нова ідеологія безпеки, стрижнем якої є досягнення стійкого розвитку економіки шляхом виконання певних завдань і отримання конкретних результатів на основі ефективного використання ресурсів та дотримання вимог законодавства та нормативно-правових документів.

Сучасний стан і тенденції економічного розвитку України характеризуються наявністю загроз економічній безпеці про це вказують порогові значення індикаторів економічної безпеки. Проаналізувавши індикатори економічної безпеки України, ми виявили, що більшість із них перебуває за пороговими значеннями (табл.). Загрози економічній безпеці – це наслідок протиріч, що розвиваються, як на внутрішньому економічному просторі країни, так і за її межами. Дані протиріччя є сукупність умов чинників, що створюють небезпеку життєво важливим інтересам особистості, суспільства та держави. Змістом загрози економічній безпеці можуть бути як об’єктивні процеси розвитку економіки, так і цілеспрямована діяльність різноманітних суб’єктів (міжнародних політичних та економічних спільнот; зарубіжних держав, їх урядів, спецслужб, фірм та корпорацій; організованих структур та окремих громадян всередині країни), які переслідують власні інтереси, як економічні – отримання найбільшого прибутку, так і політичні – боротьба за владу.

Загрозами економічній безпеці України слід вважати фактори, що безпосередньо чи у перспективі унеможливлюють або ускладнюють реалізацію національних економічних інтересів, створюючи перешкоди на шляху нормального розвитку економіки і небезпеку незалежному державному існуванню та добробуту народу. Виходячи з ситуації в українській економіці, а також з тенденцій, які спостерігаються в процесі її реформування запропоновано класифікацію основних внутрішніх та зовнішніх загроз економічній безпеці України. Слід зазначити, що основою виникнення зовнішніх небезпек є джерела внутрішніх загроз, на запобігання яких необхідно направити наявні механізми.

До основних внутрішніх загроз відносяться: відсутність чітко сформульованої державної соціально-економічної політики; нерозвиненість, незбалансованість та нескоординованість дій суб’єктів розподільчої сфери економіки; незавершеність економічних перетворень та слабкість нормативно-правової бази, сформованих на основі проведених етапів реформування; втрата країною статусу індустріально-технологічної держави; поглиблення майнового розшарування суспільства; територіальна диференціація рівня економічного та соціального розвитку регіонів. До основних зовнішніх загроз економічній безпеці України можна віднести: надмірна „відкритість” національної економіки за відсутності належної економічної політики, що послаблює економічну самостійність України; неоколоніальний характер імпорту багатьох видів продукції стратегічного призначення, особливо продовольства та переважно сировинної спрямованості українського експорту; недостатній експортний та валютний контроль та необлаштованість митного кордону; нерозвиненість транспортної інфраструктури експортно-імпортних операцій; високий рівень зовнішнього боргу.

Політика забезпечення економічної безпеки повинна спиратися на практичне усвідомлення перспектив стійкого розвитку. Для досягнення цих цілей необхідно відмовитися від методології екстраполяції сформованих тенденцій та перейти до системного аналізу наявних можливостей та проблем, що дозволить виявити перспективні нововведення, вибрати пріоритетні напрями розвитку системи забезпечення економічної безпеки. У зв’язку з цим обґрунтований підхід до формування концептуальної моделі діагностики системи економічної безпеки, який полягає у визначенні особливостей економічної політики країни, що включає в себе розробку відповідних концепцій, програм, практичної політики, правової та інституційної інфраструктури повинні проходити обов'язкову діагностику через призму економічної безпеки країни.

Визначено, що одним із механізмів контролю за реалізацією державної політики щодо забезпечення економічної безпеки є моніторинг економічної безпеки, а саме: створення державної системи моніторингу стану забезпечення економічної безпеки країни; оперативне забезпечення органів державної влади країни та її суб’єктів інформацією про стан загроз економічній безпеці, їх характер тощо; інформаційна взаємодія всіх органів влади; контроль за станом загроз економічній безпеці країни.

Обґрунтовано комплекс заходів державної політики щодо забезпечення економічної безпеки шляхом розробки, прийняття та реалізації Державної стратегії економічної безпеки України у відповідності з принципами структурування елементів економічної безпеки на основі методу системного підходу; консолідованості на стадіях розробки, прийняття та реалізації; ефективності державного управління у сфері забезпечення економічної безпеки; довгостроковості; внутрішньої несуперечності елементів системи економічної безпеки.

Запропоновано базові складові механізму державного управління економічною безпекою України в умовах її інноваційного розвитку, а саме: підвищення економічної безпеки підприємств та корпорацій, з виділенням серед них „національних чемпіонів” у складі високотехнологічних державних корпорацій та науково-виробничих мереж на базі технологічних платформ; зміцнення інтеграції науки, освіти, виробництва та бізнесу; підвищення координуючої ролі держави у розвитку таких базових властивостей національної економіки, як конкурентоспроможність, здатність відтворювати внутрішні інноваційні ресурсні фактори; розвиток інтеграції великих, середніх та малих відтворювальних форм.

Доведено, що забезпеченням економічної безпеки повинно базуватися на застосуванні нових технологій стратегічного управління з боку держави. В якості інструментів, що забезпечують державне регулювання системи економічної безпеки, будемо розглядати наступні: планування та прогнозування, що включають в себе такі інструменти як стратегічне планування, стратегічне моделювання; постійний моніторинг, що передбачає стратегічний контроль; стратегічний бенчмаркінг; державне замовлення та державний протекціонізм; використання стратегічного Форсайту; інноваційне регулювання. Кожен з представлених механізмів державного впливу можна розглядати окремо, поза цілісного державного регулювання в сфері економічної безпеки економіки інноваційного типу, однак саме така структура дає можливість отримати синергетичний ефект, в якому досягається максимальна ефективність заходів впливу.

Висновки

Систематизація напрямів державного управління економічною безпекою за позитивним світовим досвідом дала змогу зробити наступні висновки: економічна безпека заснована на загальнонаціональному комплексі заходів, спрямованих на постійне стійкий розвиток і вдосконалення економіки країни; економічна безпека є фундаментальною основою національної безпеки, так як саме вона є матеріальною базою всієї системи безпеки держави, виражає основоположні інтереси людей, господарюючих суб’єктів, суспільства і держави; економічна безпека – це таке явище, яке забезпечується чіткими механізмами державного впливу на економічну, політичну та соціальну сферу, спрямовану на захист національних економічних інтересів в довгостроковій перспективі, незалежність національної економіки та забезпечення високого рівня життя населення; економічна безпека країни повинна забезпечуватися, насамперед, захисними заходами, здійснюваними державою, а також зміцнюватися ефективністю самої економіки на основі високої продуктивності праці, якості продукції тощо.

Дослідження показало, що впровадження досвіду країн Європейського Союзу в умовах трансформації світової системи економіки сьогодні є найбільш актуальним питанням співробітництво в рамках системи Україна – ЄС. Ґрунтуючись на досвіді європейських країн, у тому числі і держав – нових членів Європейського союзу, в Україні повинна формуватися нова ідеологія безпеки, стрижнем якої є досягнення стійкого розвитку економіки шляхом виконання певних завдань і отримання конкретних результатів на основі ефективного використання ресурсів та дотримання вимог законодавства та нормативно-правових документів.

 

Список джерел

1. Бесчастний А. В. Регулювання національної економічної безпеки в системі ринкової економіки / А. В. Бесчастний // Економіка та держава. – 2009. – № 3. – С. 85-87.

2. Головченко О. М. Місце і роль економічної безпеки в системі національної безпеки / О. М. Головченко // Південноукраїнський правничий часопис: Економічна безпека держави: теорія і практика. – 2006. ‑ № 3. –  С. 197-199.

3. Економічна політика: Навч. посіб. / О. О. Бєляєв, А. С. Бебело, М. І. Диба та ін. – К.: КНЕУ, 2004. – 287 с.

4. Городецкий Р. Вопросы безопасности экономики России / Р. Городецкий // Экономист. – 1999. ‑ № 10. – С. 37-41.

5. Геєць В. М. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку: Моногр. / В. М. Геєць, В. П. Александрова, Т. І. Артьомова, Ю. М. Бажал, О. І. Барановський, В. В. Близнюк, О. Ю. Болховітінова, Є. В. Бридун, Т. П. Вахненко, В. І. Голіков; НАН України. Ін-т екон. прогнозування. ‑ К.: Фенікс, 2003. ‑ 1006 с.

Стаття надійшла до редакції 19.10.2012 р.