УДК 351

 

В. Л. Рибачук,

к. держ. упр., докторант Академії муніципального управління

 

ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНІ ПОСЛУГИ ЯК ОБ’ЄКТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

 

Анотація. Виділено особливості функціонування сфери житлово-комунальних послуг та визначено об’єктивні передумови формування державою механізму управління цією галуззю економіки.

 

Summary. The peculiarities of the functioning of the housing and communal services and defined objective prerequisites for the formation of the state mechanism of this sector of the economy.

 

Ключові слова: державне управління, житлово-комунальні послуги, необхідність, ринок.

 

 

І. Вступ

Соціально-економічні відносини у сфері виробництва ЖКП є складовою частиною існуючої в даному суспільстві системи виробничих відносин, які включають в себе як відносини з виробництва, так і відносини щодо розподілу і споживання вироблених послуг.

Система функціонування сфери житлово-комунальних послуг, що склалася до початку реалізації ринкових реформ, була цілком типовою для командно-адміністративної економіки з точки зору інституційного середовища, технічних характеристик, взаємовідносин виробників та споживачів (у тому числі фінансових), механізму формування цін (тарифів). Їй були властиві недоліки, що зумовили загальну неефективність типу господарської поведінки, названого згодом „витратним механізмом”: панування державної власності, висока централізація управління, штучна монополізація ринків, високий рівень дотацій.

В умовах переходу до ринкової економіки формування нового господарського механізму в житлово-комунальній сфері було зорієнтовано на радикальні зміни у відносинах власності, на розвиток ринкових відносин та відповідних їм інститутів з передачею багатьох функцій, які раніше належали державі [2].

Специфіка господарського механізму сфери житлово-комунальних послуг полягає в необхідності забезпечення взаємодії сфер діяльності, де можливий розвиток конкурентних начал (ремонт, експлуатація житлового фонду) і сфер діяльності, де можливості конкуренції обмежені (природні монополії у водопостачанні, теплопостачанні).

Проблеми розвитку теорії та методології державного управління сферою житлово-комунальних послуг завжди були в центрі уваги вітчизняних та зарубіжних вчених: О.І. Дація, І.О. Драгана, С.С. Мирзи, В.П. Полуянова, А.М. Раховської, Т.К. Руткаускас, Ф. Таги-заде та інших науковців.

ІІ. Постановка завдання

Формування нового господарського механізму в сфері житлово-комунальних послуг неможливо без впливу на цей процес держави. Здатність підприємств сфери житлово-комунальних послуг забезпечувати розширене відтворення визначає демографічні та соціальні процеси в суспільстві [7]. З цієї причини формування та функціонування господарського механізму передбачає тісну взаємодію всіх рівнів управління (державного, регіонального, органів місцевого самоврядування тощо). Такий тісний взаємозв’язок рівнів державного управління не властива іншим галузям та комплексам, що є ще однією специфічною рисою господарського механізму сфери житлово-комунальних послуг.

Таким чином у роботі ставиться завдання виділити особливості функціонування сфери житлово-комунальних послуг та визначити об’єктивні передумови формування державою механізму управління цією галуззю економіки.

ІІІ. Результати

Основною узагальнюючою характеристикою сфери житлово-комунальних послуг є її необхідність для функціонування та життєзабезпечення міст і населених пунктів. Так, „... житловий фонд викликає численні мультиплікаційні впливи на галузі, які забезпечують його функціонування та задоволення життєво важливих потреб людей, пов’язаних з його використанням. Житловий фонд виступає одночасно і як предмет споживання, і як засіб (умова) відтворення соціуму” [9]. Споживання комунальних послуг носить щоденний характер. У відношенні їх не стоїть питання „Споживати чи не споживати?” – це необхідність.

Слід виділити ряд характеристик, що визначають специфіку сфери житлово-комунальних послуг в системі галузей національної економіки, а також випливають з цих характеристик умови функціонування даної сфери (табл. 1).

 

Таблиця 1. Специфічні характеристики сфери житлово-комунальних послуг

 

Аналіз показав, що в працях з питань розвитку ринку житлово-комунальних послуг вітчизняних вчених і практиків недостатньо конкретизовано поняття житлово-комунальні послуги. Даний фактор призводить до розробок недостатньо повних класифікацій ЖКП, до проблем формування взаємовідносин між суб’єктами ринку. У значній кількості наукових праць, присвячених дослідженню проблем функціонування житлово-комунального господарства в ринкових умовах, практично відсутнє визначення сфери житлово-комунальних послуг, як і відсутня (за рідкісним винятком) розкриття сутності дефініцій „житлові послуги”, „комунальні послуги”, „житлово-комунальні послуги”.

В Україні до недавнього часу в законодавчих і нормативно-правових актах визначення терміна „житлово-комунальні послуги” було відсутнє, і вперше було подане в Законі України „Про житлово-комунальні послуги” від 24 червня 2004 року [4].

Законодавством України житлово-комунальні послуги визначаються як результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання й знаходження осіб у житлових та нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд згідно з нормативами, нормами, стандартами, порядками і правилами [4].

С.С. Мирза, досліджуючи проблеми житлово-комунальних послуг, формулює ряд логічних висновків: „…а) житлово-комунальні послуги представляють собою діяльність, що забезпечує кінцевий результат – надання послуги безпосередньо споживачеві і включає технічне обслуговування інженерних систем, конструктивних елементів та ремонт житлових будинків, в тому числі виконання заяв щодо невідкладних аварійних робіт, на умовах, передбачених у договорах з надання житлово-комунальних послуг та у відповідності з чинним законодавством; б) з юридичної точки зору житлово-комунальну послугу також можна охарактеризувати як суспільні відносини між її постачальником та споживачем з приводу надання вказаної послуги; житлово-комунальні послуги є діючим фактором в нормативному регулюванні сфери житлово-комунального господарства, що мають своєю метою підвищення якості та ефективності цих послуг згідно з договорами про їх надання” [6, С.353].

На думку Жемеренко Є., під сферою житлово-комунальних послуг слід розуміти сукупність споживчих вартостей матеріальних та нематеріальних благ у вигляді корисних ефектів і диференційованих індивідуальних цінностей, які задовольняють потреби людей, що проживають на конкретній території [3, С.7].

Т.К. Руткаускас обґрунтовує наступне визначення ЖКП: „Житлово-комунальні послуги – це конкретний результат економічно корисної діяльності, яка виражає відносини між виробниками і споживачами з виробництва, відновлення й підтримання належного технічного та санітарно-гігієнічного стану об’єктів житлово-комунального призначення, що виявляється або у вигляді товару, або у вигляді дій чи діяльності” [9, С.12]. Дане формулювання містить явне протиріччя: послуги – результат діяльності, що виявляється у вигляді товару.

Державне управління в ЖКГ значною мірою обумовлена особливостями цієї галузі економіки, серед яких найбільш значущими є такі:

1) висока соціальна значущість, що зумовлює контроль з боку держави та державне регулювання;

2) високий рівень комплексності, великі площі обслуговування, різноманітність видів робіт;

3) одночасність та місцевий характер виробництва і споживання послуг, а отже – відсутність запасів готової продукції;

4) специфічна структура основних засобів та витрат;

5) неможливість відмови від житлово-комунальних послуг;

6) специфічність взаємовідносин та розрахунків із споживачами послуг;

7) монополізм галузі та невизначеність питань власності.

Думки про механізм регулювання сфери ЖКП будуються в залежності від того, розглядаються житлово-комунальні послуги як приватне благо або як суспільне благо. Ряд вчених, які є розробниками програм з реформування ЖКГ, розглядають платежі споживачів як головне джерело покриття витрат підприємств ЖКГ. У той же час вони констатують, що зберігається потреба у бюджетних коштах на фінансування робіт з модернізації та капітального ремонту об’єктів ЖКГ, а також надання пільг та субсидій на оплату житлово-комунальних послуг. В якості основного джерела коштів для розвитку об’єктів ЖКГ ними пропонується інвестиційна складова тарифів на оплату житлово-комунальних послуг. Відповідно до державної програми реформування житлово-комунального комплексу перехід до повної платності житлово-комунальних послуг для населення забезпечить підвищення інвестиційної привабливості галузі [5].

Товарної суті житлово-комунальних послуг дотримується у своєму дослідженні Драган І.О. Він пропонує стосовно до сфери житлово-комунальних послуг розглядати концепцію мультиатрибутивного товару, „оскільки послуга набуває властивостей товару і з позиції даної концепції складається з двох основних елементів: 1) ядро товару (товар за задумом), що містить основну вигоду (мінімальний стандарт обслуговування); 2) оточення товару, що утворене додатковими до мінімального стандарту обслуговування
послугами” [2].

Протилежна позиція заснована на тому, що комунальна діяльність носить суспільний характер, а послуги споживаються колективний, тобто мають риси суспільних потреб. А.М. Раховська та Ф.Г. Таги-заде, виступаючи з критикою офіційної концепції реформування житлово-комунального господарства, пишуть: „... послуги, що є суспільним благом, розглядаються як окремий товар, а тенденція до централізації та концентрації систем комунального обслуговування видається за спадщину планової економіки” [2, С. 29].

Позиція А.М. Раховської та Ф.Г. Таги-заде будується на тому, що усвідомлення суспільного характеру комунальної діяльності є необхідною умовою для створення економічних механізмів, що дозволяють звести до мінімуму саму можливість прояву приватних інтересів у цій сфері. На думку цих вчених, здійснення комунальної діяльності є необхідною умовою для створення економічних механізмів, що дозволяють звести до мінімуму саму можливість прояву приватних інтересів у цій сфері. А надання бюджетної допомоги та підтримки розвитку ЖКГ з боку державних, регіональних та місцевих органів влади, на їхню думку, слід розглядати не як благодійність, а як нормальну форму участі у фінансуванні суспільних потреб.

Висока соціальна значущість та монополізм галузі обумовлюють необхідність державного регулювання тарифів на послуги підприємств ЖКГ, яке здійснюється шляхом встановлення граничних рівнів рентабельності, обмеження зростання витрат на оплату праці, затвердження рівня тарифів тощо.

Залежно від порядку затвердження цін і тарифів житлово-комунальні послуги поділяють на три групи:

1) послуги з постачання електроенергії та природного газу, тарифи на які затверджуються центральними органами управління;

2) послуги, тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування: утримання будинків, споруд та прибудинкових територій; централізоване водопостачання та водовідведення; централізоване опалення; прибирання, вивезення та знешкодження побутових відходів;

3) послуги, ціни і тарифи на які визначаються договорами сторін.

Технічна відсталість галузі зумовлює незадовільний рівень житлово-комунальних послуг та нераціональне використання ресурсів (значні втрати води, тепла тощо). Неможливість відмови від житлово-комунальних послуг та монополізм галузі при недостатньому рівні доходів значної частини населення зумовлює як неможливість вибору іншого постачальника цих послуг, так і низький рівень їх оплати, значну заборгованість споживачів послуг, а отже, і складний фінансовий стан окремих підприємств ЖКГ.

Розвиток житлової сфери в сучасний період можливий лише на основі формування нового господарського механізму, орієнтованого на використання економічних важелів і стимулів, а також на максимально повне врахування інтересів споживачів. Механізм державного управління житлово-комунальним господарством повинен бути заснований на таких принципах: пріоритет соціальних, регіональних і суспільних інтересів над галузевими, відомчими та локальними; орієнтація на різні форми власності в житлово-комунальному господарстві; поступова децентралізація управління і передача низки управлінських функцій у сфері житлово-комунального господарства на місцевий рівень; посилення антимонопольної політики в ЖКГ; поділ функцій замовника та підрядника експлуатації житлового фонду; нормативний принцип ресурсозабезпечення і виділення різних рівнів обслуговування населення; орієнтація на різні джерела фінансування: централізовані та децентралізовані фінансові ресурси; залучення населення до активної участі в управлінні житлово-комунальним господарством. У системі управління галуззю необхідні децентралізація і розукрупнення низки управлінських функцій в умовах розгортання місцевого самоврядування. Розукрупнення системи управління повинне бути засноване на продуманій концепції з використанням спеціально розроблених програм. Основний критерій розподілу управлінських функцій за рівнями повинен бути таким: управління процесом необхідно організовувати на вищестоящому рівні управління тільки в тому випадку, якщо воно не може бути ефективно вирішене на нижчому рівні (принцип субсидіарності) [1].

У відповідності зі сформованою раніше системою поглядів щодо сутності житлово-комунальних послуг, вважалося, що ЖКП носять подвійний характер – надаються у вигляді доведених до споживача матеріальних носіїв (газ, теплова, електрична енергія, вода) з певними показниками якості, а також у вигляді безпосередньо робіт на об’єкті (обслуговування житлових будинків, санітарна очистка, ремонт).

Послуги по доведенню до споживачів матеріальних носіїв (вода, енергія, тепло, газ тощо) традиційно називаються комунальними послугами, а так звані роботи на об’єктах житлового фонду відносяться до житловим послуг. Проте чіткого поділу ЖКП на комунальні та житлові немає, тому визначимо межі робіт, що включаються до складу даних послуг. Одночасно комунальні послуги розглядаються як результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреб фізичної або юридичної особи в забезпеченні холодною й гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезенням побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Відповідно, під житловими послугами маються на увазі послуги з технічної експлуатації житлового фонду.

На основі вивчення і узагальнення теоретичних підходів, на нашу думку, можна уточнити, що за своєю економічною природою житлово-комунальні послуги – є специфічною формою соціально-економічних відносин, між виробником і споживачем, що виникають в результаті забезпечення населення послугами (технічне обслуговування інженерних систем, конструктивних елементів та ремонтів) необхідної якості та необхідної кількості.

У цій ситуації виробники прагнуть повернути витрачені кошти і отримати прибуток, споживачі задовольнити власні потреби, а вирішення протиріч здійснюється через державне регулювання з боку державних і місцевих органів влади.

Однією з особливостей ринку житлово-комунальних послуг є те, що відкриваються можливості для вільного і швидкого переливання капіталів з однієї галузі в іншу в залежності від зміни кон’юнктури, а також зміни розміщення продуктивних сил по територіях.

Ринок житлово-комунальних послуг специфічний: населення не може контролювати обсяг і якість надаваних послуг, торгуватися по ціні і навіть відмовитися від їх споживання. Обсяг споживання залишається невідомим; немає ясності щодо того, що саме є об’єктом продуктом, що придбавається (ресурси, параметри комфорту, за якими оцінюється сам факт надання або відсутності послуги і якість роботи підприємств ЖКГ. Незважаючи на наявність специфічних елементів в побудові системи забезпечення житлово-комунальними послугами спробуємо конкретизувати суб’єкти ринку житлово-комунальних послуг [9].

Суб’єктами послуг є населення, підприємства, організації, установи та держава в особі законодавчої, виконавчої, судової влади, Уряду, адміністрацій регіонів. На ринку ЖКП формується попит у основних споживачів: населення та юридичних осіб. Особливістю є присутність на даному ринку держави, яка стимулює попит населення на ЖКП шляхом надання субсидій. Попит на ЖКП пред’являють власники житла та легальні орендарі. Конкретні характеристики попиту визначаються такими факторами як рівень добробуту покупців, їхні особисті переваги і думки, що панують у суспільстві, ціни на доповнюючі та конкуруючі блага і послуги. Що стосується обсягу попиту на ЖКП, то він при інших рівних умовах визначається їх ціною, тобто при збільшенні ціни знижується обсяг попиту. Відповідно до закону попиту, чим нижче вартість послуги, тим більшу кількість цієї послуги готовий купити покупець, за інших рівних умов. Тобто, ціна попиту – це максимальна ціна, яку згоден сплатити споживач при покупці даної послуги.

Пропозицію на даному ринку ЖКП здійснюють:

1. Підприємства-постачальники комунальних послуг, що відносяться до групи природних монополій.

2. Підприємства-постачальники житлово-комунальних послуг, а також економічно пов’язані з природними монополіями підприємства, що діють на основі ринкових механізмів функціонування, тобто конкурентного, вільного ціноутворення на їхню продукцію в рамках функціонування ринку ЖКП.

3. Організації, що спеціалізуються на професійному управлінні в рамках функціонування ринку ЖКП.

Таким чином, продавці послуг представляють іншу сторону ринкових відносин – пропозицію. Як пропозиція будь-якого блага, пропозиція ЖКП пов’язана прямою залежністю з ринковою ціною послуги, чим більш високу ціну готові платити покупці, тим більша кількість фірм діятиме в галузі і обсяг пропозиції зросте. У цьому полягає закон пропозиції. Залежність, що зв’язує ціну послуги, ціну ресурсів і факторів її виробництва, рівень технології, податки, дотації, а також кількість виробників, що пропонують дану послугу, називається загальною функцією пропозиції.

Головною особливістю сфери житлово-комунального господарства є те, що вона включає в себе як підприємства які є суб’єктами природної монополії, так і ті, які можуть ефективно функціонувати в конкурентних умовах. Це обумовлено в першу чергу технологічними особливостями галузі і умовами формування сучасних систем життєзабезпечення територій, які пов’язані з мережевим постачанням ресурсів.

У сфері житлово-комунального господарства діють в основному два типи монополій [7]:

1. Закриті монополії, що виникають в результаті тимчасових (адміністративних) обмежень конкуренції у тих чи інших галузях національної економіки. Типовим прикладом таких монополій на регіональному або місцевому рівні є підприємства, що діють на підставі принципу контрактації і отримали переважні права на здійснення певних видів діяльності.

2. Природні монополії – підприємства, що обслуговують ринки, ефективна діяльність на яких може бути забезпечена тільки при монопольному становищі. До цього типу монополій може бути віднесено більшість підприємств мережевої інфраструктури (на регіональномі рівні – це, як правило, тепло-, водо-, газопостачальні організації).

Дослідження особливостей та умов діяльності на локальних ринках комунальних послуг дозволяє виділити наступні основні фактори, що зумовлюють виникнення природних (тобто мають об’єктивні економічні, технічні та соціальні передумови) локальних монополій у сфері комунального господарства. Дані фактори можуть скласти набір критеріїв для визначення локальної природної монополії у сфері житлово-комунального господарства.

1. Наявність „ефекту від масштабу виробництва”, тобто ситуації, коли параметри, що характеризують економічну величину ринку (кількість та щільність споживачів, їхня платоспроможність тощо) забезпечують ефективну діяльність на ньому тільки одного підприємства. Такі умови характерні, наприклад, для так званих підприємств громадського користування, до яких належать, зокрема, підприємства електро-, водо- та газопостачання. У силу цього, наявність на ринку кількох конкуруючих підприємств неминуче призводить або до збільшення вартості їхніх послуг, або збитковість цих підприємств погіршує суспільний добробут.

2. Наявність технічних, технологічних та ресурсних обмежень, в принципі виключають можливість обслуговування ринку декількома організаціями. Характерний для багатьох галузей комунальної інфраструктури мережевий тип організації господарства з технічних причин виключає можливість дублювання чи розукрупнення інфраструктурної систем. До числа таких обмежень може бути також віднесена граничне техногенне навантаження на територію, що визначається вимогами екологічної безпеки.

3. Високі інвестиційні бар’єри „для входу” на ринок, обумовлені високою вартістю основних фондів у більшості галузей комунального господарства. Необхідність здійснення великих первісних інвестиційних витрат істотно обмежує можливості потенційних конкурентів, що бажають вступити на новий для них ринок.

4. Значні фінансові втрати, що виникають у разі „виходу” підприємства з обслуговуваного ним ринку, які визначаються високою спеціалізацією основних фондів, будівель, споруд, обладнання тощо), що використовуються в комунальному господарстві. Низька ліквідність постійних активів у галузях комунального господарства є фактом, який природним чином обмежує конкуренцію на ринках комунальних послуг.

5. Товари, вироблені суб’єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами, тобто потенційний покупець в змозі придбати для своїх потреб тільки даний, а не інший товар, і купити його він може тільки у одного конкретного продавця – природного монополіста.

6. Висока соціальна значимість послуг, створюваних у сфері комунального господарства – багато суб’єктів галузей комунального господарства виконують базові, життєзабезпечуючі функції, в силу чого в умовах ринкової економіки держава, виходячи з принципів соціальної політики, що потребує збереження контролю над деякими ринками комунальних послуг, змушена підтримувати високий рівень концентрації на цих рівнях.

Зазначений перелік представляє, на наш погляд, вичерпний набір критеріїв, що дозволяє встановити об’єктивні межі сфер локальних природних монополій в комунальному господарстві в умовах ринкової економіки. Слід зазначити, що деякі з цих критеріїв носять тимчасовий характер. Очевидно, що в міру вдосконалення і розвитку ринкових відносин, здійснення технічних і технологічних нововведень, даний перелік може зазнати тих чи інших змін.

Запропоновані критерії дозволяють сформувати поняття локальної природної монополії в сфері комунального господарства. Локальну природну монополію утворюють області (локальні ринки послуг комунального господарства), характер діяльності, в яких має, принаймні, один із зазначених критеріальних ознак.

Ринок локальної природної монополії являє собою ринок або сегмент міського ринку певного типу комунальних послуг, конкуренція на якому об’єктивно обмежена в силу економічних, технологічних або соціальних факторів. Суб’єктами локальної природної монополії виступають організації та підприємства, що здійснюють обслуговування ринків локальних природних монополій (оператори ринку локальної природної монополії).

При цьому важливою особливістю, що відрізняє ринок локальної природної монополії є те, що всі його ознаки, які його класифікують, жорстко обмежуються рамками певної території – локального ринку, за межами якого обслуговуюча його монополія втрачає властивості „природності”. Зазначена особливість має важливе значення в умовах глобальної тенденції лібералізації у всіх галузях національної економіки. Усунення адміністративних та ліквідація (на основі використання нових технологій) технічних бар’єрів, що перешкоджають взаємному проникненню суб’єктів локальних природних монополій на сусідні ринки робить ці ринки конкурентними, що, в кінцевому рахунку, неминуче веде до руйнування локальних природних монополій.

На сьогоднішній день, український ринок ЖКП являє собою змішаний тип ринку, із наявністю конкурентних та монопольних секторів. Величезним потенціалом для створення конкурентного середовища володіють ринки житлових послуг та послуг з управління житловим фондом. Монополізований ринок житлово-комунальних послуг, представлений в основному комунальними послугами, прив’язаними до інженерних мереж, які надаються локальними монополістами.

Іншою особливістю ринку ЖКП є його спрямованість на задоволення найбільш насущних і пріоритетних потреб населення. ЖКП відносяться до суспільних послуг споживчого призначення і є соціально-значущими, так як належать до сфери життєзабезпечення.

ІV. Висновки

На нашу думку, сфера житлово-комунальних послуг, будучи інфраструктурною галуззю, має яскраво виражені ознаки природної монополії в комунальному секторі (електро-, газо-, водо-, теплопостачання). У цих підгалузях наявність підприємств-монополістів обумовлена технологічними причинами (специфікою проектування інженерних комунікацій). Відповідно з точки зору наявності природних монополій у сфері комунальних послуг господарський механізм даної сфери повинен бути орієнтований на державне регулювання.

Підсумовуючи, зазначимо, що із запитання „місцевого значення” розвиток ринку житлово-комунальних послуг перетворилося на ключове питання державної соціально-економічної політики, що вимагає комплексного системного підходу при реалізації та управлінні процесом реформи, як на державному рівні, так і на рівні регіонів.

 

Література

1.  Дацій О.І. Наукові принципи розвитку житлово-комунального господарства та побудова цільових комплексних програм / О.І. Дацій // Держава та регіони. – 2006. – №4. – С. 46–50.

2.  Драган І.О. Модернізація житлово-комунального господарства в Україні: теорія, методологія, практика державного управління / І.О. Драган [Монографія]. – Донецьк: Юго-Восток, 2010. – 401 с.

3.  Жемеренко Є. Актуальні проблеми становлення та розвитку комунальних відносин в Україні / Є. Жемеренко // Актуальні проблеми економіки. – 2005. – № 9. – С.3 – 10. 

4.  Закон України: Про житлово-комунальні послуги від 24 червня 2004 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: – http:// zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=40-15.

5.  Лук’янченко О. Економіко-правове забезпечення розвитку житлово-комунального господарства на концесійній основі / О. Лук’янченко, Р. Джабраілов // Схід. – 2006. – №1. – С. 5 – 8.

6.  Мирза С.С. Щодо питання про визначення поняття житлово-комунальної послуги / С.С. Мирза // Вісник Нац. ун-ту внутр.справ. – 2004. – Вип. 27. – С. 350–355..

7.  Полуянов В.П. Организационно-экономический механизм эффективного функционирования предприятий жилищно-коммунального хозяйства: [монография]. – Донецк, 2004. – 220 с.

8.  Раховская А.Н. Анализ механизмов ценовых отношений в коммунальной деятельности / А.Н. Раховская, Ф. Таги-заде // Проблемы современной экономики. – 2008. – № 3. – С.28 – 35.

9.  Руткаускас Т.К. Формирование и развитие рынка жилищно-коммунальных услуг / Т.К. Руткаускас [учеб.пособие]. – Екатеринбург: Изд-во „Екатеринбург”, 2000. – 308 с.

 Стаття надійшла до редакції 05.03.2012 р.