EnglishНа русском

Державне управління: удосконалення та розвиток № 9, 2011

УДК 351:711.3:303.7

 

В. М. Балдинюк,

здобувач кафедри регіонального управління, місцевого самоврядування та

управління містом НАДУ при Президентові України

 

МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ КОМПЛЕКСНОГО

РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ

 

В. М. Балдынюк

Методические подходы к оценке комплексного развития сельских территорий

 

Baldinyuk Vasiliy Mihaylovich

Methodical approaches to estimation of complex development of rural territories

 

Розглядається методика комплексної оцінки розвитку сільських територій, яка дає змогу розкрити систему державного управління розвитком сільських територій і виявити особливості управлінського впливу на функціонування та ефективність їх розвитку.

Ключові слова: сільські території, комплексний розвиток, державне управління, основні методичні підходи: системний, функціональний, програмно-ці­льо­вий, си­нергетичний.

 

Рассматривается методика комплексной оценки развития сельских территорий, которая позволяет раскрыть систему государственного управления развитием сельских территорий и выявить особенности управленческого влияния на функционирование и эффективность их развития.

Ключевые слова: сельские территории, комплексное развитие, государственное управление, основные методические подходы: системный, функциональный, програм­мно-целевой, синергетический.

 

Are examined method of complex estimation of development of rural territories, which allows to expose the state control system by development of rural territories and expo­se the features of administrative influence on functioning and efficiency of their development.

Key words: rural territories, complex development, state administration, basic methodical approaches: system, functional, problem-having a special purpose, sinergeticheskiy.

 

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її звязок із важливими науковими і практичними завданнями. Комплексний розвиток сільських територій є однією з важливих умов розвитку держави в цілому. Для цього в Україні сформована відповідна правова база. Проте низький рівень нормативно-правових актів запровад­ження ускладнює соціально-економіч­ні перетворення на селі. Потребують вирішення питання щодо занепаду сільського господарства, соціального забезпечення жителів села, підвищення підприємницької активності селян, залучення високоосвічених кадрів для роботи в сільській місцевості, в тому числі і управлінських. Наявний ресурсний, виробничий та людський потенціал реалізується недостатньо і не відповідає потребам її розвитку.

Органи виконавчої влади в системі державного управління та місцевого самоврядування в сільській місцевості, реалізуючи політику держави, спрямовану на розвиток сільської місцевості, змушені балансувати в рамках системи суперечностей. З одного боку, держава виступає ініціатором та гарантом заходів щодо впровадження та закріплення ринкових форм господарювання на селі, а з другого, за цілими магістральни­ми напрямами гальмує їх розвиток, зокрема розвиток ринку землі. Потребує деталізації політика держави у сфері розвитку сільських територій з визначенням проміжних цілей, завдань, механізмів, етапів та заходів щодо її впровадження. З огляду на посилення світогосподарських зв’язків та їх залучення в систему українського агарного виробництва й питання які при цьому доводиться вирішувати недостатніми видаються заходи державного управління спрямовані на забезпечення продовольчої безпеки країни, розвязання соціальних проблем села, підвищення, його підприємницької активності, ініціативності селянина щодо забезпечення розвитку власного села, збереження культурних особ­ливостей села.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано вирі­шен­ня проб­леми, що розглядається. Дослідження методичних підходів до оцінки ком­плексного розвитку сільських територій досить ґрунтовно представлена у працях В. Антонова, Н. Вишневської, Л. Горбач, Л. Зайцевої, В. Коломийчука, С. Серьо­­гіна, М. Хвесика, Л. Шевчука, С. Шульги та ін. Проте потребують конкретизації окремих аспектів досліджуваної проблеми, зокрема для ефектив­ного використання сучасних ме­тодів у дослідженні сільських реалій необхідне толерантне ставлення до об'єкта вивчення, ідеологічна нейтральність, міждисциплінарний підхід, методична, тимчасова й дослідницька тріангуляція і пос­тійна методична саморефлексія та цільова орієн­тація на максимальне насичення проблемного поля вивчення сільських територій.

Виклад основного матеріалу з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів дослідження. Основними методичними підходами до реалізації комп­лексної оцінки розвитку сільських територій стали системний, функціональний, прог­рамно-ці­льовий, синергетичний. Виходячи з положень системного підходу система державного управління розвитком сільських територій розглядається як складна динамічна, цілісна, що складається із керуючої і керованої підсистем, каналу надход­ження управлінської інформації, каналу передачі інформації про стан керованої системи керуючій і формує та проявляє свої властивості в процесі взаємодії із середовищем і є при цьому активним компонентом такої взаємодії. Саме системний підхід до вивчення об'є­к­та дослідження потребує формулювання проблеми, мети та завдань дослідження, структурного аналізу об'єкта, розробки концепції його розвитку, аналізу проблем розвитку та розробки моделей їх розв'язання, синтезу управлінських проблем розвитку сільських територій та прийняття рішень із його забезпечення.

Застосований функціональний підхід зумовив необхідність виявлення особливостей уп­рав­лінського впливу на функціонування та ефективність розвитку про­мислових і сільськогосподарських підприємств; відтворення населення сільської місцевості та її демографічного потенціалу; впровадження системи надання соціальних послуг; підтримання еко­логічної рівноваги, сприятливого для життя і діяльності людини стану довкілля і відновлення природних ресурсів; за­без­пе­чення відновлення працездатності, відпочинку та оздоровлення населення у сільській місцевості; збереження та розвитку традиційної культури та окремих їх елементів.

Програмно-цільовий підхід до регулювання розвитку сільських територій ад­міністративного району передбачає визначення системи цілей, головної мети і проміжних результатів (спеціалізація аграрного виробництва, виробництво продукції в заданому обсязі, терміни поставок, пріоритети), а синергетичний підхід – врахування відсутності чіткої та обов’­я­зкової причинно-наслідкової залежності, стохастичного характеру розвитку природно-господарських систем, ймовірності прояву випадкових різновекторних нап­рямів розвитку, а також широке залучення поряд із кількісними методами аналізу якісних.

Визначення стратегії соціально-економічного розвитку сільських територій має ба­з­уватися на оцінці їх комплексного розвитку. Комплексність розвитку сільських те­риторії визначають насамперед розвиток її економічної, соціальної складових та стан довкілля. Ці складові роз­витку передбачають специфічний набір методів дослідження, що ускладнює загальну системну оцінку розвитку сільських територій.

Загальний алгоритм вивчення розвитку сільських територій адміністративного району включає такі взаємопов'язані етапи:

1) оцінка загального соціально-економічного розвитку сільських територій;

2) обґрунтування головних критеріїв діагностики та визначення чинників, які визначають їх розвиток;

3) прогнозування соціально-економічного розвитку сільських територій;

4) розробка цільових програм розвитку сільських територій.

У процесі вивчення комплексного розвитку сільських територій особливу увагу слід звернути на аналіз його чинників.

Вплив окремих чинників на розвиток сільських територій адміністративного району справлявся із застосуванням математико-статистичних методів: кореляційного, дисперсійного та факторного аналізу, які доповнюючи один одного, дають змогу визначити значущість окремих чинників та їх груп. Основним при цьому є факторний аналіз, який широко застосовується в економічних дослідженнях.

Специфіка об'єкта дослідження – сільські території адміністративного району, зумовлює необхідність відбору та комбінації таких методів, які дають можливість найповніше розкрити його особливості. Формування системи показників, які характеризують комплексний розвиток, передбачатиме те, що сільські території включають такі головні підсистеми: а) економічну; б) соціальну; в) природну; в) де­мог­ра­фічну; д) фінансову [1, с. 122–125]. Узгоджена оцінка розвитку сільських територій адміністративного рай­ону за цими підсистемами і є основним блоком його комплексної оцінки.

Оцінка економічного розвитку передбачає визначення рівнів забезпечення району природними ресурсами, господарського розвитку, інвестиційної привабливості району, підприємницької активності, розвитку транспортних комунікацій. Основними показниками є: коефіцієнт територіальної різноманітності природно-ресурсного потен­ціалу [2, с. 77–109], частка виробленої валової продукції, яка припадає на одно­го мешканця району, інвестиції в основний капітал на одну особу, час­­тка малих підприємств у виробництві продукції району, коефіцієнт Енгеля, який характеризує забезпеченість району транспортними комунікаціями [3, с. 53].

Існує ціла низка підходів до інтегральної оцінки економічного зростання території. Найбільш поширені з них – інтегральний темповий індекс економічного зростання території [4, с. 5], Sigma-показник [5, с. 27], індикатор стійкості економічного зростання [6, с. 10–11] та ін. У наукових дослідженнях вважаємо за  доцільне ви­ко­рис­товувати індекс економічного розвитку Тейла, який відображає економічне зростання за рахунок порівняння і логарифмування районного та регіонального показників обсягів виробництва та чисельності населення:

 

 

де  – обсяг валового виробництва продукції у районі і  – валовий регіональний продукт у регіоні; ,   – чисельність населення відповідно району і регіону.

Оцінка соціального розвитку передбачає аналіз частки та структури зайнятості населення району, оцінку рівня безробіття, рівня середньомісячної заробітної плати, за­безпечення населення товарами і послугами та їх доступності. Відповідно показниками, які беруться для аналізу, є частка зайнятих у сільському господарстві, рівень зареєстрованого безробіття, середньомісячна заробітна плата, товарообіг на одну особу, обсяг реалізованих послуг на одну особу.

Оцінка стану довкілля передбачає визначення негативного впливу людської діяльності на компоненти природи, оцінку рівня накопичення відходів. Відповідно показниками, які беруться для аналізу, є викиди шкідливих речовин та парникових газів в атмосферне повітря, утворення небезпечних відходів за класами небезпеки.

Оцінка демографічного стану передбачає аналіз демографічних тенден­цій, особливостей заселеності території та людності сільських поселень. Від­повідно показниками які беруться для аналізу, є природний приріст населення (в тому числі порівняно з природним приростом усього населення), динаміка чисельності населення, сальдо міграцій сільського населення, його щі­ль­ність, людність сільських поселень.

З погляду можливостей управлінського впливу на комплексний розвиток сільських територій важливим є аналіз фінансового забезпечення району та джерел залучення фінансів. Для цього насамперед доцільно визначити рівень бюджетної самозабезпеченості району та рівень доходів місцевих бюджетів. Відповідно показниками, які беруться для аналізу, є частка власних доходів у бюджеті та доходи районних бюджетів у розрахунку на одного мешканця району.

При оцінці різнопланового розвитку сільських територій адміністративного району у роботі застосовано їх групування та ранжування регіонів за рівнем розвитку. Для цього визначають та збирають дані по групі найбільш репрезентативних показників. Зібрані дані переводять в індекси шляхом співвіднесення їх із середніми показниками по регіону. Далі, підсумовуючи часткові індекси, отримують сумарний, на основі якого групують чи ранжують регіони.

Запропоновані оцінки економічного та соціального розвит­ку сільських територій адміністративного району, з одного боку, та соціально-еконо­міч­ного й екологічного – з другого, можна узгодити шляхом графічного відображення положення адміністративних районів у відповідній системі координат. Їх визначає закріплення інтегральних індексів рівня в першому випадку – економічного розвитку сільських територій та стану забезпечення населення соціальними послугами, у другому – соціально-економічного розвитку та забезпечення сприятливого для життєдіяльності людини середовища(відповідно осі х та y). На цих осях координат визначені для сі­льських територій адміністративних районів відповідні значення (при цьому цент­ру відліку відповідає середнє значення індексів для всіх сіл за певний період). Таким чином, кожен з районів займе відповідне положення в тому чи іншому із чотирьох квадрантів.

У разі відображення рівня узгодженості економічного та соціального розвитку таке положення означатиме:

– відповідність підвищення соціальних стандартів життя населення економічному зростанню;

– досягнення економічного зростання за рахунок зниження соціальних стан­дартів життя населення, або неузгодженість економічного і соціального розвитку;

– невідповідність зростання соціального забезпечення населення економічному зростанню;

– формування депресивних території з відсутністю економічного зростання та підвищення соціальних стандартів життя.

У разі відображення рівня узгодженості соціально-економічного та екологічного розвитку сільських територій таке положення означатиме:

– відповідність підвищення соціально-економічного розвитку сільських територій та збереженню привабливості природи й забезпечення відновленню природних ресурсів;

– підвищення соціально-економічного розвитку за рахунок погіршення стану природного навколишнього середовища;

– покращення довкілля за рахунок погіршення соціально-економічного стану населення;

– одночасне погіршення екологічної ситуації та соціально-еконо­міч­ного забезпечення населення.

Ще одним способом узгодження визначених оцінок складових розвитку сі­льських територій адміністративного району стало застосування методу рівних інтервалів у двовимірному просторі. З його допомогою нами, наприклад проводилась типізація адміністративних одиниць Вінницької області. Було здійснено ранжування адміністративних одиниць за широкою сукупністю соціально-економіч­них показників. Перший вимір (вісь х) – демографічні показники (складові демографічного процесу та статево-вікова структура населення); другий (вісь у) – економічні показники (валовий регіональний продукт, інвестиції в основний капітал, кількість малих підприємств тощо).    

Аналіз взаємозалежності показників демографічного потенціалу та соціально-економічного розвитку свідчить, що графічні зображення відповідних узгод­жень не лише дають змогу виділити типи сільських територій та адміністративних районів, відмінних за станом комплексного розвитку, а й визначити стратегічні напрями їх гарантування для конкретного населеного пункту.

Існують певні обмеження, пов’язані з використанням офіційної статистичної інформації для оцінки комплексного розвитку сільських територій. Її аналіз сприяє виявленню значущих тенденцій розвитку сільської місцевості, здебільшого де­мо­гра­фічного, економічного та соціального плану на загальнонаціональному та регіональному рівні. Такий підхід дає змогу дістати загальне уявлення про її стан, ефективність державної політики у відповідній сфері та її впровадження. Проте він недостатньо відображає потреби конкретної людини, реального сільського жителя, ефективність конкретних управлінських рішень.

Для розуміння суті соціальних проблем сучасного українського села, типологі­­за­ції сільських територій за рівнем розвитку потрібен дещо інший інструментарій. Перспективним, на нашу думку, є застосування методу кейсів (англ. Case method, кейс-метод, кейс-стаді, case-study, метод конкретних ситу­­ацій) – методу, що передбачає використання опису реальних економічних, соціальних і бізнес-ситуа­цій, аналізу ситуації, розкриття сутті проблем, висування пропозицій щодо кількох напрямів роз­в’язання і визначення кращої з них. Кейси базуються на реальному фактичному матері­алі, або наближені до реальної ситуації. Використання цього ефективного методу за­безпечує вивчення унікального об'єкта в сукупності його взаємозв'язків у просторово-часо­вому контексті, тривале включення дослідника в аналізовані повсякденні ситуації, одночасне застосування різнопланових методів збирання інформації [7, с. 81].

Використання методу кейсів для оцінки комплексного розвитку сільських територій зумовлено тим, що досліджуваний об’єкт має складний характер, включає безліч важкоконтрольованих динамічних зв'язків.  Опис сільського способу жит­тя передбачає використання великого масиву даних, накопичених у процесі дос­ліджень, за умов застосування методу кейсів є ілюстрацією розкритих статистичних, демографічних і управлінських закономірностей у розрізі конкретних кейсів (сільського населеного пункту, колективних та індивідуальних господарств). Зіб­ра­ні різнохарактерні дані дають змогу виявити поєднання різних типів сільських територій, які в сукупності своїх природних, культурних, соціодемографічних, економічних параметрів потребують ди­ференційованих підходів адміністрування та регулювання розвитку.

За допомогою цього методу можна розглянути ключові проблеми розвитку сільсь­ких територій: низька продуктивність (на світовому і європейському тлі); забезпеченість продовольством у контексті міжрайонного обміну; співвідношення ти­пів аграрного виробництва. Звернення до конкретних кейсів дає змогу нао­ч­но по­казати рівень тініза­ції аграрного виробництва, значення  індивідуально­го господарства для розвитку сільських територій, низький рівень освоєння та облаштування сільських районів, наслідки скорочення міжрайонних та посилення зовнішніх експортно-імпортних операцій. От­римані результати свідчать про різну спрямованість управлінської діяльності щодо стимулювання роз­витку сільських територій. З допомогою перехресного аналізу різних кейсів можна виявити її модель, найбільш адаптовану до умов сьогодення.

За рахунок чіткої просторової та часової визначеності метод кейс-стаді дає змогу поглянути на сільську реальність крізь призму історичного розвитку, виявити найбільш загальні особливості нинішнього стану і перспектив розвитку конкретної сільської громади, проаналізувати особливості ва­ріантів селянської кооперації, взаємодії сільської громади з навколишнім середовищем і т.д. 

Результати кейс-стаді мають практичну спрямованість і тому можуть сприяти проведенню більш продуманої реформаторської політики. Для ефективного застосування методу кейс-стаді у дослідженні сільських реалій необхідні гуманістичне ставлення до об'єкта вивчення, ідеологічна нейтральність, міждисциплінарний підхід, методична, тимчасова й дослідницька тріангуляція і постійна методична самореф­лек­сія та цільова орієнтація на максимальне насичення проблемного поля вивчення сільських територій.

Комплексна оцінка розвитку сільських територій адміністративних рай­о­нів визначає особливості його прогнозування та розробки цільових програм забезпечення розвитку. Найбільш використовуваними методами прогнозу розвитку території є експертні та статистичні. Одним з провідних методів стра­тегічного планування та управлінської практики є SWOT-аналіз. Результатом його застосування є матриця, яка відображає стратегічні напрями розвитку території, визначені з урахуванням її слабких та сильних сторін. Цей метод можна конкретизувати, застосовуючи TOWS-аналіз, який здебільшого відображає характеристику зовнішніх чинників розвитку сільської території та її положення в системі координат стадій розвитку, за яких більш ефективними є стратегія успіху, стратегія збереження, стратегія конкуренції чи стратегія захисту.

Завершальним етапом вивчення сільських територій є розробка відповідних програм стимулювання їх розвитку – одного з інструментів реалізації стратегії регіонального розвитку. Перший етап розробки програми (підготовчий) із стимулювання розвитку адміністративного району визначає групу розробників та відповідальних за її створення, другий включає характеристику розвитку території у динаміці з визначенням та оцінкою потенційних можливостей розвитку. Третій етап передбачає визначення стратегічних цілей та розробку системи конкретних заходів щодо стимулювання розвитку: активізацію розвитку виробничої бази, соціальної та демографічної підсистем, покращання інвестиційної привабливості та інфраструктурної за­безпеченості території. На четвертому етапі відбувається узгодження та затверд­ження програми. Заключний п’ятий етап розробки програми – організація моніторингу та оцінювання результатів її виконання.

Висновки та перспективи подальших розвідок. Таким чином, основними методичними підходами до реалізації комплексної оцінки розвитку сільських територій є системний, синергетичний, функціональний, проблемно-цільовий. Вони дають змогу проаналізувати систему державного управління розвитком сільських територій; визначити систему цілей, головну мету і проміжні результати; врахувати відсутність чіткої та обов’язкової причинно-наслідкової залежності, стохастичний характер розвитку природно-господарських систем, імовірності прояву випадкових різновекторних нап­рямів розвитку; виявити особливості управлінського впливу на функціонування та ефективність розвитку сільських територій.

Загальний алгоритм вивчення розвитку сільських територій адміністративного району передбачає оцінку їх загального соціально-економічного розвитку; обґрунтування головних критеріїв діагностики та виявлення чинників, які його визначають; оцінку розвитку основних підсистем; прогнозування їх соціально-еконо­мічного розвитку та розробку цільових програм розвитку сільських територій.

 

Список використаних джерел

 

1. Барановський М. О. Наукові засади суспільно-географіного вивчення сільських депресивних територій України : моногр. / М. О. Барановський. – Ніжин : ПП Лисенко М. М., 2009. – 396 с.

2. Руденко В. П. Довідник з географії природно-ресурсного потенціалу України / В.П. Руденко. – К. : Вища шк., 1993. – 180 с.

3. Севастянов Л. И. Индекаторы социально-экономического развития регионов : методические подходы к разроботке / Л. И. Севастянов // Регион : экономика и социология. – 1996. – № 1. – С. 44–58.

4. Регіони України. Економіко-статистичні порівняння (додаток до науково-прак­тичного журналу “Регіональна економіка”). – 2002. – № 1. – 75 с.

5. Скрипник А. Бюджетна децентралізація як шлях до Євросоюзу / А. Скрипник, О. Синцова // Економіст. – 2005. – № 3 – С. 27–29.

6.  Dirk B. Agriculture, Development, and Urban Bias / Bezemer Dirk, Derek Headey // World Development 36.8:1342–64.

7.  Eisenhardt K. M.  Building theories from case study research / K. M. Eisenhardt // The Academy of Management Review, 14 (4). – Oct. – Р. 532–550.

Стаття надійшла до редакції 10.09.2011 р.