EnglishНа русском

Державне управління: удосконалення та розвиток № 10, 2010

УДК 351:64

 

І.О. Драган,

Докторант НАДУ при Президентові України

 

ФОРМУВАННЯ УМОВ РОЗШИРЕНОГО ВІДТВОРЕННЯ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА: ДЕРЖАВНОУПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

 

В статті розроблено нову модель державного управління процесом модернізації житлово-комунального  господарства України. Визначено, що головним та основоположним постулатом модернізації житлового господарства є функціонування регульованої сфери житлового господарства. Визначено, що основними напрямами з удосконалення державного управління процесом модернізації комунального господарства є створення управляючої компанії, яка за організаційно-правовою формою має бути акціонерним товариством, що укладає договори на обслуговування комунальних мереж з асоціаціями мешканців.

The paper developed a new model of public administration modernization process of housing and communal services of Ukraine. Determined that the principal and fundamental postulate of the modernization of housing operation is controlled areas of housing. Determined that the main areas for improvement of public administration modernization process is the creation of municipal management company, which in organizational form has to be joint-stock company that enters into contracts for utility services from residents associations.

Ключові слова: асоціація мешканців, розширене відтворення, державне управління, житлово-комунальне господарство, модернізація.

 

 

Вступ

Житлово-комунальному господарству (ЖКГ) властиві численні особливості, зокрема: життєво важливе значення функціонування галузі, монопольне положення і комплексність роботи її підгалузей, залежність від міського бюджету і т. ін. На жаль, у цей час галузь перебуває в глибокій системній кризі: мізерне фінансування розвитку галузі, відсутність у населення коштів на оплату житлово-комунальних послуг призводять до зростання неплатежів, дебіторської та кредиторської заборгованостей.

На актуальність проблеми державного управління житлово-комунальним господарством вказують численні теоретичні дослідження та узагальнення як вітчизняних, так і зарубіжних науковців, зокрема: Б.І. Адамова, В.Н.Амітана, А.В. Бабака, Л.В.Беззубко, П.Ю. Белєнького І.К. Бистрякова, Б.М. Борщевського, М.П. Бутка, Б.М. Данилишина, О.І. Дація, М.Х. Корецького, Г.О. Крамаренко, В.І. Куценко, Ю.В. Макогона, Ю.М. Манцевича, Л.В. Мельника, Н.І. Олійченко, Я.В. Остапенка, Т.М. Строкань, Г.І. Онищука, В.П. Полуянова, Ю.М. Самохіна, Д.М. Стеченка, В.І. Торкатюка, Л.М. Шатенка та ін.

Разом з тим, недостатньо вивченими залишаються проблеми розроблення теоретичних, методологічних засад та практичних рекомендацій з удосконалення державного управління саме процесам модернізації житлово-комунального господарства на основі розширеного відтворення.

Постановка проблеми

Розробити нову модель державного управління процесом модернізації житлового і комунального  господарства України.

Рішення

Відповідно до світової практики та принципів економічної теорії в сфері житлових послуг необхідно зберегти частку із здійсненням державного управління, який буде відігравати роль соціального захисту для малозабезпечених громадян, не здатних самостійно брати участь у процесі забезпечення себе житлом і житловими послугами на ринкових засадах. Регульований сектор ринку житлових послуг не повинен перевищувати 30%, що відповідає загальноприйнятій світовій практиці й принципам економічної ефективності. Основна ж частина ринку житлових послуг повинна підкорятися принципам функціонування вільного ринку, приймаючи відповідні найбільш прийнятні форми: від олігополії до досконалої конкуренції.

Регульована сфера житлових послуг включає в себе приватні управляючі компанії та приватні компанії-підрядники, які надають житлові послуги. З точки зору економічної ефективності керуючі компанії повинні обслуговувати не більше 10-15 будинків, що припускає наявність олігополії: управління меншою кількістю будинків економічно не ефективно, тому що занадто високі траісакційні витрати.

Взаємовідносини між представниками населення та приватними управляючими компаніями повинні будуватися на договірних засадах. Саме договір є основним документом цивільно-правових відносин, який регулює питання, надання житлових та комунальних послуг. Уклавши договір на управління житловим фондом, управляюча компанія відбирає на конкурсній основі підрядників-виробників житлових послуг, до яких відносяться наступні: ремонтно-експлуатаційні компанії, які надають послуги з технічного обслуговування будинків: фірми з вивезення та утилізації твердих побутових відходів;  фірми, що надають послуги з прибирання місць загального користування в будинках і прибудинкової території; фірми з благоустрою житлового фонду і прибудинкових територій; фірми, що надають інформаційно-комунікаційні послуги.

Відібравши фірму-підрядника, яка задовольняє всім умовам, управляюча компанія укладає з ними договори на постачання відповідних послуг населенню, які мешкають в будинках, які обслуговуються нею. На ринку необхідні послуги повинні надаватися приватними фірмами, здатними виробляти найрізноманітніші види послуг, які задовольняють попит споживачів, а також відповідати всім нормам і правилам експлуатації житлового фонду. Саме в цій сфері існує можливість створення умов для розвитку близького до досконалої конкуренції ринку, на якому високу якість послуг і повне задоволення попиту буде досягнуте за допомогою конкуренції серед великої кількості продавців, що виробляють однорідні послуги і не здатних монопольно впливати на ціни, що складаються об'єктивно під впливом попиту і пропозиції [8]. Основою нормального розвитку конкуренції є розумні законодавчі правила входження на ринок і роботи на ринку через договірні відносини.

Іншим значущим, але більш вузьким простором є сфера житлових послуг, що підлягає державному управлінню, подібний за характером функціонування з американською моделлю. У даному секторі відбувається обслуговування житлового фонду, що надається малозабезпеченим громадянам, оскільки відповідно до статей 46 і 48 Конституції України держава гарантує кожному рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, до якого входить і вартість житлово-комунальних послуг. Аналогічна норма закладена і в Загальну декларацію прав людини (стаття 25). Стаття 22 Конституції України забороняє при прийнятті нових законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. У випадку з малозабезпеченими громадянами гарантом забезпечення даного конституційного права є держава в особі органів місцевого самоврядування [7].

У секторі ринку житлових послуг, що підлягає управлінню обов'язки з управління соціальним житловим фондом та укладання договорів на поставку житлових послуг бере на себе комунальне підприємство.

Важливу роль серед учасників ринку відіграє фінансово-кредитна установа, що здійснює обслуговування фінансових потоків, що надходять як платежі за житлові послуги, фінансових коштів на оплату субсидій і пільг на житлові послуги з бюджетів регіональних і місцевих органів влади, відрахування до Модернізаційного Фонду з коштів податкових доходів місцевих бюджетів, збір і передача інформації в органи влади, які відповідають за житлову політику. В якості такого фінансово-кредитної установи ми пропонуємо комунальний або державний банк як стабільний і надійний фінансовий інститут, здатний впоратися з завданнями, які стоять перед житлово-комунальним секторами ринку. Використання в даному секторі спеціально створених розрахункових центрів здорожує вартість послуг з обслуговування фінансових потоків, оскільки вводить на ринок новий проміжний суб'єкт. Крім того, рівень кваліфікації співробітників розрахункових центрів призводить до плутанини і збоїв у фінансових розрахунках, що істотно дестабілізує стан в даному секторі діяльності.

Незважаючи на обмеження втручання держави і місцевого самоврядування у сферу надання житлових послуг, їх участь у діяльності даної сфери необхідна [8]. У першу чергу державне управління проявляється в необхідності встановлення правил ринкової гри та контролю за дотриманням цих правил. Так, регіональні органи влади в особі управлінь житлово-комунального господарства фінансують передбачені законодавством України пільги та субсидії на оплату житлових послуг. Одночасно державні регіональні органи влади здійснюють контроль за проведенням управліннями житлово-комунального господарства на місцевому рівні єдиної політики у сфері надання житлових послуг, проводять збір і обробку інформації, що надходить від місцевих органів влади і фінансово-кредитних інститутів. У свою чергу місцеві профільні комітети перераховують кошти на оплату субсидій та пільг з коштів з регіонального і місцевого бюджетів через комунальний або державний банк постачальникам послуг. Також на бюджетах місцевих рівнів лежить обов'язок перерахування коштів, отриманих в результаті збору місцевих податків, в Модернізаційний Фонд на переоснащення та модернізацію житлової інфраструктури. Місцеві комітети з житлово-комунального господарства контролюють діяльність усіх суб'єктів ринку, які надають житлові послуги: комунальні підприємства, що здійснюють управління соціальним житловим фондом, приватні управляючі компанії, компанії-постачальники житлових послуг.

Підконтрольні та діючі у рамках законодавства упраляючі компанії і компанії-постачальники послуг забезпечують населення послугами відповідно до умов, прописаних у договорі. За надані відповідно до законодавчих норм та договором послуги, населення вносить платежі на рахунки, управляючих компаній, компаній-підрядників у банківську установу (комунальний або державний банк). Платежі вносяться на окремі рахунки відповідно до оформленими управляючою компанією квитанціями на кожного окремого мешканця. Наприклад, у м. Києві існує нераціональна система щодо платежів за житлово-комунальні послуги, які підлягають перерахуванню населенням на рахунок комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» з подальшим перерахуванням їх відповідним підрядним організаціям. Дана практика має місце в діяльності ЖЕО, що акумулюють грошові кошти населення за більшу частину послуг на своїх рахунках і частково використовують їх для здійснення своїх цілей, не перераховуючи підрядним організаціям, в результаті ресурсопостачальні організації недоотримують належні їм за поставку послуг кошти. Отже, з міркувань економічної ефективності та безперебійного функціонування ринку житлових послуг кожен постачальник послуг повинен отримувати плату безпосередньо від споживача без посередників. В цьому випадку плата за отриману послугу буде доходити до виробника в повному обсязі, покриваючи повністю або частково витрати на виробництво послуги, стимулюючи процес відтворення та розвитку.

Важлива роль відведена в запропонованій схемі Модернізаційному фонду, який буде акумулювати фінансові кошти, що надходять з центру і з місцевих зборів, і будуть направлятись керуючим компаніям на модернізацію жітлової інфраструктури. Такий заход може бути тимчасовим до моменту, коли, повноцінно запрацюють ринкові механізми у сфері виробництва і надання житлових послуг, коли ресурсопостачальні організації зможуть самостійно покривати поточні та капітальні витрати, модернізувати інфраструктуру, знизити собівартість за рахунок більш раціональних способів управління та виробництва. Проте на сьогоднішній день функція планомірного і регулярного – у вигляді цільового збору-акумулювання фінансових коштів на переоснащення та модернізацію сфери житлових послуг є життєво важливою і тому заслуговує на увагу для практичної реалізації. У цілому система, представлена на схемі, на нашу думку, є цілком логічною і раціональною за умови її комплексного впровадження без розриву на окремі елементи.

Ключовою ланкою запропонованої схеми є збереження комунальної форми власності підприємств-вировників і постачальників комунальних послуг, а також введення в комунальну сферу діяльності нових суб'єктів - комунальних управляючих компаній у формі акціонерних товариств із контрольним пакетом акцій у місцевих органів влади, модернізаційного фонду і підприємств-концесіонерів.

Кожен елемент схеми виконує важливу функцію в ринковому механізмі комунального господарства і може бути реалізований тільки в комплексі з іншими запропонованими перетвореннями. Як й у сфері житлових послуг, функції управління комунальним господарством і надання комунальних послуг повинні бути розділені і здійснюватимуться різними суб'єктами, взаємодія яких повинна проходити тільки  на договірних засадах. Основним замовником і споживачем комунальних послуг є мешканці будинків, які в особі своїх представників на основі договірних відносин з управляючою компанією вступатимуть у цивільні відносини з приводу споживання комунальних послуг.

Запропонована управляюча компанія за організаційно-правовою формою повинна бути відкритим акціонерним товариством, що укладає договори на обслуговування комунальних мереж з асоціаціями (об'єднаннями) жителів.

Контрольний пакет акцій комунального акціонерного товариства належатиме профільному місцевому органу влади, що здійснює управління і контроль у сфері виробництва і надання комунальних послуг. Таким чином, у сфері комунальних послуг буде збережена монополія органів місцевого самоврядування на власність комунальних підприємств і на ресурси, які вони виробляють, що обумовлено необхідністю створення і збереження сприятливих умов для нормального безперервного функціонування ресурсопостачальних підприємств. Даний аспект перетворень представляється нам найзначущішим, оскільки безперебійне забезпечення об'єктів житлового фонду комунальними послугами нормативної якості є стратегічно важливою складовою національної безпеки країни [5]. У зв'язку з цим, а також, враховуючи технологічні особливості виробництва комунальних послуг, встановлення природної монополії в даному секторі ринку представляється нам найраціональнішим і ефективнішим.

Для обґрунтування запропонованої системи удосконалення державного управління процесами модернізації комунального господарства необхідно навести специфіку даної сфери діяльності, в якій виділяються три найістотніших аспекти: технологічний, економічний і соціальний [1]. Технологічна специфіка комунального сектора ринку пов'язана з необхідністю забезпечити безперебійне обслуговування населення і бюджетних організацій, враховуючи колективний характер задоволення потреби в комунальних послугах. Важливими технологічними характеристиками процесу є обов'язковість надання комунальних послуг і безперервність роботи відповідних технологічних ланцюжків. Цьому імперативу повинна бути підлегла економічна організація даного ринкового сектора. Відносини постачальника і споживачів тепло- і електроенергії не можна повною мірою прирівняти до звичних приватних операцій, що укладаються на певний термін, оскільки йдеться про типовий технологічний ланцюжок, розрахований на необмежений термін дії і лише що оформляється як поставка певної партії товару, яка повторюється. Необхідно враховувати, що розрив цього ланцюжка може призвести до руйнування всього технологічного процесу. Запропоновані нами напрями вдосконалення системи управління на ринку комунальних послуг обумовлені, в першу чергу, їх здатністю забезпечити безперебійне функціонування комунального комплексу. Саме відповідно до цієї мети нами висунута теза про необхідність збереження комунальної власності на комунальні підприємства, зниження собівартості комунальних послуг, обмеження сфери дії конкуренції в даному секторі ринку.

Економічна специфіка комунального комплексу накладає також деякі обмеження на застосування ринкових механізмів та його регулювання. Оскільки найголовніші комунальні системи життєзабезпечення сучасного суспільства – електроенергетіка, водо-, газо- і теплопостачання - характеризуються високим рівнем постійних витрат, то рівень граничних витрат у них в результаті виявляється нижче середніх і найекономічнішим  режимом експлуатації таких систем є їх по можливості повне завантаження, що досягається підключенням всіх потенційних споживачів. Таким чином, найдоцільнішим є управління комунальними інфраструктурними системами як одним цілим. Враховуючи викладене, вважаємо, що важливою метою перетворень має стати не перехід на стовідсоткову оплату комунальних послуг, а заборона зростання і зниження їх вартості, що можливо тільки в умовах збереження комунальної власності на об'єкти комунальної інфраструктури адміністративно-територіальних утворень і проведення грамотної тарифної політики на місцевому рівні, а також при здійсненні контролю за тарифним регулюванням державними органами влади.

Специфічність функціонування комунальної системи зумовлена також впливом на неї соціальних чинників. Комунальний сектор економіки є особливим типом господарства, який неможливо організувати повністю на комерційній основі, оскільки його основу складають галузі з сповільненим оборотом капіталу (місцева інфраструктура і соціальна сфера), які орієнтовані, значною мірою, на досягнення неекономічних цілей. Такі характерні для сфери виробництва економічні критерії ефективності, як рентабельність, продуктивність, фондовіддача і інші, не завжди є визначаючими в цих організаціях. При аналізі роботи комунальних підприємств необхідно враховувати не тільки економічний ефект, але і соціально-економічний, а також чисто соціальний ефект. Головною метою має бути поліпшення якості обслуговування населення, найповніший облік його потреб і вже за допомогою цього поліпшення фінансових показників роботи підприємств. Комунальні послуги є актуальною потребою кожного громадянина і регулювання відносин, які пов'язані з їх виробництвом і доведенням до споживачів, безумовно, відноситься до соціальної сфери, тому з причини наявності у  даного сектора економіки особливої соціальної функції повна комерціалізація даного сектора економіки є, на нашу думку, недоцільною.

Отже, основним суб'єктом у сфері надання комунальних послуг є компанія у формі відкритого акціонерного товариства, яка б управляла комунальним господарством одного або декількох адміністративно-територіальних утворень, контрольний пакет акцій якої належить органу місцевого самоврядування, що відповідає за питання управління житлово-комунального господарства. Ринковий характер пропонованої структури повинен виявитися також в обов'язковій участі у фондовому ринку шляхом розміщення акцій на первинному і вторинному ринку, привертаючи додаткові фінансові кошти. Умови функціонування запропонованого інституційного утворення – природна монополія, в якій дане утворення буде лідером-монополістом. Участь управляючої компанії в процесі виробництва і надання комунальних послуг повинна будуватися на договірних принципах: з об'єднаннями мешканців  - на надання населенню на відшкодувальній основі комунальних послуг стандартної якості з використанням ресурсоощадних технологій, акумуляції фінансово-розрахункової документації, оформленню і наданню розрахункових документів (квитанцій) за  комунальними платежами з урахуванням пільг і субсидій; з ресурсопостачальницькими організаціями – на безпрерервну поставку комунальних послуг (гарячого та холодного водопостачання, послуг каналізаційного господарства, тепла, газу, електроенергії) на основі платежів, що поступають від населення на розрахункові рахунки ресурсопостачальних організацій в комунальний або державний банк. У запропонованій моделі ринку комунальних послуг підприємства-виробники і постачальники комунальних послуг є комунальною власністю і можуть бути внесені в статутний капітал управляючої компанії, яка, у свою чергу, для найефективнішого управління комунальною власністю може передати це право фірмі-концесіонеру на основі концесійної угоди   відповідно до Закону України “Про концесії” [3]. Закон України “Про концесії” [3], прийнятий 16.07.1999 р., передбачає принципи концесійної діяльності (ст.2); встановлює об'єкти, що можуть даватися в концесію (ст.3); правові основи концесійної діяльності (ст.5) тощо.

У аналізованому випадку об'єкти комунальної власності, у тому числі основні фонди комунальних підприємств ЖКГ і земельні ділянки, необхідні для здійснення концесійної діяльності, відповідають переліку, наведеному в ст.3 Закону України “Про концесії” і можуть бути передані в концесію управляючим компаніям.

Між муніципалітетом і управляючими компаніями в цьому випадку укладається концесійний договір, що відповідно до Закону України “Про концесії” передбачає [3]:  порядок укладання і термін дії (не менше 10 і не більше 50 років) (ст.9) - нами рекомендується оптимальний термін 25 років;  умови договору концесії, у яких обмовляються види концесійної діяльності, об'єкти концесії, порядок регулювання цін, тарифів на надані послуги й ін. (ст.10);  ліцензування видів діяльності (ст.11);  розмір і порядок оплати концесійних платежів (ст.12);  відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання зобов'язань по концесійному договору (ст.13) і ін.

Дана форма управління державною і комунальною власністю є перспективною і ефективною в умовах кризового стану комунальної інфраструктури нашої країни. Ми вважаємо цілком доцільним залучення вітчизняних і зарубіжних фірм-партнерів, які спеціалізуються на наданні послуг з виробництва і надання комунальних послуг, включаючи модернізацію комунальної інфраструктури, будівництво нових інфраструктурних об'єктів, впровадження ресурсоощадних технологій з подальшою безвідплатною передачею створеної матеріальної і інтелектуальної власності місцевим органам влади. Необхідно проте чітко врегулювати питання встановлення тарифів у разі залучення на ринок комунальних послуг концесійних фірм, що недостатньо чітко прописано в відповідному законі. Необхідно розробити механізм тарифного регулювання на послуги, що надаються через концесійні фірми, який не дає змоги реалізовувати їх модернізаційні і інші плани винятково за рахунок підвищення тарифів для споживачів, перекладаючи, таким чином, всі витрати на населення. Фірми-концесіонери повинні, в першу чергу, бути грамотними і досвідченими учасниками фінансового ринку, здатними привернути необхідні для реалізації інвестиційних і модернізаційних програм фінансові кошти на тривалий термін.

Ресурсопостачальні організації повинні бути повноправними учасниками ринку у формі акціонерних товариств закритого типу із стовідсотковим комунальним капіталом, відмовившись від форми комунальних унітарних підприємств у зв'язку з неефективністю і несамостійністю даних суб'єктів на ринку комунальних послуг. Населення одержує послуги гарячого і холодного водопостачання, каналізаційного господарства, газ, тепло і електроенергію від ресурсопостачальних організацій на основі договорів з управляючою компанією і між управляючою компанією і комунальними  підприємствами, шляхом внесення плати за спожиті послуги на відповідні рахунки комунальний або державний банк. Умова внесення плати саме на рахунки ресурсопостачальних організацій є принциповою, оскільки існуюча система акумуляції фінансових коштів на рахунках нинішніх управляючих компаній з подальшим їх переведенням відповідним постачальникам комунальних послуг довела згубність і неефективність даного методу унаслідок того, що зайва ланка в ланцюзі переказу платежів здорожчує послугу, а також унаслідок утримання частини фінансових коштів на свою користь управляючими компаніями, що призводить до недофінансування послуг ресурсопостачальних організацій. Тому в новій схемі переведення платежів йде безпосередньо комунальним підприємствам, а облік всіх пільг, субсидій, розрахунок платежів, підготовка квитанцій до сплати і збір необхідних статистичних даних є обов'язком управляючої компанії. При такому підході повноваження здійснюватимуться найефективніше і раціонально при максимальній економії фінансових ресурсів і цільовому їх використанні.

Важлива роль в запропонованій моделі відведена фінансово-кредитному інституту у формі комунального або державного банку, який буде здійснювати взаєморозрахунки між всіма учасниками сфери надання комунальних послуг, на підставі договірних відносин з органами місцевого самоврядування. Даний вид діяльності повинен здійснюватися на професійній основі, а не спеціально створеними кишеньковими розрахунково-касовими центрами, підлеглими управляючим компаніям та розподіляючим фінансові кошти відповідно до їх інтересів. Крім того, податкові засоби, що надходять до місцевого бюджету на цілі модернізації комунальної інфраструктури, поступатимуть через комунальний або державний банк в розпорядження Модернізаційного фонду.

Модернізаційний фонд є невід'ємною частиною системи державного управління комунальним господарством, оскільки катастрофічний стан комунальної інфраструктури вимагає вживання всіх можливих заходів для максимально швидкого і ефективного переозброєння даної сфери.

Найраціональнішим ми вважаємо введення місцевого податку або збору на модернізацію комунальної інфраструктури, ніж включення даного виду витрат в структуру плати за комунальну послугу, оскільки податок або збір має цільовий характер, не схильний до розмитості і використання на інші цілі. Крім того, акумуляція одержаних податкових надходжень в цільовому фонді дозволить використовувати їх тільки за призначенням, зробити структуру прозорішою і тим самим спростити контроль за цільовим використанням засобів.

Істотним елементом комунального господарства є діяльність регіональних і муніципальних органів влади. На регіональному рівні державної влади визначається порядок фінансування пільг і субсидій та здійснюється фінансування, а також контроль за дотриманням правових норм у сфері комунального господарства і витрачанням наданих бюджетних коштів. Проведення державної політики на місцях здійснюватимуть  управління житлово-комунального господарства обласних державних адміністрацій. Відповідну політику в комунальній сфері на місцевому рівні здійснюватимуть місцеві комітети з питань житлово-комунального господарства, які не входять в структуру адміністративних органів виконавчого комітету місцевої ради, що дозволить забезпечити діяльності даного органу відносну незалежність і самостійність. Основною задачею місцевого комітету буде участь в органах управління і в контрольно-ревізійній комісії комунальної управляючої компанії, виконуючи свої обов’язки утримувача контрольного пакету акцій відповідно до корпоративного законодавства [4]. Головним напрямом діяльності органів місцевого самоврядування при цьому виступає тарифне регулювання [2], в яке повинні бути внесені згадані вище зміни. Найбільлш оптимальною представляється модель двухкомпопептного тарифного регулювання, яка заснована на принципах розділення плати на постійну і змінну [6]. Споживач повинен буде оплачувати послуги двома частинами: постійну  частину складуть платежі, що відображають можливість доступу до даної послуги, змінну - плата за фактичне споживання матеріального носія (наприклад, м3 води, Гкал тепла). Таким чином, платежі за комунальні послуги повинні складатися з двох частин: вартості гарантованого доступу до даної послуги у вигляді абонентної плати і плати за фактичне споживання матеріального носія послуги (Гкал тепла, м3 води). Абонентна плата дозволить покрити умовно-постійні витрати з забезпечення постачання комунальної послуги, включаючи підтримку основних фондів (мереж і споруд) в працездатному стані. Ця частина оплати комунальних послуг не повинна знижуватися при скороченні споживання, тобто у зв'язку із зміною температури зовнішнього повітря або в результаті скорочення споживання при переході до контролю за лічильником  і регулювання.

При оплаті послуг за двокомпонентним тарифом слід враховувати відмінність постійної і змінної частин платежу від загальноприйнятого розподілу витрат підприємства на постійні і змінні по відношенню до обсягу виробництва, заснованого на методі дірект-костінгу, що використовується в обліку і калькуляції собівартості. Групування витрат на умовно-постійні і умовно-змінні в даному випадку зумовлюється їх відношенням до постійної або змінної частини платежу. Саме цей підхід до формування плати за послугу і плати за ресурс обумовлює принципову відмінність двокомпонентного тарифу від двухставочного, в умовах введення якого передбачається, що структура тарифів комунальних підприємств повністю відповідає структурі витрат.

Відмінності двокомпонентних тарифів від двоставочних вимагають особливого підходу до вибору критеріїв розподілу витрат підприємства і його прибутку між абонентною платою і платою за спожиту воду, теплову енергію та інші комунальні послуги. При цьому критерії віднесення витрат до кожного з платежів повинні базуватися на безлічі передумов, основними серед яких, на нашу думку, є: призначення платежу (абонентна плата відображає вартість гарантованого доступу до послуги і включає витрати на підтримку основних фондів в працездатному стані; плата за фактичне споживання відображає витрати, пов'язані з виробництвом матеріального носія послуги); урахування особливостей кожного з технологічних етапів (виробництво матеріального носія послуги, забезпечення надійності його транспортування до споживача;  ступінь впливу обсягу реалізації послуг на окремі види витрат; зміна витрат у зв'язку з проведенням заходів щодо реконструкції, модернізації, заміни зношених фондів, ресурсоощадженню; взаємозв'язок окремих витрат (зокрема комплексних) з вартістю основних фондів, чисельністю працівників, оплатою праці та іншими показниками).

При використанні двокомпонентного тарифу конкретне співвідношення витрат може визначатися кожним підприємством самостійно з урахуванням технологічних, організаційних, виробничих, містоутворюючих, кліматичних та інших особливостей.

Крім того, двокомпонентні тарифи, в більшій мірі, ніж двоставочні, стимулюють реалізацію заходів з ресурсоощадження, оскільки скорочення обсягу реалізації послуг в цьому випадку негативно не впливатиме на фінансовий стан комунальних підприємств, у зв'язку з можливістю окупити витрати за рахунок скорочення змінної частини платежів, тобто плата за фактичне споживання.

Перехід до двокомпонентного тарифу є більш зрозумілим і для споживачів, оскільки вони платять абонентну плату не за приєднану потужність незалежно від того, як вона використовується, і не за утримання підприємства, а за корисний споживацький ефект – можливість безперебійного отримання послуги у будь-який час.

Для визначення розміру абонентної плати і плати за фактичне споживання всі витрати підприємства повинні бути розділені відповідно до обраних критеріїв на умовно-постійні і умовно-змінні. Перші будуть пов'язані з підтримкою надійності поставки комунальної послуги і містити у своєму складі витрати на поточний і капітальний ремонт мереж, споруд, устаткування; на заміну зношених основних фондів, амортизацію, що використана в процесі транспортування матеріального носія послуги; витрати на воду для промивання мереж; витрати на електроенергію, а також на організацію і управління процесом надання послуг споживачам. Другі, у свою чергу, залежатимуть від обсягу споживання послуг і включатимуть витрати на паливо, купівлю теплової енергії, електроенергію, воду, що використовується на технологічні потреби і на потреби гарячого водопостачання, реагенти, оплату праці робітників, зайнятих виробленням ресурсу, амортизацію, поточний і капітальний ремонт насосів, очисних споруд, джерел тепло- і електропостачання, устаткування, а також на організацію і управління виробничим процесом вироблення ресурсу.

Висновки

Визначено, що головним та основоположним постулатом модернізації житлового господарства є функціонування регульованої сфери житлового господарства, що діє в двох площинах: управління житловим фондом та надання житлових послуг, які виробляються в процесі експлуатації житлового фонду для підтримки його у відповідному санітарним і технічним нормам стані, які б задовольняли інтереси споживачів. Регульована сфера житлових послуг включає в себе приватні управляючі компанії та приватні компанії-підрядники, які надають житлові послуги. Іншим значущим, але більш вузьким ринковим простором є сектор ринку житлових послуг, що підлягає управлінню. У даному секторі відбувається обслуговування житлового фонду, що надається малозабезпеченим громадянам. При цьому наголошено про необхідність втручання держави і місцевого самоврядування у сферу діяльності житлового господарства, незважаючи на обмеження.

Визначено, що основними напрямами з удосконалення державного управління процесом модернізації комунального господарства є створення управляючої компанії, яка за організаційно-правовою формою має бути акціонерним товариством, що укладає договори на обслуговування комунальних мереж з асоціаціями мешканців. Контрольний пакет акцій комунального акціонерного товариства належатиме профільному місцевому органу влади, що здійснює управління і контроль у сфері виробництва і надання комунальних послуг. Виходячи з цієї пропозиції, у сфері комунальних послуг буде збережена локальна природна монополія на комунальну власність і на ресурси, які вони  виробляють.

При цьому невід'ємною частиною моделі модернізації житлового та комунального господарства є Модернізаційний фонд. Його формування запропоновано здійснювати через запровадження місцевого податку або збору на модернізацію, ніж включення даного виду витрат в структуру плати за комунальну послугу, оскільки податок або збір має цільовий характер, не схильний до розмитості і вживання на інші цілі. Крім того, акумуляція одержаних податкових надходжень в цільовому фонді дозволить використовувати їх тільки за призначенням, зробити структуру прозорішою і тим самим спростити контроль за цільовим використанням засобів.

 

Література

1. Завада О. Житлово-комунальне господарство: проблеми галузі з точки зору антимонопольного законодавства / О. Завада // Економіка України. – 2000. – № 10. – С. 4-13.

2. Закон України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875 від 24.06.2004р. //  Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 47, ст.514.

3. Закон України «Про концесії» № 997 від 16.07.1999 року // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 41. - С. 372.

4. Закон України «Про акціонерні товариства» №514 від 17.09.2008 року // Відомості Верховної Ради України. –  2008. – № 50-51, ст.384.

5. Закон України «Про основи національної безпеки України» №964 вiд 19.06.2003  року // Відомості Верховної Ради. - 2003. – № 39. – ст.351.

6. Калугин В. Реформа ЖКХ: частный интерес / В. Калугин, Р. Иличев// Власть денег. – 2005. – № 43(58). – С.34 – 42.

7. Конституція України: Прийнята на пятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – С. 141.

8. Олійник Н. Державне регулювання у сфері утримання та використання житлового фонду, об’єктів комунального призначення: зб. наук. пр. УАДУ / Н. Олійник // За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид–во УАДУ, 2000. – Вип.2. В 4 ч. – Ч. IV. – С. 173-176.

Стаття надійшла до редакції 01.10.2010 р.