EnglishНа русском

Державне управління: удосконалення та розвиток № 12, 2010

УДК 65.012.32 : 332.12

 

С.М. Іванюта,

д.е.н., професор,

В.Ф. Іванюта,

 д.е.н., професор,

О.М. Черчик,

к.е.н. доцент, кафедра організації менеджменту і зовнішньоекономічної діяльност,

Вищий навчальний заклад Укркоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»

 

ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ МЕНЕДЖЕРА ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

Анотація. В статті розглядаються проблеми розвитку зовнішньоекономічної діяльності України та особливість підготовки менеджера зовнішньоекономічної діяльності.

Ключові слова: система освіти, зовнішньоекономічна діяльність, менеджмент, інтеграція, стратегія.

Аннотация. В статье рассматриваются проблемы развития внешнеэкономи-ческой деятельности Украины и особенность подготовки менеджера внешнеэконо-мической деятельности.

Ключевые слова: система образования, внешнеэкономическая деятельность, менеджмент, интеграция, стратегия.

Annotation. In the article sawing the problems development of foreign economic activity Ukraine and feature training manager of foreign economic activity.

Key words: educational system, foreign economic activity, management, integration, strategy.

 

 

Постановка проблеми. Один з найголовніших показників рівня будь-якого суспільства – це увага, яку приділяють у ньому розвитку культури, науки, техніки й технології. Від інтелектуального рівня суспільства й рівня його культурного розвитку, в кінцевому підсумку, залежить успіх вирішення проблем, що стоять перед ним. У свою чергу, і культура, і наука, і техніка, і технологія можуть ефективно розвиватися тільки за наявності відповідних умов. Сучасний трансформаційний підхід у сфері підготовки кваліфікованих кадрів потребує формування ефективної системи освіти, яка б забезпечила не лише необхідний рівень кваліфікації працівників, але і конкурентноздатність фахівців. В умовах приєднання України до Болонського процесу закономірним є удосконалення  системи підготовки  менеджерів різного спрямування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз наукових досліджень свідчить про наявність значної кількості вітчизняних і зарубіжних авторів, які внесли вагомий вклад у формування підготовки висококваліфікованих фахівців управління в галузях національної економіки, зокрема це Т. Заяць [1], Ф. Зінов’єв [2], Л. Михайлова [3], С. Ніколаєнко [4], Т. Олійник [5] та ін. В той час, незважаючи на значний науковий доробок, залишаються проблеми підготовки менеджерів у галузі зовнішньоекономічної діяльності.

Метою даного дослідження є обґрунтування особливостей підготовки менеджерів зовнішньоекономічної діяльності.

Результати дослідження. Національна система кваліфікацій охоплює всі види навчання як формального так і неформального. Проведені вченими дослідження свідчать, що лише 40 % роботодавців задоволені рівнем підготовки фахівців у галузі менеджменту. В умовах інтеграційних процесів в СОТ і ЄС виникає потреба у підготовці кваліфікованих менеджерів зовнішньоекономічної діяльності. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності вивчає сукупність управлінських відносин, що складаються у сфері міжнародного бізнесу у зв’язку з плануванням, організацією, мотивацією, координацією та контролем міжнародних ділових операцій. Базовою відмінністю міжнародного менеджменту від національного є зміст, значення та специфіка зовнішнього середовища бізнесу та ринку.

Розвиток міжнародного менеджменту України та країн ЄС здійснюється на різних рівнях: міжурядові відносини; міжнародні спільні виробничо-господарські зв’язки; корпоративна співпраця; підприємницька та фірмова співпраця; некомерційна координаційна співпраця.

До основних видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюються в Україні можна віднести:

– експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили;

– наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб’єктами господарської діяльності;

– міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;

– спільна підприємницька діяльність між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

– підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб’єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

– організація діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

– орендні, в тому числі лізингові, операції між суб’єктами зовнішньо-економічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

– операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

– інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені законами України.

Для створення сприятливого інноваційного клімату та для активізації зовні-шньоекономічної діяльності й залучення іноземного приватного капіталу в еконо-міку України визначені основні заходи: фінансування інвестиційних програм за рахунок коштів бюджету, надання податкових пільг, розміщення на підприємствах державного замовлення, взаємодія зі світовими агентствами щодо підтримки кредитного рейтингу країни, здійснення загальної координації зовнішньоекономіч-ної діяльності суб’єктів господарювання, проведення консультацій і семінарів, створення системи інформаційного забезпечення. Науковцями досліджені об’єктив-ні й суб’єктивні фактори, що перешкоджають процесам міжнародної інтеграції України, а саме: значні відмінності країн за економічним потенціалом, структурою господарства, рівнем економічного розвитку; наявність дефіциту матеріальних і фінансових ресурсів та економічною залежністю  більш слабких країн від Росії; розбіжності в підходах до темпів і шляхів здійснення ринкових перетворень, що перешкоджає формуванню єдиного ринкового простору; наявність протидії провідних світових держав інтеграційним процесам в рамках СНД та появі сильного конкурента на міжнародних ринках; регіональні інтереси національних олігархічних груп. Про це свідчить той факт, що в рамках СНД з’явились тісні, взаємопроникаючі окремі вузькорегіональні зв’язки у вигляді «двійки» (Росія й Білорусія), «трійки» (Союз держав Центральної Азії, що у березні 1998 р. після приєднання Таджикистану став «четвіркою»), Митного Союзу, регіонального об'єднання ГУАМ.

Процеси інтеграції носять структурний характер, а сама інтеграція країн викликана, насамперед, потребами розвитку продуктивних сил, що виходять за межі національних кордонів. У той же час, загальносвітова тенденція до інтеграції проявляється по-різному, веде до різних, багато в чому протилежних, наслідків в залежності від багатьох факторів, перш за все, від рівня економічного, воєнно-стратегічного, соціально-культурного й політичного розвитку інтегрованих країн. Більшість із існуючих у світі інтеграційних угрупувань перебуває поки на стадії формальної інтеграції, проходить перший і другий етап інтеграційного розвитку.

Орієнтуючи в цілому свою зовнішньоекономічну політику на співробітництво з ЄС, Україна вже з середини 90-х рр. усе більше уваги приділяє розвитку економічних відносин з іншими регіональними інтеграційними угрупованнями, насамперед, з країнами азіатсько-тихоокеанського регіону (АТР) (із загального обсягу внутрішньо регіонального товарообміну в країнах АТР, оцінюваного близько 2 трлн дол., на частку України поки ще припадає менше 1%). За оцінкою експертів, часткова інтеграція в рамках азіатсько-тихоокеанського економічного співробітниц-тва (АТЕС) може здійснюватись для України на більш вигідних умовах, ніж інтеграційні процеси з ЄС. При вступі в ЄС Україна зобов'язана буде виконувати всі вимоги Союзу, вироблені без неї. АТЕС – це зростаюче угруповання, в якому допускається діяльність на основі індивідуальних і взаємних планів країн, а критерії членства не є універсальними. Тому, співпрацюючи з інтеграційними у групуван-нями в АТР, Україна зберігає можливості реально відстоювати свої пріоритети, захищати національні інтереси при побудові сучасних інтеграційних механізмів.

Співпраця України в рамках АТЕС відкриває для неї нові економічні можливості в сфері інтеграції із країнами АТР, але, з іншого боку, несе й певні небезпеки. До числа останніх можна віднести наплив дешевих споживчих товарів із країн Східної Азії (особливо Китаю), що підриває власне виробництво. Інша небезпека полягає в тому, що Україна може закріпити свою роль як сировинного й продовольчого придатка Східної Азії. Однак при зміцненні ринкових основ в українській економіці, виробленні науково-практичних підходів щодо входження України в господарські зв’язки з країнами АТР реальні результати можливих небезпек можуть бути мінімізовані.

Аналіз зовнішньоторговельної діяльності України показав, що її розвиток можна умовно поділити на три етапи: 1991-1994 рр. – бурхливий розвиток; 1995-1999 рр. – деякий спад темпів зростання та стабілізація обсягів торгового обороту; з 2000 р. зростання темпів зовнішньої торгівлі. За період з 1995 по 2007 рік зовнішньоторговельний оборот зріс більш ніж у 3 рази  Починаючи з 2005 р., експорт товарів до країн СНД зріс до 37,8%, тоді як до країн ЄС, навпаки, скоротився до рівня 28,2%. Це свідчить про відсутність зацікавлення європейського споживача в українській продукції. Щодо імпорту товарів, тут спостерігаються протилежні тенденції. Починаючи із 2007 р. включно спостерігається стійка тенденція до скорочення імпорту з країн СНД з 56,0 до 42,2 % та зростання імпорту з країн ЕЄ з 30,1 до 36,7% та з країнами Азії з 6,2 до 14,8 % [6]. Збільшення експортної залежності України від країн СНД та створення досить небезпечних для вітчизняного товаровиробника передумов насичення ринку західними високотехно-логічними товарами, що імпортуються з країн ЄС. Процеси інтеграції носять структурний характер, а сама інтеграція країн викликана, насамперед, потребами розвитку продуктивних сил, що виходять за межі національних кордонів. У той же час, загальносвітова тенденція до інтеграції проявляється по-різному, веде до різних, багато в чому протилежних, наслідків в залежності від багатьох факторів, перш за все, від рівня економічного, воєнно-стратегічного, соціально-культурного й політичного розвитку інтегрованих країн. Більшість із існуючих у світі інтеграційних угрупувань перебуває поки на стадії формальної інтеграції, проходить перший і другий етап інтеграційного розвитку.

Все це потребує конкретних рекомендацій та наявності висококваліфікованих спеціалістів, конкурентноздатних на сучасному ринку праці з жорсткими правилами та високими вимогами, спроможних реалізувати їх на практиці.

В цьому контексті особливого значення набуває підготовка менеджерів зовнішньоекономічної діяльності. Діяльність менеджера зовнішньоекономічної діяльності – це багатогранна робота, яка може бути представлена виконанням таких основних ролей менеджера:

- менеджер-організатор пошуку можливостей підприємства, фірми на зовнішньому ринку; стратегічний мотиватор; організатор та керівник інтернаціо-нального колективу; дипломат; суспільний діяч; стратегічний оптимізатор між- народного бізнесу; міжнародний менеджер як організатор пошуку можливостей фірми на зовнішньому ринку. Організуюча роль менеджера зовнішньоекономічної діяльності передбачає, рішення трьох ключових проблем:

- визначення основних напрямків спільної діяльності;

- організація  зовнішнього консультування та проведення фінансового аналізу;

- стратегія і тактика перспективних можливостей  розвитку спільної діяльності;

- менеджер як стратегічний мотиватор визначає та обґрунтовує основні мотиви, якими керується підприємство при виході на міжнародні ринки; менеджер як організатор та керівник інтернаціонального колективу повинний володіти особливостями економічних, політичних, юридичних аспектів управління  в країнах, де здійснюється спільна діяльність та враховувати менталітет населення;

- менеджер як дипломат повинен володіти теорією і практикою ділового спілкування, основами психології, соціології, дипломатичного протоколу і етикету;

- менеджер як громадський діяч представляє за кордоном не лише своє підприємство, але й свою країну, її національні особливості. Участь у суспільному житті країни перебування – важлива умова ефективності та стабільності бізнесу за кордоном;

- менеджер як стратегічний оптимізатор міжнародного бізнесу виконує свої функції в інтересах всієї транснаціональної корпорації;

Таким чином, всі сім ролей менеджера зовнішньоекономічної діяльності погребують комплексного знання зовнішнього середовища.

Проведення модернізації структури освіти в галузі зовнішньоекономічної діяльності в Україні слід проводити виважено, щоб зберегти національні надбання та запобігти руйнації національної системи освіти. Крім того, така модернізація зумовлена необхідністю забезпечення взаємозв'язку між ринком освітніх послуг та ринком праці, приведення обсягів та якості професійної освіти і навчання у відповідність до потреб роботодавців, підвищення ролі соціальних партнерів, суб'єктів господарювання в реалізації стратегії навчання впродовж життя. Для цього необхідно сформувати ефективну систему освіти, яка б забезпечила підготовку висококвалі-фікованих конкурентноздатних менеджерів зовнішньоекономічної діяльності.

Формування національної системи підготовки менеджерів зовнішньоекономіч-ної діяльності в контексті Європейського простору вищої освіти забезпечить, по-перше, прозорість, відкритість та визнання якості підготовки фахівців з вищою освітою в Україні; по-друге, національна система кваліфікацій буде сертифікована відповідними європейськими структурними органами, що дозволить запровадити у вищу освіту України новий додаток до диплома європейського зразка. Ефективне її функціонування створюватиме передумови для переходу від одного до іншого кваліфікаційного рівня чи набуття суміжних кваліфікацій, що, у свою чергу, мотивуватиме громадян України до професійного удосконалення та продуктивної зайнятості (рис. 1).

 

Рис. 1. Формування національної системи освіти в контексті Європейського простору вищої освіти

 

Розроблена концепція національної системи передбачає систему освіти на рівні навчання країн Європейського союзу спрямовану на забезпечення її зв’язку з ринком праці.

Діюча система підготовки фахівців з вищою освітою в тому числі менеджерів зовнішньоекономічної діяльності має певні недоліки, серед яких відсутність систематичної роботи студентів протягом навчального семестру; низький рівень активності студентів і відсутність елементів змагальності в навчальних досягненнях; можливість необ'єктивного оцінювання знань студентів. Вирішення зазначених проблемних питань можливе шляхом впровадження європейської кредитно-трансферної системи (ЕСТS) підготовки фахівців, що забезпечить оптимізацію навчального процесу та стане інструментом реалізації завдань мобільності студента і викладача.

Встановлено, що у європейському освітянському просторі практично всі країни прийняли методику ЕСТS, яка дає державним органам влади достатню можливість визначати кількісну і якісну оцінку знань студентів. Це значить, що пропонується ввести в усіх національних системах освіти єдину систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. Систему пропонується робити накопичувальною, здатною працювати в рамках концепції навчання протягом всього життя. Вона не регулює зміст і структуру програм навчання, а містить загальні зрозумілі для всіх механізми – кредити і оцінки. До основних належать такі компоненти: прозорість і достовірна інформація про результати роботи студента, що передбачає щорічне надання відомостей про програми навчання ВНЗ, зміст і структуру навчальних дисциплін; угода між вузами-партнерами і студентом; використання залікових одиниць – кредитів.

Таким чином, система ЕСТS має стати узагальненою основою для національ-них кредитних систем. Це, в свою чергу, активізує подальший прогрес з метою перетворення ЕСТS із перевідної системи на нагромаджувальну, що необхідно застосовувати послідовно, в міру того, як вона розвивається в рамках загальноєвропейського простору вищої освіти. Використання модульної форми організації навчання сприяє інтенсифікації навчального процесу, систематизації засвоєння навчального матеріалу, підвищенню мотивації та відповідальності студентів за результати навчальної діяльності, розширенню можливостей для всебічного розкриття їх здібностей.

Висновок. Стратегія розвитку вищої освіти України в умовах Болонського процесу передбачає створення інфраструктури, яка дозволить вищим навчальним закладам максимально реалізувати свій індивідуальний потенціал у плані задоволен-ня високих вимог Європейської системи знань та адаптувати систему вищої освіти України до принципів, норм, стандартів і основних положень європейського простору вищої освіти, прийнятних і ефективних для нашої держави і суспільства.

 

Використана література:

1. Заяць Т.А. Управління маркетингом на підприємстві. – Донецьк: Юго-Восток, 2006 (у співавторстві).

2. Зінов’єв Ф.В., Горда А.С., Реутов В.Є. Міжнародна економічна діяльність України. – Сімферополь: Таврія, 2005. – 260 с.

3. Михайлова Л.І. Управління персоналом: Навч. посібник для студ. вищих навч. закладів. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 248 с.

4. Ніколаєнко С. О! Болонський процес зрушив. // Дзеркало тижня. – 2005. - № 20 (548) 28 травня – 3 червня. – Режим доступу: http://www.dt.ua/3000/3300/50132/

5. Олійник Т.І., Александрова А.І., Сафронська І.М. Програма і методичні вказівки до організації і проведення виробничої практики для студентів спеціальності 6.05.0100 «Економіка підприємства». - Х., ХНАУ ім. В.В. Докучаєва, 2007.

6. Закон України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 р. № 2984-III (Із змінами, внесеними згідно із Законами від 25.03.2005 р. № 2505-IV) // Відомості Верховної ради України. – 2005. - № 17, № 18-19. – ст.267. – Режим доступу: http://zakon.rada. gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2984-14

Стаття надійшла до редакції 09.12.2010 р.