УДК 351:353.8

 

С. Д. Гривко,

аспірант Чернігівського державного інституту економіки та управління

 

перспективи удосконалення державної політики ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ТА МІЖНАРОДНИХ ІННОВАЦІЙНИХ КЛАСТЕРІВ В УКРАЇНІ

 

S. Grivko,

graduate student of the Chernihiv State Institute of Economics and Management

 

PROSPECTS OF IMPROVING THE STATE POLICY OF FORMATION OF NATIONAL AND INTERNATIONAL INNOVATION CLUSTERS IN UKRAINE

 

У статті розглянуто питання можливості удосконалення державної політики створення національних і міжнародних інноваційних кластерів. Виділені елементи впливу державної політики на процеси розвитку кластерних структур, які особливо актуальні на сьогоднішній день у зв’язку з наростанням процесів глобалізації, посиленням конкурентної боротьби і ускладненням ситуації в економіці України. Обґрунтована можливість шляхом кластеризації формувати необхідні організаційні угрупування в економіці. Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що формування інноваційних мережевих структур в національному та міжнародному просторах має важливе значення для економіки України із-за їх великого потенціалу та значного синергетичного ефекту. Для впровадження національних та міжнародних інноваційних кластерів в Україні доцільно створити формальні інституційні структури, які б координували їх розвиток за участю вертикально інтегрованих бізнес-груп та мережевих компаній, що входять до конкретного кластеру. Це засвідчить, що процеси кластеризації, розвитку мереж та вертикальних бізнес-груп не виключають, а доповнюють один одного при адаптації кластерного підходу. Інституційна сукупність суб’єктів бізнесу створить нову структуру з новим змістом фінансових зв’язків, які нададуть їй більш динамічний аспект, отримає синергетичний ефект, оскільки це дозволить маневрувати ресурсами.

 

The article considers the possibility of creating national and international innovation clusters. Elements of the influence of state policy on the processes of development of cluster structures are highlighted, which are especially relevant today in connection with the growth of globalization, intensification of competition and the complication of the situation in the economy of Ukraine. The possibility of forming the necessary organizational groups in the economy by clustering is substantiated. The analysis suggests that the formation of innovative network structures in the national and international spaces is important for the economy of Ukraine because of their great potential and significant synergy effect. For the introduction of national and international machine-building innovation clusters in Ukraine, it is advisable to create formal institutional structures that would coordinate their development with the participation of vertically integrated business groups and network companies belonging to a specific cluster. This will show that the processes of clustering, network development and vertical business groups do not exclude, but complement each other in adapting the cluster approach. The institutional set of business entities will create a new structure with a new content of financial relations, which will give it a more dynamic aspect, will have a synergistic effect, as it will allow maneuvering resources.

 

Ключові слова: державна політика, економіка, державне управління, інновації, мережеві структури, кластеризація, розвиток.

 

Keywords: public policy, economy, public administration, innovations, network structures, clustering, development.

 

 

Обґрунтування актуальності обраної теми дослідження. Підвищення ефективності державної економічної політики неможливе без використання партнерства у сфері інноваційних складових реформування інститутів внутрішнього ринку, вибору найбільш ефективної моделі економіки, а також пріоритетних галузей, які мають потенціал щодо зростання економічних показників, виявлення елементів та чинників, що впливають на ці процеси, створення надійного та ефективного механізму регулювання. Такий підхід ставить нові завдання у вирішенні проблеми економічного зростання. Світова практика показує, що розвиток інноваційних структур і самодостатніх економічних систем базується на кластерній теорії як найбільш ефективній формі економічного зростання. Таким чином важливим напрямком підвищення економічного потенціалу України стають підтримка та розвиток інноваційних кластерних структур на національному та міжнародному рівнях.

Мета статті. Визначення можливості удосконалення державної політики формування національних та міжнародних інноваційних мережевих структур, виявлення елементів, які здійснюють вагомий вплив на показники результативності даних кластерів.

Аналіз досліджень і публікацій з аналізованої проблеми. Кластерна теорія знаходиться в центрі досліджень українських та закордонних науковців, таких як: І. Салуквадзе, С. Соколенко, М. Кропивко, П. Саблук, М. Одінцов та інші. В їх працях основна увага приділяється розробці механізмів розвитку мережевих структур. Разом с тим мало уваги приділяється інфільтрації кластерів до умов і особливостей глобалізованого сьогодення для підвищення інноваційної активності підприємств.

Основний зміст дослідження. Виникнення, розвиток та проблеми функціонування кластерів на національному і міжнародному рівнях є одним з важливих питань сучасної наукової думки. Особливо це стосується такого аспекту державного управління як управління інноваційним розвитком. Оскільки питання кластеру є організаційно-економічним явищем, його функціонування та розвиток безпосередньо стосуються завдань, на вирішення яких спрямована дія відповідних механізмів державного управління.

Поява кластерів як засобу пом’якшення проблематики державного управління в Україні, на відміну від країн з тривалими традиціями ринкової економіки, зумовлена галузевим розподілом згідно планової економіки пострадянських країн. Таким чином природа виникнення кластерів в Україні й більшості інших країн світу різна.

Проте в умовах глобалізації світових ринків українська економіка має відповідати всім сучасним критеріям конкурентоспроможності, забезпечити яку, у тому числі, й покликані національні та міжнародні кластери. Сучасний глобальний економічний простір побудовано на інтегрованих транскордонних інфраструктурах, координацію дій яких покладено на плечі органів державної влади. Оскільки кластер (локальна концентрація підприємств однієї галузі, наукових інституцій та компаній, що їх обслуговують) носить, зазвичай, міжнародний, національний або регіональний характер, функціонування та розвиток цих підприємств є завданням державної політики [1].

Слід виділити основних суб’єктів інноваційного кластеру на національному та міжнародному рівнях:

1. Зацікавлені сторони (інвестори), що готові інвестувати в розвиток галузі, зокрема у основні фонди та інші активи підприємств. Вони мають відповідні інтереси і, як наслідок, безпосередньо визначають напрями державної політики щодо розвитку конкретної території.

2. Держава, що інвестує бюджетні кошти у розвиток інфраструктури, а також шляхом регуляторної політики формує умови доступу національного та світового капіталів до користування даними інфраструктурами (транспортні комунікації, енергопостачання, інформаційні мережі, фондові ринки, фінансові (клірингові) системи, дослідницькі мережі та ін.).

3. Професійне середовище, що визначає капіталізацію людського потенціалу та знань на даній території.

4. Обслуговуючі підприємства – середній і малий бізнес, – які надають послуги галузевим компаніям.

 Переваги від існування кластеру очевидні, але можливі лише в умовах дотримання прозорих правил ринкової економіки: внутрішня конкуренція серед підприємств кластеру призводить до визначення лідера галузі, що, у свою чергу, стимулює подальший приток інвестицій і професійне зростання менеджменту та фахівців. Продуктом і основною метою існування кластеру є вихід підприємств у глобальне конкурентне середовище та на світові ринки. Це має й позитивні соціальні наслідки, що полягають у збільшенні добробуту населення, виникненні невиробничих активів, підвищенні якості соціальних послуг.

Проте науковці попереджають й про ризики, що супроводжують машинобудівні кластери. Рецесія галузі, ринкові кризи можуть спричинити стагнацію економіки, оскільки диверсифікація кластерів – складне й довготривале завдання для держави [2].

Структура кластерів в Україні залишається остаточно невизначеною. Цьому існує кілька причин. По-перше, зазначене пов’язано зі складнощами трансформації планової економіки у ринкову, внаслідок чого втрачено інноваційну складову українських підприємств. Припинили існування науково-дослідні установи, що виявились неспроможними до діяльності у глобальному економічному просторі. Це, у свою чергу, визначило пріоритети інвесторів та перелаштувало їх увагу з високотехнологічної і наукомісткої промисловості на видобувну і переробну [3].

По-друге, спроби застосувати державну регуляторну політику для формування інфраструктур на законодавчому рівні (створення технопарків, вільних економічних зон та ін.) мали короткотривалий ефект й не призвели до системних зрушень. Можна констатувати відсутність аналізу потенціалу та визначення пріоритетних територій, де доцільне створення кластеру.

При формуванні кластерів на національному та міжнародному рівнях з'являються переваги наступного характеру:

1. Розширюються можливості залучення фінансових ресурсів у різні сфери економіки шляхом об'єднання фінансових потужностей всіх учасників кластеру, залучення вкладень зі сторони, спільної участі в конкурсах проектів [4; 5].

2. Учасники кластеру можуть ефективно відстоювати свої права на різних рівнях влади, регіонів та держави.

3. Забезпечується постійна завантаженість організацій індустрії з виробництва профільної продукції та суміжних виробництв, створення нових робочих місць, відродження промисловості в окремих галузях і регіонах [6].

Економічний ефект від створення кластерів обумовлений:

- виробничою кооперацією, що дозволяє ефективно використовувати сукупний потенціал мережевих партнерів;

- зниженням витрат на модернізацію продукції, що виробляється, шляхом передачі частини робіт партнерам, які спеціалізуються в конкретних видах діяльності;

- посиленням ефективності процесу забезпечення виробництва сировиною, матеріалами, деталями, конструкціями на основі встановлення довготривалих партнерських зв'язків;

- зростанням результативності виконання окремих управлінських функцій за рахунок поділу праці, спеціалізації, залучення організацій будівельного профілю;

- наростанням ефективності робіт в частині збуту і сервісного обслуговування, придбання необхідних ресурсів;

- забезпеченням надійності мережевих партнерів у інвестиційно-фінансовій кооперації.

Кластер носить синергетичний характер, тобто з існуючого хаосу супутніх виробництв вибудовуються чіткі технологічні та партнерські ланцюжки.

В даний час на території України та країн-сусідів є всі підстави для формування кластерів. Це обумовлено:

- наявністю виробничої бази підприємств на територіях;

- відсутністю ринків збуту для повної реалізації виробленої продукції на території України або її окремих регіонів;

- наявністю наукових інституцій, які можливо використовувати в розробках для інноваційного прогресу.

На думку ряду вчених, кластери є перспективною формою організації промисловості і, отже, формування кластерів має стати визначальним у промисловій політиці. Підприємства в кластері працюють ефективніше якщо вони найбільш близькі один до одного [4; 5].

Виходячи з наданої вище інформації, можна констатувати, що Україна має потенціал для створення кластерів міжнародного і національного рівнів. Для більш ефективної діяльності в мережевих структурах необхідно акцентувати увагу на залученні партнерів міжнародного рівня з країн, які територіально наближені до України. Це Білорусь, Молдова, Польща, Румунія, Словаччина та Угорщина. Хоча такі структури стрімко розвиваються в Росії, але на даний час ми знаходимося в режимі збройного конфлікту з нею через її агресію.

Ключовим елементом в розвитку мережевих структур міжнародного та національного характеру є кластерна політка, яка надає фундамент для реалізації проектів. Виходячи з даних таблиці 1, можливо підібрати кластерну політику для нашої країни, щоб вона краще інфільтрувалась у світову практику.

На нашу думку, в умовах сьогодення України буде ефективно працювати комбінація з директивної, інтервенціоністської та посередницької політик в залежності від ситуації.

 

Таблиця 1.

Типологія кластерної політики

*Джерело: [7]

 

Підтримувальна функція держави доповнюється реалізацією програм, націлених на трансформацію спеціалізації регіонів через розвиток кластерів. Уряд поряд із виконанням зазначених функцій переймає у приватного сектора відповідальність за прийняття рішень щодо подальшого розвитку кластерів і за допомогою трансфертів, субсидій, обмежень або регулювання, а також активного контролю учасників кластеру формує його спеціалізацію.

Віддаючи належне перевагам та особливостям кластерної моделі, слід відмітити дискусію, яка ведеться сьогодні, в тому числі і в Україні, стосовно самої кластерної ідеї. Ряд вчених, а також політиків і практиків, вважають цю модель частково невизначеною або надто еластичною, а тому начебто кластери достатньо важко ідентифікувати. Зрозуміло, різноманітність кластерів та їх аморфний характер створюють проблеми для теоретичного і практичного розпізнавання, а також для методологічного дослідження. Справді, важко розпізнати ефекти кластеризації через аналіз звичайної економічної урбанізації чи інфраструктурних перетворень [6-7]. Але кластерна ефективність доведена світовою практикою.

Сучасна економіка України перебуває на трансформаційному етапі розвитку, який характеризується високим рівнем монополізації та державного регулювання, нерозвиненістю соціального капіталу та громадянського суспільства, і більшість ідентифікованих кластерів є потенційними, а не реальними.

На наш погляд, цьому сприяли такі причини, що перешкоджають створенню реальних кластерів в Україні: відсутність відносин співробітництва між конкурентами в галузі наукових досліджень, освіти, маркетингу; необізнаність бізнесу і влади про переваги кластерних зв’язків, мережевої співпраці та державно-приватного співробітництва; нерозвиненість партнерських відносин з місцевими органами державного управління; слабкі зв’язки між підприємствами та вищими навчальними і науковими установами; недосконалість законодавчої бази, що регулює відносини державно-приватного співробітництва; низька ефективність профспілкових організацій і відсутність некомерційної структури, що об’єднує суб’єктів кластера. Не задіяні можливості кластерної організації господарських комплексів у районах великої концентрації підприємств, а також при створенні транскордонних структур.

Дослідження теоретичних аспектів кластерних систем, за врахування їхніх недоліків та переваг, дозволяє розробити комплексну методику формування інноваційних кластерів на національному та міжнародному рівнях, яка включає у себе три послідовні етапи.

На першому етапі обґрунтовується доцільність створення кластеру, оцінюються потенціал кластеризації, можливість реалізації переваг, використовуючи їх для підвищення його конкурентоспроможності, та розробляються програми зі створення і розвитку кластерів.

Другий етап полягає у реалізації програми розвитку кластерів, до якої входить наступне: формування координаційної ради з реалізації кластерних проектів; координація діяльності, сприяння розвитку, визначення складу основних учасників; налагодження комунікацій між основними учасниками.

На третьому етапі оцінюється ефективність функціонування кластерів і коригуються форми та методи державної підтримки їх розвитку.

Необхідність чітко сформульованої державної кластерної політики в Україні зумовлена проблемами розвитку, спотвореним розумінням природи територіально-виробничого кластеру, зокрема внаслідок термінологічної невизначеності, що призводить до застосування неефективних і часом згубних для впровадження кластерних ініціатив інструментів.

Інструменти реалізації кластерної політики інтегрують у собі наступні основні дійові заходи соціально-економічного розвитку:

- програми підтримки малого бізнесу, технопарків, промислових парків, особливих економічних зон, центрів «трансферу» технологій;

- інвестиційні та венчурні фонди;

- національні проекти;

- цільові й адресні інвестиційні програми.

Важливим інструментом реалізації кластерної політики як на державному, так і на міждержавному рівнях слід визначити комплекс освітніх та консультаційних заходів, здійснюваних із залученням зацікавлених сторін і провідних фахівців. Ці заходи можуть проходити у форматі семінарів та конференцій, «круглих столів», нарад, а також повинні включати у себе серії тематичних публікацій і освітніх курсів.

Для впровадження національних та міжнародних інноваційних кластерів в Україні доцільно створити формальні інституційні структури, які б координували їх розвиток за участю вертикально інтегрованих бізнес-груп та мережевих компаній, що входять до конкретного кластеру. Це засвідчить, що процеси кластеризації, розвитку мереж та вертикальних бізнес-груп не виключають, а доповнюють один одного при адаптації кластерного підходу. Інституційна сукупність суб’єктів бізнесу створить нову структуру з новим змістом фінансових зв’язків, які нададуть їй більш динамічний аспект, отримає синергетичний ефект, оскільки це дозволить маневрувати ресурсами. Відповідно до цього кластери, які інтегруються у стратегію соціально-економічного розвитку, будуть проводити адекватну модернізацію в економіці, важливим елементом якої стане моделювання раціонального складу учасників з ідентифікацією їхніх ключових функцій, а також інвестиційних та інноваційно-виробничих взаємодій у складі кластеру.

Висновки. Враховуючи економічні та політичні проблеми й труднощі, які переживає Україна в останні роки, процес реалізації кластерних моделей має стати важливим напрямком зростання економіки. Слід виділити основних суб’єктів інноваційного кластеру на національному та міжнародному рівнях: зацікавлені сторони (інвестори); держава; професійне середовище; обслуговуючі підприємства. При формуванні даних кластерів з’являються переваги наступного характеру: розширюються можливості залучення фінансових ресурсів; учасники кластеру можуть ефективно відстоювати свої права на всіх рівнях влади; забезпечуються завантаженість виробників продукції та суміжних виробництв, створення нових робочих місць, відродження промисловості в окремих галузях і районах. Згідно набутого Україною досвіду з формування національних і міжнародних кластерів та світової практики з даного питання можливо підтвердити перспективність їхнього формування в наступних інноваційних напрямках економіки України – в районах великої концентрації підприємств, а також при створенні транскордонних структур.

 

Література.

1. Marshall A. Principles of Economics: An introductory volume / А. Marshall. London, UK: Macmillan, 1990. 568 p.

2. Feldman V.P. Innovation in Gities: Science based Dvesity, Specialization and Localized Competion. European Economic Review. 1999. №43. Р. 31-39.

3. Салуквадзе І.М. Кластерні формування в регіональній економіці. Регіональний збірник наукових праць з економіки «Прометей». 2008. №3(27). С. 39-41.

4. Соколенко С.І. Стратегія конкурентоспроможності економіки України на основі інтеграційних систем – кластерів / С.І. Соколенко. Севастополь: Вид-во ТОВ «Рібест», 2006. 38 с.

5. Кропивко М.Ф. Концептуальний підхід до кластерної організації та управління розвитком агропромислового виробництва. Економіка АПК. 2011. № 11. С. 3-13.

6. Одінцов М.М. Основні напрями кластерної організації регіонального агропромислового виробництва. Економіка АПК. 2012. № 1. С. 23-29.

7. Саблук П.Т. Кластерізація як механізм підвищення конкурентоспроможності та соціальної спрямованості аграрної економіки. Економіка АПК. 2010. № 1. С. 4-10.

 

References.

1. Marshall, A. (1990), Principles of Economics: An introductory volume, UK Macmillan, London.Hubeni, Yu. (1998), “Agricultural Market Regulation in Agriculture of the Czech Republic”, Economic AIC, no. 2, рр. 72-76.

2. Feldman, V.P. and Audresch, D.B. (1999), “Innovation in Gities: Science based Dvesity, Specialization and Localized Competion”, European Economic Review, no. 43, рр. 31-39.

3. Salukvadze, I.M. (2008), “Cluster formation of the regional economy”, Rehionalnyi zbirnyk naukovykh prats z ekonomiky «Prometei», no. 3, рр. 39-41.

4. Sokolenko, S.I. (2006), Stratehiia konkurentospromozhnosti ekonomiky Ukrainy na osnovi intehratsiinykh system – klasteriv [The strategy of Ukraine's economic competitiveness based integration systems – clusters], Izd LLC “Ribest”, Sevastopol, Ukraine, 38 p.

5. Kropyvko, M.F. (2011), “Conceptual approach to cluster development and management of agro-industrial production”, Ekonomika APK, no. 11, рр. 3-13.

6. Odintsov, M.M. and Odintsov, О.M. (2012), “Main directions of regional cluster of agroindustrial production”, Ekonomika APK, no. 1, рр. 23-29.

7. Sabluk, P.T. and Kropyvko, M.F. (2010), “Clustering as a mechanism to increase competitiveness and social focus of Agricultural Economics”, Ekonomika APK, no. 1, рр. 4-10.

 

Стаття надійшла до редакції 20.08.2016 р