English • На русском
Електронний журнал «Державне управління: удосконалення та розвиток» включено до переліку наукових фахових видань України з питань державного управління (Категорія «Б», Наказ Міністерства освіти і науки України від 28.12.2019 №1643)
Державне управління: удосконалення та розвиток № 2, 2017
УДК 351
Н. В. Щербак,
к. держ. упр.
ПРО ДЕЯКІ АСПЕКТИ МОДЕРНІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМИ РЕСУРСАМИ В АПАРАТІ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ (В УМОВАХ РЕАЛІЗАЦІЇ РЕФОРМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ)
N. Shcherbak,
PhD in Public Administration
SOME ASPECTS OF MODERNIZATION OF HUMAN RESOURCES MANAGEMENT IN VERKHOVNA RADA OF UKRAINE SECRETARIAT (IN THE FRAMEWORK OF THE IMPLEMENTATION OF PUBLIC ADMINISTRATION REFORM)
У статті досліджено актуальні питання розвитку кадрового потенціалу Апарату Верховної Ради України (далі – Аппарат) в контексті реалізації широкомасштабної реформи державного управління. Розкрито основні завдання розвитку кадрового потенціалу Апарату, зокрема з урахуванням реалізації парламентської реформи, а також особливостей функціонування та правового статусу Апарату. Аргументовано необхідність розробки та упровадження комплексної Стратегії розбудови кадрового потенціалу Апарату, зокрема з урахуванням рекомендацій європейських інституцій, міжнародних та вітчизняних експертів. Одночасно досліджено основні принципи реалізації згаданої Стратегії та узагальнено нормативно-правову базу для її підготовки і подальшого упровадження. Всебічно проаналізовано основні напрями подальшої реалізації Стратегії, а саме: нормативно-правовий, освітній, організаційно-кадровий та соціальний. На основі проведеного дослідження представлено комплексні пропозиції щодо етапів та послідовності подальшої діяльності з розбудови кадрового потенціалу Апарату (з урахуванням специфіки цього органу державної влади).
A complex public administration reform (PAR) has been implemented in Ukraine. Its main objectives are modernization of the activity of all public authorities, improvement of the quality of the services to be provided to the citizens, increasing the level of openness and interconnection between the government and the citizens. PAR also has an important parliamentary dimension, taking into account the recommendations of European Parliament, other international organizations regarding the necessity to strengthen the institutional capacity and to ensure further modernization of the Verkhovna Rada of Ukraine and its Secretariat. The mentioned reform is aimed at improvement of human resources management (HRM) and increasing the professional level of the civil servants working in all State bodies, including VRU Secretariat. The objective of this research is to analyze the different aspects of human resources (HR) development in VRU Secretariat (taking into account the legal status of this State body and the particularities of its functioning). It is also justified the necessity to develop and to implement a comprehensive and complex HRM Strategy, taking into consideration the recommendations of European institutions, international and national experts. It is highlighted the key (basic) principles for the realization of this Strategy. It is also described the key directions of its implementation, i.e.: normative (legal), educational, organizational, social etc. At the same time, it is analyzed the legal basis for developing and further implementation of the mentioned Strategy. On the basis of the conducted research, it is presented the complex proposals and recommendations regarding possible implementation of the mentioned Strategy (in particular, stages, stakeholders, deadlines etc.) and further increasing the institutional capacity of the VRU Secretariat (taking into account the particular aspects of the organization of its activity).
Ключові слова: управління людськими ресурсами, парламентська реформа, державне управління, людські ресурси, парламент модернізація, реформа державного управління.
Key words: human resources management, parliamentary reform, public administration, human resources, parliament, modernization, public administration reform.
Постановка проблеми. На сьогодні в Україні реалізується широкомасштабна реформа державного управління, основними завданнями якої є модернізація роботи усіх органів державної влади, покращення якості послуг, що надаються громадянам, підвищення відкритості та рівня взаємодії між владою та громадянами тощо.
Одночасно реформа державного управління має також й парламентський вимір. Так, у 2016 році було розпочато новий етап реалізації парламентської реформи в Україні, основними завданнями якої є розбудова інституційної та кадрової спроможності як самої Верховної Ради України, так і її Апарату. У цьому контексті особливого значення набувають питання покращення системи управління людськими ресурсами, розвитку кадрового потенціалу Апарату Верховної Ради України, насамперед з урахуванням кращих практик інших країн.
В сучасних умовах постають нові виклики, пов’язані з ментальними, професійними, нормативно-правовими аспектами діяльності Апарату Верховної Ради України. При цьому потрібно враховувати особливості нормативно-правого статусу та функціонування секретаріатів парламентів як в Україні, так і в інших країнах. Реалізація політики європейської інтеграції актуалізує важливість удосконалення функціонування Апарату та розбудови його кадрового потенціалу відповідно до європейських стандартів та кращих практик інших країн. Останнім часом позитивною тенденцією у сфері роботи з персоналом Апарату є намагання спрямувати зусилля на оновлення та оздоровлення персоналу. У зв’язку з цим зростає значення таких чинників, як повага до закону, порядність, захист національних інтересів, гендерна рівність, гуманізм тощо. Кадрова політика та робота з персоналом перестають бути закритою для суспільства сферою, унеможливлюється призначення на посади в Апараті за непрозорими підходами.
Разом з тим, вироблення конкретних рекомендацій щодо розробки та упровадження нової стратегії розбудови кадрового потенціалу Апарату Верховної Ради України має бути здійснено з урахуванням специфіки діяльності та правового статусу цього органу державної влади, а також рекомендацій вітчизняних та зарубіжних експертів.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. В останні роки питанням розвитку кадрового потенціалу в системі державного управління приділяється значна увага як науковцями, так і практиками. Істотний внесок у дослідження цих та інших питань проблем зробили В. Бакуменко, Є. Бершеда, М. Білинська, К. Ващенко, І. Грицяк, Д. Записний, М. Канавець, Ю. Кальниш, В. Князєв, Ю. Ковбасюк, О. Копиленко, С. Кравченко, Ю. Лихач, Н. Нижник, С. Онищук, О. Руденко, В. Толкованов, В. Трощинський, В. Чмига, Ю. Шаров та ін.
Одночасно реформа державного управління має й парламентський вимір, що обумовлює актуальність вивчення питань розбудови кадрового потенціалу в Апараті Верховної Ради України. Все це обумовлює актуальність подальших наукових та прикладних розробок з цієї тематики.
Мета статті. Метою статті є розгляд окремих аспектів розвитку кадрового потенціалу Апарату Верховної Ради України в умовах реалізації реформи державного управління.
Виклад основного матеріалу. На сьогодні в Україні реалізується широкомасштабна реформа державного управління, спрямована на модернізацію діяльності органів державної влади, розвиток кадрового потенціалу системи державного управління, підвищення якості послуг, що надаються органами публічної влади громадянам.
У зв’язку з цим, парламентська реформа, яка є складовою реформи державного управління, спрямована на оптимізацію, збереження, зміцнення та розвиток кадрового потенціалу Апарату Парламенту України, здатного компетентно та відповідально виконувати свої завдання та функції, своєчасно та оперативно сприяти інноваційним процесам, спрямованим на ефективну реалізацію повноважень Верховної Ради України.
Враховуючи вищевикладене, Постанова Верховної Ради “Про заходи з реалізації рекомендацій щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України” від 17 березня 2016 року № 1035-VIII [10], прийнята на підставі рекомендацій місії Європейського Парламенту під головуванням П. Кокса [6], задекларувала пріоритетні напрями проведення внутрішньої реформи та розбудови кадрового потенціалу Апарату, а саме:
1. У структурі Апарату Верховної Ради України (далі - Апарат) повинна бути створена цілковито оновлена сучасна Кадрова Служба;
2. Необхідно розробити всеохоплюючу стратегію розбудови кадрового потенціалу Апарату Верховної Ради України, яка передбачатиме, у тому числі, достатнє ресурсне забезпечення навчальних програм, включаючи підвищення рівня володіння іноземними мовами, індивідуалізовані плани кар’єрного зростання у поєднанні з впровадженням системи проведення регулярного оцінювання. Необхідними є розробка та впровадження системи кадрової мобільності;
3. Короткострокове стажування з огляду на умови працевлаштування слід відокремити від стажування державних службовців. Відповідно до міжнародної практики проходження стажування не повинно мати наслідком обов’язкове працевлаштування.
4. Верховна Рада України у довгостроковій перспективі може розглянути можливість переходу до створення системи відокремленої парламентської державної служби.
Важливим чинником для модернізації Апарату є набрання чинності з 1 травня 2016 року нового Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII [8], який визначив принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби та встановив, що право рівного доступу громадян до державної служби базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
В сучасних умовах постають нові виклики, пов’язані з особливостями функціонування та нормативно-правового статусу секретаріатів парламентів як в Україні, так і в інших країнах світу [14; 16; 17; 19; 20; 21].
Одночасно постають нові виклики щодо подальшого реформування Апарату. Передусім це стосується забезпечення захисту прав людини та формування антикорупційних механізмів у сфері управління персоналом [12; 13; 15; 18].
Безпосередньо мова йде про реалізацію конституційних положень щодо рівного права на доступ до державної служби, кар’єрне просування з урахуванням принципу меритократизму, подолання корупційних процесів, суб’єктивізму кадрових призначень тощо [11].
Верховна Рада України та її Апарат повинні стати максимально відкритими інституціями, діяльність яких має чітко регулюватися законодавством, визначатися гуманістичними цінностями та моральними нормами, що сприятиме залученню до них професіоналів, налаштованих на розбудову України [1].
Одночасно слід зазначити про особливості функціонування та нормативно-правового статусу Апарату Верховної Ради України. Цей орган створений як допоміжний та такий, що має забезпечувати діяльність парламенту, інститут у системі державної служби. Для забезпечення його ефективного функціонування також сформовано розгалужену нормативно-правову базу, що оновлювалася з огляду на потреби та запити модернізації публічного управління.
Науковці та дослідники [2; 3; 4; 5; 11; 12] виділяють наступні характерні ознаки Апарату Верховної Ради України: належить до числа структурно складних органів; у ньому поєднується вертикальна (відділи, управління, головні управління) та горизонтальна галузева (секретаріати комітетів) структура управління; є управлінським органом загальної (універсальної) компетенції; поєднує риси суто адміністративного апарату з апаратом депутатських об’єднань (секретаріати депутатських фракцій і груп) та апаратом комітетів (секретаріати комітетів); відзначається переважно централізованим типом управління: єдиноначальність керівництва Апарату Верховної Ради України в особі Керівника Апарату Верховної Ради України поєднується з певним ступенем узалежнення вирішення низки кадрових питань від відповідних рішень парламентських комітетів, депутатських фракцій і груп; наділений неавтономною службою персоналу, яка включена до загальної системи державної служби (незначним ступенем автономії володіють лише патронатні служби Голови та заступників Голови Верховної Ради України); володіє рисами адміністративного апарату, інтегрованого до загальної управлінської системи парламенту; має риси позапартійного апарату (певний виняток із цього правила можуть становити лише секретаріати депутатських фракцій, які є робочими органами відповідних партійних представництв у парламенті); відзначається широтою свого функціонального призначення (забезпечує виконання організаційних, аналітичних, матеріально-технічних та інших функцій).
Нормативно-правове регулювання статусу та діяльності Апарату Верховної Ради України охоплює три рівні, а саме: конституційний; законодавчий; підзаконний.
При цьому особливості правового регулювання цих питань полягають: у конституційному визначенні статусу Апарату Верховної Ради України (на відміну від аналогічних служб інших органів державної влади); у парламентському рівні нормативного регулювання, що свідчить про чітке підпорядкування Апарату парламенту.
Так, на конституційному рівні визначено основи правового регулювання державної служби, а також загальні засади організації Апарату Верховної Ради України. На законодавчому ж рівні встановлювалися певні особливості державної служби в Апараті парламенту [16].
Виходячи з цього, пріоритетним завданням постає осучаснення управлінської парадигми у сфері реалізації кадрової політики, вироблення моделі безперервної, сталої, дієвої роботи з персоналом, упровадження нових кадрових практик та інформаційних технологій в діяльність Апарату Верховної Ради України. У цьому контексті можна виділити наступні основні завдання, які потребують невідкладного вирішення:
1. Приведення основних напрямів роботи з персоналом Апарату у відповідність з завданнями реформи державного управління, насамперед з огляду на здатність аналізувати, розробляти, реалізовувати, вчасно приймати та коригувати управлінські рішення тощо;
2. Забезпечення подальшого розвитку нормативно-правової бази з урахуванням відповідних європейських стандартів;
3. Запровадження стратегічного управління процесами професійного розвитку персоналу з метою забезпечення постійного моніторингу, оцінювання, прогнозування, планування роботи з персоналом в Апараті;
4. Забезпечення неперервності інституційної пам’яті, що проявляється у відсутності професійного вакууму між поколіннями шляхом оптимального поєднання діяльності досвідчених і молодих працівників;
5. Утворення умов для планування кар’єрного росту та професійного розвитку працівників Апарату – безперервного, свідомого, цілеспрямованого процесу особистісного та професійного зростання працівників Апарату, що ґрунтується на інтеграції знань, умінь і компетентностей;
6. Удосконалення системи професійного навчання працівників Апарату з метою задоволення потреб Верховної Ради України у високопрофесійних фахівцях і забезпечення умов для підвищення рівня їх професійної компетентності шляхом формування і розвитку віртуального освітнього середовища через реалізацію їхнього права на підготовку, підвищення кваліфікації, стажування та самоосвіту на базі сучасних комунікаційних сервісів освітнього призначення;
7. Використання наукових підходів при виробленні та реалізації кадрової політики Апарату;
8. Сприяння розвитку корпоративної культури в Апараті, впровадженню ефективних внутрішніх комунікацій, підвищенню престижу роботи в Апараті, дотримуючись морально-ціннісних засад публічної служби та професіоналізму, високих етичних стандартів і норм поведінки;
9. Створення умов для професійного середовища нульової толерантності корупції;
10. Удосконалення системи пошуку, підбору, конкурсного відбору, кар’єрного супроводу персоналу, інформаційного забезпечення роботи з персоналом, формування системи кадрових показників та професійного профілювання.
При цьому пріоритетним завданням є ухвалення широкомасштабної стратегії розбудови кадрового потенціалу Апарату, метою якої має стати створення ефективної системи управління персоналом, а також розвитку кадрового потенціалу Апарату, зокрема на основі упровадження сучасних практик й технологій, що має забезпечити посилення інституційної спроможності Верховної Ради України та її Апарату, а також сприяти подальшому розвитку інституту парламентаризму в Україні.
Ураховуючи положення чинного законодавства про державну службу, Постанову Верховної Ради від 17 березня 2016 року “Про заходи з реалізації рекомендацій щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України” [10], пропонується здійснити реалізацію згаданої стратегії на таких принципах: законність; комплексність та послідовність; ефективність та відповідальність; професіоналізм і компетентність; відкритість та прозорість; взаємоповага; забезпечення гендерної рівності; демократизм та соціальна справедливість; спадкоємність досвіду, знань та традицій; оптимальне поєднання інтересів державного органу та державного службовця.
Разом з тим, є доцільним чітко визначити перелік пріоритетних напрямів в реалізації згаданої Стратегії, а саме:
- Унеможливлення дублювання функцій різними структурними підрозділами;
- Досягнення оптимального балансу процесів оновлення кадрового потенціалу Апарату, шляхом розроблення дієвих та ефективних механізмів залучення висококваліфікованих фахівців для належного функціонування Апарату;
- Удосконалення системи добору кадрів на компетентнісній основі для зайняття управлінських посад з числа працівників, що мають досвід роботи на посадах нижчого рівня у відповідній сфері діяльності;
- Формування дієвої системи планування кар’єрного зростання працівників для зайняття ними керівних посад;
- Посилення вимог до моральних якостей осіб, які залучаються до управлінської діяльності з метою уникнення можливих проявів корупції;
- Упровадження сучасних технологій управління персоналом з метою моніторингу потреби у його професійному розвитку для успішного вирішення управлінських завдань, забезпечення безперервного навчання упродовж життя;
- Запровадження механізмів стимулювання та мотивацій кадрового потенціалу через систему стимулів, заохочень і преференцій, що сприятиме забезпеченню підвищення результативності діяльності Верховної Ради України та її Апарату;
- Підвищення ефективності системи управління персоналом;
- Розвиток внутрішніх комунікацій між керівниками та підлеглими (прямий і зворотній зв’язок), а також горизонтальних зв’язків, службового та професійного інформування;
- Розробка та впровадження системи вимірювальних кадрових показників, критеріїв ефективності та компетентності, норм і стандартів оцінок, прозорих і зрозумілих систем оцінювання персоналу;
- Утворення парламентського навчально-тренінгового центру для реалізації навчальних потреб, заходів з підвищення рівня професійної компетентності працівників з метою формування середовища безперервної освіти та самоосвіти з розширенням можливостей і форм навчання;
- Упровадження у практику роботи технології управління знаннями для накопичення, обміну та використання професійних знань, управління експертними та інтелектуальними ресурсами, обміну досвідом, підвищення ефективності обробки типових і нестандартних випадків;
- Проведення науково-практичних досліджень, а також підтримка ініціатив працівників Апарату у набутті ними додаткових професійних знань у сфері парламентаризму та парламентської діяльності.
На нашу думку, є доцільним запропонувати групування заходів з реалізації статегії за певними блоками (напрямами), а саме: нормативно-правові, організаційно-кадрові, освітні, соціальні тощо.
Так, за нормативно-правовим напрямом роботи з у провадження стратегії можна визначити такі заходи:
- Утворення нормативно-правової основи для забезпечення функціонування ефективної парламентської служби в Україні відповідно до вимог Постанови Верховної Ради України “Про заходи з реалізації рекомендацій щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України” від 17 березня 2016 року № 1035-VIII [16];
- Визначення у законодавстві, що унормовує діяльність Верховної Ради України та її Апарату статусу працівників Апарату, особливостей вступу, проходження (у т.ч. навчання) та припинення державної служби, патронатних служб, а також інших працівників;
- Внесення змін до нормативно-правових актів, які б передбачали використання досвіду Європейського парламенту щодо проведення конкурсного відбору з урахуванням компетентністного підходу щодо відповідності знань і вмінь претендентів для забезпечення реалізації завдань секретаріатів комітетів Верховної Ради України відповідно до предметів відання комітетів, а також інших підрозділів Апарату (здійснення суб’єктом призначення тестування щодо компетенцій для зайняття вакантних посад);
- Визначення порядку призначення та звільнення працівників патронатних служб та інших працівників Апарату (у тому числі на контрактній основі).
За організаційно-кадровим напрямом діяльності можуть бути реалізовані такі заходи:
- Здійснення щорічного моніторингу та прогнозування потреб у фахівцях відповідної кваліфікації у структурних підрозділах Апарату;
- Утворення мобільного банку талановитої молоді та інших фахівців (при відсутності кадрового резерву) для заміщення посад патронатної та конкурсній основі державної служби високопрофесійними спеціалістами;
- Удосконалення процедури конкурсного відбору на вакантні посади в Апараті з розробленням на компетентнісній основі спеціальних вимог до претендентів для зайняття вакантних посад;
- Удосконалення Порядку проведення оцінювання результатів службової діяльності працівників Апарату щодо врахування питань виконання індивідуальної програми професійного розвитку, а також показників, визначених у контракті про проходження державної служби (у разі укладення), а також встановлення відповідного заохочення (стимулюючі надбавки);
- Забезпечення проведення на постійній основі функціонального обстеження Апарату щодо уточнення та забезпечення реалізації у повному обсязі його завдань і функцій, а також підготовка за його результатами пропозицій щодо структурних перетворень (з чітким визначенням набору знань, умінь, навичок, ціннісних характеристик особистих якостей працівників, необхідних для виконання завдань на відповідних посадах), приведення у відповідність із потребами сьогодення положень про структурні підрозділи Апарату та посадових інструкцій працівників Апарату;
- Розроблення та упровадження системи якості управління людськими ресурсами в Апараті;
- Забезпечення адаптації новопризначених працівників до системи роботи в Апараті;
- Проведення гендерного аудиту кадрового забезпечення та розробка рекомендацій щодо забезпечення гендерної рівності в діяльності Апарату;
- Упровадження антикорупційних механізмів з метою врегулювання та запобігання конфлікту інтересів осіб, уповноважених на виконання функцій держави, а також забезпечення етичних стандартів поведінки працівників Апарату;
- Розробка та упровадження системи нематеріальної мотивації працівників Апарату;
- Розробка та упровадження сучасних підходів до розвитку корпоративної культури в Апараті, впровадження системи ефективних внутрішніх комунікацій, формування системи корпоративних цінностей працівників Апарату;
- Застосування інформаційно-комунікаційних технологій управління людськими ресурсами в Апараті;
- Удосконалення Порядку проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців Апарату, за підсумками якого встановлювалися б стимулюючі надбавки (за виконання особливо важливої роботи та інтенсивність праці); впровадження мотивуючої та прозорої системи преміювання, заснованої на рівні професійної компетентності та результативності роботи працівників;
- Організація інформаційно-комунікативних заходів щодо діяльності Апарату, формування позитивного інформаційного поля в засобах масової інформації, інтернет-ресурсах тощо.
В освітньому напрямі важливим завданням є реалізація таких заходів:
- Утворення сучасного парламентського навчально-тренінгового центру для забезпечення мобільної та гнучкої системи професійного навчання працівників Апарату з наданням права укладання договорів із закладами вищої освіти та громадськими організаціями шляхом професійної підготовки, підвищення кваліфікації, стажування та самоосвіти;
- Удосконалення Положення про систему професійного навчання працівників Апарату з урахуванням досвіду Європейського Парламенту та кращих практик національних парламентів держав-членів Європейського Союзу;
- Розроблення спеціальних професійних та короткострокових програм підвищення кваліфікації працівників Апарату на основі уніфікації форм і методів навчання та з урахуванням особливостей роботи Верховної Ради України та її Апарату;
- Проведення заходів у рамках реалізації міжнародних проектів та програм щодо підвищення кваліфікації працівників Апарату, у тому числі у співпраці з відповідними громадськими організаціями;
- Збільшення заходів щодо поглиблення знань та підвищення рівня володіння працівниками Апарату іноземних мов, зокрема із урахуванням євроінтеграційних процесів;
- Проведення на постійній основі аналізу потреб у професійному навчанні працівників Апарату;
- Організація розробки та проведення моніторингу виконання індивідуальних програм підвищення рівня професійної компетентності працівників Апарату.
Одночасно було б доцільним запропонувати в соціальному напрямі реалізацію таких заходів: утворення ефективної, дієвої системи соціального захисту працівників Апарату від соціальних ризиків та загроз; затвердження нового Колективного договору між адміністрацією і трудовим колективом Апарату з метою передбачення додаткових преференцій для працівників Апарату (відповідно до законодавства); гарантування безпечних умов праці; забезпечення гендерної рівності; забезпечення реалізації гарантованих законом прав працівників Апарату щодо поєднання праці та виховання дітей, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг.
Основні висновки та рекомендації. Розбудова кадрового потенціалу Апарату Верховної Ради України є одним з ключових напрямів реалізації парламентської реформи в Україні. У зв’язку з цим пріоритетним завданням є розробка та упровадження нової комплексної Стратегії розбудови кадрового потенціалу Апарату. Реалізація згаданої Статегії має бути передбачена на 3-4 роки, тобто мати середньострокову перспективу. Одночасно є необхідним утворити робочу групу з реалізації Стратегії, а також чіткий план заходів з чітким зазначенням виконавців та термінів виконання («дорожню карту») з її упровадження, що мають бути затверджені Керівником Апарату Верховної Ради України. На першому етапі реалізації Стратегії є таком доцільним передбачити такі заходи:
1. Проведення функціонального обстеження Апарату та підготувати за його результатами пропозиції щодо оптимізації структури Апарату;
2. Забезпечення проведення прогнозування потреби у фахівцях відповідної кваліфікації у структурних підрозділах Апарату на середньострокову (до трьох років) та довгострокову (до десяти років) перспективи;
3. Розроблення та затвердження Положення з планування кар’єрного зростання (професійного розвитку) працівників Апарату;
4. Сформування дієвого мобільного банка кадрів (кадрового резерва);
5. Удосконалення Положення про систему професійного навчання працівників Апарату, з врахуванням досвіду Європейського Парламенту та кращих практики національних парламентів держав-членів Європейського Союзу;
6. Удосконалення системи підвищення кваліфікації та покращення рівня володіння працівниками Апарату іноземних мов;
7. Залучення проектів міжнародної технічної допомоги до реалізації заходів щодо підвищення кваліфікації працівників Апарату;
8. Розроблення правил корпоративної культури працівників Апарату.
В рамках реалізації наступних етапів упровадження Стратегії вбачається доцільним імплементацію таких заходів:
1. Утворення нормативно-правової основи для упровадження на законодавчому рівні незалежної парламентської державної служби, яка задекларована у Постанові Верховної Ради від 17 березня 2016 року № 1035-VIII “Про заходи з реалізації рекомендацій щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України”, прийнятої на підставі рекомендацій місії Європейського парламенту;
2. Перегляд та затвердження посадових інструкцій працівників Апарату на базі профілів професійної компетенції, необхідних для виконання завдань на відповідних посадах;
2. Розроблення та упровадження нової навчальної он-лайн платформи «Управління знаннями» з метою підвищення якості і доступності освіти працівникам Апарату, забезпечення здобуття якісної освіти протягом життя;
3. Розроблення спеціальних професійних і короткострокових програм підвищення кваліфікації працівників Апарату на основі уніфікації форм і методів навчання та з урахуванням особливостей роботи Верховної Ради України та її Апарату;
4. Здійснення заходів щодо підвищення рівня академічної мобільності працівників Апарату шляхом підтримки професійного навчання обдарованої молоді у провідних вітчизняних та закордонних закладах вищої освіти у сфері парламентаризму та парламентської діяльності;
5. Забезпечення розробки та затвердження антикорупційних заходів з метою врегулювання та запобігання конфлікту інтересів осіб, уповноважених на виконання функцій держави;
6. Проведення (у співпраці з Національною академією державного управління при Президентові України, іншими навчальними та науковими закладами, громадськими організаціями тощо) системних досліджень та підготовку щорічної доповіді щодо розвитку парламентської державної служби;
7. Розроблення нової автоматизованої системи управління людськими ресурсами в Апараті;
8. Проведення на постійній основі гендерного аудиту кадрових потреб Апарату;
9. Розроблення внутрішньої системи управління якістю в Апараті (на засадах міжнародної системи якості, кращих вітчизняних та зарубіжних практик).
Підсумовуючи, можна зазначити, що реалізація згаданої Стратегії дасть змогу провести комплексне реформування роботи з персоналом в Апараті, зробити цю роботу більш системною та прогнозованою, а також мати дієвий кадровий потенціал, здатний вирішувати поставленні завдання щодо належного забезпечення функціонування Парламенту України та реалізації його основних функцій (законодавчої, представницької та контрольної).
Список використаних джерел.
1. Державне управління : словник-довідник / [уклад. В. Бакуменко]. – К. : УАДУ, 2002. – 228 с.
2. Державне управління в умовах європейської та євроатлантичної інтеграції України: історія, теорія, методологія (Моніторинг наукових досліджень і розробок) : навч. посібник / [В. Бондаренко, Ф. Ващук, О. Руденко]. – Ужгород : Ліра, 2007. – 343 с.
3. Державне управління: європейські стандарти, досвід та адміністративне право / за заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К. : Юстініан, 2007. – 288 с.
4. Державне управління: курс лекцій / за заг. ред. Д. І. Дзвінчука. – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2012. – 616 с.
5. Державне управління: філософські, світоглядні та методологічні проблеми : монографія / за заг. ред. В. М. Князєва. – К. : НАДУ ; Міленіум, 2003. – 320 с.
6. Доповідь та дорожня карта щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України. Місія з оцінки потреб під головуванням П. Кекса. Брюсель, 2016. - 89 с. URL: https://www.europarl.europa.eu/resources/library/media/20160301RES16508/20160301RES16508.pdf (дата звернення: 10.02.2017).
7. Енциклопедичний словник з державного управління / за ред. Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, Ю. П. Сурміна. – К. : НАДУ, 2010. – 820 с.
8. Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/889-19 (дата звернення: 10.02.2017).
9. Модернізація державного управління та європейська інтеграція України : наук. доповідь / [Ю. В. Ковбасюк, К. О. Ващенко, Ю. П. Сурмін та ін.]. – К. : НАДУ, 2013. – 120 с.
10. Постанова Верховної Ради України від 17 березня 2016 року «Про заходи з реалізації рекомендацій щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1035-19 (дата звернення: 10.02.2017).
11. Толкованов В. Добре врядування та інструменти його забезпечення на місцевому і регіональному рівнях: вітчизняний та зарубіжний досвід : монографія / В. Толкованов. – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2013. – 264 с.
12. Boussaguet L. Dictionnaire des politiques publiques / L. Boussaguet, S Jacquot, P. Ravinet.– Paris: Sciences Po, 2004. – 475 p.
13. Cornu G. Vocabulaire juridique / G. Cornu. – 4ème éd. – Paris : Quadrige, 2003. – 240 p.
14. European Governance: A White paper [Електронний ресурс] / Comm. of the Europ. Commun. (COM (2001) 428 final). – Brussels, 2011. – 35 p. URL : http://eurlex.europa.eu. (дата звернення: 10.02.2017).
15. Hermet G. Dictionnaire de la science politique et des institutions politiques /G. Hermet, B. Badie, P. Birnbaum. – 3ème éd. – Paris: Dalloz, 2001. – 287 p.
16. Laubadere A., Venezia J.-C., Gaudemet Y. Droit administratif. – 17ème éd. –Paris: LGDJ, 2002. – 459 p.
17. Leon van den Dool «Public Management / An Introduction for Public Managers in Developing Countries and Emerging Economies». – June-August, 2003.
18. Lombard M. Droit administratif. – 5ème éd. – Paris : Dalloz, 2001. – 460 p.
19. Moreau J. Droit public. – 4ème éd. – Paris : Economica, 2001. – Tome I. – 572 p.
20. Peiser G. Droit de la fonction publique. – 17ème édition. – Paris : Dalloz, 2003. – 185 p.
21. Ricci J.-C. Droit administratif, – 4ème éd. – Paris : Hachette, 2004. – 159 p.
References.
1. Bakumenko, V. (2002), Derjavne upravlinnia: slovnyk-dovidnyk [Public administration], UADU, Kyiv, Ukraine.
2. Bondarenko, V. Vashchuk, F. and Rudenko, O. (2007), Derjavne upravlinnia v umovakh evropeyskoy ta evroatlantychnoi integratsii Ukrainy: istoria, teoria, metodologia (Monitoring naukovych doslidgen i rozrobok) [Public administration in the context of European and Euro-Atlantic integration of Ukraine: history, theory, methodology (Monitoring of research and development)], Lira, Ujgorod, Ukraine.
3. Averianov, V.B. (2007), Derjavne upravlinnia: evropeyski standarty, dosvid ta administratyvne pravo [Public administration: European standards, experience and administrative law], Yustinian, Kyiv, Ukraine.
4. Dzvinchuk, D.I. (2012), Derjavne upravlinnia: kurs lektsiy [Public administration], Misto NВ, Ivano-Frankivsk, Ukraine.
5. Kniazev, V.M. (2003), Derjavne upravlinnia: filosofski, svitogliadni ta metodologuichni problem [Public administration: philosophical, ideological and methodological problems], NADU; Milenium, Kyiv, Ukraine.
6. European Parliament (2016), “Report and roadmap on internal reform and institutional capacity building of the Verkhovna Rada of Ukraine”, available at: https://www.europarl.europa.eu/resources/library/media/20160301RES16508/20160301RES16508.pdf (Accessed 10 Feb 2017).
7. Kovbasiuk, Y.V. Trochynskyi, V.P. and Surmin, Y.P. (2010), Entsyklopedychniy slovnyk z derjavnogo upravlinnia [Encyclopedic dictionary of public administration], NADU, Kyiv, Ukraine.
8. Verkhovna Rada of Ukraine (2015), The Law of Ukraine “On civil service”, available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/889-19 (Accessed 10 Feb 2017).
9. Kovbasuk, Y.V. Vashchenko, K.O. and Surmin, Y.P. (2013), Modernizatsia derjavnogo upravlinnia ta evropeyska integratsia Ukrainy [Modernization of public administration and European integration of Ukraine], NADU, Kyiv, Ukraine.
10. Verkhovna Rada of Ukraine (2016), Resolution “On measures to implement recommendations on internal reform and increase the institutional capacity of the Verkhovna Rada of Ukraine”, available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1035-19 (Accessed 10 Feb 2017).
11. Tolkovanov, V. (2013), Dobre vriaduvannia ta instrument yogo zabezpechennia na mistsevomu I regionalnomu rivniakh: vitchyznianiy ta zarubijnyi dosvid [Good governance and tools to ensure it at the local and regional levels: domestic and foreign experience], Misto-NV, Ivano-Frankivsk, Ukraine.
12. Boussaguet, L. Jacquot, S. and Ravinet, P. (2004), Dictionnaire des politiques publiques, Sciences Po, Paris, France.
13. Cornu, G. (2003), Vocabulaire juridique, 4ème éd., Quadrige, Paris, France.
14. European Union law (2011), “European Governance: A White paper”, available at: http://eurlex.europa.eu (Accessed 10 Feb 2017).
15. Hermet, G. Badie, B. and Birnbaum, P. (2001), Dictionnaire de la science politique et des institutions politiques, 3ème éd., Dalloz, Paris, France.
16. Laubadere, A. Venezia, J.-C. and Gaudemet, Y. (2002), Droit administratif, 17ème éd., LGDJ, Paris, France.
17. Van den Dool, L. (2003), “Public Management”, Introduction for Public Managers in Developing Countries and Emerging Economies, vol. June-August,.
18. Lombard, M. (2001), Droit administratif, 5ème éd., Dalloz, Paris, France.
19. Moreau, J. (2001), Droit public, 4ème éd., Economica, Paris, France.
20. Peiser, G. (2003), Droit de la fonction publique, 17ème éd., Dalloz, Paris, France.
21. Ricci J.-C. ()2004, Droit administratif, 4ème éd., Hachette, Paris, France.
Стаття надійшла до редакції 20.02.2017 р.