УДК 352/353

 

А. П. Лелеченко

кандидат наук з державного управління, доцент, доцент кафедри регіонального управління,

місцевого самоврядування та управління містом, Національна академія державного управління при Президентові України,  м. Київ

 

ФЕНОМЕН ПОНЯТТЯ “СТАЛИЙ РОЗВИТОК”

 

A. Lelechenko

Candidate of Science in Public Administration, Ph.D. in Public Administration, Associate Professor,

Associate Professor of the Department of Regional Governance, Local Self-Government and Urban Management,

The National Academy for Public Administration under the President of Ukraine, city of Kyiv

 

PHENOMENON OF THE “SUSTAINABLE DEVELOPMENT”

 

У статті узагальнено різні підходи щодо дослідження феномену поняття “сталий розвитокˮ. Визначено, що теорія сталого розвитку виникла як антагонізм парадигмі економічного зростання. Досліджено погляди науковців щодо понять “розвитокˮ, “сталістьˮ та з’ясовано, що до фундаментальних аспектів розвитку належить невіддільність від простору і часу, а сталість розглядається як здатність системи зберегти свою якість в умовах мінливого середовища та внутрішніх трансформацій. Обґрунтовано, що поняття “сталий розвитокˮ передбачає вищий якісний рівень ніж “розвитокˮ. Розглянуто позиції науковців щодо коректного і однозначного перекладу англійського терміну “sustainable developmentˮ в українській мові як “сталий розвитокˮ. Зазначено, що в науковій літературі зустрічаються різні погляди на зміст складових класичної тріади сталого розвитку. Визначено проблеми в сфері практичної реалізації засад сталого розвитку.

 

The article generalizes different approaches to the study of the phenomenon of sustainable development. It is determined that the theory of sustainable development emerged as an antagonism to the paradigm of economic growth, which in turn is based on extensive development and ignores problems in the environmental and social spheres. The views of scientists on the concepts of “developmentˮ, “sustainabilityˮ are investigated and it is found out that fundamental aspects of development include inseparability from space (development is a change of the system in space) and time (development occurs in time as a process of changing the states of the system), and Sustainability is seen as the ability of a system to maintain its quality in a changing environment and internal transformations. It is substantiated that the concept of “sustainable developmentˮ implies a higher quality level than “developmentˮ. The positions of scientists on the correct and unambiguous translation of the English term «sustainable developmentˮ in the Ukrainian language as “sustainable developmentˮ, not “sustainable developmentˮ, “balanced developmentˮ, “sustainable developmentˮ, “sustainable developmentˮ are considered. It is established that sustainability is one of the necessary conditions for the sustainable development of the system and as a component of the concept of “sustainabilityˮ. It has been determined that priority should be given to the economic interests of the enterprise when targeting, and environmental and social initiatives should be implemented in the presence of sufficient free resources and without significant negative impact on financial performance. It is noted that in the scientific literature there are different views on the content of the components of the classical triad of sustainable development. The problems in the field of practical implementation of the principles of sustainable development are identified. The concept of sustainable development is defined.

 

Ключові слова: розвиток, сталість, сталий розвиток, збалансований розвиток, складові сталого розвитку

 

Key words: development, sustainability, sustainable development, balanced development, components of sustainable development.

 

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Концепція сталого розвитку вважається панівною ідеологією XXI ст., що пояснюється усвідомленням світовою спільнотою необхідності забезпечити узгодження інтересів сучасності і майбутнього таким чином, щоб економічне зростання здійснювалося на раціональних засадах, з урахуванням принципової обмеженості наявних ресурсів і важливості гармонізації зв’язків між економічною, соціальною і екологічною системами. Вперше зміст категорії “сталий розвитокˮ було визначено на глобальному рівні як концептуальний стрижень проектів ООН, спрямованих на захист навколишнього середовища.

Останнім часом при визначенні перспектив соціальної та економічної політики регіонів, визначають сталий регіональний розвиток як головну характеристику оптимального поєднання цілей, засобів і результатів їх діяльності. Таким чином, мова йде про пошук реальних шляхів підвищення ефективності управління регіонами, що вимагає наукового обґрунтування та методологічної розробки орієнтирів державної політики у контексті сталого розвитку регіональних систем.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Теоретичні основи сталого розвитку як нової парадигми розвитку цивілізації, що передбачає гармонійну взаємодію біологічного і соціального чинників, можна знайти в роботах В. Вернадського, С. Подолинського, М. Руденко, Е. Леруа, П. Тейяра де Шардена та інших. Дослідженню сталого розвитку на глобальному рівні присвятили свої роботи Г. Брундланд, А. Вебер, Д. Елкінгтон, О. Кіндратець, Л. Мельник та ін. вчені. Сталий розвиток на рівні держави та регіонів України свого часу вивчали О. Амоша, В. Антонюк, О. Бакунов, В. Гарбар, О. Новікова, А. Назаретян, Н. Пашкова, О. Піняга та інші.

Проте актуальним залишається значущість поглиблених досліджень у теоретико-методологічному аспекті трактування складної наукової категорії “сталий розвиток” як феномену глобалізаційних антропогенних процесів у біосоціальній системі.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою статті є узагальнення наукових підходів до дослідження феномену поняття “сталий розвиток у контексті новітніх геополітичних реалій.

Для досягнення поставленої мети у статті було розв'язано такі завдання: розглянуто наукові підходи щодо розуміння понять “розвитокˮ, “сталістьˮ; досліджено погляди науковців щодо коректності і однозначності перекладу англійського терміну “sustainable developmentˮ в українській мові як “сталий розвитокˮ; визначено проблеми та можливості практичної реалізації засад сталого розвитку.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Автором поняття “сталий розвитокˮ в сучасному розумінні є прем’єр-міністр Норвегії Гру Харлем Брундланд, яка вперше сформулювала його у 1987 р. у звіті Міжнародної комісії з навколишнього середовища і розвитку “Наше спільне майбутнє“. Відповідно до її визначення, сталим є такий розвиток, що задовольняє потреби сучасності, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольнити свої власні потреби. При цьому сталий розвиток являє собою не законсервований стан гармонії, а динамічний процес змін, у якому масштаби експлуатації ресурсів, напрям капіталовкладень, орієнтація технічного розвитку та інституційні зміни узгоджуються із нинішніми і майбутніми потребами. Варто зазначити, що за визначенням ООН, поняття розвитку не тотожне простому зростанню, а передбачає насамперед вдосконалення та всебічні якісні зміни [1, с. 17].

Теорія сталого розвитку виникла як антагонізм парадигмі економічного зростання, яка передбачає лише екстенсивний розвиток і ігнорує проблеми в екологічній і соціальній сферах. 

Й. Шумпетер одним із перших звернув увагу на дослідження категорії “розвитокˮ, зокрема його цікавили сутнісні відмінності між економічним розвитком та економічним зростанням, які, на його думку, полягали в такому: “Поставте у ряд стільки поштових карет, скільки забажаєте – залізниці у вас все одно не вийдеˮ. Механічне збільшення кількості карет Й. Шумпетер асоціює із економічним зростанням, а побудова залізниці можлива лише як результат розвитку, що пов’язаний насамперед із якісними змінами та впровадженням інновацій [2, с. 146].

Слід погодитися із думкою професора О. Новікової стосовно того, що найбільше відповідає вимогам сучасності тлумачення розвитку, яке охоплює три взаємозв'язані характеристики: зміна, зростання, поліпшення, головною з яких є остання» [3, с. 22]. Крім того, до фундаментальних аспектів розвитку також належить невіддільність від простору (розвиток – це зміна системи у просторі) і часу (розвиток відбувається у часі як процес зміни станів системи) [4, с. 484].

Водночас, слід вказати на співвідношення між поняттями розвитку та руху, оскільки сукупність змін суб’єкта породжує його певний рух. Рух є більш широким поняттям, що охоплює поняття розвитку. У той же час будь-який розвиток є рухом, оскільки він представлений змінами, тобто рухом суб’єкту у характеристичному смислі, але не будь-який рух є розвитком, адже не всі зміни призводять до якісного удосконалення стану системи або появи принципово нових форм [5, с. 77].

Щодо аналізу категорії “сталістьˮ, то на побутовому рівні сприйняття цього поняття видається за своїм змістом тотожним непорушності, але з наукової точки зору, сталість означає спроможність зберігати цілісність і життєздатність як в певний момент часу, так і в динаміці.

Розвиваючи цю думку, В. Гросул вважає, що в широкому розумінні сталість – це стан системи, за якого кількісні характеристики її елементів, а також їхні властивості та відносини залишаються незмінними у разі перетворення системи, що викликано змінами в середовищі її функціонування [6, с. 161]. 

Крім того, сталість аналізується як здатність системи зберегти свою якість в умовах мінливого середовища та внутрішніх трансформацій. Прикметним за О. Новіковою є те, що сталість розглядається і як здатність підтримувати рівновагу, і як стабільність розвитку, тобто здатність підтримувати певні (сталі) темпи руху системи [3, с. 22].

При цьому, динамізм відповідно до словника російської мови С. Ожегова трактується як наявність багатства динаміки в трьох її значеннях: рух, дія та розвиток. Поєднання сталості й динамізму можна визначати як поняття “сталий розвиток“ будь-якої системи, зокрема і соціально-економічної. [3, с. 22].

Слід погодитися із А. Глинською в тому, що поняття “сталий розвитокˮ передбачає вищий якісний рівень ніж “розвитокˮ та характеризує систему, яка знаходиться у динамічному русі, показники і характеристики якої як обов’язкова умова, повинні набувати якісного покращення, зростати та знаходитися у позитивній динаміці в довгостроковій перспективі [7, с. 6]. 

Загалом, категорія “сталий розвитокˮ є предметом жвавих дискусій в наукових колах. Незважаючи на те, що офіційним еквівалентом англійського терміну “sustainable developmentˮ в українській мові є “сталий розвитокˮ, деякі науковці висловлюють сумніви щодо однозначності даного перекладу. Виходячи з того, що у спеціальних словниках термін “sustainableˮ вживається задля позначення властивості певного процесу або стану підтримуватися невизначено довго, В. Непийвода вважає, що більш відповідним перекладом терміну “sustainable developmentˮ є словосполучення “підтриманий розвитокˮ. Адже саме воно, на думку науковця, охоплює такі поняття, як неперервність, не виснажливість, збалансованість, гармонійність, необмежена тривалість, здатність до самовідновлення, що є базовими для даної концепції [8, с. 25].

Натомість, на переконання О. Вебера, на сьогодні коректний відповідник терміну “sustainable developmentˮ відсутній, а тому доцільно вживати такі варіанти, як: “розвиток, що неперервно самопідтримуєтьсяˮ, “допустимий розвитокˮ, “збалансований розвитокˮ тощо [9, с. 43].

В. Гарбар наголошує, що з урахуванням контексту, даний термін може бути перекладений як “життєздатний розвитокˮ, а за сенсом – “самопідримуваний розвитокˮ. Також поширеним є тлумачення цього терміну як “всебічно збалансований розвитокˮ [10, с. 180]. 

Крім того, чимало українських науковців використовують терміни “збалансований розвитокˮ, “стійкий розвитокˮ, комбінують терміни “сталий розвитокˮ та “збалансований розвитокˮ. Причому, деякі вітчизняні дослідники принципово відкидають можливість вживання словосполучення “сталий розвитокˮ, адже в ньому, на їхню думку, поєднані протилежні поняття.

Розвиваючи цю думку, А. Назаретян зазначає, що оскільки розвиток передбачає наявність несталих станів, то більш точно передає зміст концепції термін “регульований розвиток: цілеспрямований контроль за змінами, що відбуваються, прогнозування і компенсація найбільш небезпечних несталостей і диспропорцій розвиткуˮ [11, c.145].

При цьому, Л. Мельник взагалі вважає стійкий розвиток утопією (принаймні на глобальному рівні) [12, с. 412] і зазначає, що поняття “стійкість“ та “сталий розвиток“ не варто ототожнювати.

Зважаючи на останні дослідження та публікації, виявляємо лише окремі акцентуації, які в тій чи іншій мірі співпадають із близькою нам позицією О. Бакунова про те, що “розвитокˮ передбачає енергію, зміни, тоді як етимологія терміну “стійкістьˮ базується на постійності та стабільності стану або певних параметрів. Отже, в даному випадку, стійкість виступає однією із необхідних умов сталого розвитку системи як складова поняття “сталістьˮ та означає здатність (властивість) системи так реагувати на зміни зовнішнього середовища, щоб не лише генерувати чинники, які зумовлюють її врівноважений стан, а й забезпечувати подальший розвиток. Крім того, науковець зазначає, що можна виділити економічну стійкість функціонування, яка є моментною, ситуаційною характеристикою, та економічну стійкість розвитку, яка має динамічний характер та є категорією сталого розвитку системи [13, с. 52].

Не можна не погодитись і з реалістично-поміркованим, в умовах української економіки, підходом А. Глинської, О. Сталінської, С. Коверги та О. Гайдатова, відповідно до якого на сьогодні сталий розвиток для керівників більшості українських підприємств, на жаль, фактично зводиться до забезпечення виживання у жорстоких умовах зовнішнього середовища та отримання достатньої кількості фінансових ресурсів задля забезпечення свого подальшого функціонування. Однак, без реалізації соціальної і екологічної складової даної концепції, вона стає профанацією [14].

Натомість, впровадження соціальних і екологічних ініціатив є необхідним, проте основний пріоритет при цілепокладанні має віддаватись економічним інтересам підприємства, а екологічні та соціальні ініціативи в частині, що перевищують формальні зобов’язання, мають реалізовуватись при наявності у підприємства достатніх вільних ресурсів і без істотного негативного впливу на фінансові показники підприємства [15, с. 118]. 

Слід відмітити, що в науковій літературі зустрічаються різні погляди на зміст складових класичної тріади сталого розвитку. Так, на думку, А. Бурди, економічна складова сталого розвитку орієнтована на нарощування обсягів виробництва продукції та послуг за умов оптимального використання обмежених ресурсів [16, с. 6].

І. Васильчук вважає, що економічна складова сталого розвитку передбачає підтримку поступового стійкого росту частки ринку та обсягів реалізації продукції, які мають призвести і до зростання фінансових результатів, але за умов зниження витрат і не нанесення шкоди навколишньому середовищу. При цьому фінансовий результат має досягатися за умов скорочення шкідливого впливу результатів діяльності підприємства на навколишнє середовище, включаючи і людство як частину природи [17, с. 41].

Зміст соціальної складової А. Бурда вбачає в поліпшенні умов життя населення, збереженні стабільності соціальних і культурних систем, що здійснюється шляхом забезпечення високих стандартів корпоративної соціальної відповідальності, яка сприяє підвищенню ринкової вартості, зниженню операційних витрат та підвищенню продуктивності праці [16, с. 6].

На думку І. Васильчук, соціальна складова повинна передбачати цілу низку заходів, пов’язаних із розвитком людського капіталу, збереженням його продуктивного потенціалу при наданні можливостей професійного розвитку та задоволення соціокультурних інтересів. Варто зазначити, що економічний і соціальний елементи, взаємодіючи один з одним, породжують такі нові задачі, як досягнення справедливості у розподілі доходів і вигод серед всіх зацікавлених осіб. У той же час, взаємодія соціальних і екологічних чинників призвела до появи ще одного чинника виробництва – соціального капіталу, який розглядається більш широко, ніж людський капітал, за рахунок включення соціальних інтересів стейкхолдерів першого кола та суспільства [17, с. 41]. 

Із точки зору О. Новікової, у даній тріаді на сучасному етапі саме соціальний чинник став основоположним і провідним [3, с. 24].

Проведений аналіз показує наявність таких проблем у сфері практичної реалізації засад сталого розвитку:

- на сьогоднішній день в України реалізація концепції сталого розвитку в західноєвропейському та північноамериканському форматах ще не набула відчутного поширення, що, насамперед, пояснюється фінансовою неспроможністю українських суб’єктів господарювання забезпечити реалізацію стратегічних проектів у соціальній та екологічній сферах, а також відсутністю достатньої інформаційної підтримки даного процесу з боку держави й вітчизняних неурядових організацій;

- на відміну від закордонної практики, у нашій країні поки що відсутні корпоративні стандарти, принципи, оцінні критерії реалізації концепції сталого розвитку; відсутній фондовий індекс, розроблений на засадах триєдиної концепції сталого розвитку;

- публікації щодо впровадження практик сталого розвитку на конкретних українських прикладах практично не зустрічаються у загальному обсязі публікацій з питань сталого розвитку.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі. Вивчення нами різних підходів щодо дослідження феномену поняття “сталий розвитокˮ дає усі підстави стверджувати, що категорія “sustainable developmentˮ є надзвичайно багатогранною та неоднозначною, і її можна аналізувати в системах різних масштабів. На нашу думку, із позиції публічного управління та адміністрування, сталий розвиток – це процес якісних змін, що передбачає збалансування інтересів людини, суспільства і держави в поточному і майбутньому періодах на засадах досягнення в динаміці економічної ефективності, фінансової стійкості, економічного зростання та розвитку екологічної і соціальної підсистеми суспільства та, як наслідок, макросистем вищого рівня, з урахуванням раціональних обмежень, що накладаються національною безпекою, і впливу чинників зовнішнього середовища.

 

Список літератури:

1. Брундланд Г. Наше спільне майбутнє: Міжнародна комісія з навколишнього середовища і розвитку / Г. Брундланд. – Оксфорд : Оксфорд Юніверсіті Пресс, 1987. – 125 с.

2. Шумпетер Й. Теория экономического развития. Капитализм, социализм и демократия / Й. Шумпетер ; пер. з англ. В. С. Автономова. − М. : ЭКСМО, 2007. − 864 с.

3. Сталий розвиток промислового регіону: соціальні аспекти : монографія / О. Ф. Новікова, О. І. Амоша, В. П. Антонюк та ін. – Донецьк : НАН України, Інститут економіки промисловості, 2012. – 534 с.

4. Кореновський О. В. Концептуальні підходи до формування механізмів управління сталим розвитком соціально-економічної системи / О. В. Кореновський // Ефективність державного управління. – 2012. – Вип. 32. – С. 482–490.

5. Погорєлов Ю. С. Розвиток підприємства: поняття і види / Ю. С. Погорєлов // Культура народов Причерноморья. – 2006. – № 88. – С. 75–81.

6. Гросул В. А. Методичне забезпечення організації сталого розвитку /
В. А. Гросул // Економічна стратегія і перспективи розвитку сфери торгівлі та послуг. – 2010. – Вип. 1. – С. 160–167.

7. Глинська А. Є. Організаційно-економічний механізм забезпечення сталого розвитку підприємств легкої промисловості : автореф. дис. ... к.е.н. : 08.00.04 / А. Є. Глинська. – Київ, 2008. – 21 с.

8. Непийвода В. П. Проблема відтворення англомовних термінів “sustainable development“ та “sustainability“ в українській правничій мові / В. П. Непийвода // Екологічний вісник. – 2008. – № 3. – С. 24–26.

9. Вебер А.Б. Политика мирового развития: между реальностью глобализации и императивом устойчивости / А. Б. Вебер // Полис. – 2003. – № 5. – С. 38–45.

10. Гарбар В. В. Теоретичні основи забезпечення сталого розвитку фермерських господарств / В. В. Гарбар // Зб. наук. праць Уманського національного університету садівництва. – 2012. – Вип. 81(2). – С. 177–183.

11. Назаретян А. П. Демографическая утопия “устойчивого развития“ / А. П. Назаретян // Общественные науки и современность. – 1996. – № 2. – С.145–152.

12. Мельник Л. Г. Поняття про сталий розвиток / Л. Г. Мельник // Основи стійкого розвитку. – Суми: Університетська книга, 2007. – С. 411– 442.

13. Бакунов О. О. Прогнозування рівня економічної стійкості − основа сталого розвитку торговельного підприємства / О. О. Бакунов, О. В. Сергєєва // Вісник ХНУ. – 2012. – № 4. – Т. 2. – С. 177–183.

14. Глинська А. Є. Особливості сталого розвитку систем в залежності від їх масштабності / А. Є. Глинська // Вісник ХНУ. – 2006. – № 4. – Т. 3. – С. 159–161.

15. Сталинська О. В. Обґрунтування необхідності управління промисловими підприємствами на основі принципів сталого розвитку / О. В. Сталинська, С. В. Коверга, О. В. Гайдатов // Економічний вісник Національного гірничого університету. – 2011. – № 4. – С. 114–119.

16. Бурда А. І. Оцінювання потенціалу сталого розвитку промислових підприємств : автореф. дис. ... к.е.н. / А. І. Бурда. – Київ, 2008. – 18 с.

17. Васильчук І. П. Оцінка діяльності корпорацій в контексті сталого розвитку / І. П. Васильчук // Вісник соціально-економічних досліджень. – 2012. – Вип. 2. – С. 39–44.

 

References:

1. Brundland, H. (1987), Nashe spil'ne majbutnie: Mizhnarodna komisiia z navkolyshn'oho seredovyscha i rozvytku [Our Common Future: International Commission on Environment and Development], Oksford Yuniversiti Press.

2. Shumpeter, J. (2007), Teorija jekonomicheskogo razvitija. Kapitalizm, socializm i demokratija [Theory of economic development. Capitalism, Socialism and Democracy], M. : JeKSMO.

3. Novikova O. F., Amosha O. I. and Antoniuk V. P. (2012), Stalyj rozvytok promyslovoho rehionu: sotsial'ni aspekty [Sustainable development of the industrial region: social aspects], Donets'k : NAN Ukrainy, Instytut ekonomiky promyslovosti.

4. Korenovs'kyj, O. V. (2012), “Conceptual approaches to the formation of mechanisms for managing the sustainable development of the socio-economic system”, Efektyvnist' derzhavnoho upravlinnia, vol. 32, pp. 482–490.

5. Pohorielov, Yu. S. (2006), “Enterprise development: concepts and types”, Kul'tura narodov Prychernomor'ia, vol. 88, pp. 75–81.

6. Hrosul, V. A. (2010), “Methodological support for sustainable development organization”, Ekonomichna stratehiia i perspektyvy rozvytku sfery torhivli ta posluh, vol. 1, pp. 160–167.

7. Hlyns'ka, A. Ye. (2008), “Organizational and economic mechanism for ensuring sustainable development of light industry enterprises”, Ph.D. Thesis, Economy and enterprise management, Kyiv National University of Technology and Design of the Ministry of Education and Science of Ukraine, Kyiv, Ukraine.

8. Nepyjvoda, V. P. (2008), “The Problem of Reproducing English Terms “Sustainable Development” and “Sustainability” in Ukrainian Legal”, Ekolohichnyj visnyk, vol. 3, pp. 24–26.

9. Veber, A. B. (2003), “World Development Policy: Between the Reality of Globalization and the Imperative of Sustainability”, Polis, vol. 5, pp. 38–45.

10. Harbar, V. V. (2012), “Theoretical foundations of securing the steel development of farmers' gratitude”, Zb. nauk. prats' Umans'koho natsional'noho universytetu sadivnytstva, vol. 81 (2), pp. 177–183.

11. Nazaretjan, A. P. (1996), “Demographic Utopia of “Sustainable Development”, Obshhestvennye nauki i sovremennost', vol. 2, pp. 145–152.

12. Mel'nyk, L. H. (2007), “The concept of sustainable development”, Osnovy stijkoho rozvytku, pp. 411–442.

13. Bakunov, O. O. and Serhieieva, O. V. (2012), “Forecasting the level of economic stability is the basis for the sustainable development of a trading company”, Visnyk KhNU, vol. 4, pp. 177–183.

14. Hlyns'ka, A. Ye. (2006), “Features of sustainable development of systems, depending on their scale”, Visnyk KhNU, vol. 4, pp. 159–161.

15. Stalyns'ka, O. V., Koverha, S. V. and Hajdatov, O. V. (2011), “Substantiation of necessity of management of industrial enterprises on the basis of principles of sustainable development”, Ekonomichnyj visnyk Natsional'noho hirnychoho universytetu, vol. 4, pp. 114–119.

16. Burda, A. I. (2008), “Assessment of sustainable development potential of industrial enterprises”, Ph.D. Thesis, Economy and enterprise management, National Technical University of Ukraine "Kyiv Polytechnic Institute", Kyiv, Ukraine.

17. Vasyl'chuk, I. P. (2012), “Assessing Corporate Performance in the Context of Sustainable Development”, Visnyk sotsial'no-ekonomichnykh doslidzhen', vol. 2, pp. 39–44.

 

Стаття надійшла до редакції 20.12.2017 р.