УДК 352/353

 

А. П. Лелеченко

кандидат наук з державного управління, доцент, доцент кафедри регіонального управління,

 місцевого самоврядування та управління містом;

Національна академія державного управління при Президентові України, м. Київ

 

ОСНОВНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

 

A. Lelechenko

Candidate of Science in Public Administration, Ph.D. in Public Administration, Associate Professor,

Associate Professor of the Department of Regional Governance, Local Self-Government and Urban Management,

The National Academy for Public Administration under the President of Ukraine, city of Kyiv

 

THE MAIN DETERMINANTS OF DETERMINING THE ESSENCE OF REGIONAL SUSTAINABLE DEVELOPMENT POLICY

 

Узагальнено теоретичні підходи до визначення сутності регіональної політики сталого розвитку. Доведено, що сталий розвиток регіонів залежить від збалансування економічних, соціальних та екологічних факторів і спрямований на задоволення потреб нинішнього і майбутніх поколінь людей. Визначено головну мету регіональної політики сталого розвитку, яка полягає у забезпеченні накопичень ресурсних можливостей регіонів для проведення розширеного відтворення і підвищення рівня добробуту населення без шкоди довкіллю. Систематизовано головні принципи збалансованого регіонального розвитку. Встановлено, що реалізація ідей збалансованого регіонального розвитку потребує стратегічного підходу, який би базувався на зміні самої філософії мислення та політичної діяльності. Обґрунтовано, що під час розробки регіональної політики сталого розвитку до уваги необхідно брати основні напрями сталого розвитку регіонів, з урахуванням їх соціально-економічного та ресурсного потенціалу.

 

Theoretical approaches to determining the essence of regional sustainable development policy are generalized. It is proved that the sustainable development of the regions depends on the balance of economic, social and environmental factors and is aimed at meeting the needs of present and future generations of people. The main approaches to the study of the concept of sustainable development are named: eco-centric, economic-centric, socio-centric. It is determined that the concept of balanced development has responded to the challenge of time and is an alternative to the dominant model of modern development, which is based on considering nature only as a source of raw materials for the production of various goods. The main goal of the regional policy of sustainable development is defined, which is to ensure the accumulation of resources of the regions for carrying out expanded reproduction and raising the level of welfare of the population without harming the environment. The main principles of balanced regional development are systematized. It is determined that achieving balanced development requires profound structural changes in governance and new ways of working in various fields of economic, social and political life. It is established that the implementation of the ideas of balanced regional development requires a strategic approach, which would be based on changing the very philosophy of thinking and political activity. It is substantiated that the main directions of sustainable development of the regions, taking into account their socio-economic and resource potential, should be taken into account when developing regional sustainable development policy.

 

Ключові слова: сталий розвиток, регіональна політика, регіональна політика сталого розвитку, збалансований регіональний розвиток, економіка, соціальна сфера, екологія.

 

Key words: sustainability, regional policy, regional sustainable development policy, balanced regional development, economy, social sphere, ecology.

 

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Забезпечення сталого розвитку в сучасних умовах функціонування українського суспільства вимагає реалізації стратегії соціально-економічних перетворень, спрямованих на зміну соціальних і економічних пріоритетів розвитку та механізмів їх реалізації. Перехід України до сталого розвитку визначається активною участю в цьому процесі регіонів. На сучасному етапі розробки проблем сталого розвитку недостатньо відображеним є регіональний аспект сталого розвитку. Відповідно до цього необхідним є науково-теоретичне обґрунтування сутності та змісту регіональної політики сталого розвитку. Дослідження останньої має велике теоретичне і практичне значення, оскільки ефективне використання потенціалу країни та її регіонів, вихід їх на траєкторію стійкого розвитку, можливі лише на основі усвідомлених, цілеспрямованих, науково обґрунтованих дій з перетворення економічних і соціальних підсистем.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Ідеї, принципи, стратегії та механізми реалізації концепції сталого розвитку достатньо глибоко та послідовно вивчали й узагальнювали іноземні і вітчизняні вчені, а саме: В. Данилов-Данільян, Ф. Джовані, А. Єфремов, Г. Кларк, Л. Корнійчук, К. Снеддон, А. Філіпенко, Б. Хьюс, Л. Шостак та ін. Теоретико-методологічні аспекти забезпечення сталого розвитку територій є предметом досліджень А. Балашова, Н. Багрова, І. Вахович, А. Гапоненко, Ю. Куца, В. Мамонової, В. Трофимової та ін. Проте на сьогодні потребують більш широкого висвітлення питання щодо визначення сутності та особливостей регіональної політики сталого розвитку.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою дослідження є визначення сутності регіональної політики сталого розвитку в контексті основних постулатів концепції сталого розвитку. Для досягнення поставленої мети необхідно провести аналіз підходів до визначення сутності регіональної політики сталого розвитку та з’ясувати місце і роль регіональної складової в політиці досягнення сталого розвитку.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Регіональна політика сталого розвитку - це такий розвиток країни та її регіонів, коли економічне зростання, матеріальне виробництво і споживання, а також інші види діяльності суспільства відбуваються у межах, які визначаються здатністю екосистем відновлюватися, поглинати забруднення і підтримувати життєдіяльність теперішніх та майбутніх поколінь [1].

У 50-60-х рр минулого століття регіональний розвиток пов’язували виключно з економічним прогресом та зростанням економічної ефективності. На початку 70-х рр у зв’язку з несправедливим розподілом прибутків та зі зростанням кількості бідних у країнах, що розвиваються, питання соціальної справедливості були визнані такими ж важливими, як і питання зростання економічної ефективності. Проте зростаюче споживання природних ресурсів призвело до деградації довкілля й негативно вплинуло на здоров’я людей. При цьому, реальною загрозою стала проблема “меж зростанняˮ, на яку у 1972 р. звернув увагу світової громадськості Римський клуб. Щоб уникнути екологічної кризи, до концепції розвитку необхідно було включити третю мету – збереження довкілля. Вперше це питання було порушено на Конференції ООН з довкілля людини (1972 р., м. Стокгольм), яка визнала актуальність екологічної проблематики та необхідність створення дієвих міжнародних механізмів задля її розв’язання.

Про регіональну політику сталого розвитку, як науковий і практичний феномен, почали говорити у 1980 р., після виходу в світ “Всесвітньої стратегії охорони природиˮ (ВСОП), яку було підготовлено Міжнародною спілкою охорони природи (МСОП). Ця стратегія висунула принципово нове положення: збереження природи нерозривно пов’язане з питаннями розвитку. Розвиток суспільства має відбуватися за умови збереження природи. Світове співтовариство визнало, що збалансований розвиток “повинен стати пріоритетним питанням порядку денного міжнародного співробітництваˮ [2].

Аналіз означених напрямів вказує на те, що під “сталим розвитком” було прийнято розуміти таку модель руху вперед, при якій задоволення життєвих потреб людей нинішнього покоління не позбавляє такої можливості майбутні покоління [2; 3, c. 77]. Це визначення у подальшому стало найбільш цитованим, але не єдиним. Розвиток підходів до обґрунтування поняття сталого розвитку відбувався шляхом виділення трьох його складових: економічної, соціальної і сфери довкілля, збалансування яких і забезпечить у результаті задоволення життєвих потреб людей нинішнього покоління без загрози можливості майбутніх поколінь задовольняти їх власні потреби [2].

На основі теоретичного аналізу концепцій екологізації та соціалізації економіки І. Вахович виділяє три основні підходи дослідження концепції сталого розвитку:

1) екологоцентричний – під час дослідження сталого розвитку увага акцентується переважно на екологічній складовій, що пов’язується з оптимізацією діяльності людини по відношенню до навколишнього середовища, пропагується збереження природних ресурсів, в тому числі за рахунок скорочення темпів економічного зростання. Недоліком даного підходу є неврахування наростаючих потреб людства, що унеможливлює призупинення економічного зростання;

2) економікоцентричний – розглядаються можливості забезпечення потреб поколінь за допомогою економічного зростання, допускається взаємозаміна ресурсів, не враховуючи обмеженість та вичерпність природно-ресурсного потенціалу як перешкоду подальшому зростанню. Прогалинами такого підходу є пріоритетність економічних інтересів над соціальними та екологічними, що порушує гармонійне співіснування людини та навколишньої дійсності у стратегічній перспективі;

3) соціоцентричний – сталий розвиток можна розглядати як збалансований за соціальною та економічною складовими, тобто ставиться завдання оптимального управління сукупністю соціокультурного багатства, яким володіє цивілізація на конкретному етапі всесвітньо-історичного розвитку на основі прискорення темпів економічного зростання задля всестороннього задоволення потреб людини. Недоліком такого підходу є опосередкованість ролі екологічної складової у забезпеченні потреб нинішнього та майбутнього поколінь [4, с. 11–12].

Відповідно до визначення Н. Багрова, під сталим розвитком варто розуміти гармонізацію трьох структурних підсистем цивілізаційного світу – соціуму, економіки та навколишнього середовища [5]. На переконання В. Данилова-Данільяна, сталий розвиток – це такий суспільний розвиток, при якому не руйнується його природна основа, створювані умови життя не спричиняють деградації людини і соціально-деструктивні процеси не розвиваються до масштабів, які загрожують безпеці суспільства [6].

На нашу думку, найбільш лапідарним загальновизнаним є розуміння збалансованого розвитку як гармонійного поєднання економічних, соціальних та екологічних складових розвитку. Лише досягнення збалансованості між ними забезпечить можливість перейти до такого суспільного розвитку, який не виснажуватиме природні та людські ресурси, а тому матиме можливість тривати досить довго.

Концепція збалансованого розвитку стала відповіддю на виклики часу. Вона є альтернативою панівній моделі сучасного розвитку, що ґрунтується на розгляді природи лише як джерела сировини для виробництва різних товарів. Забезпечення збалансованого регіонального розвитку – це не технічна проблема, для розв’язання якої необхідні нові технічні засоби чи технології. Це проблема зміни суспільних відносин і формування такого суспільства, яке не руйнуватиме середовище свого існування. Збалансований регіональний розвиток – це також не суто наукова проблема. Перехід до такої моделі розвитку має й етичний зміст, це зсув у ціннісних орієнтаціях багатьох людей. Як будь-який суспільний ідеал, концепція збалансованого регіонального розвитку є дороговказом для створення суспільства, яке буде розвиватися у гармонії з природою.

Головними принципами збалансованого регіонального розвитку прийнято вважати:

- поєднання збереження природи і розвитку суспільства;

- задоволення основних потреб людини;

- досягнення рівності та соціальної справедливості;

- забезпечення соціального самовизначення та культурного різноманіття;

- підтримання цілісності екосистем.

Концепція збалансованого регіонального розвитку передбачає реалізацію цілісної системи принципів діяльності. При цьому системоутворюючим є принцип цілісності. Для досягнення збалансованості слід гармонійно поєднувати принцип збереження культурної і природної спадщини з принципом інноваційності, творчості. Творчий підхід до природоперетворювальної діяльності передбачає врахування складності природних екосистем і творчу адаптацію суспільної діяльності до можливостей екосистем - підтримувати життя на Землі. Також досить важливим є принцип екоефективності, який полягає в тому, щоб створювати більше товарів і надавати більше послуг, використовуючи менше ресурсів і менше забруднюючи довкілля. Не менш важливим є й принцип достатності, який визначає межі споживання.

Принципи збалансованого регіонального розвитку обов’язково мають бути поєднані з такими загальнолюдськими моральними принципами, як справедливість, відповідальність перед теперішніми і майбутніми поколіннями, солідарність, ліквідація бідності, гендерна рівність, визнання традиційних прав корінних народів тощо.

Країни південної Європи наголошують на переході до збалансованого розвитку в контексті проблем бідності, нерівності та несправедливості. Ключовою ідеєю збалансованого розвитку є розгляд усіх екологічних проблем як важливих соціальних. Відповідно, шляхи вирішення цих проблем також будуть мати не технологічний, а соціальних характер, тобто екологічні проблеми можна буде вирішити лише спільно з іншими соціальними проблемами і тільки шляхом соціальних змін – зміни суспільних відносин у соціумах, а якщо це неможливо, то зміни існуючих соціально-політичних систем. Важливо знайти такий тип соціальної організації суспільства, який забезпечить можливість гармонізувати ставлення цього суспільства до природи.

Аналіз стану наукової розробки засвідчив, що проблеми збалансованого регіонального розвитку – це, насамперед, проблеми влади і політичної волі. Для його реалізації необхідна відповідна міжнародна і національна політика. Досягнення збалансованого розвитку потребує глибоких структурних змін в управлінні та нових шляхів роботи в різних галузях економічного, соціального та політичного життя. На національних і місцевих рівнях потрібні як міжгалузеві інституції, так і такі, що ґрунтуються на принципі участі громадськості, а також інтегруючі механізми, які можуть залучати уряд, громадянське суспільство та приватний сектор до розроблення спільного бачення майбутнього розвитку, його планування та спільного прийняття рішень. Реалізація ідей збалансованого регіонального розвитку потребує стратегічного підходу, який би базувався на зміні самої філософії мислення та політичної діяльності, що передбачає перехід:

- від розроблення та виконання фіксованих планів, які швидко застарівають, до створення адаптивної системи, що може постійно поліпшуватися;

- від погляду, що лише держава є відповідальною за розвиток, до того, що це відповідальність всього суспільства;

- від централізованого і підконтрольного прийняття рішень до поширення прозорих переговорів, співпраці та узгоджених дій;

- від фокусування на прийнятті законів чи інших нормативних актів до зосередження на якісних результатах управлінських процесів і процесах участі громадськості;

- від галузевого до інтегрованого планування;

- від зосередження на дорогих “проектах“ (і, відповідно, залежності від зовнішньої допомоги) до розвитку, який визначається і фінансується, виходячи насамперед з власних можливостей країни.

На переконання В. Трофимова, в умовах формування нового способу виробництва та глобальної інтеграції намагання обмежити глобальну за своєю природою концепцію сталого розвитку вузькими рамками регіону, підприємства, галузі та навіть окремо взятої національної економіки здається невиправданим [7]. Але, на думку багатьох науковців, головним дослідницьким майданчиком для впровадження теорії сталого розвитку в практику життєдіяльності повинні стати саме регіони [8; 9; 10; 11]. Однак, незважаючи на безліч вироблених концептуальних підходів, у науці до теперішнього часу так і не склалося єдиного уявлення про те, що слід розуміти під “регіональною політикою сталого розвитку”.

Варто наголосити, що сутність регіональної політики сталого розвитку розкривається в процесі її реалізації і забезпечені:

– надійності соціально-економічної конструкції, адаптивності і еластичності регіонального відтворювального процесу, коли наявні природні варіації попиту і коли немає різких коливань соціально-економічних процесів [8];

– стійкості регіону та тривалості збереження умов для відтворення потенціалу території (її соціальної, природно-ресурсної, екологічної, господарської та інших складових) в режимі збалансованості та соціальної орієнтації [4];

– стійкості територіальних систем як відносної незмінності основних параметрів територіальної соціально-економічної системи, її здатності зберігати їх в заданих межах за умови зовнішніх та внутрішніх впливів [2].

Регіональна політика сталого розвитку реалізується на основі гармонійного поєднання економічного, соціального та екологічного розвитку; координації зусиль всієї спільноти для його досягнення, враховуючи провідну роль держави у забезпеченні цього процесу.

Загалом, регіональна політика сталого розвитку повинна бути спрямована на стабільне накопичення і збільшення потенціалу регіонального розвитку за рахунок ефективного управління виробничими, фінансовими, соціальними, природоресурсними, трудовими, управлінськими ресурсами території з урахуванням ризику і невизначеності. Тому регіональний розвиток може вважатися стійким, якщо, по-перше, забезпечується бажаний рівень виробництва, що задовольняє соціальні та господарські потреби населення і господарюючих суб’єктів; по-друге, реалізується принцип вирівнювання соціально-економічних показників життєдіяльності регіону в зіставленні зі середнім по країні рівнем; по-третє, забезпечується збереження і накопичення економічного потенціалу території; по-четверте, підвищується рівень конкурентоспроможності території; по-п’яте, підтримується належний рівень природного довкілля.

Регіональна політика сталого розвитку виступає невід'ємною складовою впровадження глобальної стратегії сталого розвитку, адже вона демонструє рівень готовності регіонів до зміни політики та устрою життя в цілому відповідно до засад сталого розвитку. Для того, аби перехід до сталої регіональної політики здійснювався ефективно, необхідна низка умов, а саме:

- наявність сприятливої законодавчої бази;

- необхідні права у реалізації місцевого розвитку між місцевою владою, громадськістю та іншими соціальними групами;

- наявність відповідних ресурсів та розвиненої інфраструктури;

- можливість розробки нових ефективних комунікаційних механізмів.

Під час розробки регіональної політики сталого розвитку до уваги необхідно брати основні напрями сталого розвитку. Так, у галузі регіональної економіки зусилля спрямовуються на максимальне задоволення потреб місцевих громад шляхом надання підтримки місцевим підприємцям, екологізації діючих підприємств, відмови від надмірного споживання місцевих ресурсів тощо. Сталий розвиток галузі регіонального розвитку передбачає мінімізацію негативного впливу на навколишнє середовище, впровадження інноваційних технологій у діяльність підприємств із цією метою, використання джерел відновлювальної енергії, зменшення рівня енергоємності промисловості, створення умов для збереження біорізноманіття в умовах урбанізації та розвитку інфраструктури (при будівництві шляхопроводів, мостів, проведенні комунікацій, будівництві житлових масивів) тощо [12].

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі. Вироблення і запровадження регіональної політики сталого розвитку виступає невід'ємною складовою нинішнього етапу українського державотворення. Відтак, метою регіональної політики сталого розвитку повинно бути: забезпечення єдиної цілісної моделі соціального, економічного та екологічного розвитку регіону; зростання добробуту населення регіону; забезпечення динамічного соціально-економічного зростання; збереження навколишнього середовища та раціональне використання й відтворення природно-сировинного потенціалу; задоволення потреб населення регіону на основі розбудови високоефективної економіки та системи управління господарським комплексом; стимулювання структурних перетворень економіки регіону. Реалізація регіональної політики сталого розвитку полягає у забезпеченні збалансованого розвитку всіх сфер регіональної економіки на основі виваженого використання ресурсів для вирішення економічних, соціальних та екологічних проблем. Особливу увагу при цьому потрібно приділяти інституційному, правовому, інформаційному, фінансову аспектам, вивченню ролі економічних інновацій, а також наданню соціальних гарантій для підвищенню якості життя населення.

 

Список літератури:

1. Сталий розвиток промислового регіону: соціальні аспекти : монографія / О. Ф. Новікова, О. І. Амоша, В. П. Антонюк та ін. – Донецьк : НАН України, Інститут економіки промисловості, 2012. – 534 с.

2. Гончаренко М. В. Теоретичні засади сталого розвитку територій [Електронний ресурс] / М. В. Гончаренко // Теорія та практика державного управління. – 2014. – Вип. 1 (44). – Режим доступу: http://kbuapa.kharkov.ua/e-book/tpdu/2014-1/doc/3/02.pdf

3. Основи сталого розвитку Харківської області до 2020 року : монографія. – Х. : ВД “ІНЖЕК”, 2010. – 512 с.

4. Вахович І. М. Теоретико-методологічні засади формування та реалізації регіональної політики фінансового забезпечення сталого розвитку : автореф. дис. … д.е.н. : спец. 08.00.05 “Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка” / І. М. Вахович. – Одеса, 2008. – 35 с.

5. Багров Н. В. Региональная политика устойчивого развития / Н. В. Багров. – К. : Либідь, 2002. – 256 с.

6. Данилов-Данильян В. И. Устойчивое развитие (теоретико-методологический анализ) / В. И. Данилов-Данильян // Экономика и математические методы. – 2003. – Т. 39. – № 2. – С. 123–135.

7. Трофимова В. В. Концепція сталого розвитку як основа постіндустріальних моделей розвитку [Електронний ресурс] / В. В. Трофимова. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/ipd_2010_8_10

8. Багров Н. В. Региональная политика устойчивого развития / Н. В. Багров. – К. : Либідь, 2002. – 256 с.

9. Гордєєв О. К. Забезпечення сталого місцевого розвитку: підходи, принципи, складові [Електронний ресурс] / О. К. Гордєєв. – Режим доступу : http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2012-2/doc/4/04.pdf

10. Сталий розвиток територіальної громади: управлінський аспект : монографія / Ю. О. Куц, В. В. Мамонова, О. К. Чаплигін та ін. ; за заг. ред. Ю. О. Куца, В. В. Мамонової. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2008. – 236 с.

11. Участь громадськості у забезпеченні сталого розвитку територіальної громади : наук.-метод. розробка / кол. авт. : А. Й. Серант, П. І. Шевчук, В. І. Карпук та ін. ; за заг. ред. П. І. Шевчука, А. Й. Серанта. – К. : НАДУ, 2009. – 72 с.

12. Сталий розвиток для України / [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.sd4ua.org/golovni-temi-stalogorozvitku/regionalna -politika-stalogo-rozvit/

 

References:

1. Novikova, O. F., Amosha, O. I. and Antoniuk, V. P. (2012), Stalyj rozvytok promyslovoho rehionu: sotsial'ni aspekty [Sustainable development of the industrial region: social aspects], Donets'k : NAN Ukrainy, Instytut ekonomiky promyslovosti.

2. Honcharenko, M. V. (2014), “Theoretical principles of sustainable development of territories”, Teoriia ta praktyka derzhavnoho upravlinnia, [Online], vol. 1 (44), available at: http://kbuapa.kharkov.ua/e-book/tpdu/2014-1/doc/3/02.pdf (Accessed 03 December 2016).

3. Оsnovy staloho rozvytku Kharkivs'koi oblasti do 2020 roku, (2010), [Fundamentals of sustainable development of Kharkiv region until 2020], Kh. : VD “INZhEK”.

4. Vakhovych, I. M. (2008), “Theoretical and methodological principles of the formation and implementation of the regional policy of financial support for sustainable development”, Ph.D. Thesis, Productive Forces Development and Regional Economy, Institute of Market Problems and Economic and Environmental Research of NAS of Ukraine, Odesa, Ukraine.

5. Bagrov, N. V. (2002), Regional'naja politika ustojchivogo razvitija [Regional Sustainable Development Policy], K. : Libіd'.

6. Danilov-Danil'jan, V. I. (2003), “Sustainable development (theoretical and methodological analysis)”, Jekonomika i matematicheskie metody, vol. 2, pp. 123–125.

7. Trofymova, V. V. “The concept of sustainable development as a basis for post-industrial development models”, available at: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ipd_2010_8_10 (Accessed 07 December 2016).

8. Bagrov, N. V. (2002), Regional'naja politika ustojchivogo razvitija [Regional Sustainable Development Policy], K. : Libіd'.

9. Hordieiev, O. K. “Ensuring sustainable local development: approaches, principles, components”, available at: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2012-2/doc/4/04.pdf (Accessed 15 December 2016).

10. Kuts, Yu. O., Mamonova, V. V. and Chaplyhin, O. K. (2008), Stalyj rozvytok terytorial'noi hromady: upravlins'kyj aspekt [Sustainable development of the territorial community: the managerial aspect], Kh. : Vyd-vo KharRI NADU “Mahistr”.

11. Serant, A. J., Shevchuk, P. I. and Karpuk V. I. (2009), Uchast' hromads'kosti u zabezpechenni staloho rozvytku terytorial'noi hromady [Public participation in the sustainable development of the territorial community], K. : NADU.

12. “Sustainable development for Ukraine”, available at: http://www.sd4ua.org/golovni-temi-stalogorozvitku/regionalna-politika-stalogo-rozvit/ (Accessed 12 December 2016).

 

Стаття надійшла до редакції 20.12.2016 р.