УДК 352.07:332.14](100)

 

А. П. Кріпак,

аспірант кафедри публічного адміністрування

Міжрегіональної Академії управління персоналом

 

МІЖНАРОДНІ ПРАКТИКИ УПРАВЛІННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИМ МЕХАНІЗМОМ СТИМУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ СПРОМОЖНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД: ДОСВІД для України

 

Andriy Kripak,

The Postgraduate student of the Department of Public Administration,

Interregional Academy of Personnel Management

 

INTERNATIONAL PRACTICES TO MANAGEMENT OF ORGANIZATIONAL AND ECONOMICAL MECHANISM FOR STIMULATING THE DEVELOPMENT OF UNITED TERRITORIAL HROMADES: EXPERIENCE FOR UKRAINE

 

У статті досліджено міжнародні практики управління організаційно-економічним механізмом стимулювання розвитку спроможних територіальних громад та перспективи його запровадження на території України. Визначено, що процес об’єднання територіальних громад має свої особливості у кожній окремо взятій країні. Установлено, що проблема реалізації стратегічного вибору зарубіжних країн щодо формування спроможних громад передбачає здійснення реформи децентралізації. Вивчення кращих міжнародних практик вказує на те, що реформа децентралізації повинна базуватись на добровільному укрупненні територій в об‘єднані громади при наявності контролю з боку держави в рамках виконання покладених на неї функцій.

Впровадження міжнародного досвіду в Україні передбачає подальше укрупнення територій із збільшенням рівня їх фінансової спроможності, що потребує вдосконалення організаційно-економічного механізму реалізації даного процесу. З’ясовано, що організаційно-економічний механізм розвитку спроможних територіальних громад включає комплекс пов'язаних між собою заходів, завдання яких - створення сприятливих умов, що базуються на узгодженні організаційних та фінансових інтересів усіх стейкхолдерів, використанні міжмуніципального співробітництва, муніципально-приватного партнерства та інших інструментів розбудови територій.

Відповідно, держава має сприяти зміцненню інститутів місцевого самоврядування, ефективності їх діяльності щодо забезпечення здійснення самоврядних функцій, ефективної політики, спрямованої на подолання диспропорцій в економічній та інших сферах розвитку територій, збільшення обсягу бюджетного фінансування та вдосконалення механізму трансфертів фінансових ресурсів держави на рівень територіальних громад та ін.

 

The article explores the international practices of managing the organizational and economical mechanism for stimulating the development of united territorial hromades territorial hromades and prospects of its introduction in Ukraine. It determines that the process of unification of territorial communities have their own peculiarities in each individual country. It establishes that the problem of realization strategic choice in foreign countries in the context of forming capability territorial hromades implies implementation of decentralization reform. A study of international best practices indicates that decentralization reform should be based on the voluntary consolidation territories in united territorial hromades, subject to state control in the exercise of its functions.

Implementation of international experience in Ukraine implies further enlargement territories with the increase of their financial capacity, which requires improvement organizational and economical mechanism to realize this process. It has been found out that the organizational and economical mechanism of development capable territorial communities includes a set of interrelated measures, the tasks on which are to create favorable conditions based on reconciliation of organizational and financial interests all stakeholders, use of inter-municipal cooperation, municipal-private partnership and other territorial development tools.

Accordingly, the state should promote the strengthening of local self-government institutions, the effectiveness of their activities in ensuring self-government functions, effective policies aimed at overcoming disparities in economic and other areas in territorial development, increasing the amount of financing budget and improving the mechanism of transfers in state financial resources to the level of territories and others.

 

Ключові слова: органи місцевого самоврядування, спроможні територіальні громади, об’єднана територіальна громада, децентралізація, організаційно-економічний механізм.

 

Keywords: local self-government bodies, capability territorial hromades, united territorial hromades, decentralization, organizational and economic mechanism.

 

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. В умовах реформування вітчизняної системи місцевого самоврядування значна увага приділяється вивченню досвіду законодавчого забезпечення реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади тих країн, які за політичними, економічними, правовими, географічними, демографічними, соціальними, культурними та іншими умовами близькі до українських реалій. Поряд із цим, держави переважної більшості країн світу здійснюють організаційну та методичну підтримку процесу об’єднання громад, яка відбувається на підставі відповідного законодавства і визначається специфікою і складністю управління ними.

Окремого аналізу заслуговує низький фінансовий потенціал органів місцевого самоврядування з перекладанням на них делегованих функцій без компенсації видатків бюджетними надходженнями, шо у свою чергу обмежує їхню повноцінну участь у бюджетному процесі, а водночас виступає стримувальним фактором розвитку територій. Саме бюджетна децентралізація є найбільш ефективним та дієвим способом забезпечення усіх аспектів спроможності громад з метою формування їх фінансової автономії в подальшому.

У зв’язку з процесами реформування самоврядування на особливу увагу заслуговує практика формування організаційно-економічного механізму розвитку спроможних територіальних громад європейськими країнами із традиційними децентралізованими системами. Адже саме через місцеве самоврядування найповніше може бути реалізована ідея здійснення влади безпосередньо народом, вирішення питання консолідації зусиль органів влади, бізнесу та громадськості задля вирішення питань місцевого значення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Дослідженню цієї проблематики присвячені праці вітчизняних науковців, зокрема, О. Бориславської, Ю. Ганущака, І. Заверухи, Е. Захарченка, І. Коліушка, Ю. Петрушенка, І. Сторонянської, А. Ткачука та ін. Слід зазначити, що фахівці віддають перевагу інноваційним підходам до формування організаційно-економічного механізму розвитку спроможних територіальних громад, що базуються на узгодженні організаційних та фінансових інтересів всіх стейкхолдерів, використанні міжмуніципального співробітництва, муніципально-приватного партнерства та інших інструментів розбудови територій.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою пропонованої публікації є обґрунтування організаційно-економічного механізму забезпечення спроможності територіальних громад в зарубіжних країнах, оскільки дана категорія є недостатньо вивченою та дослідженою. Для досягнення мети було поставлено завдання: охарактеризувати організаційно-економічний механізм забезпечення спроможності територіальних громад в зарубіжних країнах та перспектив його впровадження в Україні.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Здійснюючи децентралізацію, європейські держави основний акцент зробили на вдосконаленні свого адміністративно-територіального устрою, використанні територіальної, демографічної і матеріальної бази для надання належного рівня публічних послуг і утримання сучасних громад. Тому, важливою складовою децентралізаційних процесів є територіальна організація нижчого рівня (громад) - забезпечення їх спроможності через їх об’єднання та зростання добробуту широких верств населення.

Визначальним у цьому зв’язку є організаційні перетворення, пов’язані зі зміною внутрішньої структури територіальних одиниць, яка передбачає: посилення ролі мерів та представницьких органів (рад); надання більш відкритого, публічного і демократичного характеру процесові прийняття рішень; розширення участі громадськості у прийнятті рішень; запровадження обов’язкових “раціональних“ методів планування; зміни в складі місцевого персоналу, зміни місцевих правил організації діяльності органів влади, формування спроможних територіальних громад тощо. Багато в чому ці заходи мали сприяти більш активній участі органів місцевого управління в суспільно-політичному житті відповідних країн і перетворенню їх на надійних провідників державної політики (Італія, Велика Британія тощо).

Тобто, в європейських країнах здійснювалася і все ще проводиться робота по інформуванню громадян в цілому про процес децентралізації, його позитивні сторони та результати впровадження. Наприклад, у Франції діє Національна комісія з публічних дебатів, яка відповідає за інформування громадян і врахування інших коментарів у процесі прийняття рішень. Особливо цей процес актуалізується в контексті створення об’єднаних територіальних громад.

Загалом серед країн Європи виділяють дві узагальнені схеми об’єднання територіальних громад: північно-європейська, в рамках якої відбувалося формування великих муніципалітетів та південно-європейська – з об’єднанням громад у відносно невеликі муніципалітети. Відповідно сформувалися і різні за розміром та повноваженнями муніципалітети.

Наразі процес об’єднання територіальних громад має свої особливості у кожній окремо взятій країні. Тому, для України досвід таких унітарних держав, як Данії, Норвегії, Швеції, Польщі, Чехії, Естонії, Франції показує, що передача значних повноважень від державних органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування забезпечило зміцнення місцевого самоврядування, а відповідно і до усунення штучних перешкод (зайві дозволи, інстанції, надмірний контроль центру) для бізнесу і підприємницької діяльності, створення прозорого інвестиційного клімату та можливість спроможними (фінансування, ресурси) громадами більш ефективно вирішувати питання місцевого значення для мешканців та розвитку своїх територій.

У державах Європи впродовж 1952-1992 р. тривала хвиля укрупнення територій та скорочення кількості муніципалітетів. Так, загальна чисельність муніципалітетів скоротилась: у Данії – на 80%, Великій Британії – 76%, Німеччині – 67%, Австрії – 42%, Норвегії – 41%, Нідерландах – на 6%. У Швеції середній розмір громади становить 34 тис мешканців, у Данії – 55 тис, в Англії – 120 тис. У деяких землях Німеччини реформи привели до збільшення середнього розміру муніципалітету до 45 тис жителів [3, с. 12].

Інша модель формування дієвого місцевого самоврядування – в Іспанії, Швейцарії, Італії та Франції, у яких кількість муніципалітетів не змінилася. Остання взагалі є лідером у Європі за кількістю органів місцевого самоврядування, їх там понад 36 тис, а кількість населення у більшості з них не перевищує 2 тис. Проте більшість функцій там реалізується через інститути міжмуніципального співробітництва, яких у Франції створено понад 2,5 тис. Їх створення і функціонування є добровільним і виходить з ініціативи громад, завдання яких вони покликані виконувати [3, с. 12–13].

Потрібно відмітити, що в країнах з невеликими громадами більшість повноважень належить центральним органам управління.

Досвід зарубіжних країн підтверджує, що впровадження реформ децентралізації не принесе позитивних результатів, якщо цей процес матиме примусовий характер. Саме цього твердження дотримується і Україна, тому і ступінь добровільності об’єднання громад залишається не надто високий.

Прикладом може бути впровадження адміністративно-територіальної реформи в Латвії, де виник певний супротив дрібних громад щодо об’єднання. За перші шість років реформи утворилося лише 20 об’єднаних громад. Вважається, що одним із прорахунків держави можна визнати відсутність затверджених чітких правил та критеріїв щодо формату об’єднання. Як результат, нові громади хоч і були утворені, але виявилися неспроможними виконувати покладені на них необхідні повноваження.

Визначаючи специфіку організаційного забезпечення формування об’єднаних територіальних громад, варто наголосити, що зарубіжний досвід укрупнення муніципальних одиниць має як позитивні, так і негативні наслідки. Перш за все, поселення, які вирішили об’єднатися в одну громаду, не можуть мати наперед визначену кількість населення. По-друге, ініціатива про об’єднання муніципалітетів повинна надходити «знизу», а не нав’язуватися з «центру» (як це є у Франції). Тільки за умови добровільного об’єднання суб’єктів місцевої влади, використання досвіду муніципальної консолідації, моніторингу суспільної думки, врахування спільних уподобань та історичних, культурних, господарських зав’язків населення, сприятиме подальшому укрупненню територій зі збільшенням рівня їх фінансової спроможності шляхом вдосконалення організаційно-правового та фінансового механізмів реалізації даного процесу.

Зазначимо й те, що питання щодо способу реалізації процесів децентралізації і формування спроможних громад у кожній країні пов’язаний з її історією, політичною і управлінською культурою, економікою, соціальним досвідом. Тому, для прикладу, однією із головних особливостей визначення спроможності та автономії німецьких громад є їх достатня заселеність, а також можливість здійснювати владу на визначеній території, займатися організацією громади, ухвалювати норми місцевого права, зокрема статути громад, місцеві бюджети та локальні податки, планувати власний господарський розвиток тощо. Водночас, громади Німеччини характеризуються високим ступенем демократичності врядування (скликання зборів громади в Німеччині відбувається на вимогу 2,5% мешканців громади, а в Україні – не менше 10% жителів громади).

Закон Італійської Республіки про устрій місцевих автономій, що був прийнятий у 1990 р., спрямований на оптимізацію розмірів адміністративно-територіальних одиниць, ліквідацію малочисельних ланок, які не володіли достатніми фінансовими ресурсами для вирішення нагальних проблем [2, с. 133]. Нові комуни, згідно із вказаним Законом, можуть створюватися в Італії за наявності не менше 10 тисяч жителів, провінції – не менше 200 тисяч жителів. Законом було передбачено і фінансові стимули для об’єднання й подальшого злиття комун із населенням чисельністю менше 5 тисяч жителів, або для їх приєднання до більших комун.

Найбільшу цінність для нас має досвід Франції, де реформи переважно стосувалися зміни статусу територіальних утворень, часткового їх укрупнення. CGET (Генеральна Комісія з питань територіальної нерівності) – організація, що створена для цілей державного планування землекористування у післявоєнний період, яка наразі також опікується політикою розвитку населених пунктів Франції, і сприяє забезпеченню рівного розвитку територій, у тому числі найвідсталіших сільських і міських територій у регіонах.

Проте, досвід Французької Республіки відрізняється від інших держав перш за все тим, що Уряд цієї країни намагався розпочати примусову територіальну реформу, спрямовану на злиття комун, створених сотні років тому. Ідея примусового злиття, що була відкинута населенням, трансформувалася у міжмуніципальне співробітництво територіальних громад шляхом об’єднання муніципальних рад.

Як результат, Законом від 22.03.1890 було передбачено створення міжмуніципальної профспілки з єдиною метою – технічного міжмуніципального об’єднання, що дозволило муніципалітетам об’єднуватися задля задоволення потреб в обладнанні (електрифікація, водопостачання, водовідведення, мережа доріг). Закон від 31.12.1966 передбачено створення перших міських громад (Бордо, Лілль, Ліон і Страсбург). Водночас, розширена формула, яка відповідає потребам урбанізації, сприяє розвитку територій і організації надання сучасних громадських послуг на місцях.

Тому, рекомендованим інструментом за відсутності можливості скорочення кількості муніципалітетів у Франції є:

– злиття міжмуніципальних об’єднань для скорочення кількості (>15 000 жителів) і забезпечення внутрішнього балансу – з 2 500 до 1 300;

– розширення їхніх повноважень;

– створення 15 метрополій на основі найбільших міських районів, у тому числі 3-х метрополій зі спеціальним статусом: Париж, Марсель і Ліон – і ще семи найближчим часом;

– перегрупування суміжних муніципалітетів (ухвалення Закону від 16.07.1971, відомого як “Марселіновий закон“ та Закону від 16.12.2010 “Про реформу місцевої влади“).

Так, зокрема вдосконалення Концепції нових комун (commune nouvelle) (Закон від 16.03.2015) передбачало:

– вдосконалення плану злиття міжмуніципальних об’єднань від 2010 р., у результаті чого було створено тільки 25 нових муніципалітетів;

– продовження строку повноважень муніципальних радників колишніх комун: усі муніципальні радники входять до тимчасової муніципальної ради до обрання нових членів;

– краще врахування особливостей комун у документах з міського планування;

– фінансовий пакт протягом трьох років, що гарантував надання державних грантів новим муніципалітетам із чисельністю населення менше 10 000 жителів + понад 300 нових муніципалітетів.

Успіх реформи залежить від успішного вирішення таких проблем:

– вплив злиття на визначення нових регіонів та їх зміцнення;

– підтримка регіонів/метрополій, які динамічно розвиваються, конкурують, особливо у плані економічного розвитку;

– здатність метрополій до сталого розвитку та його поширення на сільські та віддалені приміські райони.

На додачу, реформа передбачає розширення участі громадян, що включає:

– інформування громадян і врахування їхніх коментарів у процесі прийняття рішень (у Франції за це відповідає Національна комісія з публічних дебатів (CNDP));

– залучення громадян до проектів розвитку або використання обладнання в національних інтересах, що чинять істотний вплив на довкілля та мають значні соціально-економічні наслідки;

– залучення громадян до розробки, реалізації та оцінки заходів, які впливають на життя громади, шляхом створення окружних рад: кожен муніципалітет з чисельністю населення понад 80 000 жителів має окружну раду;

– створення Громадських рад, особливо у відсталих громадах, що сприяє залученню громадян шляхом обміну знаннями та гарантування представництва їх інтересів у всіх керівних органах, а також забезпечення можливості подання пропозицій та ініціатив, які стосуються потреб громадян;

– проведення місцевих референдумів, де громадяни можуть вирішувати долю проектів місцевого значення. Завдяки місцевому референдуму з громадської ініціативи громадяни можуть організувати обговорення заходів з муніципального розвитку.

Розкриваючи значення та вагомий інтерес французів до реалізації процесів децентралізації, варто наголосити на третьому акті децентралізації, а саме Законі NOTRe (Закон “Про новий територіальний устрій“ Республіки від 07.08.2015), в основу якого закладено:

– зміцнення міжмуніципальних зв’язків;

– скасування положення про загальну компетенцію регіонів і департаментів;

– розмежування повноважень;

– переорієнтацію департаментів на територіальну та соціальну солідарність;

– надання регіонам більш широких повноважень та функцій у сферах регіонального економічного розвитку та планування землекористування.

В основу правового регулювання функцій та повноважень місцевого самоврядування більшості зарубіжних держав покладено принцип субсидіарності, що є визнаним на загальноєвропейському рівні.

Втім, органи місцевого самоврядування одного й того ж рівня через нерівність умов (ресурсів) не можуть однаковою мірою забезпечувати розв’язання відповідних проблем. Компетенції органів місцевого самоврядування європейських держав засвідчують, що за принципом субсидіарності місцеві громади можуть реалізувати лише ті компетенції, які захищені державою шляхом створення механізмів фінансового перерозподілу [1, c. 45-46].

Аналіз основних норм французького законодавства стало підґрунтям для різних форм кооперації комун, створення їх об’єднань для реалізації окремих повноважень та здійснення тих чи інших економічних і соціальних проектів. Так, Закон про об’єднання та консолідацію комун від 16.06.1971 передбачив можливість злиття комун та утворення ними спільних органів місцевого самоврядування. Передбачалося обов’язкове проведення консультативного опитування мешканців комун з цього питання, що проводиться за ініціативою як органів місцевого самоврядування, так і префектів. Законом від 12.07.1999 було передбачено додаткову державну фінансову підтримку тим комунам, що об’єдналися з іншими. Державою також було надано необхідні для виконання цих функцій ресурси (місцеві податки, державні субсидії та ін.).

У цьому аспекті заслуговує уваги питання низького фінансового потенціалу органів місцевого самоврядування з перекладанням на них делегованих функцій без компенсації видатків бюджетними надходженнями, обмежує їхню повноцінну участь у бюджетному процесі, а водночас виступає стримувальним фактором розвитку територій. Саме бюджетна децентралізація є найбільш ефективним та дієвим способом забезпечення усіх аспектів спроможності громад з метою формування їх фінансової автономії в подальшому.

Необхідно відзначити, що низький фінансовий потенціал органів місцевого самоврядування із наділенням останніх делегованими функціями без компенсації видатків бюджетними надходженнями, обмежує їхню повноцінну участь у бюджетному процесі, і у той же час виступає стримувальним фактором розвитку територій. Саме бюджетна децентралізація є найбільш ефективним та дієвим способом забезпечення спроможності громад з метою формування їх фінансової автономії у вирішенні питань місцевого значення

У європейських країнах основними складовими фінансових ресурсів місцевого самоврядування є: фінансове забезпечення соціальної сфери; розвиток місцевого господарства. бюджетні ресурси (доходи місцевих бюджетів); позабюджетні ресурси (муніципальні запозичення, кошти цільових фондів та ін.); фінансові ресурси підприємств комунальної власності, доходи від управління комунальною власністю, приватизації та ін.; благодійні, спонсорські внески, пожертвування; інші ресурси [1]

Розвиток навичок залучення фінансових ресурсів з усіх доступних джерел є ключовим фактором успіху у реалізації будь-яких ініціатив у сфері місцевого розвитку. Особливої уваги заслуговує міжмуніципальне співробітництво та муніципально-приватне партнерство.

Загалом. міжмуніципальне співробітництво виступає як альтернатива об’єднання територіальних громад і відкриває доступ до нових фінансових джерел, дає змогу оптимізувати адміністрування та підвищити ефективність місцевого управління, підвищити якість надання адміністративних послуг, сприяє сталому соціально-економічному розвитку територій.

Отже, фінансовий ресурс територіальної громади створюється за рахунок джерел, що його наповнюють. Однак для визначення фінансових можливостей територіальної громади в забезпеченні її соціально-економічного розвитку важливо визначити її реальні і потенційні фінансові можливості. На думку науковців та практиків, формуючи організаційно-економічний механізм розвитку спроможних територіальних громад і змінюючи модель територіального управління в Україні, важливо розв'язати ключові проблеми, пов'язані з оптимізацією організації територіальних громад та місцевих видатків відповідно до галузевих норм навантаження на бюджетні установи та бюджетної спроможності фінансування цих установ.

Вищенаведений досвід зарубіжних держав корисний для України в контексті оптимізації її адміністративно-територіального устрою шляхом удосконалення територіальної організації влади та побудови спроможних територіальних громад. Саме тому, імплементуючи досвід країн Європи, де реформа адміністративно-територіального устрою вже проведена, метою для України має стати: створення спроможних до розвитку територій; забезпечення якісними послугами населення; створення умов для кадрового зростання в місцевому самоврядуванні.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі. Таким чином, світовий досвід формування організаційно-економічного механізму розвитку спроможних територіальних громад направлений на подолання проблеми координації між рівнями влади, підвищення фіскальної дисципліни шляхом виправлення стимулів, підвищення відповідальності та закріплення очікувань економічних агентів. Основним вектором впровадження міжнародного досвіду в Україні є подальше укрупнення територій із збільшенням рівня їх фінансової спроможності, використання співробітництва територіальних громад на основі об’єднання фінансових, економічних, людських і технічних ресурсів задля вирішення спільних і складних проблем місцевого розвитку, що потребує належної фінансової та методичної підтримки з боку держави, проведення консультування громадян та інформаційних заходів з метою залучення органів місцевої влади до співробітництва, і, як результат - вдосконалення організаційно-економічного механізму реалізації даного процесу.

Зарубіжний досвід підтверджує, що органи влади в Україні зобов’язані забезпечити спроможність участі народу в управлінні суспільно-політичними та суспільно-економічними процесами в державі. Відповідно, держава має сприяти зміцненню інститутів місцевого самоврядування, ефективності їх діяльності щодо забезпечення здійснення самоврядних функцій, ефективної політики, спрямованої на подолання диспропорцій в економічній та інших сферах розвитку територій, збільшення обсягу бюджетного фінансування та вдосконалення механізму трансфертів фінансових ресурсів держави на рівень територіальних громад та ін.

 

Список літератури

1. Бориславська О., Заверуха І., Захарченко Е., та ін. Децентралізація публічної влади: досвід європейських країн та перспективи України / Бориславська О., Заверуха І., Захарченко Е., та ін.; Швейцарсько-український проект “Підтримка децентралізації в Україні” – DESPRO. – К. : ТОВ “Софія”. – 2012. – 128 с.

2. Васильева Т. А. Реформа государственных институтов в Италии /
Т. А. Васильева // Государство и право. – 1993. – № 3. – С. 133.

3. Методичні матеріали “Впровадження зарубіжного досвіду децентралізації управління” [Електронний ресурс]. Режим доступу: obljust.gov.ua/uploads/Метод_рекомендации_23_12.doc

 

References

1. Boryslavs'ka, O. Zaverukha, I. and Zakharchenko, E. (2012), Detsentralizatsiia publichnoi vlady: dosvid ievropejs'kykh krain ta perspektyvy Ukrainy [Decentralization of public power: experience of European countries and prospects of Ukraine], Shvejtsars'ko-ukrains'kyj proekt “Pidtrymka detsentralizatsii v Ukraini”, Kyiv, Ukraine.

2. Vasilieva, T.A. (1993), “Reform of state institutions in Italyˮ, Gosudarstvo i pravo, vol. 3, p. 133.

3. The Methodical materials (2015), “Introduction of foreign experience of decentralization of managementˮ, available at: obljust.gov.ua/uploads/Метод_рекомендации_23_12.doc. (Accessed 14 November 2016).

 

Стаття надійшла до редакції 20.12.2016 р.