УДК 351.82: 330.341.1

 

А. Р. Александрович,

аспірантка Навчально-науково-виробничого центру Національного університету

 цивільного захисту України. м. Харків

 

СУЧАCНІ  МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ   ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ  НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

 

A. R. Alexandrovich,

researcher of Training Research and Production Center of the National University

of Civil Protection of Ukraine, Kharkiv

 

MODERN MECHANISMS OF PUBLIC ADMINISTRATION INNOVATIVE ACTIVITIES OF EDUCATIONAL INSTITUTIONS

 

На сучасному етапі динамічний розвиток ринкової економіки в Україні неможливий без створення державного механізму з підтримки і стимулювання інноваційної діяльності в науково-технічній сфері вищих навчальних  закладів. Нині саме науково-технічні інновації навчальних закладів визначають рівень конкурентоспроможності національних товарів і усієї економіки в цілому у глобалізуючій світовій системі.

 

The present stage of the dynamic development of market economy in Ukraine is impossible without creation of the mechanism of state support and stimulation of the innovative activity in scientific and technical sphere of higher educational institutions. At present, it is scientific and technical innovations of the educational institutions that determine the level of competitiveness of the national goods and the economy as a whole in a globalizing world system. In the industrially developed countries the state is the main incentive and supporting basis and even, in some cases, the vector determining the direction of innovative development of the national economy. It should be noted that the state regulation of innovation sphere of higher educational institutions significantly correlates with the investment policy of the state which finances the fundamental research and high-risk innovative projects.

Despite the fact that the scientific and technical potential of Ukraine, due to the work of many scientists in foreign universities, diminishing of funding of the scientific and research enterprises and programs, has significantly decreased, in general it is preserved and remains quite high. However, to a large extent, it is not in demand in both domestic and international market. It is the work of the state administration to accumulate this potential and direct it to the creation of modern economy based on scientific and technological innovation.

 

Ключові слова: механізми державного управління інноваційною діяльністю , вищі навчальні заклади, науково-технічний потенціал.

 

Key words: mechanism of public administration of innovation activities, higher education institutions, scientific and technical potential.

 

 

Постановка проблеми Реальне використання ресурсів в усіх сферах національної економіки свідомо менше потенційних можливостей, проте, цей факт не характеризує національну економіку як неефективну. Інноваційна сфера не покликана впроваджувати абсолютно усі науково-технічні напрацювання. Вона включає їх в інноваційний процес в об'ємі, необхідному виробничій сфері для прибуткового застосування.

Необхідно відмітити, що інноваційний процес як процес перетворення наукових знань в інновацію, представлений як послідовна низка подій, в ході яких інновація «перетворюється» з ідеї в кінцевий продукт, послугу, технологію і широко поширюється в практику. Слід підкреслити, що інноваційний процес не закінчується впровадженням, він триває і після: у міру освоєння ринком нововведення - удосконалюється, модифікації підвищують її ефективність і покращують споживчі властивості

Розвиток науки і технологій служить рішенню завдань соціально-економічного розвитку держави і належить до вищих пріоритетів України. Для вирішення цього завдання важливо забезпечити прискорений підйом науки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій  Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить, що вивченням даної проблеми займаються вітчизняні практики, державні діячі, учені [1; 2; 3; 5] Однак здійснені дослідження не повною мірою враховують ті швидкі зміни, які протікають в системі державного управління у інноваційної діяльності вищих навчальних закладів.

Отже метою статті є аналіз державно-управлінських механізмів підтримки інноваційної діяльності вищих навчальних закладів.

Виклад основного матеріалу Державна інноваційна політика є складовою частиною державної соціально-економічної політики і спрямована на розвиток і стимулювання інноваційної діяльності. Вона визначає цілі, напрями, форми і методи діяльності органів державної влади відносно усіх етапів інноваційного циклу аж до використання нововведень в господарській діяльності суб'єктів економіки.

З питань, в яких пропорціях повинні поєднуватися державне і ринкове регулювання, які межі і напрями державного втручання, існує широкий спектр думок і підходів : від повного державного монополізму до крайнього економічного лібералізму. Але у будь-якому випадку необхідність виконання державою певних функцій не ставиться під сумнів.

Вчені вищої школи все більше уваги приділяють впровадженню результатів своїх розробок, використовуючи механізми державного регулювання  інноваційної діяльності, що мають  на меті підвищення конкурентоспроможності продукції і послуг на основі створення і використання науково-технологічного новшеств. Іншими словами, вищий навчальний  заклад може і повинен самостійно або в асоціації з іншими внз або комерційними підприємствами забезпечити рух ідеї від задуму до виготовлення виробу і його реалізації. Отже, науково-підприємницька діяльність вищої школи являється природним способом підтримати себе своїми власними силами, хоча і ціною деякого відвернення від прямих функцій [3].

Останніми роками інноваційна діяльність придбала статус основного виду діяльності вищого навчального закладу  нарівні з навчальною (освітньою) і науковою і стала необхідною умовою їх стратегічного розвитку.

Науково-інноваційний шлях розвитку соціально-економічних систем об'єктивно є початковим етапом формування постіндустріального суспільства. Глобалізація світової економіки, обумовлює необхідність інтенсифікації економічного зростання : переходу від сировинної орієнтації економіки до інноваційного розвитку.

Формування наукомістких виробництв, підвищення ролі нематеріальних форм капіталу (об'єктів інтелектуальної власності), зростання ролі інтелектуального чинника, перехід на інтенсивний спосіб відтворення довели безперечні переваги і перспективність.

Слід також відмітити, що інноваційний процес не можна розглядати як наслідок технічних винаходів або інших підприємницьких ідей. Швидше він вимагає стратегічного науково обґрунтованого планування і державного управління, орієнтованих на ринок.

Очевидно, що стимуляція інноваційного шляху розвитку шляхом залучення державних  ресурсів через науково-дослідні структури вищих навчальних закладів може стати для України значним прогресивним кроком.

Новація, як наслідок  і інноваційний процес, що призводить до неї, часто не можуть здійснюватися існуючими фінансовими ресурсами. Тому, аналіз фінансової складової в організації інноваційного процесу часто виділяють в засадничий критерій його оцінки. Цей підхід рекомендується багатьма вченими, що досліджують розвиток виробничих секторів економіки в єдності з інноваційними технологіями, при оцінці можливості застосування новацій у виробничих сферах і формуванні замовлення на проведення інноваційних досліджень і розробок виробником[2, с.60].

У перехідний період становлення економіки країни вищі навчальні заклади були поставлені в тяжкі умови. Відсутність механізмів державного регулювання фінансування спричинила незліченні спроби внз зберегти культурну спадщину вищої школи. Одним з напрямів було залучення у вищі навчальні заклади  на комерційній основі великої кількості студентів, для цього необхідно було підвищувати свій статус, відкривати нові спеціальності, трансформуватися з інститутів і академій в університети. Нині немає необхідності в підготовці такої великої кількості фахівців з вищою освітою. Ринку праці вимагаються інноваційно активних фахівців - так званих елітних кадрів, які здатні орієнтувати економіку країни на інноваційний шлях розвитку. У зв'язку з цим актуалізувалася проблема критеріїв відбору тих внз, які, з одного боку, здатні підготувати "елітних фахівців", а з іншого боку, можуть стимулювати розвиток інноваційної діяльності галузей економіки господарства.

У державно-управлінській науковій літературі представлена безліч підходів до оцінки інноваційної діяльності внз, які можна об'єднати в три групи. По-перше, методи оцінки, засновані на аналізі існуючої державної статистичної документації. За ними проводиться державна акредитація внз, рейтинги спеціальностей, напрямів і конкурсний відбір інноваційних внз України та інше. Проблема оцінки інноваційної діяльності внз існувала давно, але нині вона стала особливо актуальною у зв'язку з відбором провідних навчальних закладів країни.  Провідні вищі навчальні заклади покликані активно займатися як дослідницькою, так і інноваційною діяльністю. В  них повинні працювати висококваліфіковані вчені і викладачі; підготовка кадрів вищої кваліфікації повинна вестися у визначених  вище середньостатистичних - масштабах; необхідно мати розвинені зв'язки з іншими організаціями як усередині країни, так і за кордоном, вони повинні служити центрами культурного і соціального розвитку на своїй території.  Інноваційний внз часто асоціюють з поняттям "Дослідницький університет", яке широко поширене на заході і фактично ідентично поняттю "Елітний університет". Його концепція базується на уявленні про тісну інтеграцію освіти і наукових досліджень, включаючи використання результатів досліджень в практиці навчання студентів. Проте в Україні поки що мало закладів, які мають  статус (категорії) дослідницького університету, на відміну від інших країн. Причиною тому, мабуть, являється та роль, яка із споконвіку відводилася університету саме як дослідницькому в сучасному тлумаченні цього слова. Ніяких інших університетів просто не було, знову ж таки на відміну від інших країн, в яких були і є університети, що не мають статусу дослідницького. По-третє, методи оцінки, засновані на інших підходах [1, с.10].

Вони покладені в основу управління інноваційною діяльністю з використанням корпоративного інформаційного середовища внз. Державні університети вважають основним критерієм виділення інноваційного внз, це об'єми притягнених фінансових коштів за рахунок інноваційної діяльності. Багато авторів схиляються до думки, що фінансові ресурси (особливо фонди, що розподіляються на конкурсній основі) повинні мати форму капіталовкладень в майбутнє, а не субсидіями або засобами, покликаними зберегти існуюче положення. Іншими словами, інноваційні ідеї, спрямовані на проведення змін або впровадження нових напрямів в області викладання або досліджень, повинні отримувати набагато значнішу фінансову підтримку, ніж звичайна діяльність. Адже  підготовка елітних фахівців у сфері критичних технологій і наукомісткого виробництва повинна здійснюватися на базі фундаментальної науки і її практичних застосувань з використанням досягнень, академічної і галузевої науки внз у рамках некомерційного освітнього і науково-виробничого партнерства на інноваційних принципах. Узагальнюючи існуючі підходи до оцінки інноваційної діяльності внз, ми дійшли до  висновку про те, що вони, в основному, спрямовані на визначення інноваційного потенціалу вищого навчального закладу. Проте, нині, важливо оцінювати результат інноваційної діяльності, а не можливість щодо її здійснення. Тому необхідно проаналізувати систему показників оцінки інноваційної діяльності внз з урахуванням державних механізмів організаційно-економічного підходу.

Нині  існує комплексна системи класифікації інноваційної діяльності внз. Але існуючі підходи до оцінки розглядають лише деякі аспекти цієї класифікації : фінансування інноваційної діяльності, науково-дослідній і дослідно-конструкторській діяльності, оцінка кадрового потенціалу і тому подібне. В той же час запропоновані підходи не дозволяють комплексно оцінити інноваційну діяльність внз.

Інноваційний розвиток України  напрочуд скромний в порівнянні з тим, що можна було б чекати з урахуванням рівня накопиченого резерву людського капіталу з науковими навичками і інженерного ноу-хау, і навіть її загальних інвестицій в дослідження і розробки. У багатьох регіонах України за роки планової економіки був створений потужний інноваційний потенціал, який забезпечував світовий рівень розвитку за пріоритетними напрямами техніки і галузях виробництва. Проте, економіка, в якій домінували адміністративні методи, виявилася нездібною до ефективного освоєння науково-технічних досягнень.

Фінансування державних дослідницьких інститутів не забезпечується як частина системної політики. Держава фінансує результати досліджень і розробок з комбінації бюджетних каналів і програм, цілі і пріоритети яких встановлюються незалежно. В результаті, інститути працюють  шукаючи фінансування через контракти з приватною промисловістю, державними підприємствами і іншими суб'єктами державного сектора або через програми підтримки інновацій.

Аналізуючи сказане, можна зробити ряд висновків за яким  фінансування  державних вищих навчальних закладів та  дослідницьких  інститутів повинне  забезпечуватися  як  частина   системної   політики,   що вимагає стратегічного планування орієнтованого на ринок.

Тому держава повинна фінансувати результати досліджень і розробок з комбінації бюджетних каналів і програм, цілі і пріоритети яких встановлюються взаємозалежно[4, с.296]. Адже науково-інноваційні розробки ефективно проводити в спеціалізованих установах, якими в Україні в даний момент стають вищі навчальні заклади. Стимуляція інноваційного шляху розвитку шляхом залучення державних ресурсів через науково-дослідні структури вищих навчальних  закладів повинно посилюватися і ґрунтуватися на сучасних методах через розробку сучасних моделей, використання достовірних кількісних оцінок інноваційних процесів з необхідною умовою формування нової, постіндустріальної економіки.

Приведені вище факти і проведене дослідження актуалізують застосування науково обґрунтованих підходів моделювання інноваційної діяльності, оцінки інноваційного потенціалу внз з метою посилення зв'язків між дослідженнями і освітою, виробництвом і реалізацією інноваційної продукції на ринку.

Важливо відмітити, що реформування освітньої сфери з урахуванням посилення ролі інноваційної діяльності вимагає якісної оцінки сучасного інноваційного потенціалу вищої школи. Це завдання повинна вирішити розробка узагальненої моделі інноваційного потенціалу внз, що дає одночасно можливість керівникам внз (і їх підрозділам) та міністерству управляти формуванням інноваційного потенціалу внз шляхом розподілу ресурсів. Впровадження в практику такоїї моделі дозволяє поліпшити функціонування внз і контроль науково-інноваційної діяльності, забезпечити ефективність реформування освіти.

Проведений аналіз  інноваційних процесів за стадіями розвитку, дозволяє визначити місце і роль вищих навчальних закладів в загальній структурі інноваційного розвитку, та виділити для навчальних закладів пріоритетні початкові стадії: фундаментальні і прикладні дослідження, а також дослідно-конструкторські розробки [5, с.127].

Висновки Таким чином, для розвитку інноваційного процесу потрібна система планування і фінансування інноваційної діяльності яка визначається характером наукових досліджень, що проводяться. Мають бути виділені етапи наукової, науково-технічної і інноваційної діяльності від фундаментальних, пошукових, прикладних досліджень до дослідно-конструкторських розробок і виробництва готової продукції.

Найважливішою умовою динамічного розвитку науки внз є підвищення ефективності бюджетного фінансування як інструменту державної науково-технічної і освітньої політики. У сучасних умовах держава в нашій країні вимушена за рахунок бюджетних коштів компенсувати украй низьку інвестиційну активність в науково-інноваційній сфері, а також слабку ефективність податкових і інших економічних інструментів державно-управлінського стимулювання наукової і інноваційної діяльності.

Звідси видно, що для розвитку інноваційного процесу потрібна система планування і фінансування інноваційної діяльності, визначувана характером наукових досліджень, що проводяться. Актуальним представляється виділення етапів науковій, науково-технічній і інноваційній діяльності від фундаментальних, пошукових, прикладних досліджень до дослідно-конструкторських розробок і виробництва готової інноваційної продукції. Розподіл науково-дослідних робіт на основні етапи дає нам можливість доповнити оцінні критерії оцінки фінансування дослідницьких процесів.

 

Список використаної літератури.

1. Андрущенко В.П. Теоретико-методологічні засади модернізації вищої освіти в Україні на рубежі століть (за матеріалами доповіді, виголошеної на засіданні загальних зборів АПН України 23 листопада 2000 р.) //Вища освіта України. - 2001. - №2. - С. 5 - 13.

2. Антонюк, О. Менеджмент в освітянській сфері: концептуальні засади / О. Антонюк // Персонал. – 2006. – № 10. – С. 58–65.

3. Державне управління в Україні : навч. посіб. / за заг. ред. Б. Авер’янова. – К. : Вид-во ТОВ “СОМИ”, 1999. – С. 35–39

4. Домбровська С.М. Трансформація державного управління освітньої політики України в контексті подальшого реформування та стабілізації / С.М. Домбровська // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. праць Харківського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України. – Х. : Магістр, 2010. – Вип. 1. – С. 293–298.

5. Жабенко, О. В. Державна освітня політика в умовах європейської інтеграції / О. В. Жабенко // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз : матеріали наук.-практ. конф. / за заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. – К. : Вид-во УАДУ, 2002. – Т. 2. – С. 126–128

 

References.

1. Andrushchenko, V.P. (2001), "Theoretical and methodological foundations of the modernization of higher education in Ukraine at the turn of the century (according to the report delivered at a meeting of the APS of Ukraine on November 23, 2000)", Vyshcha osvita Ukrainy, vol. 2, pp. 5 - 13.

2. Antoniuk, O. (2006), "Management in the educational sphere: conceptual foundations", Personal, vol. 10, pp. 58–65.

3. Averianov, B. (1999), Derzhavne upravlinnia v Ukraini [Public Administration in Ukraine], Vyd-vo TOV “SOMY”, Kyiv, Ukraine, pp. 35–39.

4. Dombrovska, S.M.  (2010), "Transformation of public administration of educational policy of Ukraine in the context of further reformation and stabilization", Aktualni problemy derzhavnoho upravlinnia: zb. nauk. prats Kharkivskoho rehionalnoho instytutu derzhavnoho upravlinnia NADU pry Prezydentovi Ukrainy, vol. 1, pp. 293–298.

5. Zhabenko, O. V. (2002), "State educational policy in the conditions of European integration", Materialy nauk.-prakt. konf. [Materials of scientific-practical. Conf.] Derzhavne upravlinnia v umovakh intehratsii Ukrainy v Yevropeiskyi Soiuz [Public administration in the conditions of integration of Ukraine into the European Union], vol. 2, Vyd-vo UADU, pp. 126–128.

 

Стаття надійшла до редакції 20.10.2017 р.