УДК 351.88

 

О. Є. Копанчук,

аспірантка навчально-науково-виробничого центру

Національного університету цивільного захисту України

 

КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ У СФЕРІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

 

O. Kopanchuk,

Graduate student of the educational research and production center

of the National University of Civil Protection of Ukraine

 

CONCEPTUALIZATION OF NATIONAL INTERESTS IN THE SPHERE OF THE INTERNATIONAL RELATIONS

 

У статті комплексно досліджено концептуалізацію національних інтересів у сфері міжнародних відносин. Авторкою шляхом комплексного аналізу науково-методологічної літератури визначено, що виходячи із концептуалізації національних інтересів у сфері міжнародних відносин, їх реалізація здійснюється всіма наявними методами та засобами, які оперує держава при виконанні основоположних засад внутрішньої та зовнішньої політики, зокрема економічними, політичними, ідеологічними, дипломатичними, оборонними, а в окремих випадках й застосування державного примусу. Здійснюючи рефлексію головні національні інтереси прямо та опосередковано впливають на інші ‒ факультативні інтереси, які в залежності від певних внутрішніх факторів є предметом спекуляцій при реалізації основоположних державних пріоритетів.

З’ясовано, що національні інтереси нерозривно пов’язані із національною безпекою держави, її самозбереженням, недопустимістю здійснення впливу на її цілісність та суверенітет, що обов’язково має враховуватись при реалізації спільних напрямків на міжнародній арені. За даних обставин, концепція національних інтересів у кожній країні буде відображенням власних, загальних орієнтирів громадян та суспільства щодо визначення їх самобутності та місця держави у світовому співтоваристві. В умовах, коли національні інтереси формуються виходячи із захисту цілісності та безпеки, недопущення втручання у її обороноздатність, державний примус виступає головним атрибутом державної влади та міцності держави.

Доведено, що національні інтереси не є емпіричною догмою й частіше за все виникають шляхом синтезу найрізноманітніших плюралістичних спільнот, вони можуть видозмінюватися у систему якісно-сталих власних державних інтересів, які не завжди уособлюють всю сукупність міжнародних та державних проблем. Окрім того, дефініція «національний інтерес» є взаємозалежною від таких понять як суспільні потреби, суспільні інтереси, адже мова йде про суверенні та незалежні демократичні держави, які розвиваються за власним вектором з урахуванням загальноприйнятих пріоритетів. Тільки в контексті сприйняття та отримання результатів політичних процесів, який прийнято вважати як спільна домовленість двох, або більше держав оформлена у вигляді конвенції, угоди, договору, можна отримати у кінцевому результаті компроміс, який і можна охарактеризувати як національний інтерес. Трансформація ж управлінської політики держави, беззаперечно впливає на систему національних інтересів не дивлячись на наявність певних фундаментальних міжнародних положень.

 

In article, it is in a complex investigated conceptualization of national interests in the sphere of the international relations. Author by the complex analysis of scientific and methodological literature it is defined that proceeding from on conceptualization of national interests in the sphere of the international relations, their realization is enabled by all available methods and means which the state at execution of the fundamental principles of domestic and foreign policy operates, in particular economic, political, ideological, diplomatic, defensive, and in some cases and applications of the state coercion. Carrying out a reflection the main national interests directly and indirectly influence others ‒ optional interests which depending on certain internal factors is a subject of speculation at realization of fundamental state priorities.

Established that national interests linked with national security of the state, its self-preservation, implementation of influence on its integrity and sovereignty that surely it has to consider at realization of the joint directions on the international scene. Under these circumstances, the concept of national interests in each country will be reflection of own, general reference points of citizens and societies by determination of their originality and the place of the state in the international community. In conditions when national interests formed proceeding on protection of integrity and safety, prevention of intervention in its defense capability, state coercion acts as the main attribute of the government and durability of the state.

It is proved what national interests is not empirical dogma and most often arise by synthesis of the most various pluralistic communities, they can change in the system of qualitatively steady own state interests which not always represent all set of the international and state problems. Besides, the definition "National interest" is interdependent from such concepts as social needs, public interests; it is about the sovereign and independent democratic states, which develop on, own a vector taking into account the standard priorities. Only in the context of perception and obtaining results of political processes which is considered to be as the joint arrangement of two or more states are registered in the form of the convention, the agreement, the contract, it is possible to receive a compromise which and can be characterized as national interest in the end result. Transformation of administrative policy of the state implicitly influences the system of national interests despite existence of certain fundamental world situations.

 

Ключові слова: національні інтереси, державне управління, національна безпека, міжнародні відносини, типологія, управління у сфері державної безпеки.

 

Keywords: national interests, public administration, national security, the international relations, typology, management in the field of state security.

 

 

Постановка проблеми. Категорія «національні інтереси» є загальновживаною як на повсякденному рівні, так і у науковому просторі. Враховуючи її широке використання, здавалося б жодних концептуальних питань існувати, апріорі не може. Водночас, беручи до уваги значний синтез наукових праць як українських науковців у різних сферах суспільного та державного життя, так і зарубіжних, можна констатувати про відсутність єдиного та сталого підходу до її розуміння.

За даних обставин, важливо відзначити й те, що серед численної кількості нормативно-правових актів особливе місце посідають й законодавчі акти присвячені даній проблематиці, наприклад сьогодні до основних напрямків здійснення зовнішньої політики України належить, серед іншого, захист національних інтересів з метою формування інститутів громадянського суспільства, національної безпеки і оборони, в економічній, соціальній і гуманітарній сферах, в екологічній сфері та сфері техногенної безпеки тощо.

В умовах розбудови української державності за результатами проголошення незалежності, проведення державно-політичних реформ, зміни вектору державного управління на засадах захисту державного суверенітету, прав і свобод людини і громадянина, утвердження демократичних та соціальних цінностей, отримання правового статусу міжнародного учасника управлінських відносин, питання щодо етимологічного змісту національних інтересів, їх сутності, концептуалізації набувають особливого важливого значення будучи первинною ланкою окреслених заходів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретико-прикладні аспекти дослідження національних інтересів досить часто привертали увагу вітчизняних та закордонних вчених, зокрема таких як О. В. Воронянський, Д. О. Глембоцький, А. Б. Качинський, І. В. Пантелейчук, В. О. Саламатов, А. І. Семенченко. Як правило, дослідниками розглядалися особливості та закономірності виникнення й становлення національних інтересів з позиції політології, юриспруденції, філософії.

Водночас, зазначені вчені, як правило розглядали проблематику становлення національних інтересів в цілому, або лише окремі питання, які сприяли встановленню даного інституту в Україні. Проблематика ж становлення національних інтересів у сфері міжнародних відносин, з точки зору, їх сутності та концептуалізації, з позицій, державного управління ще не отримали належного теоретико-прикладного обґрунтування та дослідження.

Внаслідок чого метою даної статті є наукове обґрунтування та дослідження концептуалізації національних інтересів у сфері міжнародних відносин.

Виклад основного матеріалу. Концептуалізація національних інтересів у сфері міжнародних відносин є результатом феноменології закономірностей їх становлення, розвитку й синтезу. З позицій засобів та прийомів методології, сутність національних інтересів характеризується величезним різноманіттям: деякі автори констатують фактори, які впливають на процес реалізації національних інтересів, не розкриваючи при цьому змісту даного поняття; інші ‒ заперечують факт існування національних інтересів, як таких.

Вважаємо, що доцільно зазначити про перших авторів, які розвинули у науковій догмі розуміння національних інтересів як штучного інструменту задля повалення залежності трудящих мас від класової боротьби, наприклад С. Краснер, А. Бентлі, Д. Трумен.

Теорія національних інтересів, яку можна охарактеризувати як сукупність найрізноманітніших підходів щодо визначення даного поняття передбачає доцільність вирішення таких основоположних завдань як: визначення сутності національних інтересів з позицій теорії міжнародних відносин та прикладних завдань зовнішнього державного управлінського курсу; співвідношення національних інтересів кожної окремої держави на міжнародному рівні; приналежність національних інтересів до об’єктивної реальності чи результату суб’єктивної діяльності тощо.

Цікаво, що як окремий напрямок наукової діяльності інститут національних інтересів у міжнародній діяльності з’явився, досить нещодавно. Навіть на початку ХХ століття національний інтерес ототожнювався із інтересами правителя як віддзеркалення інтересів та потреб правлячої династії. Державно-суспільне життя, яке увібрало в себе цінності та традиції феодальної роздробленості перешкоджало розбудові якісно-новому трактуванню означеної категорії.

Фундаментальні розробки визначення сутності національних інтересів належать Г. Мортенау, який відстоював позицію, що національні інтереси є об’єктивним та універсальним поняттям, впровадженим у науковий обіг з метою захисту суверенітету кожної держави в контексті міжнародної політики задля отримання як найвигіднішого становища на міжнародній арені.

Національний інтерес ‒ це продовження розвитку панівних інтересів правлячої еліти та поступового формулювання ізольованості суспільства від політико-державного апарату з метою підтримання легітимності влади та її визнання з боку суспільства [5, c. 269]. В тім, з такими висновками погодитись не можна, оскільки в цілому даний погляд розходиться із концепціями плюралізму щодо співвідношення національних і державних інтересів із одночасною підміною громадських інтересів державними.

Не вдаючись у методологічні аспекти даної проблематики, слід констатувати, що переважна більшість науковців стверджують про можливість обмеження національних інтересів моральними засадами функціонування та розвитку суспільства.

Цікавими та досить новаторськими концепціями розуміння сутності національних інтересів є положення запропоновані В. С. Малаховим, який зазначав, що основоположною категорією при характеристиці національних інтересів у сфері міжнародних відносин має бути розуміння конкретної нації, з урахуванням чотирьох підходів: примордіалізму або есенціалізму (національні інтереси є об'єктивною категорією, яка пов'язана з історичними, культурними та територіальними особливостями розвитку національної спільноти); історизму (національні інтереси є об'єктивним поняттям, яке пов'язане з правилами та закономірностями логіко-історичного розвитку з урахуванням траєкторії еволюції конкретної державності); функціалізму (національні інтереси є штучними категоріями та поняттями, які покликані інтегрувати суспільство й консолідувати його задля досягнення більш важливих загальнолюдських цінностей); конструктивізму (національні інтереси ‒ це умовне поняття, створене задля вирішення окремих питань пов’язаних із збереженням власної легітимності та соціальної консолідації) [6, c. 35-39].

Д. Нойхтерлайн, в свою чергу, підкреслює множинність розуміння національних інтересів та їх досить складний та неоднозначний характер, стверджуючи, що національний інтерес може визначатися не лише як аналітичний інструмент цільової зовнішньої політики, але і як інструмент легітимізації зовнішньополітичного курсу конкретної держави, який має включати: цілі зовнішньої політики, очікувані результати впровадження окремих кроків; ціннісний вимір власної ідентичності як підстава суспільної консолідації; шляхи забезпечення єдиної диференційованої категорії; державно-управлінську діяльність як інструмент обґрунтування зовнішньополітичного курсу. Розглядаючи внутрішню структуру системи національних інтересів крізь призму міжнародних відносин, доцільно виокремити такі структурні елементи як: права та інтереси в сфері оборони; економічні інтереси та зацікавленість; ідеологічні та/або культурно-ідеологічні інтереси; права та свободи, інтереси міжнародної спільноти тощо [7, c. 246-248].

Таким чином, з огляду на представлені наукові твердження, вважаємо за необхідне висловити власну точку зору: виходячи із того, що національні інтереси не є емпіричною догмою й частіше за все виникають шляхом синтезу найрізноманітніших плюралістичних спільнот, вони можуть видозмінюватися у систему якісно-сталих власних державних інтересів, які не завжди уособлюють всю сукупність міжнародних та державних проблем. Окрім того, дефініція «національний інтерес» є взаємозалежною від таких понять як суспільні потреби, суспільні інтереси, адже мова йде про суверенні та незалежні демократичні держави, які розвиваються за власним вектором з урахуванням загальноприйнятих пріоритетів. Тільки в контексті сприйняття та отримання результатів політичних процесів, який прийнято вважати як спільна домовленість двох, або більше держав оформлена у вигляді конвенції, угоди, договору, можна отримати у кінцевому результаті компроміс, який і можна охарактеризувати як національний інтерес. Трансформація ж управлінської політики держави, беззаперечно впливає на систему національних інтересів не дивлячись на наявність певних фундаментальних міжнародних положень.

До складу чинників, які прямо чи опосередковано впливають на концептуалізацію національних інтересів у сфері міжнародних відносин можна віднести: економічні характеристики; масштаб реалізації управлінської діяльності; ризики, які можуть виникнути в процесі впровадження окремого напрямку; ставлення членів суспільства до визначених стратегій; ступінь розвитку та цінності міжнародного середовища; вплив інших подразників на внутрішню й зовнішню політику держави [2, c. 24].

Особливості політико-правового становища держави на міжнародному рівні пов’язано із суб’єктивними та об’єктивними детермінантами, які й характеризують національну роль відповідної держави, що обов’язково включає такі компоненти як: виконання відповідної функції; реалізація національної політики; вплив суспільства та державно-суспільної думки; інші чинники. В рамках реалізації внутрішньої політики будь-якої держави особливого значення набуває кожен із перерахованих критеріїв, адже кожне державно-владне рішення, управлінський цикл має узгоджуватись із офіційно-визначеною позицією держави-учасника міжнародних відносин з дотриманням концепції національної ролі.

Окремі дослідники, обґрунтовуючи зміст поняття «національні інтереси» виходять із представленої позиції вченого-соціолога У. Геллі, який стверджував, що у гуманітарних дослідженнях існують так звані за своєю суттю оспорювані поняття, які є настільки узагальнені, що не допускають не лише термінологізації, але й уніфікованості їх значення. Зазначені поняття, принципово орієнтовані лише на постійний синтез та генерування нових суджень, які супроводжуються численними дослідженнями та дискусіями [8, c. 167-172].

Окреслюючи сутність поняття «національний інтерес» Ф. Краточвіл зазначав, що дану категорію потрібно розглядати розмежовуючи від громадських інтересів, під якими доцільно розуміти ту сукупність прав та законних інтересів, які регулюються нормативно-правовими актами в державі та визначають її внутрішню політику. На думку науковця, поняття «національний інтерес» відноситься виключно до сфери зовнішньої політики держави та має застосовуватися лише для підвищення рівня та захисту інтересів суспільства, громадян, окремих індивідів від внутрішніх подразників [9, c. 13]. Дійсно, світова наукова спільнота визначає декілька концепцій до розуміння даної категорії, наприклад політичного прагматизму та реалізму.

Вважаємо, що сучасний період історико-правового розвитку державотворення та реорганізації управлінської діяльності не дозволяє саме у визначений спосіб визначити проблематику становлення й концептуалізації національних інтересів у сфері міжнародних відносин, оскільки в кризових умовах занепаду фінансово-економічних систем дані категорії постають об’єктом спекуляцій та популізму. Теоретико-методологічне визначення поняття національних інтересів інтерпретується у прикладний зміст. Відсутність реальних методів ідентифікації національних інтересів постає наслідком того, що державницька політика, заходи в сфері державної безпеки та управління набуває імперативного значення без врахування комунікаційних зв’язків із суспільством та громадянськими інститутами. Безумовно, окреслені висновки не можуть гарантувати виваження концептуальних та доктринальних систем, але їх сукупність дозволить певним чином узгодити та переосмислити наявні науково-теоретичні висновки та узагальнення.

Висновки. Виходячи із концептуалізації національних інтересів у сфері міжнародних відносин, можна зробити висновок, що їх реалізація здійснюється всіма наявними методами та засобами, які оперує держава при виконанні основоположних засад внутрішньої та зовнішньої політики, зокрема економічними, політичними, ідеологічними, дипломатичними, оборонними, а в окремих випадках й застосування державного примусу. Здійснюючи рефлексію головні національні інтереси прямо та опосередковано впливають на інші ‒ факультативні інтереси, які в залежності від певних внутрішніх факторів є предметом спекуляцій при реалізації основоположних державних пріоритетів. Безумовно, національні інтереси нерозривно пов’язані із національною безпекою держави, її самозбереженням, недопустимістю здійснення впливу на її цілісність та суверенітет, що обов’язково має враховуватись при реалізації спільних напрямків на міжнародній арені. За даних обставин, концепція національних інтересів у кожній країні буде відображенням власних, загальних орієнтирів громадян та суспільства щодо визначення їх самобутності та місця держави у світовому співтоваристві. В умовах, коли національні інтереси формуються виходячи із захисту цілісності та безпеки, недопущення втручання у її обороноздатність, державний примус виступає головним атрибутом державної влади та міцності держави.

В сучасних умовах національна безпека як індикатор розвитку та забезпечення національних інтересів залежить не лише від рівня підготовки збройних сил, обороноздатності держави, але й від інших чинників – економічної могутності, рівня розвитку фінансової системи, якості освіти та науки, добробуту громадян, їх орієнтирів та світогляду. Будучи результатом та показником реалізації базових інтересів, національні інтереси не завжди відображають на міжнародному рівні реальні потреби суспільства, так як, можуть піддаватися впливу протидіючих факторів, міжнародній загрозі, а отже, національні інтереси не можуть повністю узгоджуватися із національною безпекою держави. Національна безпека як захист найбільш важливих і необхідних національних інтересів є значно ширшим поняттям, яке включає усю сукупність геополітичних, державно-правових, управлінських, соціально-економічних, історико-культурних, глобалізаційних чинників. Внаслідок чого, концептуалізація національних інтересів здійснюється у відповідності до геополітичних параметрів держави, ресурсними можливостями, рівня правосвідомості громадян з урахуванням певних процесів та явищ. Права та інтереси, які випливають із ідей збереження державницького суверенітету, територіальної цілісності, незалежності є головними факторами, які продукують зовнішньополітичну та управлінську діяльність держави.

 

Список літератури.

1. Воронянський О. В. «Національні інтереси» як категорія політичної науки. Вісн. Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. Серія : Філософія, філософія права, політологія, соціологія, 2011. № 10. С. 131-136.

2. Глембоцький Д. Осмислення поняття «національний інтерес» для подальшої реалізації в розвитку країни. Вісник Національної академії державного управління, Серія «Державне управління», 2012. № 3. С. 22-29.

3. Саламатов В. О. Структура суб’єктивних уявлень про нацiональнi iнтереси України. Вiсник АН України, 1994. № 1. С. 72-76.

4. Семенченко А. І. Методологія стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки України: монографія. Київ : НАДУ, 2008. 428 с.

5. Beard C. A. The idea of national interest: an analytical study in american foreign policy. New York : Macmillan, 1934. 475 p.

6. Малахов В. С. Национализм как политическая идеология. Москва : КДУ, 1995. 320 c.

7. Nuechterlein D. E. National Interests and Foreign Policy: A Conceptual Framework for Analysis and Decision-Making. British Journal of International Studies. October 1976. Vol. 2. № 3. P. 246–266.

8. Gallie W. B. Essentially Contested Concepts. Proceedings of the Aristotelian Society. 1956. Vol. 56. P. 167–198.

9. Kratochwil, F. On the Notion of «Interest» in International Relations. International Organization, 1982. Vol. XXXIV. P. 13-25.

 

References.

1. Voronians'kyj, O. V. (2011), “National interests” as category of political science”. Visn. Nats. iuryd. akad. Ukrainy im. Yaroslava Mudroho. Seriia : Filosofiia, filosofiia prava, politolohiia, sotsiolohiia, vol.10, pp.131-136.

2. Hlembots'kyj, D. (2012), “Judgments the concept “national interest” for further realization of development of the country”. Visnyk Natsional'noi akademii derzhavnoho upravlinnia, Seriia «Derzhavne upravlinnia», vol. 3, pp. 22-29.

3. Salamatov, V. O. (1994), “Structure of subjective representations about the national interests of Ukraine”. Visnyk AN Ukrainy, vol. 1, pp. 72-76.

4. Semenchenko, A. I. (2008), Metodolohiia stratehichnoho planuvannia u sferi derzhavnoho upravlinnia zabezpechenniam natsional'noi bezpeky Ukrainy: monohrafiia [Methodology of strategic planning in the sphere of public administration by ensuring national security of Ukraine: monograph], NADU, Kyiv, Ukraine.

5. Beard, C. (1934), The idea of national interest: an analytical study in american foreign policy. Macmillan, New York, USA.

6. Malakhov, V. S. (1995), Natsyonalyzm kak polytycheskaia ydeolohyia [Nationalism as political ideology], KDU, Moscow, Russia.

7. Nuechterlein, D. (1976), “National Interests and Foreign Policy: A Conceptual Framework for Analysis and Decision-Making”, British Journal of International Studies. October, vol. 2, pp. 246–266.

8. Gallie, W. (1956), “Essentially Contested Concepts”, Proceedings of the Aristotelian Society, vol. 56, pp. 167–198.

9. Kratochwil, F. (1982), “On the Notion of «Interest» in International Relations”, vol. 34, pp. 13-25.

 

Стаття надійшла до редакції 20.10.2017 р.