EnglishНа русском

Державне управління: удосконалення та розвиток № 7, 2010

УДК 351.82

 

О. А. Ясюкевич,

 аспірант кафедри економічної політики, ХарРІ НАДУ

 

 

НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ОБ’ЄКТІВ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ

 

Анотація: На основі дослідження організаційних засад державного регулювання відносин в сфері промислової власності в Україні запропоновані напрями удосконалення організаційного забезпечення державного регулювання ринку об’єктів промислової власності в Україні. 

 

Ключові слова: інтелектуальна власність, промислова власність, ринок об’єктів промислової власності, державне регулювання.

 

 

Annotation: On the basis of the research of the state regulation organization basis of the relations in the sphere of the industrial property it was suggested the concepts of improvement of the organizational provision of the industrial property objects market state regulation in Ukraine.

 

Key words: intellectual property, industrial property, industrial property objects market, state regulation.

 

 

Постановка проблеми. Світовий досвід переконливо свідчить, що перехід до інноваційної моделі розвитку економіки можливий лише за умови ефективного використання інтелектуального потенціалу, розвитку інституту інтелектуальної власності, широкомасштабному впровадженню в господарській обіг результатів інтелектуальної, творчої праці – об’єктів (права) інтелектуальної власності [1]. Споживання результатів інтелектуальної діяльності виробничої та науково-технологічної сфери у формі об’єктів промислової власності здійснюється шляхом впровадження їх у виробничий процес, в ході якого і планується отримання економічного та соціального ефектів. Поява альтернативи зовнішнього залучення таких об’єктів, що здійснюється у результаті розпорядження майновими правами інтелектуальної власності на об’єкти промислової власності, обумовила формування та активний розвиток нового типу ринку – ринку об’єктів промислової власності, на якому товаром виступають не кінцеві результати інноваційного циклу (інноваційні продукти, товари, продукція), а базисна інтелектуальна складова їх виробництва – об’єкти промислової власності, розпорядження правами на які здійснюється переважно шляхом укладання  договорів розпорядження майновими правами інтелектуальної власності на такі об’єкти.

Становлення та розвиток нового типу ринку, а також необхідність сприяння комерційному використанню об’єктів промислової власності (їх комерціалізації) обумовили необхідність приділення першочергової уваги держави до питань становлення та розвитку такого ринку. Оскільки державне регулювання як процес, як цілеспрямована дія завжди передбачає наявність певного суб’єкту(ів), що здійснює(ють) регулюючий вплив, суб’єктами державного регулювання ринку об’єктів промислової власності виступає держава в особі державних органів, діяльність яких спрямована на врегулювання відносин в сфері промислової власності, особливо в частині відносин з приводу розпорядження правами інтелектуальної власності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідники питань промислової власності В. Чеботарьов, Г. Андрощук, В. Полохало зазначають важливу роль держави у процесах комерціалізації її об’єктів, у тому числі шляхом розвитку сучасного ринку об’єктів промислової власності [1; 11]. Автором було проаналізовано ряд наукових джерел в сфері досліджень організаційного забезпечення державного регулювання та управління сферою промислової власності [2; 5; 7; 12]. Так, цим питанням присвячено окремий розділ у монографії П. Крайнева [5]. Окремі аспекти були досліджені також С. Гребенкіним, О. Юрченко та іншими [2; 7; 12]. Організаційна структура системи правової охорони і захисту прав інтелектуальної власності була висвітлена у рекомендаціях парламентських слухань "Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування" [8].

Однак, відсутність комплексних досліджень державного регулювання відносин в сфері промислової власності із визначенням системи органів державної влади, що наділені відповідними компетенціями в даній сфері, з виділенням першочергового завдання регулювання цієї сфери – забезпечення комерціалізації результатів інтелектуальної, творчої діяльності у формі об’єктів промислової власності шляхом забезпечення розвитку ринку ОПВ обумовило мету даної статі.

Мета статті. Обґрунтування основних напрямів удосконалення організаційного забезпечення системи державного регулювання в сфері промислової власності в частині забезпечення розвитку ринку ОПВ.

Виклад основного матеріалу. У випадку із регулюванням складних соціально-економічних явищ, якою і є сфера промислової власності та ринок об’єктів промислової власності (надалі ринок ОПВ), як її основна складова, досить поширеним явищем виявляється багатосуб’єктність. Багатосуб’єктність передбачає наявність декількох (багатьох) суб’єктів здатних та наділених відповідними повноваженнями до регулюючого впливу на зазначений об’єкт регулювання, що іноді ускладнює координацію їх діяльності задля досягнення поставленої мети та завдань, знижує ефективність діяльності. З урахуванням зазначеного, автором було проаналізовано сучасний стан регулюючого блоку системи державного регулювання у сфері промислової власності з метою визначення основних проблем організаційного характеру в частині забезпечення комерціалізації об’єктів промислової власності, у тому числі за рахунок розпорядження правами інтелектуальної власності на такі об’єкти.

Основним принципом організації державної влади в Україні, відповідно до ст. 6 Конституції України, є її поділ на законодавчу, виконавчу та судову [4]. Відповідно, серед органів державної влади, що відповідають за організаційне забезпечення регулювання ринку об’єктів промислової власності можна виділити чотири основні підсистеми (гілки влади) за цією ознакою: органи законодавчої влади; органи судової влади; органи виконавчої влади (центральний та місцевий рівень) та органи державної влади, що не відносяться до зазначених трьох гілок. До суб’єктів впливу відносяться також органи місцевого самоврядування: обласні ради, міські ради, Київська і Севастопольська міські ради, районні ради, районні ради у містах, сільські ради та селищні ради. Загальна структура органів державного регулювання сфери промислової власності прямого та опосередкованого впливу представлена на рис. 1.

 

Рис. 1. Система органів державного регулювання в сфері промислової власності в Україні

 

Підсистема органів виконавчої влади є найбільш структурно та функціонально ускладненою по відношення до інших підсистем. Вона складається із вищого органу виконавчої влади даної підсистеми – Кабінету Міністрів України; центральних органів виконавчої влади: Міністерств, Державних комітетів України, центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, інших центральних органів та установ України; Ради міністрів Автономної Республіки Крим; Місцевих органів виконавчої влади: місцеві державні адміністрації (обласні, районні, районні у місті, міські) – місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції (рівень територіальних органів центральних органів виконавчої влади не розглядався).

На даному етапі структурно-функціональний аналіз основ діяльності центральних органів виконавчої влади у досліджуваній сфері, в частині організаційного забезпечення відносин в сфері промислової власності, виявив ряд проблем та недоліків, що свідчить про наявність певних труднощів у забезпеченні комерціалізації об’єктів промислової власності та потребують подальшого вивчення. За період 1992 – 2010 рр. у зазначеній сфері відбулися численні трансформації органів виконавчої влади, що вимагало приділення першочергової уваги новостворених організаційних структур до постійної адаптації та реформування внутрішньої структури. Наслідком вищезазначеного стало усунення органів державної виконавчої влади від державного регулювання відносин у сфері забезпечення комерціалізації інтелектуальних продуктів у формі об’єктів промислової власності, особливо в ринковий спосіб, у тому числі незначна кількість угод у сфері розпорядження майновими правами на об’єкти промислової власності на ринку ОПВ, та вкрай повільні темпи зростання їх кількості.

Проблеми в сфері організаційних засад державного регулювання ринку ОПВ, на нашу думку, перш за все пов’язані із комплексністю сфери з точки зору необхідності охвату широкого кола відносин, що виникають під час створення ОПВ, набуття прав на нього, подальшого їх використання, розпорядження та захисту (у разі необхідності). Складність та багатогранність відносин у сфері промислової власності, що розпочинаються із генерування результату інтелектуальної діяльності науково-технічної та промислової сфер й закінчуються отриманням бажаного економічного та соціального ефекту під час використання об’єктів промислової власності для вироблення конкурентоспроможних (бажано інноваційних) товарів та послуг на їх основі, утилізацією об’єктів промислової власності, обумовлює у тому числі системний розгляд таких відносин в частині поєднання наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності, а також відносин у сфері інтелектуальної власності та трансферу технологій (підкріплених охоронними документами).

На даний момент (2010 р.) в Україні створено відповідну систему органів державного регулювання відносин у сфері промислової власності, якій, на нашу думку, притаманні певні недоліки. Організаційне забезпечення сфери промислової власності як об’єкта державного регулювання, зокрема, характеризується:

-          відсутністю єдиної науково-обґрунтованої концепції державного регулювання сфери промислової власності на державному та місцевому рівнях;

-           відсутністю системного підходу до формування та реалізації політики у сфері інтелектуальної та, зокрема, промислової власності в Україні;

-          концентрацією переважно на формуванні системи державної охорони прав інтелектуальної власності та її інформаційному забезпеченню, із усуненням від сприяння усіх форм комерціалізації її об’єктів, у тому числі стимулювання розвитку ринку ОПВ;

-          численними трансформаціями в системі органів виконавчої влади до компетенції яких відносились питання регулювання відносин у сфері промислової власності із використанням однорівневої та багаторівневої організаційних структур, що призвело до втрати ряду завдань, прав та повноважень, важливих з точки зору забезпечення розвитку ринку ОПВ;

-          розпорошенням повноважень між декількома основними центральними органами виконавчої влади у сфері регулювання відносин промислової власності у межах життєвого циклу об’єктів промислової власності;

-          відсутністю належної координації органів державної влади, особливо в частині забезпечення комерціалізації об’єктів промислової власності;

-          неефективністю моніторингу потреб ринку ОПВ, а саме потреб потенційних покупців об’єктів промислової власності та забезпечення активізації державного наукового та науково-технічного сектору у відповідності до визначених потреб тощо.

Позитивні зміни намітилися із створенням 31 травня 2010 року єдиного органу центральної виконавчої влади, діяльність якого спрямована на формування та реалізацію державної політики у сфері наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та трансферу технологій – Державного комітету з питань науково-технічного та інноваційного розвитку (надалі Держкомнауки) [10]. Держкомнауки було створено на базі Департаменту науково-технологічного розвитку, департаменту інновацій й трансферту технологій Міністерства освіти і науки України та департаменту інновацій Державного агентства з інвестицій та інновацій (відтепер Державного агентства України з інвестицій та розвитку). У тому числі, позитивними тенденціями стало наділення нового комітету повноваженнями у сфері координації діяльності органів виконавчої влади з проведення політики у сфері наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та трансферу технологій, оскільки процеси координації діяльності попередніх організаційних структур у цій сфері були вкрай ускладненими. До основних завдань Держкомнауки України також були повернені повноваження у сфері «розроблення засад наукового, науково-технічного та інноваційного розвитку України», «забезпечення розвитку загальнодержавної системи науково-технічної інформації», які булі втрачені під час створення Міносвіти. Досить перспективним виглядало визначення серед основних завдань Держкомнауки завдання у сфері сприяння випереджальному розвитку при проведенні фундаментальних і прикладних досліджень, удосконаленню наукоємних технологій, розвитку вітчизняної індустрії програмування та інфраструктури виробництва інформаційно-комунікаційних технологій [6].

Фактично було розпочато процес із централізації усіх владних повноважень у сфері створення та залучення результатів інтелектуальної діяльності, особливо наукової та науково-технічної сфери, до реального сектору економіки з різних відомств у одне та побудову системи за принципом так званого «єдиного вікна». Несподівано, 5 липня 2010 р. Держкомнауки України було ліквідовано та утворено Державний комітет України з питань науки, інновацій та інформатизації на базі Державного комітету інформатизації і Державного комітету з питань науково-технічного та інноваційного розвитку, що ліквідуються [9]. Структура та положення нового органу наразі не затверджені. В умовах приділення першочергової уваги забезпеченню стабілізації економіки та забезпеченню її сталого розвитку, у тому числі за рахунок всебічного використання об’єктів промислової власності, в ході побудови інноваційної моделі розвитку національної економіки такі суперечливі трансформації органів державної влади виглядають безсистемними та несвоєчасними.

На нашу думку, необхідність удосконалення організаційного забезпечення державного регулювання відносин у сфері промислової власності (особливо в частині забезпечення розпорядження правами на об’єкти промислової власності) вимагає приділення уваги до ряду проблемних питань, що мають бути усунуті у ході подальшої трансформації суб’єктного складу регулюючого блоку системи державного регулювання ринку ОПВ. Наприклад, досить суперечливим виглядає факт передання Держкомнауки повноважень Міносвіти у сфері науково-технічної діяльності та трансферу технологій (відносини промислової власності із створення об’єкта, використання об’єктів промислової власності та розпорядження правами на них) із одночасним залишанням повноважень у сфері інтелектуальної власності (переважно в сфері набуття прав інтелектуальної власності) за Міносвіти. Таке становище, на нашу думку, вкрай ускладнить ефективне регулювання усього комплексу відносин у сфері промислової власності, зважаючи на відсутність належної координації між зазначеними органами державної влади. Це призведе до ускладнення процесів у сфері трансферу технологій, що захищені правом промислової власності та забезпечення всебічного сприяння реалізації вітчизняного наукового та науково-технічного потенціалу. На думку автора, доцільним виглядає створення центрального органу виконавчої влади, до сфери якого буде віднесено врегулювання питань наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності, діяльності у сфері інтелектуальної власності та трансферу технологій, що фактично передбачає комплексне регулювання сфери промислової власності, з урахуванням основних етапів життєвого циклу її об’єктів. Створення такого органу державної влади передбачає передання Державного Департаменту інтелектуальної власності та відповідних структур Департаменту новому центральному органу виконавчої влади, діяльність якого має бути спрямована на забезпечення ефективного врегулювання усього комплексу відносин у сфері промислової власності та забезпечення централізованого регулювання відносин у сфері наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності, діяльності у сфері інтелектуальної та промислової власності, трансферу технологій, з урахуванням основних етапів життєвого циклу об’єктів промислової власності.

Висновки. На сучасному етапі організаційне забезпечення відносин у сфері промислової власності характеризується рядом недоліків, що ускладнюються періодом активної трансформації зазначеної сфери та невизначеністю, що вкрай ускладнює та дестабілізує процеси у зазначеній сфері. Подальший розвиток сфери промислової власності, з урахуванням необхідності побудови цивілізованих ринкових відносин, викликають розроблення та впровадження нових підходів ефективного регулювання цієї сфери. У ході залучення України як незалежної держави до світової системи ринкових відносин у площині об’єктів промислової власності, актуальними стали також питання забезпечення всебічного регулювання усього комплексу відносин промислової власності у рамках життєвого циклу об’єктів промислової власності, створення відповідної організаційної структури органів державного регулювання, виробітки єдиного концептуального підходу до забезпечення розвитку ринку ОПВ. Основною ціллю подальшого удосконалення організаційного механізму державного регулювання у сфері промислової власності повинно стати організаційне забезпечення всебічного регулювання сукупності відносин у сфері інтелектуальної власності – створення об’єктів, набуття прав, розпорядження та використання прав, захисту, у разі необхідності, із забезпеченням належної координації органів державної влади, а також включення вже існуючої організаційної структури органів у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності у нову комплексну організаційну структуру. Необхідним вбачається застосування комплексного підходу за рахунок перегляду регулюючого впливу суб’єктів державного регулювання у сфері наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності, діяльності у сфері інтелектуальної власності та трансферу технологій.

З урахуванням необхідності забезпечення комерціалізації об’єктів промислової власності як основного етапу його життєвого циклу, основними напрямами діяльності нового органу повинні стати напрями у сфері забезпечення побудови цивілізованого ринку ОПВ, що передбачає:

-  подальшу роботу із підвищення рівня інформаційного забезпечення та автоматизації роботи органів державної влади для зниження адміністративних витрат;

- посилення координації центральних органів виконавчої влади в частині комерціалізації об’єктів промислової власності;

-  поліпшення координації діяльності регуляторних органів сфери промислової власності з метою моніторингу сучасного стану розвитку цієї сфери, вироблення узгодженої стратегії й тактики її регулювання щодо вирішення завдань забезпечення розвитку ринку ОПВ;

- оптимізацію державного апарату з урахуванням необхідності концентрації основних повноважень у сфері вироблення та реалізації інноваційної політики в межах єдиної організаційної структури;

- забезпечення інформаційної підтримки суб’єктів ринку ОПВ (як покупців так і продавців);

- забезпечення проведення моніторингу ефективного управління об’єктами промислової власності права на які перебувають у державній власності, створення реєстру таких об’єктів та організаційне забезпечення контролю за їх використанням із всебічним сприянням їх комерційному використанню;

-  всебічне сприяння створенню ефективної інфраструктури ринку ОПВ;

-  розробку комплексного та ефективного нормативно-правового забезпечення відносин між суб’єктами ринку ОПВ.

Втілення запропонованих пропозицій з удосконалення організаційного забезпечення державного регулювання розвитку національного ринку об’єктів промислової власності як засобу залучення інтелектуальних продуктів у формі об’єктів промислової власності, дозволить зміцнити національну та економічну безпеку України у сфері підтримання оптимального співвідношення попиту та пропозиції на ринку, а також зниження імпортозалежності вітчизняного виробничого сектору, що потребує технологічного оновлення, дозволить залучити національний науковий та науково-технологічний комплекси до інноваційних процесів.

 

Література:

 

1. Біла книга. Інтелектуальна власність в інноваційній економіці України / [Г. О. Андрощук, О. В. Дем’яненко, І. Б. Жиляєв та ін. (упорядкування)]. – К. : Парламентське вид-во, 2008. – 448 с.

2. Гребенкин С. С. Интеллектульная собственность / [С. С. Гребенкин, Е. А. Булат, Ю. Ф. Булгаков та ін.] ; под ред. С. С. Гребенкина. – Донецк : – РВВ ДонІЗТ, 2005. – 199 с.

3. Дідківська Л. І. Державне регулювання економіки: Навч. Посіб. / Л. І. Дідківська, Л. С. Головко. – К. : «Знання-Прес», 2000. – 209 с.

4. Конституція України: Прийнята на П’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К. : Преса України, 1997. – 80 с.  

5. Крайнев П. П.  Інтелектуальна економіка: управління промисловою власністю : [монографія] / П. П. Крайнев – К. : Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 448 с.

6. Питання Державного комітету з питань науково-технічного та інноваційного розвитку [Електронний ресурс] : Постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 2010 р. N 376. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=376-2010-%EF

7. Право інтелектуальної власності: Академ. курс: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / [О. А. Підопригора, О. Б. Бутнік-Сіверський, В. С. Дроб’язко та ін.] ; за ред. О. А. Підопригори та О. Д. Святоцького –К. : Концерн „Видавничій дім „Ін Юре”, 2002. – 672 с.

8. Про Рекомендації парламентських слухань "Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування" : Постанова Верховної ради України від 27 червня 2007 р. N 1243-V //  ВВР України. – 2007. – N 45. – С. 524

9.  Про утворення Державного комітету України з питань науки, інновацій та інформатизації [Електронний ресурс] : Постанова Кабінету Міністрів України 5 липня 2010 р. N 548.Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=548-2010-%EF

10.  Про утворення Державного комітету України з питань науково-технічного та інноваційного розвитку [Електронний ресурс] : Постанова Кабінету Міністрів України від 7 квітня 2010 р. N 290. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=290-2010-%EF

11.  Чеботарьов В. Формування ринку інтелектуальної власності в Україні / В. Чеботарьов, А. Бутяєва // Інтелектуальна власність. – 2003. – №9. – С. 8-10.

12.  Юрченко О. Сучасний стан державної системи прав інтелектуальної власності в Україні: організаційно-правовий аспект [Електронний ресурс] / О. Юрченко, (сайт центру досліджень комп’ьютерної злочинності). – Режим доступу : http://www.crime-research.ru/articles/urchenko2/2

Стаття надійшла до редакції 19.07.2010 р.