УДК 316.4.

 

О. В. Білозір,

кандидат юридичних наук,

доцент кафедри публічного адміністрування

Міжрегіональної академії управління персоналом

 

ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ОРІЄНТОВАНОЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

 

Oksana Bilozir,

PhD, Associate Professor, Department of Public Administration,

Interregional Academy of Personnel Management

 

FORMATION OF NATIONAL SOCIAL-ORIENTED STATE POLICY IN THE CONDITIONS OF EUROPEAN INTEGRATION

 

Зазначено, що принциповим питанням є наявність різних суб'єктів управління: в одному випадку це держава або його чиновники; в іншому -народ, населення, громадські організації, всі, що називають неформальними структурами громадянського суспільства (громадою). Підйом інтересу в проблематиці громадянського суспільства пов'язаний як з кризою соціальної держави на Заході, так і критикою, а потім розпадом східноєвропейського соціалізму. Тривала криза соціальної держави викликав хвилю неолібералізму і актуалізував уявлення про ринок як джерело самоорганізації і соціального порядку. Паралельно росло значення неринкових, а й недержавних шляхів поліпшення суспільного життя, що, фактично і відродило інтерес до громадянського суспільства і властивим йому механізмам солідарності. Питання про роль громадянського суспільства і його солідарностних ресурсів пов'язаний з розширенням уявлення про суб'єктів і ресурсах соціальної політики. У західній соціологічній літературі висловлюється впевненість, що використання людських ресурсів громадянського суспільства дозволить сформувати механізм переходу від знеособленої, бюрократизованої і витратної політики до більш адресною і справедливою.

Запропоновано концепція розгляду держави, ринку та громадянського суспільства як трьох взаємопов'язаних секторів суспільства і ресурсів соціальної політики, проаналізуємо теоретичні концепції громадянського суспільства («третього сектора») і його соціальних функцій. Вони пов'язують людини і держава, влада і громадянина, тому особливо актуальні в рамках сучасної соціальної держави, де очікування громадян щодо турботи держави великі, а ступінь участі в справах держави і суспільства часто обмежується голосуванням на виборах. У сучасних трактуваннях громадянського суспільства відзначається, що воно включає в себе різні об'єднання людей (недержавні організації, товариства, групи взаємодопомоги, групи простих людей (grass root groups), соціальні рухи (особливо так звані нові руху - жінок, молоді, «зелені» та тощо), мережі (network) цих об'єднань. В цей же поняття включається і громадську думку.

 

It is stated that the fundamental issue is the presence of different entities: in one case it is the state or its officials; in the other, the people, the population, public organizations, all called informal structures of civil society (community). The rise in interest in the problems of civil society is linked to both the crisis of the welfare state in the West and criticism, followed by the collapse of Eastern European socialism. The prolonged crisis of the welfare state triggered a wave of neoliberalism and actualized the notion of the market as a source of self-organization and social order. In parallel, the importance of non-market, but also non-state, ways of improving public life increased, which in fact revived interest in civil society and its inherent mechanisms of solidarity. The question of the role of civil society and its solidarity resources is linked to the broadening of the understanding of the subjects and resources of social policy. Western sociological literature expresses the conviction that the use of human resources of civil society will allow to form a mechanism of transition from impersonal, bureaucratic and spending policies to a more targeted and equitable one.

The concept of considering the state, the market and civil society as three interconnected sectors of society and social policy resources is proposed, we analyze the theoretical concepts of civil society (the "third sector") and its social functions. They bind the individual and the state, the authorities and the citizen, so they are especially relevant in the context of the modern welfare state, where the expectations of citizens about the state's concern are high and the degree of participation in the affairs of the state and society is often limited by voting in elections. In modern interpretations of civil society, it is noted that it involves various associations of people (NGOs, societies, mutual aid groups, grass root groups), social movements (especially the so-called new movements - women, young people, "green" ", Etc.), the networks of these associations, and public opinion is included in the same concept.

 

Ключові слова: соціально орієнтована, державна політика, європейська інтеграція, громадянське суспільство, соціальний порядок.

 

Keywords: socially oriented, state policy, European integration, civil society, social order.

 

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. В розвинених західних країнах давно склалася традиція вирішення проблем населення на місцевому, недержавному рівні, оскільки вважалося, що на рівні виникнення проблем повинні знаходитися і адекватні засоби для їх вирішення. У той же час західні держави підтримували місцеві ініціативи та організації, що працюють з населенням. На теоретичному рівні ми бачимо тут вельми актуальне завдання визначення меж управлінських дій держави щодо суспільства. Як підтримувати процеси розвитку добробуту суспільства і людини, не порушуючи здатність соціальних систем до самоорганізації та самовдосконалення? Наскільки суспільство здатне до самоврядування, а людина дійсно є суб'єктом, по крайней мере, власного життєвого проекту? У сучасній західній соціології в якості відповідей на ці питання розвиваються концепції громадянського суспільства і субсидіарного соціальної держави.

В українських ЗМІ і виступах державних діячів неодноразово згадувалося як про необхідність побудови в Україні громадянського суспільства, так і рух до «субсидіарної соціальної держави». Зазначалося також, що необхідно істотно розширити повноваження органів регіональної державної влади і органів місцевого самоврядування у визначенні пріоритетів надання соціальної допомоги населенню та способів її реалізації. Звичайно, децентралізація повноважень держави і передача їх на нижчий рівень компетенції, зовсім не рівні розвитку громадського самоврядування, хоча є його передумовою. Поняття субсидіарності також недостатньо знайоме українському громадянину. Воно пов'язане з відносинами самодопомоги і взаємодопомоги, громадського самоврядування населення з державним рівнями управління.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Наукові дослідження, пов'язані із з'ясуванням особливостей структури самоорганізації партнерських відносин в державній соціальній політиці присвячені розглянуто в працях таких вітчизняних вчених як: Б. Генкіна, О. Грішнова, М. Долішній, О. Егоршина, Е. Лібанової, О. Мельниченко, Т. Костишиної, Л. Лутай, Л. Шаульської. Серед закордонних дослідників теоретичні аспекти підвищення якості соціальної політики досліджено в працях таких вчених, як: Р. Бауер, Д. Белл, Дж. Гелбрейт, E. Лоулер, Е. Мейо, Х. Сомавія, Дж. Хекман, Дж. Форрестер.

Формулювання цілей статті (постановка завдання).

У даній статті є визначення особливостей, системних проблем та актуальних питань формування національної соціальної орієнтованої державної політики в умовах європейської інтеграції.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів.

Узагальнено можна сказати, що субсидіарність пов'язана з рухом від рівня суспільства по адміністративній вертикалі, від соціального до політичної участі. У літературі можна відзначити дискусію про співвідношення понять "місцеве самоврядування" та "децентралізація", яка носила скоріше правової, ніж соціально-управлінський характер, оскільки мова йшла про розподіл повноважень різних рівнів управління [1, c. 40]. Уже в її рамках було встановлено, що становлення місцевого самоврядування не можна звести до децентралізації державного управління, що підкреслюється і в Європейській хартії місцевого самоврядування.

Принциповим питанням є наявність різних суб'єктів управління: в одному випадку це держава або його чиновники; в іншому -народ, населення, громадські організації, всі, що називають неформальними структурами громадянського суспільства (громадою). Найбільш часто з цього приводу цитується Д. П. Богиня, який писав: «Громадські інститути відіграють для встановлення незалежності ту ж роль, що початкові школи для науки; вони відкривають народу шлях до свободи і вчать його користуватися цією свободою. Без общинних інститутів нація може сформувати вільний уряд, проте істинного духу свобод вона так і не набуде ... » [2, c.65].

Виходячи із запропонованої концепції розгляду держави, ринку та громадянського суспільства як трьох взаємопов'язаних секторів суспільства і ресурсів соціальної політики, проаналізуємо теоретичні концепції громадянського суспільства («третього сектора») і його соціальних функцій. Вони пов'язують людини і держава, влада і громадянина, тому особливо актуальні в рамках сучасної соціальної держави, де очікування громадян щодо турботи держави великі, а ступінь участі в справах держави і суспільства часто обмежується голосуванням на виборах. У сучасних трактуваннях громадянського суспільства відзначається, що воно включає в себе різні об'єднання людей (недержавні організації, товариства, групи взаємодопомоги, групи простих людей (grass root groups), соціальні рухи (особливо так звані нові руху - жінок, молоді, «зелені» та тощо), мережі (network) цих об'єднань. В цей же поняття включається і громадську думку. Перша суттєва передумова збереження та функціонування громадянського суспільства - відносна автономія і незалежність від держави і економіки. Вт раю передумова -наявність демократичних правил і законів, які підтримують громадянське суспільство [3, c.36]. Включенность, участь громадян є принципом, на якому ґрунтується розвиток громадських утворень, розвиток служб для населення.

Проблема участі громадян, в основному, вивчена в аспекті політичної участі. Що ж стосується соціальної участі, тобто участі в різних формах суспільної самоорганізації населення, то воно стало розвиватися в Україні тільки в останні роки. У соціологічній літературі зазначено, що відцентрова тенденція і загальне захоплення альтернативами державі виникло після подій кінця 1980-х - початку 1990-х років у всіх посткомуністичних країнах. Пріоритетним завданням постсоціалістичних держав постало завдання формування місцевого самоврядування, яке б мало конституційні гарантії автономії і взяло на себе частину функцій державної влади, безпосередньо пов'язаних з населенням. У сучасних роботах по різним аспектам спільнот (спільнот) виділяється безліч їх видів [4]. Основою будь-яких спільнот є наявність загальних об'єднуючих інтересів, цілей або територій. Такого роду неформальні асоціації є структурою, фундаментом громадянського суспільства, його капіталом, оскільки на Заході ж основою громадянського суспільства був не тільки вільний індивід, а й різноманітний «суспільний капітал», заснований соціальних зв'язках, об'єднаннях, взаємодопомоги і довірі, втілювати, в першу чергу , в сім'ї, сусідському співтоваристві і участі в місцевому самоврядуванні [5, c.59]. Вважалося, що тільки наявність громадянського суспільства дозволяє кожній людині реалізувати свою свободу, як в негативному, так і в позитивному аспектах.

Концепція громадянського суспільства вперше отримала розвиток в роботах Э. О. Дюркгейм, в першу чергу, в «Філософії права» [6, c.265]. Він визначає громадянське суспільство «не як автоматично розпалося на поодинокі особи і що зібралося на мить тільки для одиничного тимчасового акта без подальшої зв'язку, а як розчленоване на вже раніше конституйовані товариства, громади та корпорації, які таким чином отримують політичний зв'язок». Гегель протиставляє громадянське суспільство як сферу приватних інтересів і особистої свободи державі як носію більш загальних, публічних інтересів. При цьому Гегель вводить поняття громадянського суспільства для того, щоб описати стан розвинутої цивілізації і доповнення, необхідні для життєздатності сучасної держави. Громадянське суспільство включає і систему економічної діяльності, яка стала можливою завдяки індустріальному капіталізму і, в свою чергу, забезпечує йому нормальне функціонування, щоб ринок не був механізмом, що працює самим по собі, незалежно від держави і громадянського суспільства.

В українській соціальній науці проблематика громадянського суспільства довгий час вважалася другорядною через особливості перекладу з німецької робіт Гегеля і Маркса, коли громадянське суспільство переводилося як буржуазне, а також у зв'язку з ідеологічним і практичним перевагою загальних, державних інтересів будь-яким приватним інтересам. Підйом інтересу в проблематиці громадянського суспільства пов'язаний як з кризою соціальної держави на Заході, так і критикою, а потім розпадом східноєвропейського соціалізму. Тривала криза соціальної держави викликав хвилю неолібералізму і актуалізував уявлення про ринок як джерело самоорганізації і соціального порядку. Паралельно росло значення неринкових, а й недержавних шляхів поліпшення суспільного життя, що, фактично і відродило інтерес до громадянського суспільства і властивим йому механізмам солідарності. Фактично, на думку ряду авторів, було поставлено питання про «соціальному» в «соціальній політиці» в той момент, коли активно робилися спроби перетворень понять публічного, соціального і колективного в поняття природного, індивідуального та сімейного [7, c.287].

Питання про роль громадянського суспільства і його солідарностних ресурсів пов'язаний з розширенням уявлення про суб'єктів і ресурсах соціальної політики. У західній соціологічній літературі висловлюється впевненість, що використання людських ресурсів громадянського суспільства дозволить сформувати механізм переходу від знеособленої, бюрократизованої і витратної політики до більш адресною і справедливою. Традиція розглядати громадянське суспільство з точки зору солідарності, його специфічного ресурсу, була запропонована Е. М. Воробьев і продовжена багатьма соціологами [8, c.76]. Вона спирається на прийнятий погляд на громадянське суспільство як об'єднання вільних, рівноправних, автономних і активно діючих індивідів, які для реалізації своїх цілей вступають в специфічні договірні відносини з державою і ринковими структурами. В принципі, концепція громадянського суспільства може розглядатися як вираз специфічної форми взаємодії між суспільством, державою і ринковими структурами. Специфічність цієї взаємодії пов'язана з тим, що історичні варіанти реалізації громадянського суспільства досить розрізнялися.

У теоретичному плані осмислення громадянського суспільства йшло як в руслі ідей Гегеля, Маркса та інших радикалів, який бачив в якості мети розвитку суспільства створення бездержавного суспільного устрою, так і в руслі ліберальних ідей спадкоємців Гоббса і Локка. Тут громадянське суспільство розглядалося як саморегулююча сфера, гарант індивідуальних прав і свобод, які необхідно захищати від постійних загроз втручання з боку держави, яка прагне керувати всім і всіма. Адже держава забезпечує порядок за допомогою приписів і санкцій, за допомогою закону. У цьому деякі автори бачать основу того, що держава передує громадянському суспільству, оскільки закон створює і охороняє різноманітні соціальні освіти.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі.

З іншого боку, так як різні спільноти, від сім'ї до професійної корпорації, існували задовго до їх законодавчо регулювання, а саме їх відносять до природно виникли формам громадянського суспільства, до форм солідарності «життєвого світу», можна зробити висновок, що вони передували державі і його формально бюрократичним і правовим структурам. З цієї точки зору сім'я і сусідство, вільні від втручання держави, були осередками громадянського суспільства, а їх ресурси доповнювало «спільнота за місцем проживання», тобто комуна. Таке уявлення про співтоваристві - «ком'юніті» дуже характерно для сучасних соціологічних теорій.

Критичний погляд на різноманітні теорії спільноти показує, що до 1960-х років вони розглядалися як епіфеномен «великих соціологічних теорій» і лише в зв'язку з соціально-політичними потрясіннями кінця 1960-х років стали активно розвиватися. Виник інтерес до участі різних груп населення, перш за, можливо, не найактивніших, таких як молодь і жінки, в політичних і адміністративних процесах. Далі постало питання про підвищення доступності, розширення асортименту послуг та контролю за їх якістю для різних груп людей в самих маленьких населених пунктах, про притягнення населення до цієї роботи. Отже, соціальне участь, осмислене як частина традиційного політичного - один напрямок теоретизації, а подолання соціальних проблем, з якими люди зустрічаються в умовах спільного проживання, через спільну діяльність і взаємну підтримку - інше.

 

Література.

1. Дацій Н.В. Взаємовідносини органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства / Н. В. Дацій // Збірник наукових праць ДонДУУ : Сучасні тенденції державного управління в умовах соціально-економічного розвитку» : Серія «Державне управління». – Т.XV, вип. 286. – Донецьк: ДонДУУ, 2014. – С.37–51.

2. Богиня Д. П. Домогосподарство: гомеостатичний підхід / Д. П. Богиня, С. В. Бурлуцький // Економічна теорія. – 2014. – № 3. – С. 60–71.

3. Герасименко О. О. Трансформація соціально-трудової сфери: передумови, закономірності, імперативи / О. О. Герасименко // Формування ринкової економіки: зб. наук. праць. – К. : КНЕУ, 2010. – Вип. 23. – С. 34–47

4. Galbreith, J. K. (1958). The Affluent Society. Boston, MA: Houghton, Mifflin Company

5. Rethinam, G. S., Ismail, M. (2008). Constructs of Quality of Work Life: A Perspective of Information and Technology Professionals. European Journal of Social Sciences. vol. 7(1). pр. 58–70.

6. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии / [пер. с фр. и послесловие А. Б. Гофмана]. – М. : Наука, 1990. – 575 с.

7. Мескон М.Х. Основы менеджмента / М. Х. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедуори. – 3-е изд., испр. и доп.; пер. с англ. – М.: ООО И.Д. Вильямс, 2008. – 672 с.

8. Воробьев Е. М. Экономика счастья как новая экономическая парадигма / Е. М. Воробьев, Т. И. Демченко // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. – 2013. – № 1086. – С. 74–77.

 

References.

1. Datsii, N.V. (2014), “Relations between public authorities and civil society institutions”, Collection of scientific works of the DonNUU: Contemporary trends in public administration in the conditions of socio-economic development: Series "Public administration", vol.XV, no. 286, pp. 37-51.

2. Bohynia, D.P. and Burluts'kyj, S.V. (2014), “Household: homeostatic approach”, Ekonomichna teoriia, vol. 3, pp. 60–71.

3. Herasymenko, O. O. (2010) “Transformation of the social and labor sphere: preconditions, laws, imperatives”, Formuvannia rynkovoi ekonomiky: zb. nauk. prats', vol. 23, pp. 34–47.

4. Galbreith, J. K. (1958), The Affluent Society, Mifflin Company, Boston, USA.

5. Rethinam, G. and Ismail, M. (2008), “Constructs of Quality of Work Life: A Perspective of Information and Technology Professionals”, European Journal of Social Sciences, vol. 7(1), pр. 58–70.

6. Djurkgejm, Je. (1990), O razdelenii obshhestvennogo truda. Metod sociologii [On the division of social labor. Sociology Method], Nauka, Moscow, Russia.

7. Meskon, M. Al'bert, M. and Heduori, F. (2008), Osnovy menedzhmenta [Fundamentals of Management], 3rd ed, Vil'jams, Moscow, Russia.

8. Vorob'ev, E.M. and Demchenko, T.I. (2013) “Economics of happiness as a new economic paradigm”, Visnyk Kharkivs'koho natsional'noho universytetu imeni V. N. Karazina, vol. 1086, pp. 74–77.

 

 Стаття надійшла до редакції 20.10.2016 р.