УДК 351.77: (364.05+369.06): 614.2

 

О. В. Арцатбанова,

аспірант Донецького державного університету управління (м. Маріуполь)

 

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПІДХОДІВ ДО ПОБУДОВИ ЕКОНОМІЧНИХ МЕХАНІЗМІВ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

 

O. V. Artsatbanova,

postgraduate student of the Donetsk state University of Management (Mariupol)

 

COMPARATIVE ANALYSIS OF APPROACHES TO BUILDING ECONOMIC MECHANISMS OF THE FUNCTIONING OF THE HEALTH SYSTEM

 

У статті з метою виявлення передумов формування, недоліків та переваг існуючих у світовій практиці підходів до побудови економічних механізмів функціонування системи охорони здоров’я були проаналізовані п’ять моделей – бюджетна, державно-страхова, приватно-страхова, приватна та змішана, виявлені їх переваги та недоліки. Крім того, чинники функціональності та результативності будь-якої з моделей були розподілені за трьома групами: чинники захворюваності або потреби в медичному обслуговуванні, чинники фінансового забезпечення, чинники інфраструктурного забезпечення.

 

Aim of the research was identification of prerequisites of formation, advantages and shortcomings of the approaches development of economic mechanisms of functioning of a health care system. According to that features of budgetary, state insurance, private insurance, private and mixed models were analyzed, their advantages and shortcomings are revealed. Besides, factors of functionality and effectiveness of any of mentioned models were distributed on three groups: factors of disease incidence and necessity for medical care, factors of financial support, factors of infrastructure support.

 

 

Актуальність теми дослідження. Охорона життя і здоров’я є конституційно закріпленим принципом реалізації прав та свобод людини практично у всьому світі, що визначає важливе місце відповідного завдання серед напрямів та функцій систем публічного управління в будь-якій країні. Разом з тим, специфіка сфери охорони здоров’я полягає, з одного боку, у необхідності великих капіталовкладень у розвиток наукових основ, матеріальної інфраструктури надання медичної допомоги, підготовку висококваліфікованих кадрів, розробку і виробництво лікарських засобів, медичного обладнання та супутніх виробів, а з іншого – жодний досягнутий рівень розвитку медичної науки і практики не гарантує однозначного результату у справах лікування, створення абсолютно ефективних лікарських засобів або технологій лікування, абсолютно точної діагностики та ін. за цих умов першорядного значення у функціонуванні системи охорони здоров’я набувають чинники забезпечення економічної мотивації розв’язання завдань гуманістичного характеру (самоцінність людського життя та здоров’я, якість життя населення, забезпечення відтворення народу у наступних поколіннях та відповідальність за їх буття) та економічного змісту (нагромадження ресурсів охорони здоров’я, пошук найбільш прийнятних з точки зору витрат та результату способів організації медичного обслуговування, профілактичної, санітарно-гігієнічної та реабілітаційної допомоги, підтримки життєвих сил у період дожиття).

В Україні за збереження певного рівня  кадрового та матеріального потенціалу охорони здоров’я саме це питання є найбільш нагальним у порядку денному, оскільки негативні тенденції у демографічних процесах, посилення впливу виробничо-екологічних чинників на рівень захворюваності збільшують попит на якісні послуги з охорони здоров’я, а обсяг ресурсів на його задоволення у бюджетах всіх рівнів не є достатнім, що викликає погіршення якості життя, збільшення незадоволеності вітчизняною медициною і створює підґрунтя для соціального конфлікту у майбутньому. 

Постановка проблеми в загальному вигляді. Наведені обставини конкретизують необхідність розв’язання проблеми розбудови або вдосконалення існуючого економічного механізму функціонування системи охорони здоров’я, який дозволяв би відповідній системі досягти гуманістичних цілей за обмежених фінансових, матеріальних, кадрових, технологічних та інших ресурсів.

Аналіз останніх досліджень та публікацій.  Теоретичне обґрунтування основних рис певних моделей економічних механізмів функціонування системи охорони здоров’я наведено у роботах Чорновіл О. [1] та Кравченко Ж. [2] Аналіз моделей фінансування, загальнообов’язкового державного та приватного страхування здійснений у дослідженні Сподаревої О. [3] та Камінської Т. [4] та Пропозиції щодо моделі формування системи медичного страхування в Україні розглядалися Арутюнян С. [5], Головановою А. [6], Гришан Ю. [7], Задорожньою Л. А. [8], Карамишевим Д. [9], Семеновою А. [10], Сахно О. [11], Тлустою Г. [12] та ін. Разом з тим, у більшості публікацій з досліджуваного питання відсутній комплексний аналіз переваг та недоліків окремих моделей економічного забезпечення охорони здоров’я, серед аналізованих моделей відсутні підходи, які ґрунтуються на чисто приватному нестраховому забезпеченні медицини фінансовими ресурсами, тоді як його елементи притаманні практично всім моделям, і особливо Україні.

Мета дослідження полягає у виявленні передумов формування,  недоліків та переваг існуючих у світовій практиці підходів до побудови економічних механізмів функціонування системи охорони здоров’я.

Викладення основних результатів дослідження. Як вказують Чорновіл О. [1] та Кравченко Ж. [2], всі існуючі економічні моделі систем охорони здоров’я зводять до трьох основних видів, а саме: платна (ринкова) медицина з використанням переважно приватного медичного страхування, а також суспільних програм медичної допомоги; державна (бюджетна) медицина з бюджетною системою фінансування; та система охорони здоров’я, заснована на принципах соціального страхування і регулювання ринку з багатоканальною системою фінансування. Їх основні характеристики у систематизованому вигляді подано у табл. 1.

 

Таблиця 1.

Характеристика змісту основних економічних моделей організації системи охорони здоров’я

Джерело: розвинуто автором на основі [1-12]

 

Функціональність та результативність кожної моделі залежить від низки чинників, які можна поєднати в декілька груп

1) чинники захворюваності або потреби в медичному обслуговуванні:

демографічна ситуація (старіння, народжуваність, співвідношення вікових та статевих груп);

рівень, структура та характер захворюваності населення і пов'язаний із цим рівень витрат на охорону здоров’я;

рівень фізичної доступності медичних послуг (територіальна щільність закладів охорони здоров’я всіх видів або можливість телемедицини);

стан системи профілактики захворюваності і травматизму, а також розповсюдження культури здорового образу життя (передусім, в частині харчування, спорту, режиму дня, відсутності шкідливих звичок);

еколого-антропогенні чинники середовища, які впливають на ймовірність виникнення тих або інших хвороб, а також рівень хронічної захворюваності, травматизму;

2) чинники фінансового забезпечення:

рівень економічного розвитку і добробуту в країні, який забезпечує можливість прямого, опосередкованого інститутами фінансового ринку або опосередкованого державою перерозподілу значної частини національного багатства на потреби охорони здоров’я;

частка тіньової оплати праці та рівень податкового навантаження на оплату праці, пов’язаного із відрахуваннями на цілі охорони здоров’я, ліквідацію наслідків професійних захворювань та виробничого травматизму;

рівень вкладень у фундаментальні та прикладні медичні дослідження та ін.;

3) чинники інфраструктурного забезпечення:

рівень розвитку фінансового ринку, зокрема, в частині наявності інституційного забезпечення страхування життя і здоров’я, культури організованого обігу фінансових ресурсів (рівня фінансової інклюзії населення), надійності фінансових інститутів, достатності регулювання економічних відносин в сфері діяльності фінансових інститутів та страхування життя і здоров’я;

здатність фінансового ринку акумулювати достатні обсяги коштів для фінансування розвитку фундаментальної та прикладної медичної науки, інновацій у лікарських засобах, технологіях надання медичної допомоги тощо;

зміст медичних послуг (за видами медичної допомоги) та рівень розвитку медичних технологій;

наявність певних стандартів надання медичної допомоги;

наявність власних потужностей з підготовки медичних кадрів та якість такої підготовки в аспекті їх професійної результативності в подоланні захворюваності і в аспекті професійної результативності у дотриманні стандартів надання медичної допомоги;

наявність власних потужностей із виробництва лікарських засобів та товарів медичного призначення, медичного обладнання;

рівень патентного захисту лікарських засобів та виробів медичного призначення, медичних технологій тощо.

В сукупності дія цих чинників визначає можливість суспільства через ринковий або державний механізм (а реально – їх сполучення) забезпечити рівний доступ до такого рівня медичних послуг, який би реально сприяв зменшенню захворюваності або негативних її наслідків для працездатності, за умови, що для постачальників медичних послуг або товарів створено належну мотивацію до постійного удосконалення змісту (якості) та здешевлення останніх. Мірою результативності функціонування відповідного економічного механізму постає  відносний рівень якості надання медичного обслуговування та здатність утримати цю сферу під публічним контролем з метою запобігання нерівномірності доступу до медичних послуг. Міру ефективності зазначеного механізму можна визначити як збільшення обсягів ВВП на душу населення (в т.ч. зменшення його втрат) внаслідок невтрати або покращення фізичного та розумового здоров’я працездатного населення, забезпечення дожиття до працездатного віку без шкоди для здоров’я для дітей, збільшення віку працездатності та економічної активності для літніх людей у співвідношенні до обсягу витрат на утримання і розвиток системи охорони здоров’я (в т.ч. і з певним часовим лагом).

Внутрішньою опцією механізму економічного забезпечення функціонування системи охорони здоров’я є вибір системи фінансування медичних послуг.

Перший варіант – це фінансування з бюджету без запровадження спеціальних соціальних зборів (обов’язкових платежів). Фінансування відповідної видаткової статті бюджету може здійснюватися за рахунок комбінування надходжень від різних податків та неподаткових платежів. Такий підхід є виправданим в разі, якщо держава повністю бере на себе функцію охорони здоров’я. Його перевагами є:

концентрація в рамках однієї державної структури функцій регулювання і фінансування надання медичної допомоги, що дозволяє досягти більшої узгодженості у стандартах надання медичної допомоги та нормативах фінансування;

позитивний ефект масштабу, який характерний для діяльності такої урядової структури, що сприяє зменшенню середніх витрат;

концентрація ресурсів у державному бюджеті сприяє зростанню персональної відповідальності уряду за страхування і, як правило, зменшенню ринкових зловживань;

зменшуються ризики, пов’язані із ринком, зокрема, із шахрайством, несумлінною конкуренцією, асиметрією інформації, коливаннями вартості фондів, пов’язаних із корпоративними злиттями та поглинаннями страхових компаній;

відсутність від ухилення оподаткування заробітної платні і стимулів до делегалізації зайнятості через відсутність прямого зв’язку між цими категоріями та обсягом платежів до бюджету;

щільність зв’язку між фінансування сфери охорони здоров’я взагалі та фінансуванням галузевої науки, підвищення технологічного та кадрового рівня.

До недоліків такого варіанту належать: надмірна бюрократизація і негнучкість, необхідність забезпечення витрат на медичне обслуговування навіть за обмеженості дохідної бази бюджету, відсутність економічних стимулів до покращення обслуговування, підвищення якості та зниження витрат на медичні послуги, можливість бюрократичних зловживань й усталення корупційних схем.

Другим варіантом є обов’язкове медичне страхування через держбюджет (або позабюджетний фонд) шляхом запровадження спеціального обов’язкового збору (платежу) до бюджету (позабюджетного неприбуткового страхового фонду або фондів) і наступне фінансування з бюджету (з коштів фонду або фондів), яка унаслідувала т.зв. Бісмарковську модель соціального забезпечення.

Перевагами такого варіанту обов’язкового медичного страхування є:

неприбутковість такої діяльності, через яку розпорядники бюджетних коштів або неприбутковий фонд меншу увагу приділяють мінімізації витрат на надання медичних послуг;

гарантування з боку держави неможливості банкрутства такого фонду;

гарантування рівності обсягів надання медичних послуг;

можливість уникнути більш високих страхових премій, як це можливо в разі індивідуалізованого медичного страхування через приватні компанії;

уникнення недосконалості ринку (обмежена відповідальність юридичних осіб, асиметрія інформації, зловживання ринковою владою тощо);

До числа недоліків даного варіанту слід віднести:

зниження мотивації до страхування здоров’я через рівність умов попри неоднорідність стану здоров’я, відповідно зниження співвідношення обсягів страхових премій та страхових виплат;

необхідність покривати дефіцит коштів на страхові виплати з інших статей бюджету (в т.ч. резервного фонду);

необхідність запровадження окремого фінансування для програм лікування хронічних захворювань, обслуговування екстреної та надізвичайної медичної допомоги, паліативної медицини, інвалідів, дітей, вагітних тощо;

неможливість забезпечувати відповідність страхового тарифу реальній вартості медичного обслуговування через політичні міркування;

відсутність надходжень від дітей, непрацездатних та літніх людей за обов’язковості надання їм медичного обслуговування;

підвищення навантаження на бюджет в разі несприятливих демографічних (передусім, старіння) або антропо-екологічних (зростання захворюваності внаслідок погіршення умов навколишнього природного середовища через виробничу діяльність) процесів;

низька операційна ефективність через меншу увагу до доцільності витрат; можливе виникнення дисбалансів через невідповідність бюджетних показників фактичним витратам, які мають бути профінансовані бюджетом;

зменшення простору маневрування ресурсами через специфіку неприбуткового статусу (гроші, які акумульовані в бюджет, не можуть бути спрямовані на інвестування в економіку через цільовий характер бюджетних витрат);

високою є бюрократизація процедур виплат, додатково обтяжена в разі, коли таких фондів є декілька (наприклад, окремі фонди для різних категорій населення: пересічні громадяни, військові, державні службовці тощо, або для різних цілей – фонд страхування від нещасних випадків, на випадок інших причин втрати непрацездатності);

більш висока вартість функціонування системи охорони здоров’я через вище вказані причини;

наявність стимулів до ухилення від оподаткування та делегалізації зайнятості;

наявність обмежень, які накладає система загальнообов’язкового медичного страхування на вибір закладу охорони здоров’я, лікарських засобів та медичних технологій лікування;

необхідність укладати додаткові договори в разі, якщо мінімальний гарантований стандарт медичної допомоги не покриває конкретних ризиків для певної людини (подекуди і це неможливо);

необхідність нести тягар страхових премій не тільки за себе, а й за тих, хто не може через різні причини такі премії сплачувати, однак користується медичним обслуговуванням в повному обсязі.

Третій варіант – страхування через приватні страхові компанії (система Беверіджа): людина напряму або через роботодавця укладає контракт із страховою компанією; страхові платежі можуть здійснюватися самим страхувальником, роботодавцем з його коштів, роботодавцем з власних коштів, комбінований варіант (людина особисто, та/або роботодавець в межах передбачених трудовим договором сум, та/або роботодавець як певний бонус понад передбачені трудовим договором суми).

Перевагою такого підходу є можливість індивідуалізованого підходу до страхового контракту, і відповідно, формування страхової премії, хоча це за певних умов може перетворитися на недолік. Так, за умови, що людина веде здоровий образ життя, виявляє певний рівень культури піклування про власне здоров’я (регулярна діагностика, вакцинація тощо), то вона буде сплачувати менші страхові премії, ніж інша людина, яка не так відповідально ставиться до свого здоров’я, або людина, що має певні хронічні патології, а також менші премії, ніж при загальнодержавному обов’язковому страхуванні, оскільки не сплачує тариф за представників незахищених верств. Іншими перевагами  такої схеми є:

вона забезпечує економічну мотивацію практично для всіх учасників відносин на ринку медичних послуг (страхувальник потенційно вимушений слідкувати за здоров’ям, аби зменшити власні витрати на медичну страховку; страховик націлений на отримання прибутку від діяльності, а значить контролює витрати лікувальних закладів і водночас може заплатити великі суми в разі індивідуалізованих страхових пакетів; при цьому використовується стратегічний критерій ефективності страхових виплат – страхова компанія покриває витрати з урахуванням вимоги вибору найбільш раціонального та результативного способу надання медичної допомоги (як з точки зору процедури діагностики й тактики лікування, так і з точки зору обраних лікарських засобів), навіть якщо це буде дорого, однак не призведе до потреби у додатковому та/або повторному лікуванні);

страхувальник не обмежений у виборі лікувального закладу і лікаря, хоча можуть бути обмеження щодо схем та засобів лікування;

зменшується тягар держави на медичне забезпечення;

приватні страховики меншою мірою обмежені у фінансових операціях, ніж бюджетні або позабюджетні неприбуткові фонди, тому можуть збільшувати власні ресурси для виплат за рахунок прибутку від операцій з коштами страхувальників;

страхові компанії за певного рівня розвитку мають більший досвід в управлінні фондами, ніж політично залежні керівники урядових або квазіурядових організацій і фондів;

кошти, які акумульовані у вигляді страхових внесків на медичне обслуговування, можуть брати участь у відтворювальному процесі як інвестиції.

До недоліків подібної моделі належать:

нерівність доступу до медичного страхування для різних верств населення, що викликає соціальну напругу і змушує фінансувати частину витрат з бюджету;

приватне страхування за власним механізмом не відповідає окремим видам медичної допомоги, зокрема, охороні здоров’я дітей, вагітних, непрацездатних за віком, людей з особливими потребами; а також медичній допомозі в особливих ситуаціях (екстрена або «швидка» допомога, допомога при настанні надзвичайних ситуацій);

відносно більш висока вартість охорони здоров’я через ринкові ціни, явища монополізації тощо;

потреба у розвиненому фінансовому ринку, який забезпечує ресурси, можливості для інвестицій, надійно регулюється (з урахуванням принципів обачності);

більш низька фінансова надійність через ризиковий характер діяльності страховиків та використовуваної ними інфраструктури на фінансовому ринку, яка може не компенсуватися диверсифікацією внесків;

більш низька надійність з точки зору можливої омани або несумлінної реклами з боку страховиків, потреба у достатньо високому рівні фінансової грамотності страхувальників для оцінки і порівняння умов страхових договорів;

наявність конкуренції між страховиками, яка може призвести до необґрунтованого заниження тарифів у цінових війнах;

в окремих випадках виникає дисбаланс між страховими преміями та виплатами на користь перших, що обумовлений завищеним рівнем оцінки ризиків або страхової премії;

суперечність між принципами лікування та принципами раціонального використання ресурсів при визначенні обсягу страхових виплат.

Четвертий варіант, на сьогодні виключно теоретичний, – це повністю приватна оплата медичних послуг, однак не через страхування, тобто через диверсифікацію ризиків страхувальників, а за фактом настання випадку, в якому необхідно нести витрати на медичне обслуговування. Його єдина перевага: окрема людина не несе солідарної (як в разі обов’язкового або добровільного медичного страхування) відповідальності за фінансування потреб в медичній допомозі іншим людям, тобто уникає страхових платежів в тому разі, якщо вона рідко хворіє, не потребує санаторного лікування або реабілітації, те ж саме стосується і держави – не потрібно фінансувати функцію охорони здоров’я. Недоліками такої моделі організації фінансування є:

критична диференціація доступу до медичного обслуговування;

вища вартість одноразової сплати медичних витрат, ніж регулярних страхових премій;

відсутність можливості фінансування капітальних інвестицій у розвиток потужностей з охорони здоров’я, технологічний рівень яких сьогодні визначає високу ціну створення та утримання будівель і комунікацій лікарень, діагностичного та лікувального обладнання тощо;

відсутність у держави мотивації до фінансування розвитку медичної науки та технологій, підготовку та атестацію медичних кадрів;

погіршення стану здоров’я населення в цілому, прояв усіх недоліків ринку (відсутність економічних механізмів виробництва суспільних благ, асиметрія інформації, шахрайство, соціальне незадоволення тощо).

Найбільш вдалою вважається модель, в якій поєднуються державне фінансування, обов’язкове медичне страхування та приватне страхування та/ або пряме приватне фінансування. Її структурно-змістові характеристики переваги і недоліки залежать від обраної схеми економічної підтримки функціонування галузі охорони здоров’я, способів адміністрування і регулювання платежів. У зв’язку з цим, слід навести результат досліджень Карамишева Д. та Шевченка В., які на основі аналізу літературних джерел і обґрунтування положення про принципову відмінність потреб у медичних послугах на різних рівнях їх надання обґрунтовують наступні пропорції для кожного рівня:

первинний рівень (амбулаторно-поліклінічна служба, сімейні лікарі): 70% – за рахунок страхових внесків, 20% – державних платежів, 10% – приватних платежів;

вторинний рівень (спеціалізована медична допомога): 20% за рахунок страхових внесків, 5% – державних платежів, 60% – приватних платежів;

третинний рівень (висококваліфікована вузькоспеціалізована медична допомога): 80% за рахунок державних платежів, 10% – страхових платежів, 20% – приватних платежів [9].

Разом з тим, запропонований підхід хоча і відображає певною мірою розподіл сум платежів у практиках оплати від пацієнта медперсоналу на першому та другому рівня, однак є надмірно узагальненим, оскільки не враховує вартості основних фондів і варіації ціни медичних послуг, лікарських засобів та товарів медичного призначення на другому рівні медичної допомоги, через що ціна медичних послуг при 60% приватних платежів буде непідйомною для пересічної людини. В той же час слід погодитися, що у фінансуванні третього рівня держава має відігравати домінуючу роль, оскільки третій рівень – це як правило клінічні науково-дослідні установи, з експериментальним або унікальним обладнанням, високою фаховою підготовкою медичного персоналу.

В найбільш узагальненому вигляді, який не деталізує схеми фінансування, можна передбачити найбільш принципові переваги, вади і потенційні проблемні моменти змішаної системи економічного забезпечення:

нераціональність єдиної схеми або часткових схем фінансування надання медичної допомоги в розрізі рівнів (ургентна, надзвичайна, загальна, спеціалізована, вузькоспеціалізована або інноваційна), видів (санітарна, лікувальна, реабілітаційна, супровід вагітності і роди, педіатрія та доросла медицина, паліативна медицина), секторів (загальна, відомча), спеціалізацій (за соціально небезпечними хворобами типу туберкульозу, ВІЛ/СНІД тощо; або найбільш розповсюдженими хронічними – цукровий діабет, цереброваскулярні, онкологічні, кардіологічні – захворюваннями, які потребують спеціальних програм);

невідповідність між рівнями бюджетного фінансування та нормованими або фактичними потребами в бюджетному фінансування за певної схеми;

конфлікт інтересів медичного персоналу та держави в питаннях нормування і оплати праці;

конфлікт інтересів при визначенні тарифів на надання медичних послуг і меж їхньої варіації у відповідності до принципів достатності допомоги та економічної раціональності;

конфлікт інтересів пацієнтів, держави, страховиків, професійної спільноти щодо схем лікування і меж відповідальності за нераціональне призначення лікарських засобів, непотрібні діагностичні процедури абощо;

нераціональність схеми реімбурсації (1 – пацієнт сплачує все сам, а слідом йому компенсують витрати; 2 – пацієнт отримує все безкоштовно, а рахунок виставляється визначеним схемою фінансування суб’єктам або одному з них відповідно до схеми; 3 – пацієнт отримує частину послуги, наприклад, діагностику та догляд з боку медичного персоналу безкоштовно з наступною адресацією рахунку суб’єкту фінансування, а лікарські засоби закуповує самостійно з наступною реімбурсацією та ін.);

необхідність чіткого розмежування фінансової відповідальності суб’єктів фінансування за статті видатків на охорону здоров’я на кожному рівні, для кожного виду, сектору, спеціалізації задля запобігання перекладення відповідальності між суб’єктами фінансування;

необхідність посилення контролю за зайнятістю та оплатою праці, доходами самозайнятих та непрацюючих осіб як елемент механізму адміністрування обов’язкових страхових платежів;

необхідність визначення переліку груп / ситуацій, яким / в яких гарантована медична допомога за будь-яких умов.

Висновки та перспективи подальших досліджень. В результаті проведеного дослідження було встановлено, що існує п’ять моделей економічного забезпечення функціонування системи охорони здоров’я: приватна позастрахова, приватна страхова, бюджетна, із загальнообов’язковим публічним страхуванням та змішана, що поєднує ознаки окремих або всіх інших моделей. Чинники функціональності та результативності певної моделі можна поділити на три групи: чинники захворюваності або потреби в медичному обслуговуванні, чинники фінансового забезпечення, чинники інфраструктурного забезпечення. Крім того, для виявлено, що у кожної з моделей, крім змішаної, є переваги та недоліки, прояв яких залежить від інституційного контексту, рівня добробуту та ін. Переваги та вади змішаної моделі залежать від конкретних пропорцій участь кожного із суб’єктів фінансування у економічному забезпеченні функціонування системи охорони здоров’я, механізмів перерозподілу доходів в системі відносин окремих людей, роботодавців, держави, страховиків, лікувальних закладів та механізмів врегулювання конфліктів інтересів між ними, які також багато в чому залежать від інституційних, економічних, технологічних, інформаційних та інших передумов. В перспективі слід виявити конкретні прояви рис того або іншого підходу до побудови економічного механізму функціонування системи охорони здоров’я в Україні і обґрунтувати параметри найбільш раціонального з точки зору реалій сьогодення та потреб майбутнього підходу для здійснення медичної реформи.

 

Список використаних джерел

1. Чорновіл О. В. Економічні моделі управління національними системами охорони здоров’я. Держава та регіони. Сер. : Економіка та підприємництво. 2013. № 5. С. 45-49.

2. Кравченко Ж.Д. Порівняльний аналіз структурно-функціонального забезпечення національних систем охорони здоров’я. Теорія та практика державного управління. 2010. Вип. 3 (30). С. 27–35.

3. Сподарева О. Г. Особливості функціонування системи медичного страхування у провідних країнах світу. Вісник Одеського національного університету. Економіка. 2013. Т. 18, Вип. 3(3). С. 91-95.

4. Камінська Т. М. Автономія медичних закладів у державному регулюванні охорони здоров’я: досвід Європи. Актуальні проблеми державного управління. 2012. № 2. С. 431-437.

5. Арутюнян С. С., Ітигіна О.В. Медичне страхування в Україні: вибір концептуальних підходів до реформування. Вісник соціально-економічних досліджень. 2015. Вип. 2. С. 219-225.

6. Голованова А. І., Краснова О. І. Актуальні проблеми розвитку медичного страхування в період ринкового реформування. Економіка і право охорони здоров'я. 2015. № 1. С. 16-21.

7. Гришан Ю. Проблеми та ефективні шляхи реформування медичного страхування в Україні. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка. 2009. Вип. 112. С. 22-24.

8. Задорожня Л. А. Фінансові інструменти реалізації реформи обов'язкового медичного страхування в Україні. Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. 2013. № 4(1). С. 180-185

9. Карамишев Д. В. Шевченко В. І.Державні механізми регулювання ресурсного забезпечення системи охорони здоров'я в економічній моделі розподілу фінансів. Інвестиції: практика та досвід. 2010. № 22. С. 60-64.

10. Семенова А. В. Реформування медичної галузі: запровадження обов’язкового медичного страхування. Право та інновації. 2015. № 3. С. 102-107.

11. Сахно О. В. Медичне страхування як інструмент реформування медичної сфери в Україні: проблеми та перспективи застосування на сучасному етапі. Вісник [Київського інституту бізнесу та технологій]. 2013. Вип. 3. С. 71-74

12. Тлуста Г. Медичне страхування в реформуванні системи охорони здоров'я України . Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка. 2014. Вип. 3. С. 65-70.

 

References

1. Chornovil, O. V. (2013), "Economic models of management of national health systems", Derzhava ta rehiony. Ser. : Ekonomika ta pidpryyemnytstvo, Vol. 5.  pp. 45-49.

2. Kravchenko, Zh.D. (2010), "Comparative analysis of structural and functional support of national health systems:, Teoriya ta praktyka derzhavnoho upravlinnya, Vol. 3 (30). pp. 27-35.

3. Spodareva, O. G. (2013), "Features of the functioning of the medical insurance system in the leading countries of the world", Bulletin of the Odessa National University. Economy, Vol. 3 (3). issue. 18. pp. 91-95.

4. Kaminskaya, T. M. (2012), "Autonomy of medical establishments in the state health care reform: the experience of Europe", Actual problems of state control, Vol. 2.  pp. 431-437.

5. Harutyunyan, S. S. and Ithigina, O.V. (2015), "Health Insurance in Ukraine: Selecting Conceptual Approaches to Reform", Bulletin of socio-economic research, Vol. 2. pp. 219-225.

6. Golovanova, A.I. and Krasnov, O.I. (2015), "Actual problems of medical insurance development during the period of market reform", Economics and Health Law, Vol. 1,  pp. 16-21.

7. Grishan, Y. (2009), "Problems and effective ways of reforming medical insurance in Ukraine", Bulletin of the Taras Shevchenko National University of Kyiv. Economy, Vol. 112, pp. 22-24.

8. Zadorozhnya, L. A. (2013), "Financial Instruments for the Implementation of the Reform of Obligatory Medical Insurance in Ukraine", Bulletin of the Khmelnitsky National University. Economic Sciences, Vol. 4 (1), pp. 180-185

9. Karamishev, D. V. and Shevchenko, V. I. (2010), "State mechanisms of regulation of resource provision of health care system in the economic model of distribution of finances", Investytsiyi: praktyka ta dosvid, Vol. 22, pp. 60-64.

10. Semenova, A.V. (2015), "Reforming the medical sector: the introduction of compulsory health insurance", Right and innovation, Vol. 3. pp. 102-107.

11. Sakhno, O.V. (2013), "Medical insurance as an instrument for reforming the medical sphere in Ukraine: problems and perspectives of application at the time", Bulletin Kyiv Institute of Business and Technologies, Vol. 3. pp. 71-74.

12. Tlustya, G. (2014), "Medical Insurance in the Reform of the Health Care System of Ukraine", Bulletin of the Taras Shevchenko National University of Kyiv. Economy, Vol. 3. pp. 65-70.

 

Стаття надійшла до редакції 20.10.2017 р.