УДК 378:339.564]:354

 

Т. О. Костюк,

к. політ. наук, доцент, доцент політології, ПрАТ «ВНЗ «МАУП», м. Київ

 

Вища освіта на експорт: вимоги інтернаціоналізації до системи державного управління

 

Tetiana  Kostiuk,

PhD in political science, senior lecturer of the Chair of political science,

JSC “Higher education institution “Interregional Academy for personnel management”, Kyiv

 

Higher Education to Export: Requirements of Internationalisation to the Public Administration System

 

Українська вища освіта постійно відчуває виклики та глобалізаційні трансформації так званого суспільства знань, серед яких загальна інтернаціоналізація вважається ключовою стратегією. Водночас не втрачають актуальності проблеми, пов'язані з доступом, доброчесністю, якістю та релевантністю. Цей новий контекст сприяє збільшенню зовнішнього попиту на національну вищу освіту та змушує державні інституції переглядати свою місію, завдання та обов'язки та розробляти інноваційні підходи для підвищення спроможності конструктивно відповідати на вимоги процесу інтернаціоналізації. Аналізується стан інтернаціоналізації вищої освіти в Україні з точки зору її експортоорієнтованого потенціалу та основних вимог до належного державного управління його забезпечення.

 

Ukrainian higher education is constantly faced with the challenges and globalizing transformations of so-called society of knowledge, among which universal internationalisation is considered to be a key strategy. At the same time, it solves still being actual problems related to access, integrity, quality and relevance. This new context contributes to increasing external demand for national higher education and forcing state institutions to review their mission, tasks and responsibilities and develop innovative approaches to enhance the ability to respond constructively to the requirements of the internationalisation process. The article analyzes the state of internationalisation of higher education in Ukraine from the point of view of its export-oriented potential and the basic requirements for proper state governance of its provision.

 

Ключові слова: вища освіта, інтернаціоналізація вищої освіти, державне управління інтернаціоналізацією вищої освіти, експортний потенціал вищої освіти.

 

Key words: higher education, internationalisation of higher education, public administration of internationalisation of higher education, higher education export potential.

 

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Суспільство ХХІ століття характеризується швидкозмінним, конкурентоспроможним, багатокультурним та глобальним контекстом. Економічне зростання та соціальний прогрес дедалі більше залежать від виробництва, розподілу та використання знань, наявності конкурентоздатного кваліфікованого людського капіталу, а освіти, інформаційно-комунікативних технологій тощо. Вплив на вищу освіту (ВО) є величезним, тому країни потребують нової політики та підходів, щоб зміцнити свою спроможність вести переговори та сприяти покращенню у світовому контексті. Економічні та геополітичні перегони ХХІ століття - це конкуренція між освітніми системами, а конкурентоспроможність у суспільстві знань потребує найвищої якості освіти. Щоб бути актуальними, освітні стратегії 21 століття набувають таких навичок, як гнучкість, творчість, автономія, інновації, здатність швидко реагувати на зміни, адаптивність та командну роботу; включають стандарти конкурентного викладання міжнародного рівня, адаптовані до вимог доби глобалізації, національного, регіонального та субрегіонального характеру розвитку країни.

Однією з основоположних і фундаментальних функцій ВО повинно бути сприяння глобальній свідомості серед здобувачів вищої освіти, усвідомленню міжкультурної диверсифікації та діалогу націй та поваги до  плюралізму та різноманіття. Всі ці аспекти є основою солідарності та мирного співіснування націй та справжнього глобального громадянства. Стратегії інтернаціоналізації є важливим інструментом для досягнення нового освітнього бачення та мають бути конкурентоздатними на міжнародному ринку ВО, щоб зробити глобальні явища зрозумілими, сприяти сталому розвитку людини та мультультурного соціуму. Орієнтація на експортоорієнтовану ВО є однією з освітніх стратегій, здатних підвищити когнітивні навички, що вимагаються новим контекстом. Дійсно, коли здобувачі ВО залишають своє власне культурне середовище - для навчання за кордоном або навчальних програм, заснованих на методах міжкультурної комунікації, з контентом, що висвітлює міжнародний та глобальний аспект людської та соціальної взаємодії, вони мають можливість, наприклад, розвинути спроможність до адаптації, гнучкість, автономію, розширення культурного та інтелектуального горизонту, підвищення рівня міжкультурної толерантності та міжособистісного спілкування.

Тим не менш, для становлення і розвитку вищезгаданих атрибутів сучасної держави, суспільства і системи ВО, процес інтернаціоналізації повинен бути реалізований за допомогою всебічної концепції, що виходить за рамки традиційного поняття міжнародного співробітництва та фізичної мобільності окремих осіб. Поняття комплексності означає, що стратегії мають бути трансверсальними для всього проекту, інтегрувати міжнародний вимір у всі інституційні політики та програми та впливати на три рівні освітнього процесу: макро- (прийняття рішень та розробка інституційної політики), середній (структура та політика навчального плану) та мікро- (викладання та навчальний процес). Інтернаціоналізаційна політика повинна бути всеосяжною та транскордонною, щоб поліпшити якість і актуальність ВО, а також підтримувати необхідні зміни у системі освіти, що дасть змогу адаптуватися до нової глобальної реальності. Крім того, важливо розуміти різні масштаби стратегій інтернаціоналізації: ті, що впливають на людей, такі як мобільність; і ті, які впливають на саму систему, як інтернаціоналізація навчального плану та досліджень. На нашу думку, лише системні стратегії здатні стимулювати зміни та перетворення в системі. Ось чому успіх реформ у ВО України та привабливе ранжування в міжнародних рейтингах залежить від якомога скорішого прийняття «Стратегії інтернаціоналізації вищої освіти» як системоформуючої всеохоплюючої парадигми розвитку ВО країни, що впливатиме на державну політику в освітній, економічній, політичній, соціальній, культурній сферах.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Мета статті – осягнути процес інтернаціоналізації вищої освіти в Україні з точки зору розширення іноземного контингенту в українських ВНЗ та продиктованих цим змін в системі державного управління.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми, виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Темі інтернаціоналізації вищої освіти присвячено багато наукових робіт та публікацій, переважно закордонних авторів, систематично оприлюднюються звіти за результатами досліджень, моніторингу, статистика міжнародних організацій, що прямо чи опосередковано задіяні в цьому процесі. Проте все ще спостерігається брак  емпіричних даних за результатами проведених в Україні наукових досліджень в цій галузі.

Важливе дослідження інтернаціоналізації ВО було проведено Світовим банком, звіт за результатами містить загальні розділи стосовно тенденцій інтернаціоналізації, а також тематичні дослідження країн [9].

Ґрунтовно висвітлено всі аспекти інтернаціоналізації ВО в книзі «Інтернаціоналізація і торгівля у вищій освіті: можливості та виклики», укладачем якої є Центр вивчення освіти й інновацій Організації економічного співробітництва і розвитку. В ній пропонується загальний огляд транскордонної освіти, її розвиток і сучасний стан, з акцентом на поширену тенденцію комерціалізації вищої освіти. Окремо розглядається практика впровадження інтернаціоналізації по регіонам (Північна Америка, Европа, Азійсько-Тихоокеанський регіон), досліджено питання студентської мобільності, міграції, відтоку мізків. Виклад основного матеріалу займає 297 сторінок, і ще приблизно стільки ж – Додатки, де тлумачаться основні положення нормативних та регулятивних актів в сфері ВО, визначення, статистика та ін. [14].

Х. Де Віт висвітлив фундаментальну тезу про те, що інтернаціоналізацію слід розглядати не як результат, а як засіб у досягненні якості вищої освіти для суспільства [10]. Дж. Гудзік  визначив фактори успішності інтернаціоналізації [13]. Р. Кулен досліджував вплив посилення мобільності професіоналів, глобального перерозподілу середнього класу, урбанізації, створення глобально взаємопов'язаної мережі нових міських центрів, поляризації роботи та технології створюють навколишнє середовище в якій міжнародна обізнаність та ефективність міжкультурності більше не є додатковими приналежностями, але найважливішими атрибутами для підготовки випускників ЗВО [8].

Для вивчення питання експорто-/ імпортоорієнтованої стратегії вищої освіти в нагоді стали роботи П. Скотта, М. Фулана, Г. Хармона. Вони дослідили цілу низку питань стосовно процесів інтернаціоналізації ВО в світі, зокрема: вплив на чисельність студентів демографічних факторів; аспекти, пов’язані з переходом країн до масових систем вищої освіти; проблеми доступності та якості вищої освіти в інтернаціональному масштабі; питання трансатлантичної кооперації у сфері вищої освіти [15, 11, 12].

Серед вітчизняних досліджень, що стосуються досліджуваної нами теми, варто відмітити наступні публікації. А. Сбруєва [3] окреслила сутність поняття «інтернаціоналізація вищої освіти», схарактеризувала цільові пріоритети, змістові засади та механізми реалізації комплексної європейської стратегії інтернаціоналізації ВО, визначила пріоритетні завдання розробки національної стратегії інтернаціоналізації вищої освіти України. М. Дебич [2] здійснила системне дослідження інтернаціоналізації ВО, а також огляд національних стратегій інтернаціоналізації у зарубіжних країнах. Т. М. Боголіб, Н. І. Верхоглядова, П. М. Куліков, С. М. Ніколаєнко також розглядали проблеми, пов’язані з інтернаціональною ВО, переважно в контексті формування єдиного загальноєвропейського освітнього простору, участі у Болонському процесі. Залишилися поза увагою вчених і потребують розкриття питання, пов’язані з утворенням експортоорієнтованих та імпортоорієнтованих регіонів у сфері інтернаціональної ВО, визначенням потенціалу країн-учасниць, формулюванням стратегічного курсу для українських вищих навчальних закладів у сфері інтернаціональної ВО.

Д. Арсенєв, А. Зіньковський, М. Іванова, О. Кравцов, Н. Тіткова присвятила свої праці вивченню проблем адаптації іноземних студентів в новому для них соціокультурному середовищі та механізмам забезпечення адаптаційних умов з боку держави-реципієнта [4].

Виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Проаналізувавши велику кількість закордонних та вітчизняних публікацій, ми бачимо, що існує низка хибних тверджень щодо інтернаціоналізації ВО та її втілення у життя. Зокрема, наступні:

- міф перший: велика кількість іноземних студентів свідчить про  дієву інтернаціоналізацію;

- міф другий: міжнародна репутація вищого навчального закладу є показником якості освіти в ньому;

- міф третій: чим більше укладено міжнародних угод університетом, тим він престижніший;

- міф четвертий: чим вищі результати міжнародної акредитації, тим краще реалізується програма інтернаціоналізації, що знову ж таки свідчить про престиж вищого навчального закладу;

- міф п'ятий: глобальний маркетинг університету еквівалентний програмі інтернаціоналізації.

Національні реалії інтернаціоналізації ВО, яка нині в Україні ще недостатньо регламентована, а відтак здійснювана так би мовити «навпомацки», виводять на порядок денний для органів державного управління ряд завдань до розв’язання.

Зазвичай стан та динаміка розвитку вищих навчальних закладів і якості ВО загалом використовують чимало різних, нерідко суперечливих, оцінок. Так, наприклад, в аналітичній записці Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України «Глобальні тенденції і проблеми розвитку освіти: наслідки для України» [1] відмічається, що «за останні роки з посиланнями на різні зарубіжні інституції було оприлюднено низку рейтингових оцінок якості української вищої освіти у порівнянні з іншими країнами, згідно з якими Україна посідала місця від 70-го до 25-го в один і той самий період». Тут, як справедливо стверджує укладач, безперечним є факт, що методики оцінювання окремих країн і їх ранжування у різних дослідженнях можуть бути різними, однак такі великі відмінності у кінцевих результатах не можуть не викликати сумнівів.

На нашу думку, єдиним реально об’єктивним показником якості вищої освіти в країні є зовнішній попит на неї. Так, 2014 року канадський уряд визнав міжнародну освіту ключовим фактором у створенні нових робочих місць та покращенні добробуту і планує до 2022 р. вдвічі збільшити кількість іноземних студентів – до 450 тис. осіб. Це, як передбачається, призведе до зростання витрат іноземних студентів у країні до 16,1 млрд. доларів і дозволить створити в Канаді щонайменше 86,5 тис. нових робочих місць [6]. Україна в добу незалежності також слідує тенденціям і вимогам світового освітнього простору і активно запрошує і заохочує іноземних громадян на навчання до українських університетів. За інформацією МОН України, кількість іноземних студентів в Україні за 2008 – 2014 рр. зросла з 42 до 69 тисяч осіб, а кількість коштів, що надійшли до державного бюджету від сплати ними за навчання збільшилась пропорційно за ці роки на більш, ніж 500 млн. грн. Це підтверджують статистичні дані: у 2008/2009 н.р. в Україні навчалось 42782 іноземних студенти, у 2009/2010 н.р. – 44082, у 2010/2011 н.р. – 46599, у 2011/2012 н.р. – 53664, у 2012/2013 н.р. – 60295, у 2013/2014 н.р. – 69137 іноземних студентів [7]. З 2014 року через події в Україні кількість студентів-іноземців, звичайно, зменшилась.

На сучасному етапі спостерігається збільшення студентів з країн колишнього СРСР, зокрема з країн Середньої Азії. Найістотніше зростання в показниках спостерігається стосовно студентів з Азербайджану (збільшення в 5 разів), Туркменістану (збільшення більш, ніж у 3 рази), Узбекистану (збільшення в 3 рази); спостерігається також збільшення здобувачів освіти з Киргизстану, Таджикистану, Казахстану [5]. Водночас значно знизилась кількість студентів з країн Близького Сходу, в першу чергу через безпекові питання, нестабільну політичну ситуацію та військові дії на сході України, що, безперечно, є втратою України традиційних ринків постачання освітніх послуг. Незначний відсоток студентів з розвинених країн Європи та світу пояснюється наразі тими ж факторами та недостатньо високими котируваннями вітчизняних ВНЗ у міжнародних рейтингах, за якими визначається рівень якості освіти, та незадовільним рівнем впровадження освітніх програм іноземною мовою.

Така тенденція має суперечливу оцінку з точки зору державного управління. З одного боку, вона є позитивною через фінансову користь, але разом з тим несе потенційну загрозу для розвитку системи освіти України, адже в рази збільшився контингент іноземних студентів значно нижчого «ґатунку», що не дозволяє піднімати «планку» вимог як до якості пропонованої іноземцям освіти, так і до її здобувачів.

Крім того, в Україні відсутні механізми забезпечення повного циклу адаптаційних умов для студентів-іноземців. Дослідники адаптації іноземних студентів (Д. Арсенєв, А. Зіньковський, М. Іванова, О. Кравцов, Н. Тіткова), найчастіше виділяють три групи адаптаційних проблем: академічні, тобто пов’язані з навчальним процесом; індивідуальні, пов’язані з особливостями особистості; та соціокультурні, пов’язані з умовами нового соціального середовища [4]. Якщо академічні умови для ефективного здобування освіти постійно удосконалюються, то індивідуальні і соціокультурні потребують негайного перегляду і унормування, адже, за результатами аналізу теоретичних джерел, саме вони є найбільш значущими психологічними проблемами для іноземних студентів. Труднощі, пов’язані  із входженням в життя в новому кліматі, незвичними побутовими умовами, необхідністю пристосування до нових норм і традицій поведінки і взаємодії з оточуючими; часті прояви етнокультурних стереотипів й упереджень, зокрема у вигляді побутового націоналізму і расизму в регіонах навчання; різноманітні і складні, часто важко прогнозовані ситуації соціокультурного, навчального та побутового плану породжують соціальні та психологічні труднощі і призводять до неможливості реалізації особистісно актуальних мотивів, емоційних, пізнавальних, поведінкових проблем і часом до фрустрації; дезадаптивних реакцій, що супроводжуються погіршенням самопочуття, підвищенням тривожності, вираженої відчуженості від колективу навчальної групи, внутрішньоособистісними та міжособистісними конфліктами і, як наслідок, зниженням успішності, втратою інтересу і сенсу навчальної діяльності  [4, с. 202-203].

Адаптація іноземних студентів саме в частині облаштування їх побуту та дозвілля потребує особливої уваги і контролю держави, щоб, виходячи з актуальної наразі географії походження, попередити зростання криміногенності й подальшого стереотипного спотвореного сприйняття іноземців. Створювані численні культурні центри, асоціації стають не лише культурними осередками етнічних меншин, а й активними учасниками політичного процесу в Україні. Так, приміром, нині в Україні існують: Громадська організація «Спілка азербайджанської молоді в Україні», Громадська організація «Азербайджанський культурний центр імені Мусліма Магомаєва», Громадська організація «Всеукраїнська асоціація корейців», Всеукраїнська громадська організація «Єврейський форум України», Спілка об’єднань громадян «Рада німців України», Всеукраїнська спілка громадських організацій «Федерація польських організацій на Україні»,  Асоціація болгар України та багато інших.

Тобто, державне керування процесом інтернаціоналізації ВО в Україні повинно враховувати всі його переваги та ризикоформуючий потенціал для побудови раціональної моделі адаптування міжнародного досвіду під реалії нашої держави та спрямувати основні зусилля на розвиток інфраструктури залучення кращих іноземних студентів і професорсько-викладацького складу для перетворення вищої освіти в Україні на елітну, що створюватиме позитивний імідж держави в світі.

Що стосується державного управління експортоорієнтованим освітнім потенціалом України, то тут теж спостерігається низка проблем організаційного та юридичного характеру щодо організації їх прибуття, перебування та загального контролю та супроводу протягом навчання у вищих навчальних закладах України. Щоб запросити на навчання іноземних громадян вищий навчальний заклад повинен окрім програми навчання англійською мовою забезпечити належну інфраструктуру для навчання і дозвілля. Нажаль проблеми існують із тим, і з тим. Якість викладання англійською мовою часто не достатньо задовільна, освітні курси не вирізняються ексклюзивністю, щоб бути конкурентоздатними в сучасному міжнародному освітньому середовищі. Крім того, в Україні відсутнє належне нормативне підґрунтя для реалізації програм подвійних дипломів, часто виникають ускладнення з визнанням українських дипломів за кордоном. Бюрократична зашореність органів, відповідальних за залучення, видачу віз та дозвільних документів на в’їзд та навчання в Україні стають причиною відсіву значної кількості бажаючих здобувати вищу освіту тут. Часто проблеми виникають вже на етапі отримання візи, потім - з отриманням посвідки на тимчасове проживання в органах ДМС України. Це змушує іноземних абітурієнтів звертатися до послуг посередників, що потребує значно більших витрат.

Якщо говорити про економічну складову процесу навчання у вищих навчальних закладах України, то і вона працює не на користь активізації і збільшення кількості іноземного контингенту у складі студентів українських ВНЗ. По-перше, через високий рівень корупції, здирництво і незаконне вимагання сплати додаткових коштів за різні види послуг у вітчизняних ВНЗ у відносинах з іноземними студентами. По-друге, згідно з чинним законодавством іноземні громадяни мають право зарахування тільки на перший курс, не зважаючи на те, що дехто вже закінчив кілька курсів бакалаврського рівня у ВНЗ іншої країни, позаяк в великих міжнародних університетах поширена практика зарахування їх і на третій курс бакалаврського рівня в залежності від терміну попереднього навчання. По-третє, іноземні студенти не мають права на працевлаштування під час навчання в Україні, що унеможливлює отримання додаткових офіційних прибутків для покращення свого матеріального становища. Часто ця проблема веде до пошуку незаконних шляхів збагачення, а, відтак, і зростаючої кримінальної статистики за участі студентів-іноземців. Організаційна неунормованість веде не просто до зменшення кількості іноземного контингенту у національних ВНЗ України, а до значних економічних втрат, недоотримання коштів до держбюджету та погіршення іміджу держави на світовому освітньому ринку.

Відтак, очевидно, що інтернаціоналізація вищої освіти ставить виклики всій системі державного регулювання процесами в галузі освіти. Українська ВО наразі створює конкуренцію світовій лише через прийнятну цінову політику. Надалі органам державного управляння реформами в освіті слід вдатися до низки заходів, щоб піднятися і в рейтингах якості освітніх послуг, і за кількістю студентів-іноземців, і за географією укладених договорів про співпрацю між університетами. Перш за все слід активно і повсемісно впроваджувати дистанційні та мережеві технології навчання, телеуніверситети. Це вимога доби інтернаціоналізації ВО і спосіб економії коштів для українських ВНЗ, адже не слід турбуватися про розбудову інфраструктури для забезпечення належної життєдіяльності студентів з-за кордону, що може значно здешевить вартість пропонованих їм послуг. Також МОН України повинне провести моніторинг ключових потреб ринку праці з метою розробки відповідних навчальних програм, набору студентів-іноземців та цільову підготовку майбутніх спеціалістів під потреби конкретних країн. В цих країнах слід відкрити представницькі пункти уповноваженого органу МОН України - Українського державного центру міжнародної освіти для профорієнтаційної діяльності. Доречним буде створення Міжвідомчого координаційного центру з метою оперативного розв’язання проблем іноземних абітурієнтів та студентів, починаючи від сприяння в отриманні віз до допомоги у вирішення питань з міграційною службою чи МВС України.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі. Для пололання перерахованих вище проблем організаційного, правового характеру та змісту і якості освіти для здобувачів освітніх послуг з-за кордону, а також зміцнення позицій України на міжнародному ринку освітніх послуг ВО потребує низки заходів на законодавчому рівні. Національний інститут стратегічних досліджень в своїй аналітичній записці «Україна на міжнародному ринку освітніх послуг вищої освіти» запропонувала низку змін та поправок до існуючих законів та нормативних актів, з якими ми погоджуємося і розділяємо таку точку зору [5; 7]. Зокрема запропоновано:

1. Верховній Раді України привести правовий статус іноземних студентів у відповідність із практикою розвинутих демократичних країн, зокрема, внести зміни до Закону України № 1382-IV «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання» від 11.12.2003 року, якими передбачити збільшення встановленого 10-денного терміну реєстрації для іноземних громадян, які отримали освіту в Україні та бажають продовжити навчання на наступних рівнях.

2. Міністерству освіти і науки України розробити та внести в установленому порядку проект доповнень до Постанови Кабінету Міністрів України «Про ліцензування діяльності з надання освітніх послуг» № 1019 від 08.08.2007 року з визначенням вимог для ВНЗ України щодо ліцензування діяльності з підготовки іноземних громадян за акредитованими напрямами та спеціальностями. При підготовці проекту врахувати положення Закону України «Про вищу освіту» № 1556-VII від 01.07.2014 року, зокрема, Розділу V, статті 18 «Повноваження Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти», яка уповноважує Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти «проводити ліцензійну експертизу, готувати експертний висновок щодо можливості видачі ліцензії на провадження освітньої діяльності».

3. В рамках участі України у Болонському процесі, зокрема, на виконання положення щодо визнання попереднього навчання Міністерству освіти і науки України внести доповнення до Наказу МОН України «Деякі питання організації набору та навчання (стажування) іноземців та осіб без громадянства» № 1541 від 01.11.2013 року, якими передбачити зарахування іноземних громадян із врахуванням навчальних досягнень, здобутих в інших країнах.

4. З метою розвитку дистанційної освіти в Україні та виходу вітчизняних ВНЗ на міжнародний ринок послуг дистанційного навчання Кабінету Міністрів України внести зміни до Постанови Кабінету Міністрів України № 136 від 26.02.1993 року «Про навчання іноземних громадян», передбачивши право іноземних громадян, які здобувають вищу освіту у ВНЗ України, на навчання за дистанційною формою.

У перспективі подальших розвідок передбачається визначити інші інституційні, правові та організаційні здобутки та недоліки реалізації інтернаціоналізації вищої освіти в Україні, визначити  принципи та методи формування моделі державного управління процесами реформування системи вищої освіти України з урахуванням міжнародного досвіду та потреб глобалізованого світу.

 

Список використаних джерел.

1. Глобальні тенденції і проблеми розвитку освіти: наслідки для України: аналітична записка [Електронний ресурс] // Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/1537/

2. Дебич М. Інтернаціоналізація вищої освіти: культурно-гуманітарний вимір / М. Дебич // Нова парадигма. - 2015. - Вип. 127. - С. 215-218. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nopa_2015_127_25

3. Сбруєва А. Інтернаціоналізація вищої освіти: пріоритети комплексної стратегії Європейського Союзу / А. Сбруєва // Вища освіта України. – 2013. – № 3. – С. 89–95.

4. Сегеда О. О. Особливості адаптації іноземних студентів до освітнього середовища України / О. О. Сегеда, А. А. Осипенко // Вісник Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Психологія. – 2014. – Вип. 48. –  С. 199-208.

5. Стенограма круглого столу на тему: «Проблеми нормативно-правового забезпечення розвитку міжнародного співробітництва в сфері вищої освіти України від 8 листопада 2013 року» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kno.rada.gov.ua/komosviti/doccatalog/document;jsessionid=8B816D382BB5EE122BD59A16AF953F0D?id=58409 

6. У Канаді планують збільшити вдвічі кількість іноземних студентів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zik.ua/ua/news/2014/01/16/u_kanadi_planuyut_zbilshyty_vdvichi_kilkist_inozemnyh_studentiv_453165

7. Україна на міжнародному ринку освітніх послуг вищої освіти: аналітична записка [Електронний ресурс] // Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/1695/

8. Coelen R. (2015). Why Internationalize Education? // International Higher Education. - 2015/12/2. - pp. 4–5.

9. De Wit, H., Jaramillo, C., Gacel-Ávila, J. and Knight, J. (eds.) (2005) Higher Education in Latin America: The International Dimension, Washington DC: The World Bank.CrossRefGoogle Scholar

10. De Wit H. (2013). Rethinking the concept of internationalisation. In Stiasny M. & Gore T. (Eds.). Going Global: Identifying Trends and Drivers of International Education (pp. 213–218). London: Emerald Group Publishing.

11. Fullan, M. (2006) Change Theory: A Force for School Improvement, Victoria: Centre for Strategic Education.Google Scholar

12. Harmon G. Australia as a Higher Education Exporter / Grant Harmon [Електронний ресурс]. — Режим доступу : www.bc.edu/bc_org/avp/ soe/cihe/newsletter/ihe.../ihe42.pdf.

13. Hudzik J. (2015). Integrating Institutional Policies and Leadership for 21st Century Internationalization. International Higher Education, (83), 5–7.

14. Internationalisation and Trade in Higher Education: Opportunities and Challenges (2004) / Center for Educational Research and Innovation for Organisation of Economic Co-operation and Development (OECD). Access through: https://read.oecd-ilibrary.org/education/internationalisation-and-trade-in-higher-education_9789264015067-en#page3

15. Scott P. International Education : Alternatives to the Market / Peter Scott [Електронний ресурс]. — Режим доступу : https://htmldbprod.bc.edu/pls/htmldb/f?p=2290:4:3793190834786326::NO:RP,4:P0_CONTENT_ID:112018.

 

References.

1. “Global trends and problems of education development: implications for Ukraine”, analytical note, Natsionalnyi instytut stratehichnykh doslidzhen pry Prezydentovi Ukrainy, [Online], available at: http://www.niss.gov.ua/articles/1537/

2. Debych, M. (2015), “Internationalization of higher education: cultural and humanitarian dimension”, Nova paradyhma, vol. 127, pp. 215-218, [Online], available at: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nopa_2015_127_25

3. Sbruieva, A. (2013), “Internationalization of Higher Education: Priorities of the Integrated Strategy of the European Union”, Vyshcha osvita Ukrainy, vol. 3, pp. 89–95.

4. Seheda, O. O. and Osypenko, A. A. (2014), “Features of Adaptation of Foreign Students to the Educational Environment of Ukraine”, Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho pedahohichnoho universytetu imeni H. S. Skovorody. Psykholohiia, vol. 48, pp. 199-208.

5. Transcript of the round table on the topic: "Problems of normative and legal support for the development of international cooperation in the field of higher education of Ukraine from November 8, 2013", [Online], available at: http://kno.rada.gov.ua/komosviti/doccatalog/document;jsessionid=8B816D382BB5EE122BD59A16AF953F0D?id=58409 

6. “In Canada, it is planned to double the number of foreign students”, [Online], available at: http://zik.ua/ua/news/2014/01/16/u_kanadi_planuyut_zbilshyty_vdvichi_kilkist_inozemnyh_studentiv_453165

7. “Ukraine on the International Market for Educational Services in Higher Education”, An Analytical Note, Natsionalnyi instytut stratehichnykh doslidzhen pry Prezydentovi Ukrainy, [Online], available at:  http://www.niss.gov.ua/articles/1695/

8. Coelen R. (2015). Why Internationalize Education? // International Higher Education. - 2015/12/2. - pp. 4–5.

9. De Wit, H., Jaramillo, C., Gacel-Ávila, J. and Knight, J. (eds.) (2005) Higher Education in Latin America: The International Dimension, Washington DC: The World Bank.CrossRefGoogle Scholar

10. De Wit H. (2013). Rethinking the concept of internationalisation. In Stiasny M. & Gore T. (Eds.). Going Global: Identifying Trends and Drivers of International Education (pp. 213–218). London: Emerald Group Publishing.

11. Fullan, M. (2006) Change Theory: A Force for School Improvement, Victoria: Centre for Strategic Education.Google Scholar

12. Harmon G. Australia as a Higher Education Exporter / Grant Harmon, [Online], available at:  www.bc.edu/bc_org/avp/ soe/cihe/newsletter/ihe.../ihe42.pdf.

13. Hudzik J. (2015). Integrating Institutional Policies and Leadership for 21st Century Internationalization. International Higher Education, (83), pp. 5–7.

14. Internationalisation and Trade in Higher Education: Opportunities and Challenges (2004) / Center for Educational Research and Innovation for Organisation of Economic Co-operation and Development (OECD). Access through: https://read.oecd-ilibrary.org/education/internationalisation-and-trade-in-higher-education_9789264015067-en#page3

15. Scott P. International Education : Alternatives to the Market / Peter Scott, [Online], available at:  https://htmldbprod.bc.edu/pls/htmldb/f?p=2290:4:3793190834786326::NO:RP,4:P0_CONTENT_ID:112018.

 

Стаття надійшла до редакції 20.01.2016 р.