EnglishНа русском

Державне управління: удосконалення та розвиток № 4, 2010

УДК 330.34.014

О. М. Сторчеус,

аспірант, РВПС України НАН України

 

СУТНІСТЬ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ РЕГІОНУ

 

Анотація. Визначено скерованість заходів промислової політики регіону. Досліджено важливу складову державної промислової політики щодо забезпечення національної економічної безпеки.

 

Annotation. The orientation of measures of industrial policy of region is certain. The important constituent of state industrial policy is explored in relation to providing of national economic safety.

 

Ключові слова: Державна політика, заходи, економічна безпека, промисловий комплекс, регіон, регулювання, формування.

 

Вступ

Кожен регіон є з одного боку цілісною соціально-економічною системою, а з другого – складовою частиною соціально-економічної системи держави загалом. Успішне функціонування та розвиток системи неможливе без забезпечення розвитку її елементів. Однією з найважливіших складових, що забезпечують ефективність розвитку регіональних підсистем є формування та забезпечення виконання регіональних програм розвитку, в тому числі у промисловості.

Ефективність реформування економіки країни значною мірою залежить від забезпечення ефективної роботи крупних промислових підприємств регіону, раціонального використання ними регіональних трудових, матеріальних та фінансових ресурсів. Незважаючи на активне зростання малого та середнього бізнесу, проблеми розвитку великих виробництв не втрачають своєї актуальності..

Забезпечення ефективного функціонування промислового комплексу регіону є одним із найважливіших завдань, вирішення якого дозволить підвищити добробут населення регіону, покращити стан навколишнього середовища, забезпечити умови для розвитку в сфері промислового виробництва та соціальної інфраструктури.

Аналіз останніх наукових досліджень.

Теоретико–методологічні аспекти проблем регіонального економічного розвитку висвітлені у працях як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. Питання регуляторної політики в сфері регіонального економічного розвитку досліджувалися українськими науковцями: А. Амоша, Є. Бойко, З. Варналій, А. Гальчинський, В. Геєць, Б. Данилишин, Я. Дяченко, В. Кравченко, І. Лукінов, О. Рудченко, І. Чугунов, А. Чухно, М. Чумаченко, а також зарубіжними вченими: Джеймс Д. Гвортні, Річард Л. Страуп, М. Лендьел, Дж. Ханесен, Д. Юлл, Е. Блеклі, П. Фок, Р. Грін, Г. Хаммер.

Постановка завдання

– визначити скерованість заходів промислової політики регіону;

– дослідити важливу складову державної промислової політики щодо забезпечення національної економічної безпеки.

Результати

В умовах формування ринкових відносин, які склалися в державі, актуальною є активізація роботи наявного промислового комплексу регіону [1, c. 24]. Реалізація цього завдання можлива шляхом забезпечення ефективного поєднання загальнодержавного та регіонального управління промисловим комплексом. Велика роль у цьому процесі відводиться регіональним органам виконавчої влади та місцевого самоврядування, від яких залежить вирішення ряду проблем, а саме:

         визначення пріоритетних напрямків регіональної промислової політики;

         забезпечення ефективної співпраці між керівниками підприємств та владними структурами;

         сприяння ефективній роботі підприємств регіону.

Для вирішення цих завдань здійснюється моніторинг поточної діяльності роботи найбільших підприємств регіону, що дозволяє визначити характерні тенденції їх діяльності, причини успіху чи невдач, необхідність втручання в роботу підприємства з метою надання допомоги.

Двигуном розвитку виробництва і підвищення його ефективності в сучасній цивілізованій ринковій системі є добросовісна конкуренція. Цей двигун в умовах української економіки, в тому числі в промисловості ще дуже слабкий, що зумовлено збереженням значного рівня монополізації виробництва, створенням неоднакових умов господарювання для різних підприємств. Крім того державна промислова політика як важлива складова економічної політики держави, яка спрямовує діяльність на прискорення економічного розвитку країни та її регіонів, на стимулювання роботи промислових підприємств усіх форм власності у напрямі досягнення національною економікою поставлених завдань, покликана сприяти ефективному вирішенню гострих соціальних проблем суспільства [2, c. 30]. Промислова політика – це також комплекс цілеспрямованих економічних, політичних та організаційних заходів на різних рівнях національної економічної системи, скерованих на:

         вироблення ефективної програми приватизації підприємств промислового комплексу регіону;

         забезпечення ефективності роботи крупних промислових підприємств регіону після їх приватизації;

         удосконалення галузевої структури промислового комплексу, регулювання і стимулювання інвестиційної та виробничої діяльності, формування промислово–фінансових груп;

         підтримка конкуренції у галузях промислового виробництва;

         стимулювання і підтримку певних галузей промислового виробництва, важливих за своїм соціально–економічним значенням чи пріоритетних із точки зору науково–технічних перспектив;

         стимулювання розвитку експортного потенціалу і конкурентоспроможності національних підприємств на світовому ринку;

         реалізацію великомасштабних загальнонаціональних та регіональних програм.

Стратегічною метою державної промислової політики України є створення багатогалузевого, високотехнологічного, конкурентноздатного, високоефективного промислового комплексу, що забезпечує достатній рівень економічної безпеки країни, підвищення життєвого рівня народу, оздоровлення екологічної ситуації та інтеграцію України у систему світогосподарських зв’язків на взаємовигідних умовах [3, c. 103]. Вибір найбільш раціонального варіанту промислової політики має ґрунтуватися на:

         аналізі реального стану вітчизняної промисловості;

         технологічному оновленню виробництва та пошуку найбільш ефективних варіантів забезпечення конкурентноздатності вітчизняної продукції;

         пошуку можливостей розширення ринків збуту для вітчизняної промислової продукції в країні і за кордоном;

         визначенні можливих економічних наслідків вибору того чи іншого варіанту промислової політики.

Одним із найважливіших завдань промислової політики є підтримка тих виробництв, які поки що не вичерпали свого потенціалу розвитку і намагаються випускати продукцію, яка спроможна зайняти стійке місце на внутрішньому і світовому ринках. Тому підвищення конкурентноздатності вітчизняних підприємств є одним із ключових моментів промислової політики як в Україні взагалі, так і в регіонах, а напрямками, за допомогою яких досягається це завдання, є:

         розширення можливостей фінансового забезпечення інноваційного розвитку підприємств регіону;

         організація бізнес-форумів та допомога у пошуку іноземних інвесторів;

         інформаційне забезпечення про можливості розширення ринків збуту продукції підприємствами регіону.

Регуляторна політика у сфері промислового комплексу регіону здійснюється органами державного управління як на загальнодержавному, так і регіональному рівнях, які з цією метою використовують такі заходи:

         вплив на формування цінової політики продукції підприємств промислового комплексу регіону;

         формування фінансово-промислових груп (ФПГ), великих корпорацій, холдингових компаній, підприємств, що охоплюють технологічно пов’язані виробництва та здатні забезпечити повний цикл виготовлення конкурентноздатної продукції;

         забезпечення ефективного управління державною часткою власності підприємств промислового комплексу регіону;

         розподіл прав і повноважень з управління підприємствами різних рівнів значимості (загальнодержавного, регіонального і місцевого) між різними рівнями управління,

         антимонопольне регулювання та підтримка належного конкурентного середовища;

         встановлення раціональних норм та правил зовнішньоекономічної діяльності підприємств промислового комплексу регіону; сертифікація продукції з використанням стандартів світового рівня.

Основними цілями державної промислової політики на перспективу є:

         постійне розширення номенклатури виготовлення конкурентоспроможної продукції та задоволення платоспроможного попиту на товари та послуги, що виробляються вітчизняним промисловим комплексом ;

         розвиток науково-технічного та інноваційного потенціалів підприємств промислового комплексу регіону;

         реструктуризація, перепрофілювання або виведення з господарської діяльності неефективних виробництв;

         розвиток конкурентного середовища на ринку промислової продукції.

Досягнення перелічених вище цілей потребує вирішення таких завдань:

       забезпечення високих темпів зростання обсягів промислового виробництва підприємствами в регіоні ;

       формування ефективної системи державного регулювання діяльності промисловим комплексом, включаючи координацію промислової, зовнішньоекономічної, науково-технічної та інноваційної політики;

       формування більш сприятливого економічного середовища, що забезпечує промисловий розвиток;

       проведення структурної перебудови промисловості;

       забезпечення розширення інвестиційних можливостей підприємств.

Концепція державної промислової політики України визначає державну промислову політику як діяльність уряду, спрямовану на збереження, підтримання та розвиток вітчизняних товаровиробників у галузях і виробництвах, що забезпечують життєві інтереси країни, передусім її економічну безпеку, а також належний соціальний та культурний рівень життя народу. Державна промислова політика націлює діяльність державної виконавчої влади на формування оптимальних умов і чинників ефективної роботи промисловості для реалізації національних, регіональних, геополітичних інтересів країни [4, c. 56; 5, c. 63]. Одним із основних напрямків державної промислової політики є реорганізація промисловості задля створення її оптимальної структури.

Ще однією важливою функцією державної промислової політики є вибір пріоритетів у розвитку промисловості, розробка системи протекціоністських заходів, створення режиму, що найбільше сприяє найважливішим та перспективним підприємствам. За цього підтримка повинна здійснюватись лише для підприємств, які здатні забезпечити випуск високотехнічної продукції, а процес виробництва за цього відповідає всім вимогам екологічних стандартів. Головною умовою для цього виступають інноваційна стратегія і тактика на макро- та мікроекономічних рівнях.

Важливою складовою державної промислової політики є забезпечення національної економічної безпеки: створення стабільної системи ресурсо- та енергозабезпечення, підтримання оптимального рівня військово-промислового виробництва і на цій основі – оборони країни.

Суб’єктами промислової політики в ринковій системі виступають органи державної влади та місцевого самоврядування, інститути ринкової інфраструктури та громадські організації. Кожний суб’єкт промислової політики діє в межах встановлених законодавством та з використанням певних інструментів і механізмів реалізації власних дій. Ефективність промислової політики визначається активною взаємодією зазначених суб’єктів та існуванням механізму узгодження інтересів кожного з них. Об’єкт промислової політики – реальний сектор економіки.

Досвід реформування останніх років показує, що ринкові реформи, підкріплені активною промисловою політикою, здатні призвести до зростання обсягів промислового виробництва величини валового внутрішнього продукту (ВВП), збільшення обсягів експорту вітчизняної продукції та зменшення рівня безробіття в регіонах та у країні загалом. Це підтверджує доцільність переміщення промислової політики в економічних реформах на перший план.

Концептуальна основа необхідності промислової політики для України пов’язана з існуванням насамперед потужного промислового комплексу з великою кількістю крупних підприємств, левова частка яких працює не в міру своїх потужностей та недостатності розвитку малого та середнього підприємництва, яке ще не в змозі здійснити такий вплив на обсяги виробництва в країні, як великі підприємства.

Розробка та реалізація промислової політики вимагає попередньо визначитися в питаннях щодо цілей, інструментів, сфер впливу, ролі держави у цьому процесі. Всі ці питання є об’єктом висвітлення в стратегічному плані розвитку території. Вимоги до державної промислової політики України та основні напрями її здійснення повинні бути сформовані на основі нормативно-законодавчої бази України.

Формування системи цілей – процес, пов’язаний із визначенням основних підходів до промислової політики на регіональному рівні та узгодження його з загальнодержавними цілями розвитку промислового комплексу. Цілі пов’язуються, з одного боку, з підтримкою галузей індустрії, які забезпечують майбутнє економічне зростання, з другого – із досягненням соціальної прийнятності економічних процесів у депресивних, неперспективних галузях. За цього потребують конкретного та детального обґрунтування заходи щодо формування нових виробництв та повнішого використання раніше створених потужностей. Важливим є питання про методи проведення промислової політики. До стандартного набору інструментів належать податкова та амортизаційна політика, політика у сфері надання субсидій, стимулювання зовнішньоекономічної діяльності, конкурентна політика, політика у сфері технологій, політика регулювання. В умовах сучасного стану реформування економічних процесів важливим є поєднання як економічних методів регулювання, так і адміністративних з метою забезпечення належного результату в сфері розвитку крупних підприємств та галузей економіки. Власне, роль держави в реалізації промислової політики полягає в тому, що вона має здійснювати регулювання, виходячи з комплексу своїх функцій, характерних для ринкової економіки. Мається на увазі комплекс функцій, який забезпечує участь держави як безпосереднього учасника економічних процесів, який формує економічні, правові, адміністративні норми, що забезпечують функціонування промислово-виробничого комплексу [6, c. 216; 7, c. 268].

За цього слід враховувати особливість стану як загальнодержавного, так і регіонального промислового комплексу порівняно з іншими країнами. Йдеться про промислову політику в умовах трансформаційного перетворення економічної системи, яка в змозі максимально використовуючи наявні виробничі потужності забезпечити прорив у використанні інноваційних технологій, що є однією з найважливіших умов економічного зростання як на регіональному, так і на загальнодержавному рівнях. Ці та інші особливості не можуть не накладати відбиток на весь комплекс питань, пов’язаних із промисловою політикою: її цілі, методи реалізації, співвідношення державного впливу і ринкових регуляторів, джерела витрат на її проведення.

Підходи до реалізації проведення промислової політики, можна звести до таких варіантів:

1.        Орієнтований на експорт. Підтримуються галузі, що мають значний експортний потенціал, здатні нарощувати обсяги виробництва та експорту продукції, мають власні можливості оновлення технологічної бази виробництва та значно впливають на формування бюджетів всіх рівнів.

2.        Орієнтований на імпортозаміщення. Підтримка галузей, які випускають продукцію, здатну замінити імпортні товари на вітчизняних ринках, витіснити іноземних конкурентів. За цього важливим є для оновлення технологічної бази виробництва та випуску конкурентноздатної продукції залучення прямих іноземних інвестицій.

3.        Орієнтований на випуск товарів для внутрішнього споживання. Промислове зростання починається у тих галузях, які реально виготовляють продукцію, що користується попитом на внутрішньому ринку.

Ефективна промислова політика повинна базуватись на поєднанні всіх трьох підходів, їх комбінуванні та переважанні того чи іншого підходу залежно від промислового потенціалу регіону.

В основу нової промислової політики України покладено:

-         рівноправне функціонування різних форм власності підприємств, конкурентноздатних на внутрішньому і зовнішньому ринках;

-         науково–технічний прогрес, проведення активної інноваційної, інвестиційної та структурної політики як невід’ємних складових промислової політики;

-         досконала регуляторна політика, особливо податкова, яка забезпечує функціонування підприємств промислового комплексу на здоровій та прозорій економічній основі;

-         принципи досконалого менеджменту промислового підприємства.

 

Висновки

Державна промислова політика має розглядатися в контексті загальних цілей економічної реформи і водночас як відносно самостійна, цілісна система заходів, спрямованих на розв’язання стратегічних і тактичних завдань відновлення та розвитку діяльності реального сектора економічної системи.

Ринок робочої сили є складною системою взаємовідносин між індивідуумом, що пропонує свою працю взамін на сукупну вартість суспільних благ, яку він може придбати за оплату своєї праці, і роботодавцем. Ринок робочої сили завжди є об’єктом державного регулювання. Це пов’язано з тим, що на ньому виникають економічні та соціальні проблеми, вирішення яких неможливе без активного втручання держави. Вихідним моментом державного регулювання є моніторинг стану та аналіз кон’юнктури попиту на робочу силу та пропозицію робочих місць усіма роботодавцями. Особливо велику роль держава відіграє у формуванні, розширенні та зміні попиту на робочу силу в сфері промисловості.

 

Література

1. Герасимчук М. Тенденції розвитку промисловості України на сучасному етапі / М.Герасимчук // Економіка України. – 2002.– №3. – С.24.

2. Крайник О.П. Аналіз та перспективи розвитку підприємств промислового комплексу регіону / О.П. Крайник // Соціально - економічні дослідження в перехідний період: зб. наук. праць. – Львів, 2007. – Вип. 31. – С. 29-36.

3. Лагутин В. Д. Координація бюджетної та монетарної політики у системі економічного зростання / В. Д. Лагутин  // Наукові праці НДФІ. – 2006. – №2 (35). – С. 102–108.

4. Мельник С. А. Управління регіональною економікою / С. А.Мельник. – К.: КНЕУ, 2000. – 124 с.

5. Михасюк І. Р., Мальський М. З. Регіональна економічна політика: навч. посіб. / І. Р.Михасюк , М. З. Мальський ; Львівський національний університет ім. Івана Франка. – Львів: Українські технології, 2001. – 208 с.

6. Buck T. W. and M. H. Atkins The Impact of British Regional Policies on Employment Growth.// Oxford Economic Papers .– 2006.– №28 (March). – P. 215–222.

7. Harrison R. ТAssisted Industry, Employment Stability, and Industrial Decline: Some Evidence from Northern Ireland// Regional Studies. – 2002. –  №16. – P. 267–285.

Стаття надійшла до редакції 06.04.2010 р.