English • На русском
Електронний журнал «Державне управління: удосконалення та розвиток» включено до переліку наукових фахових видань України з питань державного управління (Категорія «Б», Наказ Міністерства освіти і науки України від 28.12.2019 №1643)
Державне управління: удосконалення та розвиток № 4, 2010
УДК 351
Н.В. Бондарчук,
к.е.н., доц., докторант
Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України
МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ, СПРЯМОВАНОЇ НА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ
В статті розкрито основні механізми реалізації державної політики, що спрямовані на забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів. Виявлено основні причини неефективності діючих механізмів розв’язання проблем регіонів.
В статье раскрыты основные механизмы реализации государственной политики, которые направлены на обеспечение социально-экономического развития регионов. Выявлены основные причины неэффективности действующих механизмов решения проблем регионов.
In article the basic mechanisms of realisation of a state policy which are directed on maintenance of social and economic development of regions are opened. Principal causes of an inefficiency of operating mechanisms of the decision of problems of regions are revealed.
Постановка проблеми. Україна, успадкувавши командно-адміністративну модель управління, за якої регіонам була відведена роль лише об’єктів соціально-економічних відносин, стала на шлях розбудови ринкової системи господарювання.
Але й досі в реалізації державної регіональної політики відсутня чітка система дій, спрямованих на забезпечення регіонального розвитку на засадах комплексності та збалансованості. Тим часом саме такий розвиток регіонів є умовою стійкого економічного зростання і сталого розвитку країни в цілому, запорукою громадянського миру, свідченням готовності до інтеграції в Європейську спільноту.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблеми регіонального розвитку і регіональної політики наразі широко досліджуються у межах науки державного управління та економічної науки, а саме в працях таких українських і зарубіжних вчених, як В.Антонов, В.Бабаєв, В.Геєць, А.Дєгтяр, М.Долішний, Ю.Донченко, У.Ізард, М.Мельник, Ю.Наврузов, М.Пістун, О.Топчієв, Т.Уманець, В.Ойкне, Б.Штульберг та інші
Постановка завдання. Здійснити оцінку механізмів взаємодії в системі органів виконавчої влади щодо реалізації державної регіональної політики.
Виклад основного матеріалу. На сучасному етапі державна регіональна політика базується на використанні сукупності механізмів регулювання регіонального розвитку, до яких можна віднести: програмування регіонального розвитку; регулювання міжбюджетних відносин; централізовані капіталовкладення та інвестиційні субвенції; регулювання транскордонного та прикордонного співробітництва.
Одним з найпоширеніших та найстаріших механізмів державного регулювання розвитку регіонів є розробка відповідних середньо- та довгострокових програм. Реалізація державних програм, спрямованих на вирішення проблем регіонального розвитку, потребує належної взаємодії органів влади центрального та місцевого рівнів.
Стосовно соціально-економічного розвитку регіонів практично всі надані проекти програм свідчать, що основними проблемами є: незадовільний стан розвитку соціально-виробничої інфраструктури; низька інвестиційна привабливість регіонів та інноваційна активність в них; зростання регіональних диспропорцій; низький рівень життя населення; високий рівень забруднення навколишнього середовища; критичний стан основних фондів житлово-комунального господарства. Аналіз виконання цих програм засвідчив, що жодна з них у повному обсязі не реалізується, фінансування запланованих заходів як з державного бюджету, так і з місцевих джерел, недостатнє.
Ключовим механізмом впливу на вирішення економічних і соціальних проблем регіонів є міжбюджетні трансферти та місцеві бюджети. За тринадцятирічний період як порядок формування місцевих бюджетів, так і порядок визначення трансфертів, що передаються на регіональний та місцевий рівень, неодноразово змінювався.
За останні роки частка фінансування інвестицій із державного бюджету у сукупних інвестиціях в основний капітал, здійснених у регіонах, скоротилася із 21,1% у 1995 році до 2,6% у 2009 році. Змінилися і державні територіальні пріоритети їх розміщення. Так, якщо у 1995 році державні інвестиції складали більше третини від інвестицій в Автономній Республіці Крим, Волинській, Житомирській, Київській, Чернігівській областях, то у 2000 році лише у двох регіонах (м. Київ та Донецька область), частка державних інвестицій перевищувала 10%. Переважно ці інвестиції спрямовуються на вирішення критичних проблем життєдіяльності того чи іншого регіону і не можуть якісно вплинути на підвищення інвестиційної привабливості регіону чи подолання депресивності окремих територій. Крім того, територіальне розпорошення інвестицій свідчить про відсутність державних пріоритетів на регіональному рівні.
З 2003 року почала вперше закладатися база для розвитку регіонів шляхом надання інвестиційних субвенцій. У 2008 році ця тенденція набула нового змісту – вперше передбачено субвенцію у розмірі 1800 млн грн. на соціально-економічний розвиток регіонів. Щорічно до 2004 року збільшувався обсяг субвенцій на інвестиційні проекти, у першу чергу з впровадження передових технологій, що реалізуються в галузях промисловості, у тому числі технологічними парками через механізм здешевлення кредитів (із 225 млн грн в 2003 році до 400 млн. гривень у 2004 році), а вже у 2007 році фінансування складало – 144,5 млн. гривень (у 2008 році – фінансування було відсутнє взагалі).
Згідно з статтею 105 Бюджетного кодексу, субвенції на інвестиційні проекти надаються на засадах конкурентності між бюджетами місцевого самоврядування, при цьому пріоритетне право на отримання субвенцій мають органи місцевого самоврядування, в яких середньорічний фактичний обсяг видатків на утримання бюджетних установ за три останні роки менше за обсяг, визначений згідно з фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості [1].
Одним з механізмів реалізації політики регіонального розвитку, який набуває поширення останнім часом, є активізація транскордонного та прикордонного співробітництва.
Міжрегіональні економічні зв’язки та транскордонне співробітництво є важливою складовою сучасної регіональної політики, яка здійснюється Кабінетом Міністрів України. В Україні створено та функціонують шість єврорегіонів: „Буг”, „Карпатський”, „Нижній Дунай”, „Верхній Прут”, „Дніпро” та „Слобожанщина”. Проводиться робота щодо створення нових єврорегіонів.
Створення єврорегіонів сприяє розширенню взаємовигідної торговельно-економічної співпраці, дає змогу областям самостійно виходити на європейські структури для отримання технічної допомоги на регіональні проекти. Участь у європейських проектах сприяє інтеграції України до ЄС, а також пом’якшенню негативних наслідків від вступу країн-сусідів України до ЄС.
Незважаючи на труднощі щодо становлення єврорегіонів та досить короткий, за європейським виміром, час їх існування, Україна має перші позитивні набутки у політичній, економічній, екологічній, освітньо-культурній і гуманітарних сферах. Так, вже реалізовано ряд вагомих проектів та програм, спрямованих на розширення промислової кооперації, розбудову кордону та створення прикордонної інфраструктури, охорону навколишнього середовища, розвиток місцевого самоврядування.
Забезпечення рівних умов функціонування соціально-економічних комплексів регіонів України вимагає цілеспрямованих дій з боку держави шляхом регулювання розвитку регіонів та сприяння окремим регіонам, використання особливостей їхнього природного, виробничого і ресурсного потенціалу, специфіки ринку праці тощо.
Однак наведені діючі механізми розв’язання проблем регіонів не є достатньо ефективними, що обумовлено цілою низкою причин.
Дієвість механізмів реалізації державної регіональної політики суттєво знижується через фактичне ігнорування принципів комплексності та збалансованості.
У більшості випадків розвиток тієї чи іншої галузі розглядають на макрорівні, для цього здійснюють роботу із отримання позитивного результату в загальному по країні, що вказує на неправильність вибору способу досягнення очікуваного результату у даному напряму діяльності. Для ефективного розвитку регіонів та країни зокрема необхідно враховувати регіональні особливості та галузеву специфіку усіх територій країни. Для прикладу: не можна здійснювати однакову політику із розвитку сільськогосподарського сфери у Одеській та Луганській областях. Зважаючи на придатність південноукраїнських земель для виробництва сільськогосподарської продукції не варто кожного року значні площі ріллі використовувати для виробництва масляних культур (соняшнику та рапсу), які сильно виснажують землю, хоча є високорентабельними культурами.
Зарубіжний досвід вказує, що в контексті використання принципів сталості розвитку реалізація сучасної світової політики базується на пошуку відновлювальних ресурсів, де енергетична складова займає значне місце, що дає підстави вважати за необхідність пошуку дешевих альтернативних джерел енергії.
У даних умовах Україна не може стояти осторонь світової тенденції зміни пріоритетів реалізації політик. Саме тому державна політика України має бути спрямована на нарощування обсягів виробництва, споживаючи при цьому енергію, вироблену з альтернативних джерел, з метою економного споживання традиційних паливно-енергетичних ресурсів та зменшення залежності країни від їх імпорту.
Певний вплив на розвиток регіонів мають галузеві програми. Проте механізм координації дій центральних та місцевих органів влади щодо їхнього формування та реалізації є недосконалим, що призводить до неузгодженості заходів та їх низької ефективності при розв’язанні загальнодержавних та регіональних проблем. Рівень фінансового забезпечення як державних, так і регіональних програм, залишається низьким.
Ефективність запроваджених механізмів регіональної політики суттєво знижується внаслідок відсутності системного контролю за фінансовими потоками в регіони державних коштів. Так, нині надання державної підтримки регіонам здійснюється шляхом: спрямування міжбюджетних трансфертів; фінансування центральними органами виконавчої влади здійснення в областях заходів щодо реалізації відповідної галузевої політики; розподілу інвестиційних субвенцій, які визначаються в державному бюджеті; надання податкових пільг окремим територіям, галузям та підприємствам тощо.
Головним недоліком діючого порядку надання регіонам фінансової підтримки з Державного бюджету є його низька результативність.
Кошти державного бюджету розтікаються по території країни у вигляді прямої та непрямої, явної та прихованої фінансової підтримки регіонів. Такою підтримкою є не стільки трансферти, скільки податкові пільги галузям (наприклад, гірничо-металургійній, автомобільній, сільськогосподарській), конкретним підприємствам, фінансування в рамках численних (галузевих, міжгалузевих, екологічних, науково-технічних) цільових програм, що реалізуються на територіях регіонів.
За таких умов необхідно встановити якісно нові вимоги до обґрунтування та оцінки результатів державної допомоги регіонам; налагодити облік та координацію всіх надходжень із державного бюджету на окремі території; вдосконалити механізми контролю та відповідальності органів виконавчої влади за освоєння цих коштів, перейти від надання окремих пільг до бюджетного фінансування конкретних пріоритетів.
Державна підтримка регіонів має здійснюватися із застосуванням прозорого механізму на умовах тісного співробітництва органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, недержавних організацій, суб’єктів господарювання у розробленні та реалізації заходів щодо вирішення проблем розвитку регіонів.
Одним із стимулюючих заходів державної підтримки розвитку територій було запроваджено спеціальний режим інвестування. Однак запровадження спеціального режиму інвестування, як механізму регулювання регіонального розвитку, не є продуктивним на проблемних територіях, що продовжують залишатися непривабливими для інвесторів. Інвестиції надходять передусім на території з більш розвиненою інфраструктурою. Головна причина – недієвість інструменту податкових пільг для цих територій, відсутність відповідної інфраструктури.
Практичне впровадження основних положень, що містяться у Концепції державної регіональної політики, потребує подальшої розробки пакету взаємоузгоджених законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо створення умов для запровадження ефективних механізмів державного регулювання регіонального розвитку, підвищення інституційної спроможності та стимулювання діяльності місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та територіальних громад щодо забезпечення прискореного розвитку регіонів на основі повнішого використання їхніх природно-ресурсного, економічного, наукового та іншого потенціалів.
Відповідно до цього документу „державна регіональна політика є складовою національної стратегії соціально-економічного розвитку України, тісно пов’язаною зі здійсненням адміністративно-територіального устрою і реалізується шляхом здійснення органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування системи заходів для забезпечення ефективного комплексного управління економічним та соціальним розвитком України та її регіонів – Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя” [5].
Недоліком такого підходу є орієнтація на роботу з адміністративно-територіальними утвореннями, при цьому питання міжрегіонального характеру залишаються поза увагою. Також недоліком є відсутність необхідної ув’язки регіональної політики з іншими аспектами державної політики: макроекономічним, промисловим, соціальним та іншим. Під час розгляду зазначених політик регіональний розріз, як правило, не враховується.
Не існує також єдиної нормативно встановленої процедури відбору регіональних проблем (ситуацій) для прийняття відповідних рішень на державному рівні.
Відповідно до вимог Закону України „Про стимулювання розвитку регіонів” постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2006 року № 1001 затверджено Державну стратегію регіонального розвитку на період до 2015 року, яка визначила стратегічні орієнтири та конкретизувала завдання державної регіональної політики, її пріоритети з точки зору загальнонаціональних потреб та інтересів на період до 2015 року з визначення етапності реалізації пріоритетних завдань [2]. Метою Державної стратегії є створення умов для підвищення конкурентоспроможності регіонів, забезпечення їх сталого розвитку на сучасній технологічній основі, високої продуктивності виробництва та зайнятості населення. Виконання її завдань орієнтоване на забезпечення динамічного збалансованого розвитку країни в цілому, наближення рівня життя до європейських стандартів та створення умови для посилення економічної активності в усіх регіонах країни. Це зменшить ризики утворення депресивних територій та захистить суспільство від значних витрат на відновлення належних умов їхньої життєдіяльності.
Для виконання (фінансування) завдань Стратегії міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування (далі – виконавці) розробляють відповідні державні цільові програми, регіональні програми та заходи, укладають угоди щодо регіонального розвитку, в яких у межах бюджетних призначень передбачаються обсяги фінансування, що є підставою для врахування їх в державному та місцевих бюджетах на відповідний рік .
Стратегію підготовлено з урахуванням європейських стандартів і підходів та основних тенденцій регіонального розвитку у країнах Європейського Союзу, Центральної та Східної Європи.
Окрім цього, важливу роль у процесах регіонального розвитку відіграє інвестиційна політика. Процес інвестування слід розглядати як один з основних чинників зростання економіки як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.
Реалізація інвестиційної політики в Україні з часу незалежності пов’язана із багатьма негативними тенденціями, які гальмують процеси припливу вітчизняного та зарубіжного капіталів. Це недостатня інвестиційна привабливість вітчизняної економіки для іноземних інвесторів, що зумовлює певні обмеження щодо надання інвестиційних кредитів (завдяки недостатності гарантій, недосконалості нормативно-законодавчої бази, а також внаслідок дії інших чинників підвищення ризику); низька доступність нових прогресивних технологій та відсутність практики використання сучасних форм управління інвестиційною діяльності на макро- та мікроекономічному рівнях.
Висновки. Зважаючи на вищенаведене, для проведення ефективної державної регіональної політики головним і першочерговим завданням є інтенсифікація активної регіональної інвестиційної політики, одночасно із налагодженням механізму здійснення на постійній основі контролю місцевих органів виконавчої влади у забезпеченні соціально-економічного розвитку регіонів. Базовим інструментом для здійснення даного завдання державної регіональної політики має стати оцінка результатів діяльності регіональних органів виконавчої влади.
Однак у вигляді, в якому вона здійснюється відповідно до чинного урядового рішення, не варто чекати від її здійснення результативності та об’єктивності. Окрім невідповідності критеріїв оцінки, даний моніторинг є незавершеним механізмом. Він не дає відповіді коли, кому і що потрібно вжити для поліпшення соціально-економічного становища серед інших регіонів країни.
Першочерговим завданням реалізації ефективної державної регіональної політики має стати пошук інструментів та вироблення механізмів стимулювання місцевих органів виконавчої влади до здійснення активної, ефективної діяльності у забезпеченні соціально-економічного розвитку відповідних територій.
Список використаних джерел інформації
1. Бюджетний кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2542-14.
2. Закон України від 8 вересня 2005 р. № 2850 „Про стимулювання розвитку регіонів” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2850-15.
3. Регіональна політика України: формування соціогуманітарних пріоритетів розвитку / Український незалежний центр політичних досліджень : за заг. ред. Ю. Тищенко. – К., 2006. – 332 с.
4. Топчієв О.Г. Регіональний розвиток України і становлення державної регіональної політики : навчально-методичний посібник. / Топчієв О.Г, Безверхнюк Т. М., Тітенко З. В. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2005. – 224 с.
5. Указ Президента України від 25 травня 2001 р. № 341 “Про Концепцію державної регіональної політики” [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=341%2F2001.
Стаття надійшла до редакції 13.04.2010 р.