ІННОВАЦІЙНЕ ЛІДЕРСТВО В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ | О І Юзькова | Державне управління: удосконалення та розвиток №12 2017

УДК 351

 

О. І. Юзькова,

аспірант, Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, м. Київ

 

ІННОВАЦІЙНЕ ЛІДЕРСТВО В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ

 

Olena Yuzkova,

Postgraduate Student, V. I. Vernadsky Taurida National University

 

INNOVATION LEADERSHIP IN PUBLIC ADMINISTRATION

 

У статті досліджено, визначено основні принципи та перешкоди на шляху до впровадження інноваційного лідерства у системі державного управління. Обґрунтовано, що у зв’язку з реформою державного управління в Україні та, відповідно,  змінами, що відбуваються  в структурі державного управління, необхідним є розроблення та впровадження цілісної вітчизняної концепції інноваційного лідерства.

 

The article examines the concept of innovation leadership in public administration, the role and characteristics of innovation leadership, the basic principles and barriers of implementing innovation leadership in public administration.

Established that extremely important in the modern environment, in which changes in technologies and processes occur very quickly, is the introduction of the concept of innovative leadership in public administration.

Under innovative leadership in public administration is usually understood as the process of internal socio-psychological organization, management of the team, influence on employees, which is accompanied by a change in representations and values of the latter, the activation of higher needs in innovation, achievement, creativity, self-actualization.

In connection with the reform of public administration in Ukraine and, accordingly, the changes taking place in the structure of public administration, it would be important and necessary to develop and implement a holistic domestic concept of innovation leadership, which requires an analysis of the foreign experience of applying this approach to the development of public service, find out the essential features of innovation leadership, outline its place and role in the process of public administration.

It is established that in the conditions of innovation activity the role of the public manager as a leader of innovation changes substantially increases, and his personality, abilities, qualification and professional skills actually determine the fate of public administration reform. It is shown that the basis of the concept of such leadership should be the ability to internal social and psychological organization, the formation and management of the team through the influence on the representation and value of civil servants (subordinates) in their self-actualization. It is shown that the innovation process is directed and depends on the civil servant as a person, on his ability to change the type of behavior, thinking, world outlook, from his aspirations to new knowledge and learning.

 

Ключові слова: відповідальність, інноваційне лідерство, система державного управління, лідерство, реформування.

 

Key words: responsibility, innovative leadership, system of public administration, leadership, reform.

 

 

Постановка проблеми

Співвідношення формального керівництва та лідерства на державній службі є питанням надзвичайно цікавим та суперечливим, адже дії керівника на державній службі суворо регламентовані законодавством та службовою ієрархічною драбиною. Відповідно, і лідерство такого керівника мало б бути обмежене цими рамками. Але в сучасному світі, в якому все змінюється дуже швидко, і де лише вміння бути гнучкими та проактивними дозволяє залишатися на арені активних дій, успішне співвідношення формального керівництва та лідерства є необхідною умовою результативних зрушень в сторону гнучких структур на робочому місці та створення високоефективних  інноваційних процесів в управлінні державою. І лідерські якості керівника відіграють  дуже важливу роль у мотивації людейщодо участі у цих інноваційних процесах. Ефективність і злагодженість управлінської роботи державних органів значною мірою визначається саме особою, яка очолює ці органи, наявністю чи відсутністю у такої особи досвіду, належних фахових знань та вроджених чи набутих лідерських якостей.

Сучасні науки про державне управління визначають, що і державне управління в цілому, і керівництво, і лідерство - явища багатогранні та багатозначні.

Відповідно існує потреба в розгляді та уточненні окремих понять, які б прояснили суть проявів лідерства взагалі  та інноваційного лідерства зокрема та особливості цих проявів у системі державної служби. Нажаль, багатьох називають керівниками тільки тому, що вони знаходяться на вершині адміністративної піраміди. Але справжніх керівників вирізняє наявність зокрема  такої специфічної властивості, як здатність підбирати для кожної конкретної ситуації найефективніший механізм впливу на підлеглих і здатність до ефективного лідирування.

Розуміння лідерства як ключової ролі у сприянні інноваційній культурі в організації є пріоритетним завданням керівників державних органів. Вивченням питань лідерства в системі державного управління займаються Логунова М., Кухта Б., Міщишин В., Абашкіна Є., Л. Пашко та ін. Залежність розвитку інновацій в організації та ефективного лідерства досліджують іноземні вчені: Е. Шайн, Дж. Ховел, Г. Хофстед. Необхідність розвитку лідерства в державній службі, поєднання якостей керівника та лідера для успішного перетворення організаційної культури в інноваційну визначає мету статті.

Метою статті є уточнення сутності інноваційного лідерства в державному управлінні, розкрити його сутнісні ознаки.

Виклад основного матеріалу

Природа лідерства як такого досить складна й не піддається однозначній інтерпретації. Але найчастіше лідерство визначають як управлінські взаємовідносини між керівником і послідовниками, засновані на ефективному поєднанні різних джерел влади і спрямовані на спонукання людей до досягнення загальних цілей.

Важливими для розуміння суті лідерства в групах та в суспільстві в цілому є наукова спадщина італійського політичного мислителя Ніколо Макіавеллі. В своїх роботах «Державець» та «Роздуми про першу декаду Тіта Лівія» він вперше в площині реального життя визначив природу, функції та технологію лідерства

В основі лідерства за Макіавеллі, лежить орієнтація на владу. Властивість бажання влади не залежить від особистих достоїнств чи недоліків, вона діє на подобі об’єктивного закону, який не залежить від волі та свідомості людей. Однак успіх у просуванні до вершин влади обумовлений не стільки інтенсивністю орієнтації на владу скільки наявними засобами. Окрім того, лідер (правитель в Макіавеллі), який бажає досягнути успіху, повинен узгоджувати свої дії із законами необхідності (долі) та з манерою поведінки підлеглих. Він має враховує психологію людей, знати особливості їх способу мислення, моральні принципи, достоїнства та недоліки [3].

В основі поведінки людей за Макіавеллі, лежить два мотиви - страх і любов. При застосуванні влади краще поєднувати обидва мотиви. Однак, оскільки в реальному житті це майже недосяжно, то він вважав, що правителю краще всіх підданих тримати в страсі, але до певної межі, аби страх не переріс в ненависть. Окрім зазначених мотивів, поведінкою людей також править честолюбство, яке притаманне кожній людині і Макіавеллі рекомендує це враховувати.

Технологія стабільного лідерства за Макіавеллі, полягає в умілому поєднанні засобів заохочення та покарання. Він рекомендує правителям добрі справи розтягувати в часі малими дозами, а негативні стимули застосовувати відразу і в великих дозах. Кожен володіє як вродженими так і набутими якостями, однак від природи людині дається менше, ніж стільки скільки вона отримує, живучи в суспільстві. Прямодушна, хитра та талановита вона буває від народження, але честолюбство, жадібність, марнославство, боягузтво та ін. формуються в процесі соціалізації людини. За словами Макіавеллі, мудрий лідер має поєднувати в собі якості лева (силу та чесність) і лисиці (містифікацію і хитрість) [3].

В цілому доктрина Макіавеллі враховує чотири положення: 1) влада лідера коріниться в підтримці його прихильників; 2) підлеглі (прихильники) мають знати, що вони можуть чекати від свого лідера, і розуміти, що він чекає від них; 3) лідер має мати волю до виживання; 4) лідер завжди взірець мудрості та справедливості для своїх прихильників [4].

Не дивлячись на час свого виникнення, підходи до розуміння суті лідерства запропоновані Макіавеллі є актуальними й у сучасності.

В новітній час категорія «лідерство» отримала більш широкі інтерпретації та нові парадигми. Так, за визначенням Головного управління державної служби України, яке було прийняте в процесі розробки Профілів компетенцій лідерства для керівників на державній службі в Україні, лідерство є сучасною концепцією управління, в тому числі управління змінами, для якої має значення не рівень посади, а ступінь впливовості діяльності особи [5].

Важливотакож розглядатирівень спроможності до лідерства на державній службі. Розглянемо дану категорію крізь призму окремих сучасних теорій лідерства.

Теорія рис (Ф. Гальтон, К. Бірд, Е. Богардус, Ю. Дженнінгс) пояснює спроможність до лідерства наявністю та домінуванням у того чи іншого індивіда певних індивідуально-особистісних рис [1]. Хоча тільки наявність набору цих рис та якостей аж ніяк не є самодостатньою, аби спроможність до лідерства переросла у саме лідерство.

Ситуативна теорія лідерства (Р. Стогділл, Т. Хілтон, А. Голдієр та ін.) обґрунтовує ідею залежності поведінки лідера від певних соціальних умов. Лідерство конкретної особи є функцією ситуації. Особа, що є лідером в одній ситуації, зовсім необов’язково буде ним в іншій [1]. Відповідно спроможність до лідерства проявляться в лідерство за наявності певної ситуації, як зазначає А.Дж. Мерфі: ситуація викликає лідера, який повинен стати інструментом вирішення проблеми [2]. Ситуативна теорія не заперечує важливості індивідуальних рис особистості, проте відстоює позицію відносності значення для лідера персональних характеристик.

Як компромісний варіант існує особистісно-ситуативна теорія (Г. Герт і С. Мілз). В рамках даної теорії виділяють чотири фактори, які потрібно враховувати при розгляді феномену лідерства: 1) риси і мотиви лідера як людини; 2) постать лідера і мотиви, які існують у свідомості його послідовників і змушують їх йти за ним; 3) характеристику ролі лідера; 4) правові і інституціональні  умови його діяльності.

Така теорія є спробою подолання обмежень та розширення позитивних сторін двох попередніх теорій, оскільки такий складний феномен, яким є лідерство, не може бути пояснений виходячи лише з однієї причини [2].

Виходячи з реалій сучасності вважається, що керівник з лідерськими якостями в державному управлінні означає в першу, чергу відмову від примусу у взаємодії керівника і підлеглих. На думку американського вченого Пітера Сенге джерелом лідерства є здатність підтримувати творчу напругу й енергію, що виникає тоді, коли люди говорять правду і передають іншим своє уявлення майбутнього та розуміння теперішнього [7], тобто іншими словами лідерство має бути спрямоване на пробудження в членів групи мрії, до якої вони прямуватимуть та наснаження їх необхідною для цього енергією [6].

Оскільки сучасне інформаційне суспільство радикально відрізняється від попереднього, індустріального, саме ставленням до інноваційних процесів, основою його розвитку стає формування інноваційного середовища. До цього підключається уся інфраструктура суспільства — економіка, система державного управління, культура, освіта тощо.

Саме тому надзвичайно важливим в сучасному середовищі, в якому зміни технологій та процесів відбуваються дуже швидко, є впровадження в державне управління концепції інноваційного лідерства.

Під інноваційним лідерством в державному управлінні зазвичай розуміють  процес внутрішньої соціально-психологічної організації, управління діяльністю команди, впливу на працівників, який супроводжується зміною уявлень і цінностей останніх, активізації вищих потреб у новаторстві, досягненні, творчості, самоактуалізації.

В зв’язку з реформою державного управління в Україні та, відповідно,  змінами, що відбуваються  в структурі державного управління, було б важливим і необхідним розробити та впровадити  цілісну вітчизняну концепцію інноваційного лідерства, для чого необхідно  проаналізувати закордонний досвід застосування цього підходу до розвитку кадрів державної служби, з’ясувати сутнісні ознаки інноваційного лідерства, окреслити його місце й роль в процесі державного управління.

Таким чином, інноваційне лідерство – це філософія та підхід, який комбінує різні стилі лідерства щоб впливати на підлеглих та допомагати їм розробляти креативні ідеї, продукти та послуги. Ключова роль в практиці інноваційного лідерства належить інноваційному лідеру. Доктор Девід Гліддон (2006) розробив модель компетенцій інноваційного лідера та вперше виклав концепцію інноваційного лідерства в Penn State University [9].

«Обов’язок щодо інновації як до культури вже дуже розповсюджений в бізнес-організаціях оскільки він вплітається в місію. Однак, лідерам все одно не вистачає навичок планування, виміру та впровадження інноваційних програм, продуктів або послуг. Ці виклики підсилюються пресингом жонглювати декількома дуже різними та часто конфліктуючими між собою ролями», - стверджує Д.Гліддон.

В своєму трирічному дослідженні Д.Гліддон ідентифікував компетенції, які необхідні щодо створення фундаменту для виконання цих ролей  та розробив модель компетенцій інноваційного лідера.

Гліддон Д. стверджує, що для інноваційного лідера не є необхідною складовою створювати нові ідеї, скоріш, вони мають розуміти цінність творчих співробітників. Вони мають заохочувати нові ідеї шукаючи та збираючи активний внесок від співробітників.

Інноваційні лідери активно співпрацюють зі своїми співробітниками та підтримують високий рівень командної роботи, створюючи можливості для того, щоб ділитися інноваціями. Як тільки інновацією поділилися, співробітників треба заохочувати прийняти цю інновацію, якщо вона корисна. Співробітники потім можуть підтримати свого інноваційного лідера первинною підтримкою інновації та поширити інновації через соціальну систему організації.

Інноваційні лідери також беруть особисту відповідальність та лояльність до проектів, які вимагають інновацій. Таким чином, інноваційні лідери мають впроваджувати культуру довіри та будувати відносини, що базуються на довірі. Вони мають демонструвати ініціативу, ставити амбітні цілі та прив’язувати ці цілі щодо потреб своїх клієнтів, департаментів та організації.

Ключовими джерелами інновацій є: дослідження  та розвиток, системні інновації, управління знаннями, інтеграція, нові стратегії та нові бізнес-моделі. [9].

Сучасний світ  характеризується фокусом на знаннях, змінах та глобалізації. Він швидкий і непередбачуваний і рухається вперед завдяки інноваційним людям, компаніям, містам та країнам, які намагаються створювати інновації навіть при недостатній кількості ресурсів та нестачі відповідних навичок.

Прогрес в інноваціях може бути зроблений коли відповідні установи забезпечать інноваційним лідерами можливості навчатись та розвивати їхні компетенції та творчість. При цьому, щоб мати чітке уявлення про те, що саме є інноваційним лідерством, треба розуміти концепцію інновації як такої. Хоча і тут, звісно, є певні сперечання, але ця концепція може бути описана як новітні ідеї життєздатних продуктів, які були втілені в життя. Це вимагає трьох стадій, які є динамічними та такими, що повторюються:

1) Народження ідей

2) Оцінка

3) Реалізація [8]

Питанням впровадження інноваційного лідерства в державне управління значну увагу приділяють фахівці передових країн світу. Так, до вищих посад державних службовців в США застосовують стратегічний документ «Ключові компетенції для вищих керівників» (Executive Core Qualification), який містить п’ять груп лідерських компетенцій, а саме:

- управління змінами (креативність та інновація, зовнішнє поінформування, гнучкість, стійкість до зовнішнього впливу, стратегічне мислення/бачення);

- управління людьми (управління конфліктами, максимальне використання розмаїття, розвиток інших, побудова команди);

- орієнтація на результат (підзвітність, обслуговування споживачів, здатність до прийняття рішень, розбудова організації та її послуг, розв’язання проблем);

- бізнес спроможності/хватка  (фінансове управління, управління людським капіталом, управління технологіями);

- побудова коаліцій (партнерство, політична грамотність, здійснення впливу/ведення переговорів).

Також необхідно звернути увагу на «Основні компетенції лідерства на державній службі в Канаді» (Key Leadership Competencies Profile), що містять чотири ключові лідерські компетенції, які застосовують централізовано, однак сформульовані вони для кожного рівня посад, які відносять до вищого корпусу державних службовців: прагнення досконалого управління (управління діяльністю, людьми та фінансовими ресурсами); залучення (людських ресурсів, організацій та партнерів); стратегічне мислення (аналіз, ідеї, синтез,інновації);  цінності та етика (доброчесність та повага).

Висновки

Встановлено, що в умовах інноваційної діяльності суттєво зростає роль державного управлінця як лідера інноваційних змін, а його особа, здібності, кваліфікація і професійні вміння насправді визначають долю реформи державного управління. Показано, що в основу концепту такого лідерства має бути покладена здатність до внутрішньої соціально-психологічної організації, формування та управління діяльністю команди через вплив на уявлення і цінності державних службовців (підлеглих) щодо їх самоактуалізації. Показано, що інноваційний процес спрямований і залежить від державного службовця як особистості, від його можливості змінити тип поведінки, мислення, світогляд, від його прагнень до нових знань та навчання.

 

Література.

1. Кирилюк Ф.М. Політологія. Навчально-методичний комплекс. Підручник для вищих навчальних закладів / Ф.М. Кирилюк. - К.: Центр навчальної літератури, 2005.- 704 с.

2. Логунова М. Соціально-психологічні аспекти управлінської діяльності / М. Лагунова. - К.: Центр сприяння інституціонального розвитку державної служби, 2006.- 196 с.

3. Макиавелли Н. Избранные произведения / Н. Макиавелли. – Минск: Попури, 1998.- 672 с.

4. Мухаев Р.Т. Теория политики / Р.Т. Мухаев. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005.-333 с.

5. Профілі компетенцій лідерства на державній службі в Україні, Головне управління державної служби України, Канадське бюро міжнародної освіти, квітень 2010 року.

6. Соціальна психологія: Навчальний посібник. За ред. Орбан-Лембрик Л.Е., К.: Академвидав, 2008.- 448 с.

7. Сенге П. Танец перемен: новые проблемы самообучающихся организаций.- [Пер. с англ.]/П. Сенге - М.: ЗАО «Олимп - Бизнес», 2003.- 624 с.

8. Innovation Leadership Management Daniel Adjei International Journal of ICT and Management

9. Gliddon, David Developing innovation leaders is crucial to corporate competitiveness – Penn State News

 

References.

 1. Kyryliuk F.M. (2005), Politolohiia, [Politology], Tsentr navchal'noi literatury, Kyiv, Ukraine.

2. Lohunova M. (2006), Sotsial'no-psykholohichni aspekty upravlins'koi diial'nosti [Socio-psychological aspects of management activity], Tsentr spryiannia instytutsional'noho rozvytku derzhavnoi sluzhby, Kyiv, Ukraine.

3. Makiavelli N. (1998), Izbrannye proizvedenija, [Selected works], Popuri, Minsk, Republic of Belarus.

4. Muhaev R.T. (2005), Teorija politiki, [Theory of politics], JuNITI-DANA, Moscow, Russian Federation.

5. (2010), Profili kompetentsij liderstva na derzhavnij sluzhbi v Ukraini, [Profiles of leadership competences in the civil service in Ukraine], Holovne upravlinnia derzhavnoi sluzhby Ukrainy, Kyiv, Ukraine.

6. (2008), Sotsial'na psykholohiia, [Social Psychology], Akademvydav, Kyiv, Ukraine.

7. Senge P. (2003), Tanec peremen: novye problemy samoobuchajushhihsja organizacij, [Dance of change: new problems of self-learning organizations], ZAO «Olimp - Biznes», Moscow, Russian Federation.

8. Innovation Leadership Management Daniel Adjei International Journal of ICT and Management

9. Gliddon, David Developing innovation leaders is crucial to corporate competitiveness – Penn State News

 

Стаття надійшла до редакції 20.12.2017 р.