РЕГІОНАЛЬНА СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ЯК ЗАСІБ СПРЯМОВАНОСТІ (ВИЗНАЧЕННЯ МОДЕЛЕЙ) РЕГІОНАЛЬНОГО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ | О С Качний | Державне управління: удосконалення та розвиток №12 2017

Державне управління: удосконалення та розвиток № 12, 2017

УДК 351

 

О. С. Качний,

к. держ.упр., докторант Міжрегіональної академії управління персоналом

 

РЕГІОНАЛЬНА СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ЯК ЗАСІБ СПРЯМОВАНОСТІ (ВИЗНАЧЕННЯ МОДЕЛЕЙ) РЕГІОНАЛЬНОГО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

 

O. S. Kachniy,

Ph.D., Assistant Professor, Interregional Academy of Personnel Management

 

REGIONAL DEVELOPMENT STRATEGY AS A SUBJECT OF DIVERSITY (DEFINITION OF MODELS) OF REGIONAL SOCIAL-ECONOMIC DEVELOPMENT

 

Розглянуто дефініцію «стратегія розвитку регіону». Проаналізовано досвід впровадження в Україні регіональних стратегій соціально-економічного розвитку та окреслено їх проблемні питання. Запропоновано шляхи удосконалення механізмів реалізації регіональних стратегій розвитку.

 

The definition of "strategy for the development of the region" is considered. The experience of implementation of regional socio-economic development strategies in Ukraine is analyzed and their problematic issues are outlined. The ways of improvement of mechanisms of realization of regional development strategies are offered.

 

Ключові слова: стратегія, регіон, регіональний розвиток, регіональна стратегія розвитку, соціально-економічний розвиток регіонів, механізми державного управління.

 

Keywords: strategy, region, regional development, regional development strategy, socio-economic development of regions, mechanisms of public administration.

 

 

І. Вступ

Визначення пріоритетів і перспектив, адекватне формування цілей розвитку кожного конкретного регі­ону з урахуванням наявного ресурсного забезпечення потребує запровадження стратегічного підходу до дер­жавного регулювання регіонального соціально-економічного розвитку. Актуальність використання стратегічного підходу визначається також активізацією європейської інтеграції та міжрегіональним співробітництвом на рівні регіонів України та регіонів ЄС як спосіб виявлення конкурент­них переваг економічних агентів і національної еконо­міки у цілому.

ІІ. Постановка завдання

Розвиток регіонів України на сучасному етапі ринкових реформ зіткнувся з низкою як об'єктивних так і суб'єктивних чинників, котрі зумовили його розбалансований, асиметричний та диспропорційний характер. Основою цього стала невизначеність стратегічних пріоритетів регіональ­ного соціально-економічного розвитку у кризовий період, неготовність регіо­нів до зростаючого конкурентного тиску на внутрішньому ринку в боротьбі за фінансові, матеріальні й людські ресур­си, можливість ефективного використання геополітичного розташуван­ня регіональних систем та комплексів. Тактичні прорахунки регіональ­ного соціально-економічного розвитку України обумовлені переважно відсутністю чітко визначених, науково обґрунтованих економічних і соціальних стратегічних пріоритетів, неврахуванням особливостей довгострокових тенденцій регіонального розвитку, що формуються та діють на етапі модернізації економіки. Відтак, вищезазначене потребує вирішення проблемних питань стосовно механізмів реалізації регіональних стратегій розвитку.

ІІІ. Результати

В контексті розгляду даної проблематики, перш за все зазначимо, що стратегія розвитку регіону є комплексом заходів органів виконавчої влади, політичних, громадських організацій та об'єднань, територіальних громад, спрямованих на забезпечення сталого соціально-економі­чного розвитку відповідних територій, створення належних умов для соціально-економічного розвитку населення, розширення підприємницької діяльності та активного залучення внутрішніх й зовнішніх джерел фінансування [2]. Відтак, регіональна стратегія розвитку – це засіб спрямованості (визначення моделей) регіонального розвитку, методо­логічною основою якої є стратегічне планування.

Стратегія соціально-економічного розвитку повинна передбачати: проведення цілеспрямованої структурної, науково-технічної й інвестиційної політики; вирішення соціальних і екологічних проблем при реформуванні економіки; стимулювання ділової активності реального сектору економіки.

Успішні стратегії регіонального розвитку повинні характеризуватися такими ознаками: підхід на основі партнерства й широкої участі; високий рівень громадського консенсусу, ефективність і діловий підхід; залучення великої кількості зацікавлених сторін з усіх сфер життєдіяль­ності суспільства; використання потужного аналітичного інструментарію; усвідомлення того, що якість однієї завершеної фази процесу стратегіч­ного планування впливає на успішність наступної фази; загальна координація процесу.

Сьогодні в кожному регіоні країни розроблені або розробляються регіональні стратегії роз­витку. Водночас можна стверджувати, що законодавче підґрунтя на основі якого формувалися стратегії регіонального розвит­ку, має певні проблеми та недоліки. Серед найважливіших – над­мірна формалізація процедур розроблення та затвердження стратегій регіонального розвитку. Зокрема, існує певний шаблон щодо викорис­тання розробниками стратегії відповідних методичних рекомендацій. Цей шаблон спрощує дотримання процедур щодо розроблення стратегії, але збільшується ризик ігнорування, недо­оцінювання найважливіших місцевих проблем, неврахування всіх особ­ливостей та наявного ресурсного потенціалу на місцях.

Іншою проблемою є декларативний характер більшості стратегій, їх не підтвердженість реальними програмами (що приймаються з метою реалізації стратегії). Наступна проблема це наявність конфліктів між місцевими державними структурами та група­ми впливу на рівні регіонів; різне бачення пріоритетів розвитку регіо­нів, що формується на різних рівнях державного управління регіональ­ним розвитком. Слід відмітити, що суттєвою проблемою для усіх регіонів, які розробили стратегії свого розвитку, залиша­ється їх практична реалізація.

Ми переконані в тому, що вищезазначені проблеми можуть бути розв'язані за умов прийняття нормативно-правого акту зі стратегічного планування та адаптованих до вітчиз­няних умов господарювання єдиних методичних вимог щодо розробки стратегій економічного та соціального розвитку регіонів з деталізацією контролю (моніторингу) процесів, що відбуватимуться в економічній та соціальній сфері в процесі реалізації стратегії, із зазначенням базових індикаторів моніторингу з метою погодженості між собою стратегій різних ієрархічних рівнів управління.

Практична реалізація стратегій регіонального соціально-економічного  розвитку залежить від фінансування [1]. В умовах загострення конкурентної боротьби за використання на­явних на регіональному (місцевому) рівні ресурсів (у тому числі обме­жених фінансових коштів) особливого значення набуває проблема ви­значення пріоритетів фінансування проектів регіонального розвитку. На сьогодні першочергове значення серед таких пріоритетів набуває: надання фінансової підтримки суб'єктам господарювання всіх форм власності (які зареєстровані на території регіону) з метою реа­лізації інвестиційних, інноваційних, інфраструктурних та інших проектів, що мають стратегічне значення для підвищення конкуренто­спроможності регіону; надання фінансової підтримки інвестиційним проектам у сфері дорожньо-транспортного будівництва та створення транспортної інфраструктури, розвитку місцевих, регіональних і міжнародних транс­портних коридорів, мереж телекомунікації та енергетики, прилеглої до них інфраструктури; фінансування проектів, реалізація яких сприятиме розвитку імпортозамісного та експортоорієнтованого виробництва товарів і по­слуг у пріоритетних сферах, визначених у стратегії регіонального розвитку; сприяння формуванню на регіональному (місцевому) рівні об'єктів інфраструктури інвестиційно-інноваційного розвитку: бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів, інноваційних і консалтингових центрів, венчурних фондів; координація їх діяльності з метою реалізації пріо­ритетів, визначених у стратегії; надання фінансової підтримки малому та середньому бізнесу з метою підвищення зайнятості та самозайнятості населення у сферах, визначених стратегією як пріоритетні; надання фінансової підтримки інвестиційним проектам, що ґрунтуються на використанні механізмів державно-приватного парт­нерства (відповідно до чинного законодавства).

Стратегії соціально-економічного розвитку регіонів можуть передбачати такі джерела фінан­сування заходів у відповідних сферах: демографічного розвитку – у межах державних програм; освіти – з державного та місцевих бюджетів; охорони здоров'я через удосконалення моделі багатоканального фінансування охорони здоров'я шляхом створення відповідних еконо­мічних умов діяльності фондів, лікарняних кас і системи бюджетно-страхової медицини; з державного та місцевих бюджетів; житлової політики за рахунок державних і регіональних програм, залучення власних коштів забудовників; житлово-комунального господарства у межах чинних державних і регіональних програм, а також проведення реформування структури управління житлово-комунальним господарством, запровадження аль­тернативних форм надання комунальних послуг на базі підприємств різних форм власності, запровадження в практику недержавних джерел інвестування; структурних змін економіки у межах коштів, передбачених на фінансування державних і регіональних програм розвитку в Держав­ному бюджеті України, місцевих бюджетах, за рахунок власних ре­сурсів суб'єктів господарювання, залучених коштів та інших джерел фінансування; розвитку агропромислового комплексу за рахунок власних кош­тів суб'єктів господарювання регіону, позичкових ресурсів, коштів державного та місцевих бюджетів, а також удосконалення фінансово-кредитного обслуговування шляхом інтеграції банківського, аграрного та промислового потенціалу; малого підприємництва у межах Комплексної програми розвитку та підтримки малого підприємництва регіону з регіонального бюджету; розвитку фінансової інфраструктури та фондового ринку із влас­них коштів і ресурсів банківськими й небанківськими фінансовими установами, акціонерними товариствами; розвитку інвестиційних процесів кошти підприємств та організа­цій регіону, зовнішніх та внутрішніх інвесторів, державного й місцевих бюджетів; інноваційної політики з державного бюджету, власних ресурсів підприємств; розвитку транспортного комплексу власні кошти підприємств, а також у межах державних та регіональних програм; розвитку торгівлі та побутового обслуговування залучення інвес­тиційних коштів здійснюється за рахунок приватного капіталу; розширення міжнародного співробітництва за власні кошти під­приємств, а також кошти місцевих бюджетів; ринку праці та зайнятості населення кошти Фонду загально­обов'язкового соціального страхування України на випадок безробіття, кошти підприємств, інвестицій та інші джерела фінансування; соціального забезпечення і страхування власні надходження Пенсійного фонду, кошти державного бюджету в обсягах, передбачених Законом України «Про Державний бюджет України», кошти фондів обов'язкового державного соціального страхування; екологічної політики заходи передбачені регіональними цільови­ми програмами кошти державного та місцевих бюджетів, фондів охо­рони навколишнього середовища та кошти підприємств.

До того ж, тратегії розвитку регіонів мають передбачати залучення недержавних джерел вітчизняного та іноземного інвестування за відповідними напрямами розвитку регіону; державного та недержавного кредитуван­ня стратегічних програм і проектів; ресурсів банківських і небанківських фінансових установ, акціонерного капіталу тощо.

Важливою потребою ефективної реалізації нової державної регіональної політики є також залучення широких верств населен­ня до процесів розроблення, прийняття та реалізації стратегій регі­онального розвитку. Йдеться про активізацію участі на­селення і громадських об'єднань регіону в підготовці, обговоренні та вирішенні питань соціально-економічного і культурного розвитку ре­гіону, у відкритому обговоренні всіх положень стратегії із залученням громадськості.

Практичними кроками на цьому шляху є: законодавче закріплення повноважень місцевих органів влади щодо надання громадянам права участі та сприяння реалізації цього права; унормування процедур залучення мешканців, які можуть ініціювати кон­сультаційні процеси, місцеві референдуми; унормування процедур доступу до офіційних документів, що є в розпорядженні місцевих органів влади; сприяння використанню інформаційно-комунікативних техноло­гій для розвитку та здійснення права участі.

Надзвичайно важливим елементом розроблення стратегії регіональ­ного розвитку є визначення інститутів, відповідальних за її реалізацію [4]. Якщо говорити про новації у цій сфері, можна сказати, що в Україні й досі не задіяний потенціал агенцій і фондів регіонального розвитку. Водночас у Європі Фонд регіонального розвитку (як один зі структурних фондів ЄС) по­ряд з агенціями регіонального розвитку відіграють надзвичайно важливу роль, є посередниками між громадою та владою для здійснення необхід­них соціально-економічних реформ на регіональному рівні [3].

Для подолання стратегічних проблем, на наш погляд, необхідно вирішити цілий ряд суттєвих для забезпечення розвитку регіонів питань, а саме: законодавчо закріпити концептуальні підходи державної політики у сфері регіонального розвитку, виходячи з реформи адміністративно-територіального устрою і місцевого самоврядування; визначити межі територіальної юрисдикції органів державної влади та органів місцевого самоврядування; регламентувати процедуру делегування повноважень обласними радами обласним державним адміністраціям; активізувати роботу щодо практичного запровадження Угод регіонального розвитку між Кабінетом Міністрів та регіонами України; визначити пріоритетними завданнями органів місцевого самоврядування задоволення потреб внутрішнього ринку й вирішення соціальних питань; створити рамкові умови для саморозвитку регіонів.

Ми переконані, що стратегія соціально-економічного розвитку регіону має бути побудована, спираючись на створений у регіоні потенціал. Кожен регіон України має об'єктивні можливості значного економічного зросту за рахунок розвитку власних конкурентних кластерів, а також розширення своєї участі у міжрегіональних кластерах. Все це, звичайно, потребує підвищення ділової і соціальної активності. В рамках такої стратегії зусилля регіональної влади варто зосередити на поліпшенні підприємницького та інвестиційного клімату.

Стратегію варто будувати у вигляді системи інтегральних цілей та напрямів розвитку. Інтегральні цілі повинні виходити зі стратегічної мети й бути спрямованими на втілення стратегічного бачення регіону. Кожний із напрямів має розкриватися комплексом завдань, підпорядкованих реалізації інтегральних цілей.

У стратегії регіонального розвитку мають бути закладені механізми стимулювання до утворення «точок зростання», розвиток яких активізуватиме про­цеси соціально-економічного зростання, а зрештою сприятиме макроекономічній стабілізації та покращенню всіх показників соціально-економічного розвитку регіонів і країни в цілому.

ІV. Висновки

З урахуванням зазначеного реалізація стратегій дасть можливість визначити інтегрований підхід до формування і реалізації державної регіональної політики, який передбачатиме поєднання таких складових частин: секторальної (галузевої) – підвищення рівня конкурентоспроможності регіонів шляхом оптимізації і диверсифікації структури економіки, забезпечення ефективної спеціалізації регіонів з пріоритетним використанням власного ресурсного потенціалу; територіальної (просторової) – досягнення рівномірного та збалансованого розвитку територій, розвиток міжрегіонального співробітництва, запобігання поглибленню соціально-економічних диспропорцій шляхом формування «точок зростання», активізації місцевої економічної ініціативи та зміцнення потенціалу сільської місцевості, забезпечення соціально-економічної єдності і рівномірності розвитку регіонів з метою створення рівних умов для розвитку людини; управлінської – застосування єдиних підходів до формування і реалізації політики регіонального розвитку, створення єдиної системи стратегічного планування та прогнозування розвитку держави і регіонів, оптимізація системи територіальної організації влади.

 

Література.

1. Благун І. Моделювання стратегій розвитку регіону / І. Благун // Регіональна економіка. - 2015. - № 4. - С. 105-115.

2. Вахович І. Організаційно-економічне забезпечення формування стратегії розвитку регіону / І. Вахович // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. - 2014. - Вип. 1. - С. 14-24.

3. Євдокименко В. Стратегія соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальної одиниці: концептуальний підхід в сучасних умовах / В. Євдокименко // Регіональна економіка. - 2016. - № 2. - С. 104-117.

4. Лях О. Вдосконалення стратегічного управління місцевим розвитком  / О. Лях // Регіональна економіка. - 2015. - № 4. - С. 119-126.

 

References.

1. Blagun I. (2015), “Modeling of regional development strategies”, Rehional'na ekonomika,  pp. 105-115.

2. Vakhovich I. (2014), “Organizational and economic support for the formation of the regional development strategy”, Sotsial'no-ekonomichni doslidzhennia v perekhidnyj period, vol. 1, pp. 14-24.

3. Evdokimenko V. (2016), “Strategy of social and economic development of the administrative-territorial unit: a conceptual approach in modern conditions”, Rehional'na ekonomika, vol. 2, pp. 104-117.

4. Liah O. (2015), “Improvement of strategic management of local development”, Rehional'na ekonomika, vol. 4, pp. 119-126.

 

Стаття надійшла до редакції 16.11.2017 р.