СУЧАСНИЙ СТАН ІНСТИТУЦІЙНОГО МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИМ РОЗВИТКОМ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ | О С Качний | Державне управління: удосконалення та розвиток №11 2017

УДК 351

 

О. С. Качний,

к. держ. упр., докторант Міжрегіональної академії управління персоналом

 

СУЧАСНИЙ СТАН ІНСТИТУЦІЙНОГО МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИМ РОЗВИТКОМ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

 

O. S. Kachniy,

Ph.D., Assistant Professor, Interregional Academy of Personnel Management

 

CURRENT STATE OF INSTITUTIONAL MECHANISM OF STATE MANAGEMENT BY SOCIAL-ECONOMIC DEVELOPMENT OF REGIONS OF UKRAINE

 

Систематизовано та конкретизовано теоретичні засади у дослідженні інституційного забезпечення регіонального соціально-економічного  розвитку. Здійснено аналіз функціонального призначення основних інституційних акторів у сфері державної регіональної політики. Визначено напрями оптимізації інституційного механізму державного управління соціально-економічним розвитком регіонів.

 

The theoretical foundations in the research of institutional support of regional socio-economic development are systematized and specified. The analysis of the functional purpose of the main institutional actors in the field of state regional policy is carried out. The directions of optimization of the institutional mechanism of public administration for socio-economic development of regions are determined.

 

Ключові слова: механізми державного управління, інституційний механізм, соціально-економічний розвиток регіонів,  політика регіонального розвитку, система державного управління, державно-управлінські інститути.

 

Keywords: mechanisms of public administration, institutional mechanism, socio-economic development of regions, regional development policy, system of public administration, state-management institutes.

 

 

І. Вступ

Необхідність формування ефективної державної влади в Україні у сучасних глобалізаційних умовах актуалізує потребу перерозподілу завдань, повноважень та ресурсів на всіх рівнях державного управління – центральному, регіональному та місцевому у напрямі передання більш широкого спектру вказаного переліку від держави до органів місцевого самоврядування відповідно до принципів, встановлених Європейською хартією місцевого самоврядування. При цьому, з метою забезпечення ефективного функціонування державного регулювання соціально-економічного розвитку регіонів, необхідно знайти оптимальне співвідношення між автономією для місцевого рівня та контролю з боку держави, задля досягнення цілісної, тісно інтегрованої держави, об'єднаної спільними стратегічними пріоритетами, яка спирається на економічно розвинені, автономні і потужні регіони.

ІІ. Постановка завдання

Кризові явища в економічній та соціальній сферах суспільного розвитку свідчать насамперед про неефективність здійснюваних останнім часом спроб трансформувати систему державного управління в Україні відповідно до нових політико-ідеологічних орієнтирів та соціально-економічних перетворень. Управління на загальнодержавному рівні і на рівні такого специфічного об'єкта управління, як регіон, не приведене у відповідність суспільним відносинам, які змінилися. Система місцевого самоврядування та організація територіального устрою України мають суттєві недоліки, які стоять на перешкоді прискоренню трансформації управління на більш високий якісний рівень. За таких умов важливим науковим завданням є вибір шляхів подальшого розвитку державно-управлінських інститутів різного рівня, засобів подолання притаманних їм недоліків з метою створення ефективно працюючого механізму державного управління.

ІІІ. Результати

Інституційне забезпечення регіонального соціально-економічного  розвитку слід розуміти як створення належних умов для функціонування існуючих, а за потреби – реорганізацію та створення нових інституцій, які безпосередньо залучаються до процесів розроблення, впровадження та реалізації регіональної політики держави. До таких інституцій належать державні, самоврядні, громадські та приватні інституції. Отже, інституційне забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів здійснюється через: Президента України, Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Міжвідомчу координаційну комісію з питань регіонального розвитку, Раду регіонального розвитку, агенції регіонального розвитку та інші органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування які беруть участь у реалізації державної регіональної політики у межах їхніх повноважень, визначених законодавством України.

Президент визначає основні напрями розвитку держави, зокрема у сфері соціально-економічного розвитку регіонів і територій та розвитку місцевого й регіонального самоврядування. При Президентові України створено Національний комітет економічних реформ, який у співпраці з центральними органами виконавчої влади, регіональними і місцевими владами, експертами неурядових та дослідних інститутів, представниками міжнародних інституцій та приватного сектору пропонує основні напрямки реформування економіки держави [3].

В свою чергу, Верховна Рада України проводить законодавчу діяльність, у тому числі розробку, затвердження та внесення змін до законів що регулюють регіональний соціально-економічний розвиток.

Варто зазначити, що Кабінет Міністрів України у сфері державної регіональної політики забезпечує: розроблення та виконання загальнодержавних програм, спрямованих на розвиток регіонів; затвердження Державної стратегії регіонального розвитку України, плану заходів з її реалізації; розроблення та укладення в установленому порядку угод щодо регіонального розвитку; визначення порядку підготовки, оцінки та відбору програм і проектів, що можуть реалізовуватися за рахунок коштів державного фонду регіонального розвитку, та порядку використання зазначених коштів;  визначення порядку координації дій органів виконавчої влади із забезпечення формування та реалізації державної регіональної політики; затвердження порядку і методики проведення моніторингу та оцінки результативності реалізації державної регіональної політики та переліку індикаторів такого моніторингу.

Розглянемо функціональне призначення Міжвідомчої координаційної комісії з питань регіонального розвитку. Вона є тимчасовим консультативно-дорадчим, колегіальним органом, який має забезпечити координацію діяльності головних центральних органів виконавчої влади, регіональних та місцевих органів влади та їх асоціацій, чиї повноваження та політика впливають на певні аспекти розвитку регіонів.

Основними завданнями Міжвідомчої комісії є: сприяння забезпеченню координації діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади під час формування та реалізації державної регіональної політики; узгодженості діяльності центральних органів виконавчої влади під час формування та реалізації їх політики на регіональному рівні з урахуванням стратегічних завдань державної регіональної політики; підготовка пропозицій щодо визначення основних пріоритетів, стратегічних цілей та завдань державної регіональної політики на відповідний період; використання позитивного досвіду європейських та інших країн під час підготовки і прийняття урядових рішень з питань державної регіональної політики [2].

До повноважень обласних, Київської міських рад у сфері державної регіональної політики належать: ініціювання розроблення та затвердження регіональних стратегій розвитку та планів заходів з їх реалізації; забезпечення врахування інтересів територіальних громад у регіональних стратегіях розвитку та планах заходів з їх реалізації; затвердження звітів про результати моніторингу та оцінки результативності реалізації регіональних стратегій розвитку та планів заходів з їх реалізації; погодження проекту Державної стратегії регіонального розвитку України тощо.

Обласні та Київська міські державні адміністрації – забезпечують в регіоні реалізацію державної регіональної політики; здійснюють підготовку пропозицій щодо узгодження дій органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з реалізації в регіоні державної регіональної політики; погоджують проект Державної стратегії регіонального розвитку; забезпечують розроблення проекту регіональної стратегії розвитку, плану реалізації регіональної стратегії та затвердження плану реалізації регіональної стратегії; проводять оцінку виконання регіональних стратегій розвитку і планів їх реалізації; подають звіти щодо результатів моніторингу і оцінки виконання регіональних стратегій розвитку та планів їх реалізації [1].

Районні, міські, селищні, сільські ради у сфері державної регіональної політики забезпечують підготовку та подають пропозиції щодо врахування їх інтересів під час розроблення проекту державної стратегії регіонального розвитку та плану її реалізації; регіональних стратегій розвитку і планів їх реалізації, а також інвестиційних програм (проектів), спрямованих на розвиток регіонів.

Таким чином, органи місцевої влади забезпечують: управління функціонуванням регіону і управління соціально-економічним розвитком регіону. Завдання, що виконуються ними, припускають використання таких форм і методів, які забезпечували б узгодження інтересів регіонів, створювали передумови для взаємозв'язку і взаємовигідного використання матеріальних і фінансових ресурсів, як міжрегіональних, так і внутрішньо регіональних. Крім того, актуальною сьогоднішнім завданням державного управління є і розробка напрямів удосконалення механізмів державної підтримки соціально-економічного розвитку регіонів. Для цього розробляються різні стратегічні програми, конкретні дії та заходи, метою яких є стимулювання розвитку економіки регіону, створення нових робочих місць, розширення можливості для економічної активності населення і приватного бізнесу, забезпечення на основі цього підвищення надходжень до бюджету, що в свою чергу дозволить перерозподіляти витрати на соціальну сферу регіону та екологічні заходи.

Особливу роль відіграє Державна служба статистики оскільки підготовлені нею статистичні дані лягають в основу формулювання прогнозних та базових показників регіонального розвитку, а також розробки системи показників і критеріїв, за допомогою яких здійснюється оцінка ефективності державної регіональної політики, її окремих заходів та інструментів.

Оскільки процес реформування державної регіональної політики, вимагає оволодіння працівниками органів державної влади новими знаннями та навичками, підвищення рівня їх кваліфікації, важливою є роль інституцій, які забезпечують реалізацію державної політики у сфері державної служби, здійснюють підготовку кадрів та науково-дослідне супроводження політичних реформ, зокрема Нацдержслужби, Національної академії державного управління при Президентові України та Національного інституту стратегічних досліджень.

В контексті розгляду даного питання визначимо функціональне призначення органів консультативно-дорадчого характеру при Президентові України, наприклад, Ради регіонів. Відтак, до повноважень Ради регіонального розвитку належить: погодження проектів рішень у сфері регіонального розвитку; попереднє схвалення проектів стратегії розвитку регіону, програм регіонального розвитку, проектів угод щодо регіонального розвитку; подання програм та проектів регіонального розвитку для фінансування за рахунок коштів Національного фонду регіонального розвитку; сприяння узгодженню на території регіону галузевих прогнозів і програм, планів і проектів розбудови магістральної інфраструктури, які істотно впливають на розвиток регіону; ухвалення пріоритетів та критеріїв ефективності проектів регіонального розвитку; нагляд за відповідністю діяльності Агенції регіонального розвитку її меті, чинному законодавству та установчому акту, а також за цільовим використанням коштів і майна Агенції; погодження рішення щодо припинення Агенції регіонального розвитку [4].

Система фондів регіонального розвитку включає Національний фонд регіонального розвитку та регіональні фонди розвитку, які є фінансовими установами, утвореними для фінансування довгострокових міжрегіональних та регіональних програм і проектів.

До сфери регіонального розвитку залучені також донорські організації (ЄС, ООН, уряди США, Канади, Швейцарії, Швеції, Німеччини тощо) та міжнародні фінансові інститути (Європейський банк реконструкції і розвитку, Група Світового банку, Європейський інвестиційний банк), які надають технічну допомогу та кредитні ресурси для формування та реалізації державної регіональної політики.

З урахуванням структури, характеру та динаміки відносин між зазначеними інституційними партнерами основними проблемами в рамках процесу формування та реалізації державної регіональної політики, на нашу думку є: недостатня горизонтальна координація між міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади та Мінекономрозвитку як у сфері узгодження пріоритетів державної регіональної політики, так і у сфері узгодження секторальної політики і цільових програм (комплексна оцінка їх впливу на території не проводиться); диспропорційні відносини між обласними та районними радами з їх відповідними обласними та районними держадміністраціями (ради, які мають можливість визначати пріоритети регіонів, фактично не мають засобів їх упровадження); майже повна відсутність горизонтальних відносин між регіонами (їх часткова формалізованість у рамках всеукраїнських асоціацій органів місцевого самоврядування); недостатня координація та узгодженість дій між центральними, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування і консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, під час розроблення рекомендацій та пропозицій щодо визначення пріоритетів державної регіональної політики; відсутність системи адекватних показників для проведення моніторингу, оцінки і контролю за виконанням завдань державної регіональної політики.

Безперечно, на сучасному етапі економічних і суспільних реформ необхідне створення гнучкого управлінського механізму, досконалого й дієвого, який дасть змогу оперативно вирішувати проблеми взаємодії центру та регіонів.

Ми переконані в тому, що потребує поновлення своєї діяльності консультативно-дорадчий орган при Президентові України – Рада регіонів, яка має стати платформою для взаємодії між національним урядом, регіональними та місцевими органами самоврядування щодо впровадження регіональної політики, реформи місцевого самоврядування, територіально-адміністративної реформи та скорочення диспропорцій у розвитку окремих регіонів і територій.

З метою узгодження загальнодержавних та регіональних інтересів у процесі розробки та реалізації державної регіональної політики варто створити Національну раду з питань державної регіональної політики. Її повноваженями мають бути: погодження проектів урядових рішень у сфері державної регіональної політики; попереднє схвалення Державної стратегії регіонального розвитку; затвердження пріоритетів та критеріїв ефективності використання коштів Національного фонду регіонального розвитку; аналіз та погодження галузевих прогнозів і програм, планів і проектів розбудови магістральної інфраструктури, які істотно впливають на регіональний розвиток; координація розроблення та реалізації Державної стратегії регіонального розвитку та стратегій розвитку регіонів; попередній розгляд та подання на затвердження Кабінету Міністрів України пріоритетних програм регіонального розвитку, черговості підтримки проблемних територій, територій проривного зростання національного рівня, що передбачають фінансування з Національного фонду регіонального розвитку; оцінювання ефективності використання коштів Національного фонду регіонального розвитку; попереднє оцінювання ефективності використання коштів Європейського Союзу, що надходять на цілі регіонального розвитку; аналіз досягнення цілей регіональної політики у регіонах України.

Приватні компанії, на нашу думку, можуть стати надійними партнерами міських, районних та обласних органів влади у процесі вирішення нагальних місцевих проблем та створення умов для конкурентного розвитку територій.

Крім цього, до інституцій, які необхідно залучати до практичної реалізації завдань регіонального розвитку, належать: комунальні установи; регіональні фінансові компанії; торговельно-комерційні та промислові палати; бізнесові й інноваційні центри; профспілки; венчурні фонди; гарантійні фонди; благодійні фонди; місцеві агенції розвитку; приватні консультанти та експерти; регіональні наукові центри і науково-дослідні інститути.

Велика кількість інституцій, які можуть залучатися до процесів забезпечення планування та реалізації регіонального розвитку, зумовлює гостру потребу у формуванні координаційного центру в органах державної влади на місцях, який би координував процеси розробки стратегій та програм регіонального розвитку, проводив моніторинг їхньої реалізації, залучаючи для цього незалежних експертів та науково-дослідні установи відповідного профілю.

Сучасні вимоги до державного управління та умови життєдіяльності та розвитку регіонального співтовариства диктують необхідність децентралізації ряду управлінських функцій і делегування обов'язків на більш нижчі рівні управління.

При цьому слід зазначити, що реалізація регіональної політики повинна здійснюватися на основі партнерства, координації та узгодження діяльності всіх органів, що забезпечують її реалізацію.

ІV. Висновки

Реформування системи державного управління регіональним розвитком передбачає запровадження нової якості регіональної політики, покликаної поєднати завдання модернізації економіки країни із завданнями забезпечення комплексного збалансованого розвитку регіонів. Вирішення накопичених в Україні системних соціально-економічних проблем вимагає інноваційних підходів, оновлення механізмів та інструментів стимулювання розвитку регіонів, запровадження дієвих управлінських рішень.

 

Література.

1. Єлінєвський В. Механізми управління функціонуванням і розвитком територіальних соціально-економічних систем / В. Єлінєвський // Глобальні та національні проблеми економіки. - 2015. - № 2. - С. 1259-1262.

2. Камінський А. Інституційне забезпечення державного управління розвитком регіональної інноваційної системи / А. Камінський // Інвестиції: практика та досвід. - 2014. - № 6. - С. 164-169.

3. Мельник А. Проблема формування нової моделі управління розвитком регіону та базових територіальних спільнот в умовах адміністративно-територіальної реформи / А. Мельник // Вісник ТНЕУ. - Тернопіль: Екон. думка, 2015. - № 1. - С. 128-139.

4. Мельник А. Стратегічне планування в системі інституційного забезпечення соціально-економічного розвитку України / А. Мельник // Вісник економічної науки України. - 2014. - № 1 (13). - С. 74-83.

 

References.

1. Еlinievsky V. (2015), “Mechanisms of management of the functioning and development of territorial socio-economic systems”, Hlobal'ni ta natsional'ni problemy ekonomiky, vol. 2,   pp. 1259-1262.

2. Kaminsky A. (2014), “Institutional provision of state management by the development of regional innovation system”, Investytsii: praktyka ta dosvid, vol. 6, pp. 164-169.

3. Melnik A. (2015), “The Problem of Formation of a New Management Model for the Development of the Region and Basic Territorial Communities in the Conditions of the Administrative-Territorial Reform”,  Visnyk TNEU, vol. 1, pp. 128-139.

4. Melnik A. (2014), “Strategic planning in the system of institutional provision of socio-economic development of Ukraine”, Visnyk ekonomichnoi nauky Ukrainy, vol. 1 (13), pp. 74-83.

 

Стаття надійшла до редакції 01.11.2017 р.