EnglishНа русском

Державне управління: удосконалення та розвиток № 12, 2016

УДК 74.584(4Укр)

 

К. М. Гунченко,

Національна академія державного управління при Президентові України

 

РОЗШИРЕННЯ АВТОНОМІЇ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

 

K. Gunchenko,

National Academy for Public Administration under the President of Ukraine

 

GREATER AUTONOMY HIGHER EDUCATIONAL INSTITUTIONS OF UKRAINE TODAY

 

Е. Н. Гунченко,

Национальная академия государственного управления при Президенте Украины

 

РАСШИРЕНИЕ АВТОНОМИИ ВЫСШИХ УЧЕБНЫХ ЗАВЕДЕНИЙ УКРАИНЫ НА СОВРЕМЕННОМ ЭТАПЕ

 

Стаття присвячена окремим питанням розширення автономії вищих навчальних закладів як основоположного принципу вищої освіти. Незважаючи на існуючі проблеми лише за умови послідовної реалізації університетської автономії в України стає можливим формування конкурентоспроможної системи освіти.

 

The article is devoted to specific issues of expanding the autonomy of higher education instituted as a fundamental principle of the institution of higher education. Despite the problems only if the consistent implementation of university autonomy in Ukraine becomes possible formation of a competitive education system. Bologna Process confirmed the independence and autonomy of universities as a basis for confidence that the system of higher education and research will continuously adapt to changing needs, society and the need for development of scientific knowledge). As to the signing of this declaration (statement) Ministers of Education, and after the signing process integrates higher school in Europe was at several levels, of which the principal is a specific level of universities, especially universities, forced to go to meet students interest in education, which were found in several countries simply to increase the chances of finding a job.

 

Статья посвящена отдельным вопросам расширения автономии высших учебных заведений как основополагающего принципа высшего образования. Несмотря на существующие проблемы лишь при условии последовательной реализации университетской автономии в Украине становится возможным формирование конкурентоспособной системы образования.

 

Ключові слова: вища освіта, система вищої освіти, реформа освіти, вищі навчальні заклади (ВНЗ), автономія вищого навчального закладу.

 

Key words: higher education, higher education  system, education reform, higher educational establishments, the autonomy of higher educational establishment.

 

Ключевые слова: высшее образование, система высшего образования, реформа образования, высшие учебные заведения, автономия высшего учебного заведения.

 

 

Постановка проблеми. Сьогодні не викликає сумніву, що в сучасних умовах освіта перебуває в сфері першочергових державних інтересів. Це пов’язано з тим, що від рівня розвитку освітньої системи залежить майбутнє України, її економічна і правова стабільність. Крім того, право на освіту є одним з основних і невід’ємних конституційних прав громадян України. Відносини у сфері вищої освіти регулюються Конституцією України, Законом України “Про вищу освіту” і іншими законами, що містять норми, прийняті для регулювання даних відносин.

Аналіз останніх досліджень.

Питання розвитку автономії вищої освіти в Україні посідає важливе місце у дослідженнях вітчизняних вчених, зокрема у працях В. Сафонової, А. Здищук, А. Кольт, О. Гаращук, В.Виноградової та інших.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми.

В окремих працях висвітлено організаційне забезпечення інноваційного розвитку вищих навчальних закладів, особливості впливу сучасних факторів на розвиток університетської освіти. Разом з тим недостатньо уваги, на наш погляд, приділено розкриттю питання сучасного стану автономії ВНЗ в Україні.

Формулювання цілей статті. Визначити сучасний стан автономії вищих навчальних закладів України.

Виклад основного матеріалу дослідження. На сьогоднішній день поки не існує загальноприйнятого визначення автономії ВНЗ. Уявлення про її рівень залежить від сформованих у кожній конкретній державі: системи управління, рівня розвитку культури, науки і освіти, університетських традицій і т. д. Такі країни, як Великобританія, Ірландія, Нідерланди, Фінляндія, Австрія та Данія, надають ВНЗ широку автономію з певними вимогами відповідальності. В інших країнах Бельгії, Німеччини та Греції ‒ внутрішнє управління ВНЗ в значній мірі обмежено. Приєднання України в 2005 році до Болонської угоди означає її згоду на реформацію в системі освіти, тобто на ті суттєві зміни, які пропонує Велика Хартія.

У Великій Хартії європейських університетів (Болонья, 18 вересня 1988 року) автономія названа одним з фундаментальних принципів університетів – “університет є автономною установою, яка знаходиться в основі товариств, по-різному організованих відповідно до особливостей географії та історичних традицій; він створює, вивчає, оцінює і передає з покоління в покоління культуру за допомогою наукових досліджень і навчання. Щоб відповідати вимогам навколишнього світу, ці дослідження і навчання повинні бути морально та інтелектуально незалежні від усіх політичних властей і економічного тиску” [6]. Дане визначення передбачає серйозні зміни в системі вітчизняної освіти. Передбачає перехід багатьох ВНЗ до нової організаційно правовій форми – автономним освітнім організаціям. Цей процес викликає неоднозначне ставлення професорсько-викладацького корпусу, наукової громадськості, оскільки така реформація може привести до несприятливих наслідків.

Україна вибрала свій шлях автономізації ВНЗ, визначений Законом “Про освіту вищу”. Тому з 2014 року автономія освітніх установ в Україні – один з найважливіших принципів державної політики у сфері освіти. Під автономією вищого навчального закладу в Законі розуміється самостійність, незалежність і відповідальність вищого навчального закладу у прийнятті рішень стосовно розвитку академічних свобод, організації освітнього процесу, наукових досліджень, внутрішнього управління, економічної та іншої діяльності, самостійного добору і розстановки кадрів [2].

Розширення автономії ВНЗ України торкнулося, перш за все, їх правового статусу. Адже до реформації державні ВНЗ діяли в тих же правових рамках, що й державні установи. Але обмежена свобода дій і надмірна уніфікація нормативних вимог не дозволяли враховувати особливості кожного окремого ВНЗ. Очевидно, українським вишам була необхідна велика автономія і менша уніфікація в порівнянні з рештою державних установ.

Наділивши ВНЗ автономією, законодавство надало їм ряд повноважень, якими раніше вони не володіли. Управління діяльністю автономного ВНЗ і її організація, розширення самостійності створює для них нові ризики, що неминуче вимагає підвищення якості управлінського складу інститутів, університетів та академій. Так як існує безпосередній зв’язок між правовим статусом ВНЗ і системою управління ним, то при наданні їм широкої автономії була кардинально перебудована їх внутрішня система управління [9]. Управління державними і муніципальними освітніми установами будується на принципах єдиноначальності та самоврядування.

Самоврядування освітнього закладу здійснюється радою освітньої установи, загальними зборами, педагогічною радою та ін. Загальне керівництво державним чи муніципальним вищим навчальним закладом здійснює виборний представницький орган – вчена рада. Порядок формування органів управління освітнього закладу та їх компетенція визначаються статутом освітнього закладу. В рамках чинного законодавства України вищий навчальний заклад виконує розробку та прийняття статуту, в якому закріплюються основні положення, що регулюють його життєдіяльність. Значними повноваженнями володіє ВНЗ в сфері організаційно-кадрової політики. Тепер він самостійно визначає структуру управління, вирішує питання розподілу посадових обов’язків, штатного розкладу, підбору, прийому на роботу і розстановки кадрів тощо [1].

Організація структури органів управління є самостійною сферою повноважень ВНЗ. Ним самостійно формується студентський контингент [6]. Однак, реалізуючи дані повноваження, ВНЗ повинен керуватися встановленими для нього контрольними цифрами і квотами, обумовленими ліцензією на ведення освітньої діяльності. Вищий навчальний заклад самостійно здійснює освітній процес в рамках, окреслених статутом, ліцензією та свідоцтвом про державну реєстрацію. Також розробляє та затверджує освітні програми, навчальні плани, програми навчальних курсів; організовує методичне забезпечення освітнього процесу; здійснює контроль успішності і проміжну атестацію студентів [4]. Але це врегульовано ступенем передбаченої автономії кожного окремого ВНЗ.

Висновки з даного дослідження. Отже, ВНЗ в Україні надано право самостійно розпоряджатися коштами, отриманими від надання платних послуг, встановлювати мінімальний та максимальний обсяги навчального навантаження педагогічних і науково-педагогічних працівників. За університетами закріплюють окремі права на створені ними об’єкти інтелектуальної власності, права відкривати банківські рахунки та користуватися банківськими кредитами; розширено участь університетів у формуванні структури і обсягів державного замовлення на підготовку фахівців із вищою освітою і т.д. Реалізація університетської автономії в Україні можлива через здійснення зобов’язань України за Болонською системою, а також через укладання угоди з тими університетами, які братимуть на себе відповідні зобов’язання забезпечення якості та прозорості всіх видів звітності.

 

Список використаних джерел.

1. Вакарчук І. Удосконалення законодавства про вищу освіту / Інтернет-ресурс: офіційний сайтжурналу ВРУ “Віче” – Режим доступу: http://www.viche.info/journal/1056/

2. Закон України “Про вищу освіту”№ 1556-VII, від 01 липня 2014 року / Інтернет-ресурс: офіційний сайт освітнього порталу – Режим доступу: http://www.osvita.org.ua/pravo/law_05/part_05.html

3. Квіт С. Інноваційність як норма освітніх реформ / Інтернет-ресурс: офіційний сайт газети “Дзеркало тижня”. – № 7 (735) 28 лютого – 6 березня 2009. – Режим доступу: http://www.dt.ua/3000/3300/65521/

4. Сінкевич Є.Г. До проблеми запровадження університетської автономії: вітчизняний тазарубіжний досвід / Є. Сінкевич // Історія. Наукові праці. – 2009. – Том 104. – Випуск 91.–Інтернет-ресурс: офіційний сайт національної бібліотеки ім. В. І. Вернадського – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal

5.  Університетська автономія – запорука якості української освіти / Інтернет-ресурс: офіційнийсайт прес-центру національного університету “Києво-могилянська академі” – Режим доступу: http://press.ukma.kiev.ua/index.php?option

6. Хартія університетів України: академічні свободи, університетська автономія та освіта : [створена на Міжнар. конф. “Ольвійський форум–2009” у Ялті 11–15 черв. 2009 р.] // Освіта України. – 2009. – 10 лип. – С. 5.

7. Ordorika, I. 2003. The limits of university autonomy: power and politics at the Universidad National Autonoma de Mexico. Higher Education 46: 361–388.

8. Romo de la Rosa, A. 2007. Institutional Autonomy and Academic Freedom: A Perspective from the American Continent. Higher Education Policy 20: 275–288.

9. Fielden, J. 2008. Global Trends in University Governance. World Bank Education Working Paper Series Washington: The World Bank.

 

References.

1. Vakarchuk, I. (2008), “Improvement of legislation on higher education”, Viche, available at: http://www.viche.info/journal/1056/ (Accessed 24 Nov 2016).

2. Verkhovna Rada of Ukraine (2014), “On Higher Education”, available at: http://www.osvita.org.ua/pravo/law_05/part_05.html (Accessed 24 Nov 2016).

3. Kvit, S. (2009), “Innovation as a norm of educational reforms”, Dzerkalo tyzhnya, vol.7 (735), available at: http://www.dt.ua/3000/3300/65521/ (Accessed 24 Nov 2016).

4. Sinkevych, Ye.H. (2009), “On the problem of introducing university autonomy: domestic and foreign experience”, Istoriya. Naukovi pratsi, vol. 104, no. 91, available at: http://www.nbuv.gov.ua/portal (Accessed 24 Nov 2016).

5. National University of Kyiv-Mohyla Academy (2016), “University autonomy - the key to quality of Ukrainian education”, available at: http://press.ukma.kiev.ua/index.php?option (Accessed 24 Nov 2016).

6. Osvita Ukrayiny (2009), “Ukraine Charter of university: academic freedom, university autonomy and education (established in Intern. Conf. "Olvia Forum 2009" in Yalta on 11-15 Jun. 2009)”, Osvita Ukrayiny, vol. 10.07, p. 5.

7. Ordorika, I. (2003), “The limits of university autonomy: power and politics at the Universidad National Autonoma de Mexico”, Higher Education, vol. 46, pp. 361–388.

8. Romo de la Rosa, A. (2007), “Institutional Autonomy and Academic Freedom: A Perspective from the American Continent”, Higher Education Policy, vol. 20, pp. 275–288.

9. Fielden, J. (2008), Global Trends in University Governance, World Bank Education Working Paper Series, Washington, USA.

 

Стаття надійшла до редакції 14.12.2016 р.