УДК 351.334.78(477):332

 

Ю. І. Косенюк,

аспірант кафедри глобалістики, євроінтеграції та управління національною безпекою

Національної академії державного управління при Президентові України

 

ВРЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТІВ ІНТЕРЕСІВ В ПАРТНЕРСТВІ БІЗНЕСУ І ДЕРЖАВИ

 

Y. I. Kosenyuk,

postgraduate student, Department of global studies, European integration and management national security

The national Academy of public administration under the President of Ukraine

 

RESOLUTION OF CONFLICTS OF INTERESTS  IN THE PARTNERSHIP OF BUSINESS AND GOVERNMENT

 

В основі конфліктів інтересів закладено розбіжність цінностей, недосконалість нормативно-правової бази (прогалини, неврегульованість питань, нерівність захисту прав суб’єктів, відсутність механізму правових механізмів з вирішення спорів) та історичні традиції. Підприємці зацікавлені у дерегулюванні як невтручанні держави в економіку, але бізнес прагне отримати захист своїх інтересів у держави, яка здатна виконувати функцію арбітра, що буде карати порушника певних правил. Існують законні та протизаконні способи врегулювання конфліктів держави і бізнесу.

 

Conflicts of interests often underly on divergence of values, inherent  imperfection of the legal framework (gaps, unresolved issues, inequality in protection of parties` rights, lack of legal mechanisms for decision of disputes), as well as historical traditions. Entrepreneurs are interested in deregulation, which treated as non-intervention of the state in economy, but business seeks protection of its interests from the state which is able to act as an arbitrator, who will punish the offending certain rules. There are legal and illegal ways of conflict resolution between state and business.

 

Ключові слова: державно-приватне партнерство, бізнес-співтовариство, бізнес-середовище, держава, громадянське суспільство, конфлікт інтересів, корупція, органи регулювання.

 

Keywords: public-private partnership, business community, business environment, government, civil society, conflict of interests, corruption, regulators.

 

 

Постановка проблеми. Фірми природньо прагнуть монополізувати ринок, у той час, як суспільство та уряд намагається (або мусять) не допустити або обмежити таку монополізацію, обмежити можливу шкоду, що може заподіяти бізнес заради прибутків. Підприємства потребують динамічного ринку з дотриманням певних правил, а уряд та спільнота зацікавлені у зростанні купівельної спроможності та конкурентоспроможної національної економіки. Поряд з співпрацею виникають суперечності в стосунках держави і бізнесу, що потребує ефективного регулювання. Оскільки держава є частиною суспільства, то територіальні громади та громадські організації також мають враховуватися в конфліктах інтересів держави і бізнесу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні засади взаємодії влади та бізнесу були розроблені зарубіжними вченими, серед яких, та ін. Взаємовідносини влади, бізнесу та суспільства досліджувалися у працях зарубіжних науковців П. Друкера, М. Фрідмана, Й. Шумпетер, Д. Растоу, Д. Сакса, Ж. Сапіра та ін. Серед вітчизняних вчених цією проблематикою займають не тільки представники економічної теорії, але й юриспруденції, державного управління та конфліктології. Партнерство держави та бізнесу в сучасній економіці України знайшли відображення в наукових працях З. Варналія, О. Вінника, А. Гальчинського, В. Геєця, В. Гоян, Я. Лісуна та ін.

Вивчення джерел показало, що поза увагою дослідників залишається природа конфліктних ситуацій у відносинах держави і бізнесу. Незважаючи на глибинну розробку сутності і форм державно-приватного партнерства, воно так і не реалізується ефективним чином на практиці, а у багатьох випадках набуває ознак соціального паразитизму, яке стримує розвиток суспільства.

Постановка завдання. Метою даної статті є ідентифікація інтересів бізнесу та держави, характеристика конфліктів таких інтересів та визначення способів їх врегулювання.

Викладення основного матеріалу. Партнерство взагалі передбачає наявність спільних інтересів (збігання) зацікавлених сторін. Таке партнерство може де-факто існувати у неформальних стосунках, проведенні спільних заходів, форумів.

У Плані дій Уряду на 2016 рік відзначається проблемна ситуація з реалізацією проектів партнерства держава і бізнесу [ 18 ]. Сьогодні реалізується лише 2 договори на умовах державно-приватного партнерства (ДПП), укладених з дотриманням відповідних процедур, до Реєстру індустріальних парків включено 12 індустріальних парків. У 2015 році за результатами відбору до Державного бюджету України на 2016 рік включено 10 проектів (загальний обсяг капітальних вкладень – 1 млрд. грн.), у таких сферах: соціально-культурна (2), охорони здоров’я (4), транспортна (1) та охорони навколишнього природного середовища (3). Поставлено завдання збільшити кількість проектів партнерства в Україні до 10 (до кінця 2016 року 3 проекти), а кількість індустріальних парків, включених до Реєстру на 30% (до кінця 2016 року – 5 парків).

На думку правознавців [ 16 ], беручи до уваги практику, що існує в Україні (яка не є значною) та порівнюючи зі світовим досвідом, можна виділити низку основних проблем, що перешкоджають ефективному розвитку державно-приватного партнерства в Україні, включаючи: можливе нехтування умовами договору з боку держави; динамічність законодавства, яке може суттєво змінюватись під час реалізації проектів; недовіра приватних партнерів до українських судів; відсутність гарантії видачі приватному партнерові дозвільних документів та погоджень від органів державної влади або місцевого самоврядування, необхідних для виконання умов договору про державне-приватне партнерство; наявність високого рівня корупції в органах влади; неготовність органів державної влади та місцевого самоврядування до партнерських відносин на одному рівні.

Партнерство держави і бізнесу може виникати з порушенням інтересів громади (або згодом трансформуватися у таке), наприклад, в національних інтересах приймається рішення про розробку корисних копалин або прокладання автомагістралі через природоохоронну зону. Для прикладу, у Львівській та Тернопільській областях інвестори подали пропозиції щодо будівництва заводів мінеральних вод, проте через активні протести місцевого населення ці проекти ДПП не були реалізовані [ 6 ]. Як визнає економіст В. Голян, причиною згортання інвестиційної активності у добувній промисловості та розробленні кар’єрів стали політична нестабільність в країні та непрозорі умови інвестування проектів видобутку корисних копалин, що відлякувало потенційно потужних іноземних інвесторів [5 ].

З іншого боку, громада розвиває стихійну експлуатацію природних ресурсів, а держава цьому протидіє, як це має місце у випадку з незаконним видобуванням бурштину.

У стосунки між державою і бізнесом з приводу концесій можуть втручатися представники громадськості, і це досягає іноді рівня гострого конфлікту. Наприклад, в м. Біла Церква були передані у концесію приватним фірмам «Тепломережі», «Білоцерківтепломережа», «Водоканал». Проте цей процес проходив кулуарно і без належного інформування громади, що викликало протести. Реагуючи на критику, муніципалітет міста виніс проект концесійного договору на обговорювання на депутатських комісіях, а від громадських організацій та окремих громадян надійшли численні пропозиції щодо внесення змін та доповнень в проект цього документу. Представниками концесіонера та концесієдавця були розглянуті та узгоджені всі без виключення зауваження, пропозиції, поправки та доповнення до проекту договору. Проект договору (текст якого оприлюднений на офіційному сайті БМР) був погоджений у Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України [  11].

Чинне українське законодавство регулює державно-приватне партнерство виключно з питань співробітництва між державою (в особі відповідних органів державної влади чи місцевого самоврядування) та приватними інвесторами у межах реалізації проектів, спрямованих на вирішення соціально-економічних проблем важливих для окремих адміністративно-територіальних одиниць [ 17 ].

Співпраця припускає розбіжності інтересів, але не такого характеру, щоб це призводило до припинення партнерства або його гальмування. Держава наділяє службовців (посадовців) значними повноваженнями у прийнятті рішень, які можуть суттєво погіршувати або поліпшувати умови для бізнесу в цілому, але трапляються ситуації, коли це стосується окремих фірм або групи підприємств. Крім того, на рівні суспільства виникають недержавні формування, включаючи неформальні групи, або стихійний рух (рух вкладників, рух противників забудови, рух споживачів тощо) і громадські організації.

Бізнес за природою прагне до сталості надходжень і монополії на ринку. Держава зацікавлена у стабільності економічної та політичної ситуації в країні.

Бізнес може уникати контролю і регулювання з боку держави, а великій бізнес схильний до зговору з державним апаратом або лобіювання своїх корпоративних інтересів чи інтересів асоціацій підприємств. Державний апарат є консервативним в позитивному плані, але якщо не застосовувати стимули та директиви, посадовці можуть схилятися до блокування інновацій і паразитизму. Державний апарат може бути занадто зацікавлений у стабільності в розуміння застою і стримування прогресу.

Прагнучі отримати прибуток, бізнес може і іноді дійсно веде себе у такій спосіб, що є шкідливим для людей. Наприклад, підприємство може запропонувати продукт, який є небезпечним, або підприємство може забруднювати навколишнє середовище. Компанія може спотворювати свій продукт в рекламі. Підприємство може створити умови роботи, які є небезпечними для працівників або, що є дискримінаційними по відношенню до деяких зі своїх співробітників. Без втручання уряду, немає нічого, щоб зупинити будь-який бізнес від себе в будь-який з цих способів. Фактор впливу профспілок певною мірою компенсує невтручання уряду в частині умов роботи. Додатковим фактором стримування порушень прав споживачів є засоби масової інформації та громадські об’єднання.

Ми виділяємо 4 рівні стосунків держави та бізнесу:

1) Партнерство

2) Лобіювання

3) Сутички

4) Конфлікти.

Відносини між бізнесом та суспільством можуть набувати характеру співпраці (конструктивності) або конфліктності (деструктивності). Характер таких відносин може змінюватися з плином часу і в залежності від конкретної позиції кожної із сторін (домінування, залежності, незахищеності). Наприклад, розповсюджена практика володіння компаніями через зарубіжні структури у значній мірі обумовлена кращою можливістю захисту корпоративних інтересів фірми. Слід враховувати, що стороною конфлікту в стосунках з приватним бізнесом можуть виступати державні підприємства комерційної спрямованості.

Конфлікти ми також поділяємо на явні і неявні, потенційні і реалізовані, а також їх можна класифікувати за іншими критеріями (Рис. 1). У відносинах держави і бізнесу конфлікт інтересів може існувати, навіть якщо немає ніяких неправомірних дій, які є результатом цього. Конфлікт інтересів стає реальною проблемою, коли конкретна особа прагне або змогла вплинути на результат рішення для особистої вигоди. Найбільш поширені типи конфліктів інтересів включають в себе дії у власних інтересах, сімейних інтересах або дарування подарунків.

 

Рис. 1. Класифікація конфліктів інтересів держави і бізнесу за критеріями

Складено автором

 

Конфлікт інтересів можна охарактеризувати ще як розбіжність у цінностях кожної із сторін партнерства. Проте конфлікт може виникати, коли учасники ринку будуть представляти бізнес як своєрідну гру, в якій одні виграють за рахунок інших, або перемога держави у спорах буде означати програш фірми, і навпаки. З одного боку, підприємці зацікавлені у дерегулюванні як невтручанні держави в економіку, з іншого боку, сам бізнес прагне отримати захист своїх інтересів у держави, яка здатна виконувати функцію арбітра, що буде карати порушника певних правил.

Слід враховувати, що державні суб'єкти опосередковані конфліктують з приватними суб'єктами щодо використання активів і розподілу ризиків для регулювання ринку та сприяння залученню інвестицій. Також активна роль держави в економіці має регулювати конфлікти між фірмами і банками щодо кредитних договорів, які передбачають звернення вимог на заставу.

Конфлікти часто стають відомими громадськості, пресі, але можуть замовчуватися, аналогічно врегулювання їх відбувається позасудовим шляхом або судовими процесами.

В основі конфліктів інтересів часто закладено недосконалість нормативно-правової бази (прогалини, неврегульованість питань, нерівність захисту прав суб’єктів, відсутність механізму правових механізмів з ви рішення спорів) та історичні традиції.

Механізми землеволодіння часто викликали ескалації конфліктів між різними зацікавленими сторонами з приводу доступу до них і їх власності на ресурси. Механізми володіння нерухомістю і земельні конфлікти впливають на скотарство, збезлісення і деградацію земель. Для приміської зони обласних міст та столиці України типовими є суперечки між громадами та землевласниками.

Інформування та участь населення в процесі прийняття рішень в потенційно спірних районах може допомогти уникнути виникнення невизначеності та політичного конфлікту. Конкуренція гірничодобувних компаній за доступ до ресурсів може призвести до конфліктів з місцевими громадами і гірничодобувних компаній.

Навіть незначні скарги можуть перерости в суперечки або силовий конфлікт, якщо залишити це без нагляду. За кращою практикою, компанії мають створювати такі механізми, щоб відповідати стандартам міжнародних фінансових інститутів та ініціатив щодо сертифікації. Зокрема, Міжнародна фінансова корпорація (IFC) вимагає від компаній, які реалізують інвестиційні проекти, виділяти кошти на створення механізмів розгляду скарг з постраждалими громадами. На це звертають увагу інші міжнародні організації, визначають необхідність захисту прав людини від неправомірних дій бізнесу. Передові компанії мають у своєму розпорядженні механізми розгляду скарг громадськості, комунікації з громадами, поваги до традиційних підходів щодо вирішення конфліктів. Це дозволяє пом'якшити конфлікт, залишитися у бізнесі.

Конфлікт інтересів може бути пом'якшено у різний спосіб, в тому числі шляхом: усунення конфлікту, розкриття конфлікту, обмеження дій, незалежна оцінка позицій сторін, механізм прийняття неупереджених рішень, дотримання кодексів поведінки.

Компанії повинні поважати громадську думку в тих регіонах, це вони працюють. Надійні процедури для врегулювання конфліктів з громадою є важливими для успішної роботи підприємства. Наприклад, коли компанія, що займається видобутком корисних копалин або експлуатацією лісового господарства, вступає в конфлікт з місцевим населенням, то можуть виникати збитки для неї внаслідок програшу в судах, витрат на обладнання очисних споруд, рекреацію, втрат від обмеження масштабів (зменшення обсягів виробництва) або навіть припинення робіт. Крім того, підприємство може не лише витрачати час і гроші, але буде пошкоджена корпоративна репутація, поставлені під загрозу майбутні інвестиційні можливості, розірвані стосунки з зарубіжними інвесторами. Саме тому у західних країнах видобувні компанії починають підготовку економічного обґрунтування із створення власних механізмів врегулювання скарг, щоб запобігти конфлікту з місцевими жителями або врегулювати конфлікт, коли він виникає.

В Табл. 1 ми показуємо законні та незаконні способи врегулювання конфліктів інтересів. На рівні підприємства керівники та власники бізнесу можуть обирати нечесні способи захисту своїх інтересів.

 

Таблиця 1.

Механізми врегулювання конфліктів інтересів бізнесу та суспільства

Складено автором

 

Механізми врегулювання скарг мають передбачати тісні і регулярні контакти з громадами. Багато що залежить від досвіду і трудової етики співробітників служби відносин з місцевим населенням, які можуть обговорювати проблеми з громадськістю і часто вирішувати питання на місці. Місцеві люди повинні мати почуття ввічливості та уваги до своїх звернень та потреб. Компанії також можуть підвищити свою легітимність, якщо будуть дозволяти третім сторонам здійснювати моніторинг самого механізму і скарг, а також публікувати результати врегулювання спірних ситуацій.

В даній таблиці не представлено врегулювання конфліктів для тіньового бізнесу. Неформальна (тіньова) економіка розвинута у багатьох секторах національного господарства в Україні. Нелегальний бізнес вирішує свої суперечки з державними органами та громадськістю з порушенням закону.

Важливо, щоб спільнота отримувала правильно уявлення про бізнес та проекти компанії, щоб громадськість могла брати участь в більш конструктивному діалозі з компанією. Уряду відводиться в першу чергу роль посередника конфлікту, «медіатора». Соціальна відповідальність бізнесу передбачає зобов'язання надавати, що кожен бізнес повинен враховувати інтереси всіх зацікавлених сторін. Ділова етика відноситься до моральних правил, які повинні спрямовувати людей, які працюють в бізнесі. Вона допомагає людям в бізнесі, щоб вирішити, чи буде рішення є правильним чи неправильним, незалежно від того, чи є це вигідно чи ні.

Неминучість виникнення конфлікту між державою і бізнесом пояснюється тим, що кожен з них має різні програми і цілі. Мета уряду, принаймні теоретично, є забезпечення добробуту своїх громадян, і всі його зусилля повинні бути спрямовані на досягнення цієї мети. Метою бізнесу є отримання прибутку, і його поведінка і діяльність спрямовані на досягнення цієї мети.

Держава покликана захищати всіх громадян, в тому числі споживачів, співробітників, і будь-хто інших, хто може постраждати від дій бізнесу. Воно робить це за допомогою законодавства, регулювання та правозастосування. Це створює труднощі для підприємств, які в результаті повинні витрачати більше грошей, щоб зробити продукти більш безпечними, для виробництва з меншою мірою забруднення навколишнього середовища, або видобувати таким чином, щоб краще захистити природу. Підприємства повинні витрачати гроші, щоб зробити умови роботу більш безпечними. Це означає, що прибуток в бізнес зменшуються, а так як метою бізнесу є підвищення рентабельності, завжди існує конфлікт між тим, що уряд вимагає, і тим, що підприємці бажають робити або не робити.

Цей конфлікт стає вкрай політизованим в останні роки, особливо після глобальної кризи, зростає поляризація наукової думки на дві крайні позиції: одні вчені стверджують, що державне регулювання взагалі погано для економіки, тому що воно ускладнює бізнес і завдає шкоди рентабельності, замість того, щоб допомогти економіці зростати; інші вважають, що нерегульована господарська діяльність представляє небезпеку для людства, а це в кінцевому підсумку шкодить економіці. Багато людей приймають крайні позиції з цього питання, але варто знайти якийсь консенсус, погодившись, що певне регулювання необхідно, але слід визнати, що може існувати занадто багато регулювання. У багатьох розвинутих та менш розвинутих країнах досі продовжують шукати «золоту середину».

Державна політика має зважувати вигоди та витрати регулятивного тягаря для підприємців.

Можна констатувати, що в регіонах «здійснюється не стільки взаємодія бізнесу і влади, скільки зрощування олігархів регіонального значення з владною елітою при ігноруванні владою малого бізнесу і вибіркового ставлення до середньому бізнесу» [ 20, с. 231]. Це свідчить про конфліктний стан взаємодії та інституціоналізації підприємництва. У механізмі взаємодії влади і підприємництва держава виступає домінуючим суб'єктом.

Масштабна корупція знижує конкуренцію і ефективність національної економіки, оскільки підвищує вартість ведення бізнесу і поглиблює проблеми невизначеності правового регулювання. Це негативно впливає на потенціал залучення іноземних інвестицій. Хабарі серед державних службовців та політиків широко практикуються у бізнесі для отримання вигідних контрактів, ліцензій і податкових пільг. Для бізнесу видатки, пов’язані з виплатами хабаря можна розглядати як одну з форм трансакційних витрат [21]. Можливі такі альтернативи: (1) компанія може заплатити, щоб подолати бюрократичні перешкоди і порівнює такі витрати з можливими збитками від затримки бізнесу (обороту); (2) компанія відмовитися від оплати послуг чиновника і отримати результат, як правило, після тривалого періоду очікування. В рамках заходів з протидії корупції відповідні органи влади покликані, приєднаються до європейських цінностей і стандартів, що стосуються політики, оскільки правила виражені в кодексах етики поведінки для державних посадових осіб, при вирішенні конфлікту інтересів на державній або муніципальній службі.

Зменшення контролю за владою з боку суспільства і ослаблення прямого і зворотного зв'язку між ними сприяють зниженню ефективності влади, збільшують потенційну конфліктність [10]. Недостатньо ефективні існуючі на сьогоднішній день механізми вирішення конфліктів між владою і бізнесом. Протиріччя вирішуються владою прийняттям односторонніх заходів репресивного характеру (щодо малого бізнесу), або влагоджуються в індивідуальному порядку за допомогою арбітрів від влади. В силу вищесказаного, слід зазначити, що зберігається можливість конфліктів між владою і бізнесом з одного боку і населенням і бізнесом - з іншого. У розпорядженні державних структур ще зберігаються важелі управління бізнесом, з боку бізнес-структур відзначається прагнення знайти спільну мову з державою.

Відносини у сфері здійснення ДПП на даний час врегульовані рамковим Законом України «Про державно-приватне партнерство», а також Земельним кодексом України, Законами України «Про концесії», «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг», «Про угоди про розподіл продукції», «Про управління об’єктами державної власності», «Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності», «Про оренду державного та комунального майна». Відносини у сфері укладання угод про розподіл продукції на даний час врегульовані Законом України «Про угоди про розподіл продукції». Внесені у 2015 році зміни до Закону про державно-приватне партнерство за ініціативою В. Кужель та інших діячів [ 12 ], дозволяють суттєво поліпшити нормативно-правову базу для врегулювання конфліктних питань. Зокрема, законом встановлено, що відносини між приватними партнерами та порядок визначення приватного партнера для представництва інтересів інших приватних партнерів у відносинах з державним партнером визначаються умовами договору, укладеного між приватними партнерами, або умовами договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства [ 8 ].

На думку економіста А.А. Ільченко, «діалогові моделі ефективні в контексті управління конфліктом, оскільки вони забезпечують участь в цьому процесі різних громадських структур і високий ступінь зацікавленості суб'єктів конфлікту в досягненні позитивного результату» [9, с. 10]. Крім того, моделі діалогу налаштовують боку на довгострокове співробітництво. Однак механізми адміністративного контролю, які передбачають односторонню комунікацію влади і бізнесу, які можуть бути ефективні в рішенні приватних проблем, не сприятимуть тривалій стабільності у взаємодії з підприємницьким співтовариством. В результаті можливе досягнення істотного зниження конфліктності і рівня соціально-політичної напруженості. Діалог дозволяє залучати до врегулювання конфлікту громадські кола, уникати  деструктивного підходу і досягати компромісів. Діалог між державою і бізнесом має ґрунтуватися на тому, що держава є гарантом стабільних та прозорих умов, в яких працює та отримує прибуток бізнес.

Експерти Національного інституту стратегічних досліджень (НІСС) [ 15 ] пропонують для забезпечення розвитку державно-приватного партнерства кілька механізмів, включаючи запровадження організаційно-економічних та правових механізмів спрощення процедур створення і діяльності партнерства, стимулювання інвесторів налагоджувати партнерство, законодавчо закріпити повноваження та зобов’язання органів місцевої влади щодо визначення, оцінки потенційних об’єктів інвестицій, анонсування та поширення інформації про інвестиційні пропозиції партнерства, моніторингу за їх реалізацією та супроводом, проведення інформаційної кампанії щодо розробки пропозицій та їх громадського обговорення, публікацію змін до законодавства не лише у офіційних виданнях, але й на офіційних сайтах органів влади різних рівнів, а також зацікавлених неурядових організацій і установ. Ми підтримуємо також пропозицію експертів НІСС щодо розробки й реалізації проблемно-цільових програмних заходів протидії і поширення корупційних проявів у процесі пратанерства з боку представників органів влади, зокрема при перевірці правильності оформлення та підготовки конкурсних документів, проведення експертних оцінок, посилення відповідальності за корупційні дії при відборі партнерів і реалізації проектів, недостатньо сумлінне відношення та необ’єктивність при розгляді конкурсних пропозицій. Важливо, що український Уряд налаштований на прозору ефективну взаємодію з бізнесом та прагне створити рівні умови, що сприятимуть поліпшенню бізнес-клімату та відновленню економічного зростання у країні [ 18 ].

Висновки. Конфлікти можуть стимулювати обидві сторони до удосконалення, а у разі поглиблення або нехтування – призводити до розпаду коаліції. Попередженню конфліктів, а також успішному їх врегулюванню буде сприяти налаштування діалогу між всіма зацікавленими особами, підвищення ефективності в боротьбі з корупцією у центрі та на містах. Недостатньо дослідженим явищем в економічній науці залишається є феномен лобіювання інтересів корпорацій та об’єднань підприємців. Інтереси громадськості мають враховуватися у партнерстві держави та бізнесу як на стадії підготовки (обґрунтування) партнерства, так і на стадії реалізації. Це дозволить не тільки знизити витрати на інвестиційні проекти, але також поліпшити інвестиційний клімат.

 

Література.

1. Бутенко Н. В. Державне регулювання розвитку партнерств в економіці України. – Ефективна економіка. - № 6, 2015. - [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=4157

2. Бутник О. О. Аналіз розвитку державно-приватного партнерства в Україні. - Державне управління: удосконалення та розвиток. - № 4, 2014. – [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=709

3. Вінник О. М. Корпоративні і партнерські відносини: проблеми правового регулювання / О. М. Вінник. – К.: Ін-т приватного права і підприємництва НАПрН України, 2010. – 161 с.

4. Геєць В. М. Суспільство, держава, економіка: феноменологія взаємодії та розвитку / В. М. Геєць. – К.: Ін-т екон. та прогнозув. НАН України, 2009. – 864 с.

5. Голян В. Інвестиції у сферу природокористування скорочуються: потрібні інституціональні зміни. - Аналітична записка. 18 травня 2016 року. – Державна установа «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України». - [Електронний ресурс] Режим доступу: http://ecos.kiev.ua/news/view/352

6. Державно-приватне партнерство в контексті попередження та реагування на надзвичайні ситуації: міжнародний досвід, проблеми та перспективи для України. Аналітична записка. - Національний інститут стратегічних досліджень. – [Електронний ресурс] Режим доступу:  http://www.niss.gov.ua/articles/1339/

7. Закон України від 01.07.2010 № 2404-VI «Про державно-приватне партнерство» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2404-17

8. Закон України від 24.11.2015 № 817-19 «Про внесення змін до деяких законів України щодо усунення регуляторних бар’єрів для розвитку державно-приватного партнерства та стимулювання інвестицій в Україні». - Відомості Верховної Ради (ВВР), 2016, № 10. - ст. 97-101.

9. Ильченко А.А. Институциональные и технологические аспекты взаимодействия органов власти и общества: автореф. дисс. … канд. полит. наук. Астрахань, 2011. [Електронний ресурс] Режим доступу:  http://www.aspu.ru/images/File/autorefs/2011/Ilchenko.doc.

10. Киселев В. И. Взаимодействие власти и бизнеса: конфликтологический аспект. - Теория и практика общественного развития. - Выпуск № 7 / 2013. – с. 45-51.

11. Круглий стіл щодо обговорення умов договору передачі КП БМР «Білоцерківтепломережа» в концесію. - [Електронний ресурс] Режим доступу:  http://bctm.com.ua/ua/news/krugliy_stil_schodo_obgovorennya_umov_do

12. Кужель О.В. Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо зняття регуляторних бар’єрів для розвитку державно-приватного партнерства в Україні та стимулювання інвестицій)». – Верховна рада України. Офіційний веб-портал. - [Електронний ресурс] Режим доступу:  http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=52471

13. Лісун Я.В. Формування механізму державно-приватного партнерства як інструменту розвитку економіки України. - Вісник Донецького національного університету, сер. В: Економіка і право, Вип.1, 2015. – с. 208-212.

14. Макаров И. Н. Государственно-частное партнерство в системе взаимодействия бизнеса и государства: институциональный подход. - Российское предпринимательство. - № 24 (246) за 2013 год, cтр. 18-29.

15. Організаційно-економічні механізми забезпечення розвитку державно-приватного партнерства на периферійних територіях західних регіонів України. Аналітична записка. - Національний інститут стратегічних досліджень. - [Електронний ресурс] Режим доступу:   http://www.niss.gov.ua/articles/1324/

16. Павленко Г. Проблеми співпраці приватних інвесторів з державою на базі ДПП- Юридична Газета. — 2015. — № 48. — С. 14 — 15.

17. Пашинська, К. С. Форми державно-приватного партнерства [Текст] / К. С. Пашинська // Економічний аналіз : зб. наук. праць / Тернопільський національний економічний університет. – Тернопіль : Видавничо-поліграфічний центр Тернопільського національного економічного університету “Економічна думка”, 2015. – Том 22. – № 1. – С. 48-52.

18. План дій Уряду на 2016 рік. – Затверджено проект 27.05.2016. – Урядовий портал. Режим доступу: www.kmu.gov.ua.

19. Прем'єр та представники бізнесу залишилися задоволеними взаємним діалогом. Новини Торгово-промислової палати України. – 27.05.2016. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.ucci.org.ua/visti/ukr/news/2016/05/27/50_.shtml

20. Титова Л.Г. Региональные конфликты и взаимодействие власти и бизнеса // Российское общество и социология в ХХI веке: социальные вызовы и альтернативы: Тезисы докладов и выступлений на  II Всеросийском социологическом конгрессе. Т. 2. М., 2003. - С. 231−232.

21. Хайрутдинова Л.Р. Мнимый и фактический конфликт интересов государства и гражданского общества в бизнес-среде // Политика, государство и право. 2014. № 5. - [Електронний ресурс] Режим доступу:  http://politika.snauka.ru/2014/05/1678.

 

References.

1. Butenko, N. V. (2015), " State regulation of partnerships in Ukraine's economy", Efektyvna ekonomika, vol. 6, [Online], available at: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=4157

2. Butnyk, O. O. (2014), " Analysis of Public-Private Partnership in Ukraine ", Derzhavne upravlinnia: udoskonalennia ta rozvytok, vol. 4, [Online], available at: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=709

3. Vinnyk, O. M. (2010), Korporatyvni i partnerski vidnosyny: problemy pravovoho rehuliuvannia [Corporate partnerships: problems of legal regulation], In-t pryvatnoho prava i pidpryiemnytstva NAPrN Ukrainy, Kyiv, Ukraine, p. 161.

4. Heiets, V. M. (2009), Suspilstvo, derzhava, ekonomika: fenomenolohiia vzaiemodii ta rozvytku [Society, state, economy, phenomenology of interaction], In-t ekon. ta prohnozuv. NAN Ukrainy, Kyiv, Ukraine, p. 864.

5. Holian, V. (2016), "Investments in environmental shrinking: the necessary institutional changes", Policy Paper. May 18, 2016, Derzhavna ustanova «Instytut ekonomiky pryrodokorystuvannia ta staloho rozvytku Natsionalnoi akademii nauk Ukrainy», [Online], available at: http://ecos.kiev.ua/news/view/352

6. Policy Brief, " Public-private partnership in the context of prevention and response to emergencies, international experience, problems and prospects for Ukraine", Natsionalnyi instytut stratehichnykh doslidzhen, [Online], available at:  http://www.niss.gov.ua/articles/1339/

7. The Verkhovna Rada of Ukraine (2010), The Law of Ukraine "Pro derzhavno-pryvatne partnerstvo", [Online], available at: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2404-17

8. The Verkhovna Rada of Ukraine (2016), The Law of Ukraine " «Pro vnesennia zmin do deiakykh zakoniv Ukrainy shchodo usunennia rehuliatornykh barieriv dlia rozvytku derzhavno-pryvatnoho partnerstva ta stymuliuvannia investytsii v Ukraini", Vidomosti Verkhovnoi Rady (VVR), vol. 10, pp 97-101.

9. Il'chenko, A.A. (2011), " Institutional and technical aspects of cooperation between authorities and society", Abstract of Ph.D. dissertation, [Online], available at:  http://www.aspu.ru/images/File/autorefs/2011/Ilchenko.doc.

10. Kiselev, V. I. (2013), "Interaction between business and government", Teorija i praktika obshhestvennogo razvitija, vol. 7, pp. 45-51.

11. Discussion on the contract transfer CP BIS "Bilotserkivteplomerezha" concession [Online], available at: http://bctm.com.ua/ua/news/krugliy_stil_schodo_obgovorennya_umov_do

12. Kuzhel, O.V. The explanatory note to the draft Law of Ukraine "On Amendments to Certain Legislative Acts of Ukraine (regarding the removal of regulatory barriers to the development of public-private partnership in Ukraine and stimulate investment)", [Online], available at: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=52471

13. Lisun, Ya.V. (2015), "Formation of public-private partnerships as a tool for economic development of Ukraine", Visnyk Donetskoho natsionalnoho universytetu, ser. V: Ekonomika i pravo, vol.1, pp. 208-212.

14. Makarov, I. N. (2013), "Public-private partnership in the system of interaction between business and the state: the institutional approach", Rossijskoe predprinimatel'stvo, vol. 24 (246), pp. 18-29.

15. Analіtichna note, "Organіzatsіyno-ekonomіchnі mehanіzmi zabezpechennya rozvitku Reigning-private partnership periferіynih teritorіyah zahіdnih regіonіv Ukraine", Natsionalnyi instytut stratehichnykh doslidzhen, [Online], available at: http://www.niss.gov.ua/articles/1324/

16. Pavlenko, H. (2015), "Issues of cooperation of private investors and the state at the GP", Yurydychna Hazeta, vol. 48, pp. 14-15.

17. Pashynska, K. S. (2015), "Form Reigning-private partnership", Ekonomichnyi analiz : zb. nauk. prats, no. 22, vol. 1, Ternopilskyi natsionalnyi ekonomichnyi universytet, pp. 48-52.

18. Cabinet of Ministers of Ukraine (2016), “Plan dii Uriadu na 2016 rik", [Online], available at: www.kmu.gov.ua.

19. Ukrainian Chamber of Commerce and Industry, " Prime and businesses were satisfied with mutual dialogue", [Online], available at: http://www.ucci.org.ua/visti/ukr/news/2016/05/27/50_.shtml

20. Titova, L.G. (2003), "Regional conflicts and the interaction between business and government", Tezisy dokladov i vystuplenij na  II Vserosijskom sociologicheskom kongresse [Abstracts and presentations at the II All-Russian Congress of Sociology], vol. 2. Moscow, Russia, pp. 231−232.

21. Hajrutdinova, L.R. (2014), "Imaginary and real conflict of interests of the state and civil society in the business environment", Politika, gosudarstvo i pravo, vol. 5, [Online], available at: http://politika.snauka.ru/2014/05/1678.

 

Стаття надійшла до редакції 23.07.2016 р